Охорона природних кормових угідь

В Україні природні кормові угіддя займають 6,65 мли га. Розміщені вони у різних грунтово-кліматичних зонах. У кожній з них залежно від рельєфу, зволо­ження, грунтів, складу рослинності природні кормові угіддя дуже різноманітні. В основному вони поділяються на лугові (заплавні, низинні, подові, суходільні, гірські), сте­пові (вигони), болотні сіножаті та пасовища (осушені і неосушені). Природні кормові угіддя є важливим джере­лом забезпечення свійських і диких тварин зеленими кор­мами та сіном. Природний травостій — повноцінний корм, багатий на вітаміни, мікроелементи та мінеральні солі.

За даними Інституту ботаніки АН України, середня врожайність сіна природних кормових угідь в Україні не перевищує 17,5 ц/га. Розрахунки показують, що при до­триманні елементарних вимог раціонального використання природних кормових угідь можна одержувати врожай тра­востою в 3— 5 разів вищий.

Тому одне з головних завдань раціонального викори­стання природних кормових угідь — підвищення їх уро­жайності шляхом організації на пасовищних територіях зрошуваного або богарного кормовиробництва, впровад­ження поверхневого та докорінного способу поліпшення природних кормових угідь з підсівом урожайних багато річних трав, збагачення пасовищ цінними дикорослими кормовими рослинами, застосування регульованого використання природних кормових угідьз раціональним випа­сом худоби та введенням пасовищезмін.

Головний напрям охорони і раціонального використан­ня природних кормових угідь — поліпшення структури лучного фонду шляхом трансформації земель, цільове ви­користання кормових угідь, підвищення продуктивності і«поліпшення їх якості, створення багаторічних культурних пасовищ, охорона природної лучної рослинності. Для підвищення врожайності природних кормових угідь засто­совують поверхневе та докорінне поліпшення.

Поверхневе поліпшення проводиться на сіножатях і пасовищах, у травостої яких є цінні кормові трави, навіть як­що вони перебувають у пригніченому стані. При цьому природну рослинність не знищують, а лише поліпшують, різними агротехнічними заходами: очищенням лук від ча­гарників, купин, поліпшенням і регулюванням водного ре­жиму шляхом осушення або зрошення кормових угідь, боротьбою з бур'янами, застосуванням боронування, дискуванним з підсіванням багаторічних трав і дальшим котку­ванням, внесенням макро- і мікродобрив, проведенням вапнування на кислих грунтах і гіпсування — на солонцях і солонцюватих грунтах. Поверхневе поліпшення природ­них кормових угідь сприяє росту і розвитку наявного траво­стою і значно підвищує урожайність.

При докорінному поліпшенні природних сіножатей і па­совищ наявний травостій знищують як низькопродуктив­ний і на його місці створюють сіяні угіддя. Докорінне поліпшення кормових угідь включає такі заходи: осушення та регулювання водного режиму, очищення від чагарників і купин, переорювання лук і сівба суміші багаторічних трав (прискорене залуження), а також однорічних культур у відповідних лукопасовищних сівозмінах. Цей спосіб поліп­шення кормових угідь забезпечує різке підвищення про­дуктивності лук і пасовищ (у 3—5 разів).

Щоб значно підвищити врожайність природних кормо­вих угідь і поліпшити забезпеченість худоби високоякісним сіном та зеленим пасовищним кормом, треба широко за­проваджувати, крім поверхневого, й докорінне поліпшення сіножатей і пасовищ. Застосування того чи іншого способу поліпшення кормових угідь значною мірою залежить від травостою на цих угіддях.

Ефективною формою використання кормових угідь є створення багаторічних культурних пасовищ. У лісосте­повій та степовій зонах високу ефективність культурні па­совища дають після зрошення. Раціональне використання пасовищ значною мірою залежить від організації їх тери­торій: закріплення за фермами, розбивка на ділянки, розміщення літніх таборів та ін. Продуктивність, довго­вічність і ботанічний склад травосуміші культурних пасовищ значною мірою залежить від режиму їх викори­стання.

