Правова охорона флори і фауни. Закон України про тваринний світ 1993 р

Червона книга України стала науковою основою для розробки комплексних заходів щодо збереження окремих видів тварин і рослин, дослідження біологічних видів. Чер­вона книга — символ боротьби за збереження живої природи, без якої неможливе існування біосфери.

При відборі тварин до Червоної книги виділяють такі категорії:

Зниклі.

1. Зникаючі — потребують абсолютної охорони. На­приклад, японський, даурський і чорний журавлі, дале­косхідна лелека, стерх. Із звірів — азіатський річковий бо­бер, червоний вовк, барс, амурський леопард (барс), таранський тигр, гепард, з парнокопитних — дзерен, горал, за­кавказький гірський баран та ін.

2. Пригнічені — знаходяться в небезпеці, але мешкає їх у достатній кількості, щоб вижити, хоч кількість продов­жує зменшуватися (бухарська кабарча, джейран, архар, закавказький рудий ведмідь, із птахів — фламінго, качка-мандаринка, дрохва та ін.).

3. Рідкісні — не знаходяться під загрозою вимирання, але їх така невелика кількість або мешкають вони на таких обмежених територіях, що можуть найближчим часом зникнути (деякі хижі птахи, гуси-сухоноси, уссурійський тигр, морський котик, хохуля, морж).

4.Маловідомі — дані дуже обмежені, і спеціалісти не можуть оцінити їх стан.

5.Відновлені — стан не викликає будь-яких турбот, але на них ще не може вестись промисел, за ним» ще потрібен певний контроль.

Червона книга- результат клопіткої праці багатьох вчених Національної академії наук, природничих музеїв, заповідників, університетів.

У Положенні про Червону книгу України передбачається ціла низка заходів щодо організації й відтворення видів рослин і тварин: від моніторингу за станом популяції, створення заповідних об’єктів, банків генофонду зникаючих видів, до проведення широкої виховної роботи серед населення, встановлення відповідальності за знищення або пошкодження зникаючих видів тварин чи рослин.

Деякі рідкісні та зникаючі види птахів і ссавців показа­но на малюнах 14 та 15.

 

 

Мал. 14. Птахи, що потребують охорони:

1 _ білий журавель; 2 — степовий орел; 3 — стрепет; 4— чорний лелека

 

 

Мал. 15. Тварини, що потребують охорони:

1— хохуля; 2— перев'язка; 3— дикий кіт; 4— європейська норка

Важливу роль у збереженні природних ресурсів відіграє Закон України „ Про охорону і використання тваринного світу ", який був прийнятий у 1993 р. Екологічними прин­ципами, які лежать в основі цього закону є збереження ве­ликої кількості тварин у стані природної свободи та цілісності співмешканців.

Завдання закону — регулювання суспільних відносин у галузі охорони і використання диких тварин з метою забез­печення умов їх існування на волі, збереження цілісності природних угруповань і раціонального використання, а та­кож зміцнення законності.

Законом визначено основні види використання тварин­ного світу. Це — мисливство, рибальство; добування тва­рин, які не належать до об'єктів мисливства і рибальства, використання тваринного світу у наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання ко­рисних властивостей життєдіяльності тварин — ґрунтоут­ворювачів, природних санітарів середовища, запилювачів рослин та ін.; використання тварин з метою одержання продуктів харчування.

Закон встановлює правила і порядок використання тва­ринного світу, регламентує права і обов'язки відповідних користувачів. Багато уваги в ньому приділяється охороні середовища перебування, умов розмноження і шляхів міг­рації тварин.

З метою збереження рідкісних тварин у закон введено норми, що передбачають створення заповідників, заказ­ників та інших територій, які знаходяться під особливою охороною. Відповідно до цього закону рідкісні і такі, що пе­ребувають під загрозою зникнення, види тварин заносяться в Червону книгу України. У законі вперше в законодавстві України закріплено принцип державної власності на тваринний світ і вказано, що дії, які в прямій чи прихованій формі порушують цей принцип, забороняються.

