Політичні вчення античності

Політична думка Древньої Греції розвивалася в принципово інших умовах, порівняно зі Сходом. Тут політичні ідеї знайшли форму теорій із властивими їм ознаками цілісності, системності. Цьому сприяв ряд обставин. Суспільний розподіл праці обумовив ріст не тільки її продуктивності: класовий розподіл суспільства на рабів і рабовласників сприяв звільненню певного прошарку людей від господарської діяльності, надав їм можливість займатися винятково розумовою працею, створенням теорій суспільного устрою. Активний розвиток політичних теорій був затребуваний самим способом організації громадського життя. Такою унікальною формою виступав поліс – місто-держава з нечисленним населенням і прилягаючої до міста сільською місцевістю. У полісі заняття політикою було правом й обов'язком всіх вільних громадян, які у формі голосування в народних зборах брали участь у вирішенні державних справ. У полісах ішла постійна боротьба між рабами й рабовласниками, а також усередині панівного класу за владу. Ця боротьба знайшла відбиття в боротьбі різних течій філософської й політичної думки Древньої Греції.

Вищим досягненням грецької політичної думки є політична філософія Платона й політична наука Аристотеля.

Платон (427–347 р. до н.е.) – один з найбільших мислителів не тільки античності, але й всієї історії філософії й політичних вчень. Погляди Платона змінювалися протягом його довгого творчого шляху. Він одним з перших дав систематичний виклад своїх політичних ідей у діалогах “Держава”, “Політик” й “Закони”. Платон був об'єктивним ідеалістом. Суспільство він розумів як відбиття вічних ідей, що існують незалежно від дійсності. Найбільш важливою й безпосередньою формою існування суспільства Платон вважав державу. Філософ прагнув намалювати картину ідеального суспільства й держави.

Так, в “Державі” його ідеальне суспільство складається із трьох станів: правителів -філософів, воїнів-стражів, а також ремісників і землеробів. Ієрархія станів заснована на їхній відповідності трьом початкам людської душі – розумному, хороброму й діловому. Кожен стан зайнятий своєю справою: філософи-мудреці здійснюють справедливе правління, оскільки тільки їм доступно істинне знання; стражі захищають суспільство; ремісники й землероби створюють матеріальні засоби життя. Для закріплення соціальної ієрархії філософ використовує міф про домішування Богом до кожного стану певного металу: правителям – золота, воїнам – срібла, виробникам – міді й заліза. Справедливість, як принцип досконалої держави, полягає в тому, що кожен стан займається своєю справою і має своє особливе становище у суспільній ієрархії.

Друга риса ідеальної держави – аристократичне правління, при якому правлять тільки розумні люди. Здатність засвоїти мудрість, яка передається нащадкам шляхом підбору батьків і довгого навчання "мистецтву політики", присутня філософам. Єдність держави може підірвати егоїзм окремих людей. Платон бачив вирішення цієї проблеми в обмеженні споживання тільки найнеобхіднішим і в скасуванні будь-якої власності та сім'ї для станів правителів, воїнів.

Держава залишається ідеальною доти, доки кожен стан займається своєю справою. Однак псування характеру правителів та підлеглих, необґрунтовані претензії інших станів (тих, хто не володіє мудрістю) на владу призводять до розкладу ідеальної держави і до поступової її заміни більш низькими державними формами. Ідеальна держава, реалізована у формі монархії (царської влади) або у формі аристократії (правління філософів), вироджується в тимократію (владу воїнів), потім в олігархію (владу не багатьох, яку Платон розуміє як плутократію – панував багатих). Надмірна майнова нерівність викликає невдоволення народу, що призводить до утвердження демократії, яка потім змінюється найгіршою формою держави – тиранією. Тиранія – найгірший вид державного устрою, де панують беззаконня, свавілля, насильство.Колообіг державних форм завершується поверненням в ідеальний стан.

Сам Платон не розкриває механізму облагородження тиранії. Демократію він також розглядає як недосконалу форму держави, що, ймовірно, було продиктовано неприйняттям грецьким мислителем її практичного втілення в афінському полісі: рішення народу не завжди були мудрими, демократичними процедурами часто користувалися авантюристи для приходу до влади. Аргументуючи своє ставлення до демократії, філософ виказує проникливу думку про небезпеку надмірної свободи, тому що з крайньої свободи може народитися найжорстокіше рабство. Історія знає приклади, що підтверджують цей прогноз.

Подальший розвиток і поглиблення античної політичної думки після Платона пов'язане з ім'ям його учня й критика Аристотеля (384–322 р. до н.е.), якому належать крилаті слова: “Платон мені друг, але більший друг – істина”. Аристотель – один із самих універсальних мислителів в історії. На жаль, багато з його творів загублені. Політична тематика докладно висвітлюється в таких збережених його роботах, як “Політика”, “Афінська політика”, “Етика”.

Держава, за Аристотелем, виникла природним шляхом для задоволення життєвих потреб громадян, але мета її існування – досягнення блага людей. Аристотель першим назвав людину "істотою політичною", тобто такою, що може жити лише в державі. На його думку, "природа вселила в людину прагнення до державного об'єднання".

Аристотель проводить класифікацію існуючих форм державного правління на правильні й неправильні (див. табл. 2.1). В основі цієї класифікації лежить принцип: чи служить дана форма правління досягненню загальної користі чи особистому благу правителів. Правильною він вважає таку форму державного устрою, при якій переслідується загальне добро, незалежно від того, чи править один, деякі або багато хто. Неправильна – така форма, при якій переслідуються приватні цілі. Між цими двома групами він установлює певний взаємозв'язок. Неправильні форми виступають як відхилення від правильних. У першу групу входять монархія, аристократія й політія. Відхилення від монархії – тиранія, від аристократії – олігархія, від політії – демократія.

Таблиця 2.1 – Типологія форм політичного правління по Аристотелю

Але, якщо Платон шукав ідеальну форму правління, то Аристотель у якості найкращої воліє рекомендувати одну з існуючих форм. Як таку форму він розглядає політію. У політії, на його думку, править більшість в інтересах загальної користі. Дана форма держави поєднує в собі кращі сторони аристократії й демократії, але вільна від їхніх крайностей і недоліків.

Аристотель розробив питання про громадянство. Громадянином, на його думку, був той, хто "володів сукупністю громадянських прав, захищав поліс, брав участь в управлінні, суді". Мислитель виправдовував рабство як "річ натуральну". У цілому Аристотель пов'язував політику з моральністю(доброчесністю) та етикою, що є вступом до політики.

Політичні погляди видатного грецького історика Полібія (210 – 128 р. до н.е.)викладені у багатотомній праці "Всесвітня історія". Він вважав, що історія виникнення держави та зміна її форм відбувається по кругообігу й проходить шість основних стадій: царство, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Найкращою формою правління є поєднання царської влади, аристократії, демократії; така змішана форма забезпечує стабільність у державі.

Таким чином, основними проблемами політичної філософії античної Греції були форми державності, характер влади, положення індивіда в державі.