Головне в охороні пасовищ — не допускати їх над­мірного випасання. Для підтримання високої продуктив­ності пасовищ потрібно щорічно змінювати строки випа­сання із скошуванням, впроваджувати пасовищезміни.

Охорона рослинного світу

Збере­ження рослинного світу у звязку з значним та різноманітним впливом людської діяльності повинно бути завжди в центрі уваги спеціалістів та нау­ковців. Для підтримання організованості біосфери як глобаль­ної екосистеми важливо зберегти таксономічне багатство ланд­шафтів, необхідне для еволюції біологічних видів і філоценогенеза рослинних угруповань.

Захисне лісорозведення відіграє важливу роль у збільшенні загальної біологічної продуктивності територій. Крім прямого меліоративного ефекту, захисні лісові насадження мають важливе значення для розширення сировинної бази дикорослих плодових дерев, грибів, лікарської та технічної сировини, медоносних трав.

Для захисту лісу від шкідливих видів хвоє- і листогризучих видів комах використовуються різні методи, серед них найбільш перспективним і екологічно безпечним є біологічний метод.

Охорона і поліпшення природних кормових угідь складається з багатьох заходів. Це й осушення заболочених земель, вапну­вання, внесення добрив, підсів трав, відповідна зміна складу тра­востою та ін. Охорона природних кормових угідь передбачає пра­вильний пасовищний оборот, який регулюватиме випас.

Створювати нові лісонасадження можна на вилучених з
сільськогосподарського користування низькопродуктивних зе­мель (які мають високу ступінь еродованості, низький якісний стан ґрунтів, негативний баланс гумусу).

Для збереження біологічної стійкості агроекосистем реко­мендується серед великих площ оброблюваних земель залиша­ти ділянки природної рослинності (зарості чагарників, групи дерев, трав'янисті угруповання як регулятори ландшафтного балансу) та створювати штучні лісосмуги.

Створення штучних лісових насаджень - один з найбільш ефективних шляхів рекультивації територій, порушених в ре­зультаті будівництва жилих районів та великих транспортних магістралей. При цьому дуже важливо правильно оцінювати при­чини і характер змін, які відбуваються в розташованих поблизу лісових насадженнях, і проектувати найбільш перспективні типи лісових культур з урахуванням їх можливої трансформації в майбутньому.

Особливу увагу слід приділити формуванню на території лісопарків пейзажних лісових культур, у першу чергу - ланд­шафтних груп, які є одними з найбільш цікавих елементів рек­реаційних лісів.

Велике значення має підбір асортименту порід. Компоненти штучних насаджень повинні цілком відповідати лісорослинним умовам, бути високостійкими до антропогенного впливу і добре поєднуватися при сумісному проростанні на всіх етапах існу­вання насадження.

Стан природних ресурсів більшості цінних дикорослих лікарсь­ких рослин вимагає законодавчого затвердження норм та правил їх використання, розвиток науково-дослідницьких робіт по введен­ню в культуру цінних, рідкісних та зникаючих видів, пошук ре­зервів лікарських рослин офіційної медицини з наступною

Раціональне використання лісових ресурсів неможливе без їх ретельного вивчення і суворого обліку. Відновлення природ­них лісів і розведення нових порід дерев, їх інтродукція й аклі­матизація повинні вестися на науковій основі.

Раціональне лісокористування передбачає рівномірне вирубу­вання дерев різних порід і правильне розміщення лісозаготівель, із забороною їх проведення в малолісних районах. При правиль­ному веденні лісового господарства вирубки чергуються так, що на кожній окремо взятій ділянці вони повторно проводяться тільки через 80-100 років, коли ліс досягне повної стиглості. У кожній географічній зоні повинні бути встановлені науково обґрунтовані норми вирубки з урахуванням різноманітного призначення лісів та можливостей промислового освоєння їх.

Не допускається вирубування водорегулюючих і водоохо­ронних лісів.

При охороні лісу передбачається охорона багаторічних де­рев і цінних ділянок лісового біоценозу (рідкісні породи дерев, мисливські угіддя, токовища глухарів і тетеревів, лісові озера та ін.), охорона існуючих та потенційних місць відпочинку, бороть­ба з лісовими пожежами.