 

ЗАПОВІДНА СПРАВА

Заповідна справа - це пріоритет сучасної природо­охоронної політики держави. Концепція розвитку запо­відної справи передбачає розвиток та вдосконалення мережі природно-заповідних територій, системи керуван­ня ними та зростання їх суспільного значення для роз­витку держави. Важливе значення має розробка і впро­вадження ефективного економічного механізму функ­ціонування системи природно-заповідного фонду, що пе­редбачає, зокрема, звільнення заповідників від оподаткування (плати за природні ресурси тощо) та впровадження єдиного порядку формування Державного бюджету щодо виділен­ня коштів на збереження і розвиток природно-заповідного фонду. В основі природно-заповідної справи лежать такі принципи:

• створення в заповідниках як своєрідних „еталонах” при­роди умов, необхідних для збереження і розвитку всіх видів тва­рин і рослин;

• підтримання екологічної рівноваги ландшафтів шляхом охорони природних екосистем;

• можливість вивчати еволюцію природних екосистем як у регіональному, так і в більш широкому біогеографічному плані;вирішувати багато аутекологічних і синекологічних питань;

мережа природно-заповідних об'єктів повинна відобража­ти широтно-меридіанні, а в гірських регіонах - висотні законо­мірності поширення екосистем;

• включення в сферу діяльності заповідників соціально-еко­номічних питань, пов'язаних із задоволенням рекреаційних, краєзнавчих та інших потреб населення.

Відносини у галузі охорони, відтворення і використання при­родно-заповідного фонду регулюються Законом „Про природно-заповідний фонд України” (прийнятий 16 червня 1992 р.) та дер­жавною Програмою перспективного розвитку заповідної справи а Україні (затверджена 22 вересня 1994 р.). Закон визначає пра­вові основи організації, охорони, використання територій та об'єктів фонду. Основна мета Програми - забезпечити збереження тери­торій та об'єктів природно-заповідного фонду, гарантувати обґрун­тований розвиток заповідної справи на період до 2005 року.

Для керування заповідною справою створено Головне уп­равління національних парків і заповідної справи при Міністерстві природних ресурсів. У листопаді 1997 року Кабі­нет Міністрів України прийняв постанову про вдосконалення державного керування заповідною справою. Крім цього, прий­нято ряд постанов Верховної Ради, уряду, ведеться інтеграція з країнами Європи - здебільшого з метою забезпечення дії в Ук­раїні міжнародних конвенцій.

Розроблено першочергові і головні завдання розвитку заповід­ної справи на найближчі роки:

• довести площі об'єктів природно-заповідного фонду до 5, а в окремих регіонах до 10 % площі України чи відповід­ного регіону;

• підвищити флористичну, ценотичну, фауністичну та ланд­шафтну репрезентативність природно-заповідного фонду.

• активізувати роботу по створенню у прикордонних місце­востях міждержавних природно-заповідних територій.

• створити Державний кадастр природно-заповідного фонду України;

• розробити Національний план дій по збереженню та раці­ональному використанню водно-болотних угідь;

• удосконалити систему державного управління, насамперед, заповідниками та національними природними парками;

• удосконалити існуючу класифікацію територій природно-заповідного фонду;

• розробити та впровадити ефективний економічний ме­ханізм функціонування системи територій природно-заповідно­го фонду, що передбачає, зокрема, звільнення заповідників від оподаткування;

• впровадити єдиний порядок формування Державного бюд­жету щодо виділення коштів на збереження та розвиток при­родно-заповідного фонду України.

 

Порушення природної стійкості лісів призводить до зростання уразли­вості насаджень, визначає подальше збереження напруженого санітарного стану лісів. Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуванням при визначенні шляхів розвитку агропромислового та лісохі­мічного комплексів, регулювання стоку річок, осушення боліт та стихійний розвиток колективного садівництва призвели до зниження природного по­тенціалу майже 70 % цінних природних комплексів і ландшафтів України. Внаслідок цього процес деградації генетичного фонду живої природи спосте­рігається практично у всіх регіонах України.

На території України нараховується близько 45 тис. видів тварин, серед них 17 видів земноводних, 20 - плазунів, 344 — птахів, 101 - ссавців, 200 -риб, решта - безхребетні. До Червоної книги України занесено 531 вид рос­лин і грибів (12 % дикоростучої флори) та 281 вид тварин. Площа природно-заповідного фонду України збільшується повільно і становить 1,3 млн. га, або 2,2 % території країни, що в 2—3 рази менше від норми, рекомендованої вченими. Природоохоронні території через недостатнє фінансування, слаб­ку матеріально-технічну та лабораторну базу не забезпечують в повному обсязі виконання функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і ти­пових видів флори і фауни.

До природно-заповідного фонду України належать:

• природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландша­фтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

• штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні пар­ки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва;

• заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецт­ва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загаль­нодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних ком­плексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

• заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологіч­ні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

• пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоо­логічні, гідрологічні та геологічні.

