Соціальна філософія в системі філософського знання

Соціальна філософія є

серцевиною соціального знання. Соціальним знанням називають знання про суспільство,

знання, яке дає змогу людині успішно брати участь у суспільному житті. Лише частина цього

знання є теоретичним, тобто усвідомлюваним, сутнісним і систематизованим. Будь-яке

теоретичне знання саме завдяки цій безсторонності виконує завдання організації,

упорядкування суспільного життя в цілому. Звичайно, однієї лише теорії недостатньо для

виконання цього завдання. Ідеї, теорії є необхідними для здійснення будь-якої соціальної

інтеграції.

У чому ж полягає специфіка філософського знання порівняно з науковим? Завдяки

філософському підходу до соціальної проблематики досягається розгляд цієї проблематики як

цілісної, окремі соціальні проблеми постають як різні аспекти, виміри єдиного проблемного

поля. У цьому полягає відмінність філософського знання від спеціального, яке локалізоване

конкретно-науковим аспектом, виміром — соціальна проблематика торкається в науці лише

у якомусь зрізі, а не як власне така. Крім предметної, є й більш суттєва відмінність

філософського підходу від наукового. Для науки властивий об'єктний підхід, прагнення

виокремити об'єкт як такий, «у чистому вигляді», безвідносно до будь-якого суб'єкта. Для

філософії ж неможливо розглядати будь-яке знання лише як вираження якостей певного

об'єкта; знання для філософії — це завжди єдність характеристик суб'єкта і об'єкта, що

містить й особистісні характеристики самого філософа, його ставлення як до процесу

формування, так і до сутнісних рис самого знання. Таким чином, філософія відрізняється від

науки цілісністю охоплення соціальної проблематики.

Цілісний підхід до розгляду соціальної проблематики характеризує також у певному

розумінні і релігію, й політику і деякі інші форми теоретичного знання. Та саме філософія

претендує на роль раціоналістичної методології всіх соціальних і гуманітарних наук. Навіть

апелюючи у деяких філософів до містичних, ірраціональних сил, філософія обґрунтовує цю

апеляцію раціоналістично. Очевидно, що раціоналістична методологія є найадекватнішою

методологією для науки.

Соціальна філософія пов'язана з усіма філософськими дисциплінами, які близькі їй предметно

й методологічно. Вона не підпорядкована іншим філософським дисциплінам, а лише частково

перетинається з ними. З'ясування цих співвідношень дасть можливість чіткіше визначити

завдання соціальної філософії.

Соціальна філософія є частиною онтології як дисципліна, що вивчає соціальне буття, та

частиною теорії пізнання, адже вона вивчає соціальне пізнання та соціальні умови пізнання.

Проте як дисципліна філософська, що прагне повного самообгрунтування, соціальна

філософія розглядає розуміння соціального буття як ключ до пізнання будь-якого буття, а

з'ясування соціальних умов пізнання як ключ до будь-яких умов пізнання, будь-яке пізнання

розглядає як соціальне. Та сама двоїстість зберігається у співвідношенні соціальної філософії

та філософської антропології: адже будь-яке суспільство є суспільством людей, а будь-яка

людина є істотою суспільною.

Соціальна філософія прагне поєднання методології соціальних наук з методологією наук

гуманітарних. Цим вона відрізняється від більшості філософських дисциплін, які тяжіють або

до соціальних наук з їх жорсткими вимогами до експериментальної перевірюваності,

строгості й «позитивності» наукових знань, або до наук гуманітарних, які обстоюють

релятивність знань до окремих неповторних подій і самобутність знань відповідно до

самобутності подій. Так, наприклад, філософія права прагне в ідеалі дати абсолютно

несуперечливе й позитивне визначення належного у суспільному бутті, а філософія історії

тяжіє до пояснення соціальних явищ у їх історичній неповторності. Деякі представники

соціальної філософії намагаються обмежити її гуманітарною методологією чи соціальною

методологією або, в усякому разі, максимально наблизити до них.

Завдання соціальної філософії як методології полягає в коригуванні тих крайнощів, до яких

тяжіють соціальні й гуманітарні науки, кожна по-своєму. Це можливо завдяки зверненню до

ціннісного виміру суспільного життя, який дає змогу визначити пріоритети не лише наукової,

а й практичної діяльності.

Предметом соціальної філософії є сутність соціального життя як цілісності в усіх його

проявах. Завданням соціальної філософії можна вважати пізнання природи соціального,

необхідності усіх його складових і на цій основі формулювання загальних методологічних та

практичних рекомендацій. Такі предмет і завдання визначають і методологію, яка, крім

загальнофілософських методів, містить й таку специфічну вимогу, як поєднання пізнання і

розуміння соціальних явищ. До основних категорій соціальної філософії, крім базових для

будь-якої філософської дисципліни, належать такі специфічні терміни, як соціальні системи,

соціальні інститути, соціальний простір тощо.

Структура соціальної філософії значною мірою визначається функціями, які вона виконує. До

таких функцій належать методологічна, світоглядна, пізнавальна та інтегративна. Для того

щоб виступати як методологія, соціальна філософія має здійснювати пізнання того рівня

суспільного життя, який дає змогу визначати основи будь-якого наукового соціального

дослідження. Таке пізнання розкриває необхідні умови суспільного життя, які мусить

враховувати не лише наука, а й людина. Слід пам'ятати, що теоретичний рівень соціального

знання є лише його складовою, і соціальна філософія визначає пріоритети для використання

соціальних знань, у тому числі й теоретичних, будь-якою людиною. У цьому й полягає

світоглядна функція соціальної філософії. Таким чином, соціальна філософія не лише сприяє

досягненню інтеграції наук та суспільних поглядів окремих людей, а й створює (зокрема й

через вищезгадану інтеграцію наук і світоглядів) підстави для інтеграції суспільства в цілому.

Інтегративна функція представляє соціальну філософію як чинник суспільного життя. Як

бачимо, ці функції соціальна філософія виконує на базі одних і тих самих знань. Отже,

філософія не складається з окремих структурних компонентів, вона лише модифікує ці знання

для різних функціональних потреб.