Рослинні ресурси України. Лісові ресурси,проблеми раціонального використання та їх охорони

Рослинні ресурси України представленні зоною лісів, лісостепу і степу. Загальна площа лісового фонду України ста­новить 9,97 млн га. Загальний запас деревини 1240 млн м. Щорічний приріст деревини досягає майже 25 млн м. На одного жителя України припадає 0,16 га лісу і 24 м запасу деревини.

Ліси на території України розміщені нерівномірно. У Поліссі вони займають 26,1 % всієї території, в Лісостепу — 12,2%, у Степу — 3,8%, в Криму — 9,8%, у Карпа­тах — 40,5 %. Відносно низька лісистість і нерівномірне розміщення лісів пояснюються не тільки різноманітністю природних умов, але й діяльністю людини.

Ліси різноманітні за породами. За віком ліси поділяють на молодняк, середнього віку, дозріваючі і дозрілі. Маючи велике та різноманітне економічне значення, ліси є також дуже важли­вим географічним фактором, який впливає на інші типи ланд­шафтів і на біосферу в цілому. Хвойні ліси займають 42% загальної площі, у т.ч. сосна - 33%, твердолистяні - 43,3%: дуб - 32%, м'яколистяні - 13,6%, інші деревні породи - 0,5%о, чагарники - 0,4%

Природотворча функція лісів і лісових насаджень зу­мовлена водоохоронними, стокорегулюючими та клімато-регулюючими властивостями. Ліс і лісонасадження забез­печують рівномірне водопостачання рік і водойм протягом року. Знищення лісів зумовлює різке обміління річок і навіть повне їх пересихання. Лісонасадження, які ростуть на схилах, захищають грунт від змиву і розмивання, від ут­ворення ярів. Розташовані по ярах і балках лісонасадження зміцнюють корінням схили. Ліс має велике значення і як кліматологічний фактор. Ліси пом'якшують клімат, підви­щують вологість повітря. Різниця температури повітря під кронами дерев і зонні досягає влітку 7—10 °С.

Внаслідок різниці температур у денний час влітку про­холодне і вологе повітря рухається з лісу в поле, зменшую­чи негативну дію посух, суховіїв і пекучого сонця. Як наслідок — значне підвищення врожайності сільськогоспо­дарських культур. Над полем повітря нагрівається, піднімається вгору, охолоджується і над лісом знову опу­скається до землі. Вночі спостерігається зворотний рух повітря — із охолодженого поля в ліс. Таким чином ліс значно знижує добову амплітуду коливань температури і вологості повітря та грунту.

Ліс гасить силу вітру і поліпшує мікроклімат. Оголена і позбавлена деревостану земля літнього дня дуже на­грівається і висушується. Охолоджувальний ефект добово­го випаровування лише одного дорослого дерева дорівнює 105*10кДж (250 тис. ккал), що еквівалентне роботі 10 кімнатних конденсаторів протягом 20 год.

Чим менше лісонасаджень, тим більше снігу здувається в балки, яри, заплави річок і долин, тим на більшу глибину промерзає земля.

Ліси і лісові смуги відіграють велику роль у сільському господарстві. Вони захищають поля від піщаних та чорних бур, суховіїв, поліпшують водний режим території, підвищують урожайність сільськогосподарських культур. Встановлено, що 1 га лісосмуги в 5—6 рядів захищає 25— 30 га ріллі і на кожному її гектарі нагромаджує 600—800 т вологи, забезпечуючи збільшення врожаю зернових не менше ніж на 3—4 центнери.

Велике значення лісу і в санітарно-оздоровчому та ре­креаційному відношенні.

У боротьбі із забрудненням повітря, води і грунту велика роль відводиться рослинному покриву, і особливо лісу. Ліс — це не тільки головний постачальник кисню і спожи­вач вуглекислого газу, а й величезний механічний та біохімічний фільтр.

У середньому 1 га деревостанів виділяє за рік 4 т кисню і поглинає 5 т вуглекислого газу, 1 га сосняка 20-річного віку — відповідно 7 і 9 т. За годину така ділянка лісу поглинає весь вуглекислий газ, виділений при диханні майже 200 осіб.