Заповідники в Україні поділяються на біосферні і природні.

Біосферний заповідник - це територія міжнародного значення, що виділяється для збереження в природному стані ділянок біосфери, проведення фонового моніторингу та вивчення природного навколиш­нього середовища. Господарська діяльність у біосферних заповідниках не дозволяється. На території нашої держави на сьогоднішній день існує 4 біосферних заповідники: Асканія-Нова ім. Фальц-Фейна, Чор­номорський, Карпатський та Дунайський.

Природний заповідник - це територія, яка виділяється для охо­рони в природному стані типових або унікальних для даної ландшафт­ної зони природних комплексів з усіма її компонентами. Статус при­родного заповідника передбачає повну заборону на його території гос­подарської діяльності. У світі є понад 2 тисячі природних заповідни­ків, а в Україні 15: "Кримський", "Канівський", "Український степо­вий", "Луганський", "Поліський", "Ялтинський гірсько-лісовий", "Мис Мартьян", "Карадазький", "Розточчя", "Медобори", Дніпровсько-Орельський, "Єланецький степ", "Горгани", "Опукський", "Казантипський".

Національні природні парки створюються з природоохоронною, рекреаційною, культурно-просвітницькою та науково-дослідницькою метою для охорони та вивчення природних комплексів особливого значення в місцях, які мають природну, оздоровчу, культурну або ес­тетичну цінність. У них виключена господарська діяльність. Концеп­ція національного парку була вперше сформульована в 1872 році при організації в США Йеллоустонського національного парку. В Україні створено 8 національних парків: "Карпатський", "Шацький", "Синевир", "Азово-Сивашський", "Вижницький", "Подільські Товтри", "Святі гори", "Яворівський".

Національний парк - це завжди велика територія, на якій охоро­няються ландшафти або їх ділянки разом з усіма природними компо­нентами. У природних національних парках поєднується охорона при­роди із відпочинком людей та їхнє екологічне виховання. Для цього в них створюються системи спеціальних доріг та стежок. До початку XX століття в шести країнах світу вже було 19 національних парків зага­льною площею 4,6 млн. га. Регіональні ландшафтні парки створюються з природоохорон­ною та рекреаційною метою в місцях з унікальним або типовим ланд­шафтом. При їхній організації господарська діяльність у межах кордо­нів не припиняється. Мета регіонального ландшафтного парку - збере­гти ландшафт як комплекс екосистем. У світі нараховується зараз бли­зько 300 ландшафтних парків.

Заказники - це природна територія або акваторія, що виділена для збереження окремого природного комплексу або навіть окремого його компонента. У них дозволяється господарська діяльність, що не завдає шкоди об'єкту, який охороняється. Заказники служать для охо­рони та відновлення чисельності окремих видів рослин або тварин.

Пам'ятки природи - це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове естетичне або пізнавальне значення. Пам'ятками природи можуть бути об'єкти живої або неживої природи: окремі водойми, скелі, печери, дерева і т. д.

Заповідні урочища - це ділянки лісу, болота, луків, степу та ін­шої рослинності, які мають наукове або естетичне значення й охоро­няються для збереження їхнього природного стану.

Ботанічні сади - організують для вирощування, акліматизації та вивчення рослин у спеціально створених умовах. У Європі нарахову­ється 540 ботанічних садів, а у світі - 1600.

Дендрологічні парки служать для охорони та вивчення в спеціа­льно створених в умовах дерево-чагарникової рослинності з метою використання їхньої композиції для наукового, господарського та ес­тетичного використання.

Зоологічні парки - це місце, де утримуються рідкісні, іноземні й місцеві види фауни з метою охорони їхнього генофонду та для органі­зації наукової і просвітницької діяльності.

Пам'ятники садово-паркового мистецтва являють собою ділян­ки, що мають природну, естетичну або історичну цінність.

 

 

Питання для самоперевірки та контролю знань:

1. Яку роль зелені рослини відіграють в біосферних процесах?

2.Яке значення мають тварини природі і житті людини?

3.У чому полягає негативний атропогенний вплив на рослиний світ?

4.Які причини зменшення лісових ресурсів України та їх наслідки?

5.Назвіть основні заходи щодо охорони рослинного світу?

6.Назвіть основні причини вимирання окремих видів тварин?

7.Яке призначення має Червона книга України?

8.Що таке заповідна справа та які природоохоні об’єкти ви знаєте?

Тести по модулю №2