Одним з важливих факторів охорони лісу є правильна органі­зація лісової промисловості та раціоналізація використання дере­вини. Створення лісопромислових комплексів дозволяє забезпечи­ти більш повне використання деревини. Найбільш ефективним засобом підвищення продуктивності є лісовідновлювальні роботи.

Велику роль у підвищенні продуктивності лісів відіграє боротьба з лісовими пожежами, шкідниками і хворобами деревних порід.

Агролісомеліорація - це система лісівницьких заходів, які спрямовані на поліпшення природних умов територій та забез­печення підвищення продуктивності лісових угідь. Агролісо­меліорація полягає у використанні ґрунтозахисних, водорегу­люючих та інших середовищезахисних властивостей лісових насаджень.

Агролісомеліоративними роботами займаються лісгоспи, ліспромгоспи, лісомеліоративні станції та станції захисту лісу.

Лісомеліоративні станції засновуються в районах, які зазна­ють впливу повітряної та водної ерозії, для виконання робіт по закріпленню захисними насадженнями ярів, схилів, балок, пісків та інших еродованих земель; створення захисних лісових наса­джень на сільськогосподарських землях.

Земельні ділянки, на яких створюються захисні лісові наса­дження, належать до лісомеліоративного фонду. До нього також на­лежать береги річок і водойм, гірські схили, надмірно зволожені, осу­шувані та зрошувані землі, аридні та тундрові пасовища, терикони, смуги водовідведення на залізницях та автомобільних дорогах.

Наукове узагальнення інформації про охорону популяцій ок­ремих видів рослин міститься в Червоних книгах. До Червоної книги України (1996) занесено 541 вид рослин і грибів (з них: судинних - 439 видів; мохоподібних - 28 видів; водоростей - 17 видів; лишайників - 27 видів; грибів - 30 видів).

Було встановлено, що життєздатність біологічних видів мож­на забезпечити лише у разі збереження всіх рослинних угрупо­вань. Природні рослинні угруповання - це сукупність певних видів рослин, що зростають на ділянках з однотипними умовами місцез­ростання та перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з умовами навколишнього середовища. Тому необхідна також охо­рона ландшафтів, з якими угруповання пов'язані екологічно і філоценогенетично. Завдання збереження рослинного світу і підтримання природного філоценогенетичного процесу в природі необхідно вирішувати в єдиному плані охорони генофонду і фітоценофонду, усього генетичного і фітоценотичного розмаїття при­родних екосистем. Ці принципи були покладені в основу Зеленої книги. До Зеленої книги України занесено 127 рідкісних, зника­ючих і типових угруповань різного рангу, наведені мотиви і кате­горії їх охорони, поширення і видовий склад.

Наукове значення Зеленої книги полягає в тому, що в неї вміщені відомості про реліктові, ендемічні та інші рідкісні угру­повання. Таким чином, вона створює передумови для досліджен­ня історичних етапів розвитку рослинності та з'ясування зако­номірностей формування різних її типів.

Положенням про Зелену книгу України визначається п'ять категорій рослинних угруповань, що потребують охорони та за­несення до Зеленої книги України, а саме:

• корінні рослинні угруповання, у складі яких домінують види рослин, занесені до Червоної книги України, а також релік­тові та ендемічні види рослин;

• корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу;

• рослинні угруповання, що не пов'язані з природною зо­нальністю (болота, луки, водні об'єкти тощо) і потребують охоро­ни з ботаніко-географічних міркувань;

• рослинні угруповання, взаємопов'язані зі зникаючими ви­дами представників тваринного світу;

• рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропоген­них чи стихійних факторів.

Одним із заходів охорони рослинного світу є розширення заповідних об'єктів і покращення їх структури. Разом з фор­мою охорони закритого типу (заповідники) доцільно розвивати мережу об'єктів напіввідкритого напівфункціонального типу - природні національні парки із зонами абсолютної заповідності, виділяти зони помірної охорони і рекреації.