У місцях, де немає лісу, концентрація вуглекислоти до сягає 0,42 мг/м, а в лісі вона становить лише 0,04— 0,17 мг/м, залежно від процента лісистості.

Листя дерев вологе й покрите липкою рідиною, тонень­кими волосинками, що сприяє затриманню газів, кіптю, пилу, аерозолів та інших шкідливих домішок, які утриму­ються в атмосферному повітрі. За рік 1 га ялинового лісу затримує 32 т, соснового — 37, дубового — 54, букового — 68 т пилу. Дощ або роса змиває ці шкідливі домішки з листи на землю. Придорожня лісосмуга 12—16 м шириною з 6— 7-метрових дерев зменшує кількість пилу в повітрі у десятки тисяч разів.

Дерева зменшують кількість пилу і кіптю не тільки механічним шляхом, через зменшення швидкості вітру і за­тримання їх листями та корінням, але і внаслідок виділення вологи. У вологому повітрі тверді й газоподібні домішки швидше осідають на землю й нейтралізуються. Один гектар лісових насаджень, не завдаючи собі шкоди, може поглинути з повітря за рік близько 400 кг сірчистого газу, 100 кг хлоридів, 20—25 кг фторидів і велику кількість фенолів. Гектарна площа листяних лісів лісостепової зони України здатна поглинати за рік від 700 до 1000 кг шкідливих речовин.

Листя і хвоя вбирають з повітря шкідливі речовини і потім при опаданні скидають їх на землю. Проте при ве­ликій концентрації шкідливих речовин і сильній загазова­ності повітря хвойні породи, насамперед ялина і сосна, ги­нуть від отруєння, бо вони скидають хвою один раз за 4—6 років. За цей період дерева встигають накопичити велику кількість хімічних речовин, що містяться в міському по­вітрі. Листя і хвоя адсорбують також радіоактиві речовини, тому в лісі концентрація їх у повітрі в кілька разів менша, ніж на відкритих просторах.

Великі території з мальовничими ландшафтами, ділянками з різним рослинним і тваринним світом, лісові ділянки з унікальними природними пам'ятками можуть стати рекреаційними ресурсами.

Рекреація (від лат. recreatio) означає відновлення. Сучасне виробництво пов'язане з великим фізичним і нервовим навантаженням людини, і для відновлення її фізичних і духовних сил потрібне передусім безпосереднє спілкування з природою.

Враховуючи оздоровче значення лісів, людина все ширше використовує їх з рекреаційною метою. Навкруги міст створені й створюються спеціальні території для відпочинку: паркові масиви, загородні лісопарки, зелені зони відпочинку.

В Україні проводиться значна робота, пов'язана з рекреаційним використанням лісів. Під зеленою зоною знаходиться понад 1,5 млн га території, 70 % якої — це післявоєнні насадження, в основному на непридатних для сільського господарства землях (ярах, пісках, рекультивованих територіях). Понад 760 міст і селищ України мають такі ліси. Найбільше їх створено останнім часом на Донбасі і навколо промислових центрів Придніпров'я.

Ведення господарства в лісах зелених зон має відповідати головному їх призначенню — підвищенню санітарно-гігіенічних і естетичних властивостей лісів для поліпшення міського мікроклімату й умов відпочинку населення. З метою кращої організації лісового господарства в цих зонах і більш ефективного використання лісів цієї категорії площу розділяють на дві частини: лісопаркову та лісогосподарську.

Лісопарк - це частина зеленої зони, розташована в мальовничій місцевості поблизу населених пунктів, залізниць, автомобільних доріг, річок і водних басейнів. Тут проводяться значні роботи щодо благоустрою і забезпечення видового складу рослинності та фауни лісу, впорядкування водного господарства.

До лісогосподарської частини зеленої зони належать
лісові масиви, розташовані за межами лісопарку, більш
віддалені від населених пунктів. Призначення цих лісів це забезпечення населених пунктів чистим повітрям, очищення забрудненої атмосфери від шкідливих домішок, регулювання водного режиму річок тощо. Крім того, насадження цієї зони с також резервом розширення лісопаркової частини і джерелом промислової деревини.

