Поняття соціального ідеалу набуває наступні самостійні значення залежно від тієї суспільної стихії, до якої воно має відношення:
а) Усього менш ідея суспільного ідеалу пов'язана з механістичної стихією суспільного життя. Відбуваються в межах суспільного життя фізичні процеси і руху не знають ніяких ідеалів, як не знає ідеалів механіка і фізика. Тільки ставлячи ці процеси в деяке відношення до спостережуваних в середовищі суспільного життя біологічним явищам, ми вперше виходимо з байдужості чистої фізики, починаємо відрізняти краще від гіршого і приходимо до поняття найбільшого біологічного досконалості або біологічного ідеалу. Можна говорити, наприклад, про «рівномірності соціального руху», як про ідеальний стан суспільства, проте завжди потрібно пам'ятати, що з точки зору чистого природознавства рівномірність ця нітрохи не краще нерівномірності. Віддавати перевагу рівномірність можна тільки з точки зору життя і її інтересів, вважаючи, що при рівномірному русі краще зберігається життя особистості або суспільства, набувається велика суспільна стійкість і т.п.
б) Ці поняття «найбільшого збереження», «найбільшої стійкості», «найбільшого сталості» є суспільним ідеалом з точки зору суто вітальної. Звичайно, в біологічному сенсі більш досконало те суспільство, яке забезпечує найбільшу стійкість початку життя, - будь це життя індивідуума, або життя роду, або життя взагалі. Ніяких інших ідеалів не знає життя, поки вона не піднялася на ступінь духовності, поки не стала життям духу. Тому й елементарні моральні інстинкти, що пробуджуються вже на початкових щаблях життя, не можуть мати ніяких власних небіологічних ідеалів. Природна сім'я може бути вогнищем глибоких моральних почуттів, але почуття ці обмежені межами чисто фізичного збереження роду, - тому чисто природне сем’янинство духовно може бути явищем дуже вузьким і навіть межує з аморальним егоїзмом. Такий же і чисто природний, «звіриний», як його іноді називають, націоналізм, який поєднує у собі іноді глибоке самопожертву з глибоким егоїзмом. Само собою зрозуміло, що це чисто біологічне поняття суспільного ідеалу не має ніякої необхідно логічного зв'язку з ідеєю права. Найбільша стійкість, найбільша здатність до збереження життя - всі ці стани можуть бути досягнуті і не правовим шляхом. Адже досягають ж їхні тварини суспільства - і навіть, можливо, краще, ніж людські. Те ж потрібно сказати і про суспільний ідеал, побудованому на так званих вітальних цінностях (приємне - неприємне). Ідеал загального щастя і благополуччя, не тільки звабливий для голодних і незаможних, але й об'єктивно справедливий з точки зору елементарних моральних почуттів, завжди стоїть перед небезпекою виродитися в самий грубий егоїзм і матеріалізм, якщо тільки він не знає інших, більш духовних інтересів. І настільки ж мало припускає він ідею права. Людський мурашник, багатий і ситий, настільки ж мало потребує праві, як і добре організований в боротьбі за життя мурашник комах. Поки його члени не відчули і не розуміли духовної цінності права, всякий правопорядок може здатися їм навіть зайвим для швидкого здійснення цілей загального благополуччя.
в) Зовсім інше значення має поняття «суспільного ідеалу» з точки зору духовної стихії суспільства. Духовна життя не є життя відокремлена, життя несуспільний і антисуспільна. Духовне життя є переважно повнота спілкування з святим і цінним. Особисте вдосконалення, подвиг особистої чесноти, є тільки одна зі сторін цього життя. Спілкування з духовними цінностями і проникнення ними не може бути процесом замикання в себе і відмежування від усього іншого. Навпаки, духовність, раз набута, має здатність випромінювати з себе особливе світло, який не може не висвітлювати собою всього навколишнього, не може не впливати на навколишнє, змінюючи його і перетворюючи. Внутрішнє перетворення необхідно веде за собою перетворення зовнішнє. І, зокрема, всяка щабель досягнутої духовності не може не відбитися на відносинах людини до людини і не може не вести до перетворення суспільних відносин. Цим вирішується горезвісний суперечка про те, що важливіше в сенсі суспільного прогресу - перетворення приватне або перетворення установ. Процес цей, по суті, є процес обопільний. Установи не можуть бути вдосконалені без хоча б часткового удосконалення особистості, і перетворені установи, раз вони створені, не можуть не впливати на удосконалення людей.
Під соціальною дійсністю будемо розуміти суспільне життя у всьому різноманітті її проявів - життя людства, соціальних груп, колективів, окремих особистостей. Соціальна дійсність складається з безлічі різноманітних актів діяльності людей і результатів їх діяльності.
Соціальна діяльність якісно відрізняється від природного. Ця відмінність визначається особливостями людини та її діяльності. Характеризуючи принципові відмінності суспільства від природи, Енгельс писав: «У природі (оскільки ми залишаємо осторонь зворотний вплив на неї людини) діють лише сліпі, несвідомі сили, у взаємодії яких і проявляються загальні закони. Тут ніде немає свідомої, бажаної мети... Навпаки, в історії суспільства діють люди, обдаровані свідомістю, що надходять обдумано або під впливом пристрасті, прагнуть до певних цілей. Тут нічого не робиться без свідомого наміру, без бажаної мети»[16].
Соціальна дійсність складається з соціальних об'єктів (нагадаємо, що матерія і матеріальний світ існують у вигляді матеріальних об'єктів). Соціальні об'єкти різноманітні: це і самі люди, і соціальні групи, громадські установи, створена людьми техніка, предмети побуту і т. д.
