- попередньо існуючі настановлення, переконання та схильності, які відповідають лозунгам;
- молодий вік та відсутність досвіду;
- відсутність звички аналізувати та нестійкість поглядів.
Тезаурус до теми № 5
Предметом політичної діяльності є проблеми:
- життєдіяльності людей;
- володіння державною (політичною) владою та участь у її здійсненні;
- визначення перспектив і напрямків суспільного руху;
- управління соціально-економічними та суспільно-політичними процесами.
Функції політичної діяльності:
1. Функція політичного забезпечення державної цілісності та основ державності.
2. Функція розвитку демократизму як умови життєдіяльності цивілізованого суспільства.
3. Функція формування політичної культури людей.
4. Функція, що сприяє економічному розвитку та упорядкуванню.
5. Функція гуманізації усіх сфер суспільства.
6. Ідеологічна функція.
Ризикологія в політичній психології
Політичні процеси пов’язані з ситуаціями невизначеності, які вимагають ефективного прийняття рішень. Ефективність залежить від готовності особистості політика до рішень в умовах невизначеності. Ця готовність зумовлена такими якостями, що визначаються в межах когнітивних стилей «дивергентність – конвергентність» «рефлексивність – імпульсивність». Дивергентні та рефлексивні виявляються більш ефективними.
Крім готовності до ризику виділяється така якість, як схильність до ризику. Це індивідуальна якість, яка відрізняє поведінку людей в однотипних проблемних ситуаціях. Відповідно імпульсивні є більш схильними до ризику.
Ситуації, які вимагають вибору варіанта рішення, можуть мати авторитарний(1) чи демократичний(2) сценарій. У першому випадку вибір є не вільним, а вимушеним (чи під тиском зовнішніх факторів, чи внутрішніх, особистісних факторів). Наприклад, це може бути тиск обставин, тиск іншої особи, незадоволена власна потреба, домінуючий особистісний принцип тощо. Це робить вибір прогнозованим через несвободу людини прийняти іншу альтернативу.
У другому випадку стосовно прийняття рішення як особистісно та інтелектуально опосередкованого акту вибору можна казати лише відносно таких ситуацій, коли людина має можливість примірювати позиції особистого Я до вибору альтернатив і розглядати їх у діапазоні суб’єктивної припустимості – неприпустимості.
Ризик в політичній діяльності:
- ризик як міра очікуваного неблагополуччя у разі невдачі в діяльності, що визначається сполученням вірогідності невдачі та ступеня несприятливих наслідків у цьому випадку;
- ризик як дія, яка в тому чи іншому відношенні загрожує суб’єкту втратою;
- ризик як ситуація вибору між двома важливими варіантами дії: менш привабливим, але більш надійним і більш привабливим, але менш надійним (результат якого проблематичний і пов’язаний з можливими несприятливими наслідками).
Політична діяльність вимагає від людини наступних комплексних здібностей (організаційні здібності за Л.І. Уманським):
1. Психологічна вибірковість. Виявляється у таких індикаторах:
а) повторювані факти швидкого відображення психологічних особливостей та станів інших людей;
б) співпереживання людиною того, що переживають інші;
в) висока чутливість в описанні та демонструванні психологічних об’єктів;
г) швидка можливість адекватно характеризувати психологічні особливості людей;
д) вибірковість комунікабельності;
е) вибіркова пам’ять і спостережливість, які виявляються у розв’язанні управлінських завдань;
ж) схильність до психологічного аналізу, поясненню поведінки та вчинків інших людей та своїх власних;
з) переконаність у силах, здібностях та можливостях колективу людей;
и) здатність уявити себе в ситуації іншого.
2. Практично-психологічний розум:
а) розподіл обов’язків колективної діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей людей;
б) швидка орієнтація в ситуаціях, що вимагають практичного застосування знань людей;
в) винахідливість у застосуванні психологічного стану, настрою людей до певних умов;
г) здатність знайти шляхи та способи зацікавити людей справою, знайти моральні та матеріальні стимули цієї зацікавленості;
д) врахування взаємин, особистих симпатій та антипатій, психологічних відмінностей людей при групуванні їх для виконання спільної діяльності;
е) висока міра схильності до навчання при формуванні організаційних знань, навичок, умінь у галузі застосування психологічних особливостей людей до вимог діяльності;
ж) тенденція розв’язувати практичні проблеми крізь призму наявних людських можливостей, своєрідне мисленнєве «виважування» відповідності між завданням практики та кількістю й якістю можливих виконавців.
3. Психологічний такт:
а) почуття міри та граней у взаєминах;
б) мовна адаптація (до різних людей), мовна винахідливість;
в) індивідуалізація спілкування;
г) почуття ситуації;
д) врахування зовнішніх обставин;
е) чуйність, уважність, співчуття;
ж) простота, природність у стосунках;
з) справедливість і об’єктивність.
4. Суспільна енергійність:
а) емоційно-мовленнєвий вплив (висота тону, гнучкість, тембр, наголос, пауза);
б) вольове спонукання у мовленні, міміці, пантомімі; володіння такими мовленнєвими формами, як прохання, розпорядження, наказ, вимога, заклик, переконання, навіювання, порада, побажання;
в) здатність впливати своїм ставленням до людей, справ, подій, здатність передавати це ставлення (заразити);
г) логічна переконливість словом та ділом;
д) практично-діяльна форма впливу (прикладом, включенням, початком);
е) впевненість, оптимізм;
ж) здатність правильно та швидко обрати момент вирішального впливу, наполегливість.
5. Вимогливість:
а) сміливість пред’явлення вимог;
б) постійність пред’явлення вимог;
в) гнучкість пред’явлення вимог;
г) невимушений характер вимог;
д) категоричність, необговорюваність;
е) різноманітність форм виразу;
ж) індивідуалізація вимог.
6. Критичність:
а) критична спостережливість;
б) самостійність критичності;
в) легкість критичного аналізу;
г) логічність і аргументованість критичних зауважень;
д) прямота та сміливість критики (без скарг);
е) глибина та істотність критичності;
ж) постійність;
з) доброзичливість критичності.
7. Схильність до організаторської діяльності:
а) спонтанне, самостійне включення в організаторську діяльність (коли досліджувані перебирають на себе організаторські функції без будь-яких спонукань);
б) перебирання на себе ролі організатора та відповідальності у важких та несприятливих умовах;
в) потреба у здійсненні організаторської діяльності, усталене, безкорисливе прагнення до неї, постійна готовність до її виконання;
г) природність включення в цю діяльність;
д) невтомність в організаторській роботі;
е) емоційно-позитивне самопочуття при її виконанні;
ж) явище астенічності, нудьги, незадоволеності без організаторської діяльності;
з) здатність побачити необхідність в організаторській діяльності за обставин, які наочно її не вимагають.