У лісогосподарській частині зеленої зони проводиться
будівництво дорожньо-стежкової сітки та обладнання ре­креаційних пунктів — місць для стоянок автомашин, розведення вогнищ, навісів для відпочинку, дитячих майдан­чиків, майданчиків для встановлений наметів, колодязів, естакад, туалетів, ящиків для сміття та ін. Проведення таких робіт має винятково велике значення для зменшення
навантаження на ліс, розосередження людей на великій території і поліпшення охорони лісонасаджень.

У зеленій зоні рубки головного користування (лісовідновні) проводять з метою заміни деревостанів, які втрачають свої природні властивості в санітарно-гігіенічному, естетичному і захисному відношенні. Періодично на всій площі проводять вибіркові санітарні рубки, видаляючи природний відпад, вітровал, хворі й пошкоджені дерева.

У зелених зонах України щорічно висаджують у серед­ньому по 10—12 тис. га лісових культур. Крім місцевих порід, до них вводять різні екзоти. Наприклад, навколо До­нецька в насадженнях росте понад 130 видів дерев. У ярах і на крутосхилах (а це тепер основний лісокультурний фонд у зелених зонах) створюють лісові культури „мозаїчного" типу, тобто у повній відповідності з експозицією і крутістю схилів, ступенем змитості й родючості грунту, елементами яруто-балкової системи. В залісенні гірських схилів Криму і Карпат, розташованих у приміській зоні, широко впровад­жується терасування схилів.

Наплив людей у зелені зони відпочинку невпинно збільшується. Згідно з прогнозами, кількість їх може зрости у 3—8 разів. Рекреаційний вибух ставить пе­ред громадськістю складні проблеми. Від надмірного наван­таження у зелених зонах міст ущільнюється грунт, витоп­туються і зникають трави, гинуть молоді дерева, насадження втрачають приріст, дерева суховершинять і часто гинуть, накопичується значна кількість різного сміття з твердими домішками, які не перегнивають. Все це завдає значної шкоди лісовим культурам.

Створення зелених зон та виконання у них робіт з будівництва і благоустрою рекреаційних пунктів, проведення масово-виховної роботи серед населення — головне завдання у вирішенні соціальної екологічної проблеми забезпечення, використання й охорони рекреацій навколо міст промислових центрів.

Знищення лісів почалося ще на зорі розвитку людства і продовжується до наших днів. У міру розвитку техніки і цивілізації потреба в деревині і побічних продуктах лісу швидко наростала, посилювалась і експлуатації лісу.

Загалом на планеті знищено 2/3 площі лісів. Щорічна земній кулі вирубується близько 2 млн га лісу, пошкоджується понад 11 млн. Раціональне використання лісів та їх охорона грунтуються на лісовому кадастрі — основі суцільного лісовпорядкування, генеральному плані лісової меліорації, а також комплексному використанні лісових ресурсів.

Основні шляхи раціонального використання та відновлення лісів передбачають: економне і повне використанні деревини; впровадження науково обгрунтованого розрахунку і розподілу лісового фонду; захист лісу від шкідників, хвороб, лісових пожеж та самовільного вирубування} дотримання норм і правил вирубок лісу, підтриманий лісистості території на досягнутому рівні; відновлення корінних типів лісу в процесі лісоексплуатації.

Першочергове значення в загальній системі раціонального використання лісів надається науково обгрунтованому розрахунку і розподілу лісосічного фонду.

При правильному веденні лісового господарства вируб­ки головного користування чергуються так, щоб на кожній; окремо взятій ділянці вони повторно проводилися тільки через 80—100 років, коли ліс досягне повної стиглості і в ньому можна заготовити найбільшу кількість високо­якісних сортиментів. Суттєвим недоліком при цьому є нерівномірне вирубування різних порід дерев. У малолісних районах деревина вирубується в обсягах, що перевищують розрахункову лісосіку, а в багатолісних — нерідко приріст деревини перевищує її використання.

