Моністичні та плюралістичні концепції буття

Один з центральних розділів філософії, що вивчають проблему буття, називається онтологією, а сама проблема буття - одна з головних у філософії. Становлення філософії починалося саме з вивчення проблеми буття. Давньоіндійська, старокитайська, антична філософія в першу чергу цікавилася онтологією, намагалася зрозуміти сутність буття, а вже потім філософія розширила свій предмет і включила в себе гносеологію (вчення про пізнання), логіку, інші філософські проблеми. Вихідним поняттям, на базі якого будується філософська картина світу, є категорія «буття». «Буття» - найширше і сам є абстрактне поняття. «Буття» означає «налічествованіе», «існування». Для позначення загальної основи всього існуючого в філософії, вироблені дві категорії: субстрату і субстанції. Субстрат - це те, з чого все зроблено. Більш високий ступінь спільності відображає поняття «субстанція» - це першооснова всього існуючого, внутрішньої єдності різноманіття конкретних речей, явищ і процесів, за допомогою якого вони існують. Вчення, що приймає за основу всього існуючого одне начало, називається монізмом. Монізму протистоїть дуалізм, який малює картину світобудови, спираючись на які-небудь два рівноцінні початку. В історії філософії переважає моністичний підхід, але існують дві основні форми монізму: ідеалістичний монізм у вигляді релігійної чи світської різновиди («Абсолютна ідея, форми та інші ідеальні початку є першоосновою світу» - Гегель, Платон); матеріалістичний монізм (матерія - першооснова світу). Щоб розібратися в складному пристрої світу, що оточує людину, вводять ще одну важливу категорію - «дійсність» («реальность»). Під дійсністю (реальністю) розуміється вся сукупність всіх станів об'єктів світу в минулому, сьогоденні і майбутньому. Об'єктивна реальність - об'єктивне існування будь-яких предметів, явищ, незалежно від свідомості людини. Мається, крім того, дійсність (реальність) і іншого типу. Так, вчений або інженер можуть ясно уявляти собі майбутню установку, її складові частини, послідовність її роботи, а вчитель, плануючи урок, намічає, що і як пояснювати, кого опитати і т.п. Такий, поки лише придуманий урок або агрегат, тим не менш, існує, має місце бути в свідомості створили їх людей. Ці явища існують, але не в об'єктивній, а в суб'єктивної реальності. Під суб'єктивною реальністю розуміється свідомість і всі ті процеси та події, які в ньому відбуваються. Хоча за допомогою «чистої» думки або уявного образу не можна забити цвях або приготувати обід, але думки, образи, почуття і бажання можуть змусити людину все це зробити, можуть змінити все його життя і життя інших людей, тобто можуть виявитися не менш значущими, ніж та матеріальні явища. Отже, існуюча поза людської свідомості об'єктивна реальність, а також суб'єктивна реальність, являющая продуктом свідомості, незважаючи на їх значні відмінності, знаходяться в тісній єдності, глибоко пов'язані, взаємодіють і впливають один на одного. Сполучною ланкою між ними є людина як істота, що належить і до об'єктивного (в силу своєї тілесності) і до суб'єктивного (як володар створення) світу. Буття - є єдність суб'єктивної та об'єктивної реальності. Людина та її світ - це точка перетину суб'єктивної та об'єктивної реальності. У цьому сенсі людина - центр буття, а його доля - ядро??філософської проблеми буття в цілому. Людина творить власний світ, світ людини, створює свій світ штучних речей, явищ, створює суспільство, культуру, свою «історичну реальність». У процесі творення «історичної реальності» задіяні не тільки свідомість людини, а й численні об'єкти природного (природного, матеріального) походження, що піддаються обробці людини. Основними формами буття є:

- матеріальне буття - існування матеріальних (що володіють протяжністю, масою, об'ємом, густиною) тіл, речей, явищ природи, навколишнього світу;

- ідеальне буття - існування ідеального як самостійної реальності у вигляді індивідуалізованого духовного буття і об'єктивізованих (неіндивідуального) духовного буття; людське буття - існування людини як єдності матеріального і духовного (ідеального), буття людини самого по собі і його буття в матеріальному світі;

- соціальне буття, яке включає буття людини в суспільстві і буття (життя, існування, розвиток) самого суспільства.

Виділяють також: ноуменальний буття (від слів «ноумен» - річ сама по собі) - буття, яке реально існує незалежно від свідомості того, хто спостерігає його з боку; феноменальне буття (від слова «феномен» - явище, дане в досвіді) - здається буття, тобто буття, яким його бачить пізнає суб'єкт. Практика доводить, що, як правило, ноуменальний і феноменальне буття збігаються. Категорією протилежної буттю є поняття небуття. Небуття - повна відсутність чого-небудь, абсолютне ніщо. Небуття - стан протилежне буттю. Предмети, явища навколишнього світу можуть перебувати як у бутті (бути в наявності), так і в небутті (зовсім не існувати, відсутнім). Приклади небуття: ще не народилися люди, які не створені предмети, люди, речі, суспільства, які раніше були, а потім загинули, зруйнувалися, зникли - зараз їх немає, вони перебувають в небутті. Оскільки людина виступає як перетин об'єктивної, суб'єктивної та історичної реальностей, то сенс буття, філософська проблема буття розкривається для людини як відповіді на три питання, сформульовані І. Кантом: Що я можу знати? Що я маю робити? На що я можу сподіватися? Варіантів відповідей на ці питання стільки, скільки існує філософських систем.