Розрахункова лісосіка України не перевищує 19 млн. м деревини на рік. У лісах переважають молоді і середньо-вікові деревостани — 83 % площі вкритих лісом земель. Стиглих і достигаючих деревостанів — 17 %. Такий розподіл їх за віком зумовлений великим обсягом рубок у минулому, коли спостерігалася значна невідповідність між розподілом лісосічного фонду і розміщенням основних запасів лісів. Тепер перерубки різко скоротилися, але повністю ще не скрізь ліквідовані.

З метою раціонального лісокористування останнім часом розроблені орієнтовні норми лісистості для різних ландшафтних зон. Вони передбачають лісистість для мішаних лісів та Лісостепу — 20—25, Степу — 10—12 %. Залежно від лісистості змінюється господарське значення лісу.Так,5-6 % лісистості забезпечує лише захист полів від суховіїв га ерозії, 8—10 % дає змогу добувати ділову деревину, 10 — 15 % —ділову та будівельну, 15—25%створює мови для розвитку місцевої деревообробної промисловості, а при більш високій лісистості здійснюється вивезення лісоматеріалів.

Неправильна експлуатація лісів призводить не тільки до їх знищення, а й до заміни хвойних та інших цінних порід на м'яколистяні (березові, осикові та ін.), в яких деревина низької якості. Нині ведуться роботи, спрямовані на заміну малоцінних листяних лісів найціннішими деревин­ні породами. У лісах України переважають сосна, ялина, дуб і бук. Частка їх на вкритих лісом землях з року в рік зростає і становить тепер майже 90 %. Робота щодо реконструкції лісів шляхом насадження у них високопродуктив­них деревних порід набуває дедалі більших масштабів.

Важливе місце у збереженні лісу відводиться дбайливо­му його використанню при вирубках, вивезенні та первинній переробці деревини. В Україні нагромаджений значний досвід використання лісовідходів. Наприклад, у Надвірнянському лісокомбінаті Івано-Франківської об­ласті, Клеванському лісництві Рівненської області використання відходів для виготовлення цінних матеріалів і продуктів становить відповідно 96 і 100 %.

Однією з важливих умов створення лісових ресурсів є лісовідновлення та лісорозведення.

Лісовідновлення — це вирощування штучно створених лісів на вирубках і згарищах. Лісорозведення — створення і вирощування лісу на територіях, що раніше не знаходилися під лісонасадженнями. Заходи щодо лісовідновлення і лісорозведення та підвищення продуктивності лісових угідь разом з науково обгрунтованим розрахунком розміщення лісосічного фонду є основою охорони лісів.

Слабке лісовідновлення значною мірою є наслідком низької забезпеченості лісгоспзагів насінням та сіянцями місцевих порід, знищення самосіву та підросту, руйнуван­ня грунту (як наслідок наявних способів вирубування і транспортування з лісосік деревини), проведення умовно-суцільних вирубок (коли вирубуються тільки найцінніші., породи та кращі дерева, а всі інші листяні, низькорослі, хворі залишаються на корені).

Останнім часом вживають заходів, спрямованих на більш повне та швидке природне лісовідновлення. Сталидосконалішими й менш шкідливими способи трелювання та вивезення деревини; на лісосіках зберігають тонкомірні де­рева, які захищають підріст від несприятливих природних факторів, рубки проводять вузькими стрічками (50—80 м завширшки) із залишенням між ними смуг незайнятого лісу, а на лісосіках — дерев-насінників; влаштовують за 2—3 роки до початку рубки борозни, в яких насіння краще проростає, та ін.

Основні завдання при здійсненні заходів щодо віднов­лення лісів: швидке і повне відтворення лісів на не покритих лісом площах; підвищення якості лісовідновлювальних робіт шляхом удосконалення технологічних схем, комп­лексної механізації основних процесів, підвищення про­дуктивності насаджень.

При високій продуктивності деревостанів можна виділяти для вирубки менші площі лісів, ніж при низькій. Тому підвищення продуктивності лісів — одне з найваж­ливіших завдань лісового господарства.

Продуктивність лісів значною мірою залежить від ефек­тивності лісовідновлення. Крім того, підвищення продук­тивності досягається шляхом догляду за лісом, заміни де­ревних насаджень більш продуктивними породами, осу­шення боліт.

Основна форма догляду за лісом — це рубки догляду, коли вирубують пошкоджені дерева, створюючи сприятливі умови для росту і розвитку найбільш доброякісних. Ці вирубки, по суті, метод масової селекції (добору) дерев за віком, складом порід та формою, за якістю деревини, швидкістю росту тощо. Проведення рубок догляду забезпе­чує бажаний склад порід у лісі, формує ліс із дерев більш високої якості, прискорює ріст та підвищує продуктивність лісонасаджень, поліпшує санітарний склад лісу, ліквідовує заражені дерева та запобігає сніговалу та сніголаму дерев. Крім того, рубки догляду посилюють водоохоронні, водорегулюючі, ґрунтозахисні властивості лісу.

Ліси північних районів України на значній площі забо­лочені. Осушення заболочених лісів призводить до поси­лення росту та поліпшення якості деревостанів, вихід дере­вини при цьому збільшується в 4—5 разів.

Багато лісових порід гине від шкідників і хвороб. Тому в систему заходів по догляду за лісом повинні бути включені і методи боротьби з ними:

1. механічний (знищення) - шкідників за допомогою приманок, різних пасток, вручну),

2. хімічний (застосування отруйних речовин за допомогою ручних апаратів, літаків),

3. біологічний (використання комах — ентомофагів: жужелиці, сонечка, мурашок та ін.; грибів, бактерій та вірусів, які знищують шкідників; кома­рі хоїдних хребетних тварин і птахів; землерийок, ящірок, жаб та ін.),

4. лісогосподарський (санітарне вирубування ос­лаблених та хворих дерев, прибирання бурелому, порубкових залишок, вибір способу рубки).

Велике значення при біологічному методі боротьби із шкідниками надається виготовленню і розвішуванню в лісі шпаківень і синичників та розведенню і зберіганню мураш­ників. В Україні щорічно виготовляється близько 500 тис. шпаківень і синичників. Якби на 1 га лісу припадало 3—4 мурашиних родини і 5—7 шпаківень, то хімічні методи боротьби з шкідниками лісу були б не потрібні.

Проведення заходів по створенню лісових насаджень, лісовпорядкуванню та інших характеризують ступінь інтенсифікації і рівень культури ведення лісового госпо­дарства.

Головні завдання сьогодення — економне і господарське витрачання деревної сировини, безвідходна технологія ви­робництва у лісозаготівельній та деревообробній промисло­вості, якісне лісовідновлення, належний догляд за лісовими насадженнями.

Площа лісів України за останні 450-500 років зменшилась утричі та є найменшою в Європі (після Молдови). Ступінь розораності в Україні становить 56,9% проти 25-30%, як того вимагає наукова екологічна теорія, у кілька разів перевищує середній європейський показник, а розораність степу та лісостепу в нашій державі сягає 75-85%.

Результати обчислень рівня антропогенізації лісів України вченими Інституту географії НАН України показали, що він ста­новить більше 50%. Найвищий цей показник (понад 80%) - у степових областях, незадовільний - у лісостеповій частині Ук­раїни. Науковці звертають увагу на такі фактори:

1. фактична лісистість областей України на 5-9% нижча від оптимальної, для досягнення якої за існуючих темпів зростання (0,05% на рік) потрібно 120 років;

2. частка лісів, що охороняються, складає лише 1-2% від лісовкритої площі;

3. власними лісовими ресур­сами Україна забезпечує свої потреби лише на третину;

4. інтен­сивність лісокористування в деяких регіонах набагато переви­щує гранично допустимі норми.

Стан навколишнього природного середовища значною мірою визначається рівнем лісистості та якісним станом лісів. Україна — малолісна країна (лісистість території ста­новить близько 14 %). Площа земель лісового фонду становить 9,9 млн. га, в тому числі вкрита лісом — 8,6 млн. га. За останні 50 років лісистість збільши­лася на 4 %, але ліси розташовані нерівномірно. Ліси переважно виконують захисні водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. Однак вони інтенсивно експлуатуються, гинуть від промислових викидів та пожеж, внаслідок недба­лого відведення земель під вирубку для різноманітного будівництва. їхній стан зумовлений не лише рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, але й зростаючим техногенним навантаженням, що порушує природну стійкість і середовище формувальні функції лісових екосистем. Протягом останнього десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. га лісових насаджень. Радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС зазнали 3,3 млн. га лісів. Вирубка лісового фонду перевищує його віднов­лення. Обсяги захисного лісорозведення не забезпечують повного заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель. Недостатніми залишаються обсяги робіт щодо створення полезахисних лісових смуг.

Викликає стурбованість інтенсивна експлуатація лісів, особливо в Кар­патському та Поліському регіонах, де зосереджено відповідно 29 та 33 % запасів деревини. Значних збитків завдають лісові пожежі. В 1993 році було зафіксовано близько 3 тис. пожеж, вони охопили 2,7 тис. га лісів. Згоріло та пошкоджено 174,4 тис. м³ на корені. П'ята частина лісової площі та майже 90 % збитків припадає на Республіку Крим.

Порушення природної стійкості лісів призводить до зростання уразли­вості насаджень, визначає подальше збереження напруженого санітарного стану лісів. Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуванням при визначенні шляхів розвитку агропромислового та лісохі­мічного комплексів, регулювання стоку річок, осушення боліт та стихійний розвиток колективного садівництва призвели до зниження природного по­тенціалу майже 70 % цінних природних комплексів і ландшафтів України. Внаслідок цього процес деградації генетичного фонду живої природи спосте­рігається практично у всіх регіонах України.

Хижацьке знищення лісів на значних площах має різні ка­тастрофічні наслідки. Ліс є прекрасним акумулято­ром вологи і його знищення викликає руйнівні весняні паводки та літні розливи річок. Весняні та дощові води, не зустрічаючи перешкод, швидко стікають по ярах у річки, а потім у моря. Унаслідок цього ґрунтові води поповнюються погано, і рівень їх знижується настільки, що вони вже не можуть компенсувати зменшення води в річках та озерах за рахунок випаровування в літній період, в результаті водойми починають міліти.

Із знищенням лісів пов'язані повені. Весняні та дощові води, не зустрічаючи на своєму шляху перешкод, швидко збігають в річки і затоплюють береги. Великі повені супроводжуються знач­ними матеріальними збитками та людськими жертвами.

Згубними наслідками вирубування лісів є виникнення селе­вих потоків, ерозія ґрунтів і зміни клімату. Змив родючого шару ґрунту і яроутворення під впливом поверхневих і особливо зли­вових потоків води поширені практично по всій території Ук­раїни. 80% орних земель пошкоджено ерозією, половина з них середньо- і сильноеродовані землі. Це означає, що на таких зем­лях змито від третини до половини родючого верхнього шару ґрунту; змив лише його одного сантиметру його зменшує вро­жай зернових на 2ц/га.

Унаслідок вирубування лісів клімат стає більш сухим та континентальним, посилюються вітри, частішають суховії, посу­хи та ін.

Значної шкоди лісовим масивам завдають викиди промис­лових підприємств. Надзвичайно шкідливими речовинами для рослин є діоксиди сірки і азоту, озон, а також пероксид водню. Механізм дії цих речовин неоднаковий, оскільки ліси розташо­вані в різних кліматичних зонах, мають різний склад, ростуть на різних ґрунтах.

Найбільшої шкоди лісам завдають викиди підприємств ко­льорової металургії. Кожний такий комбінат пригнічує лісову рослинність у радіусі до 150 км.

Найбільш імовірна причина загибелі багатьох лісів - кис­лотні дощі. Кислотні дощі впливають на рослини через хвою чи листя та через закислений ґрунт. У дерев сповільнюється швидкість радіального росту, хвоя після первинного пошкоджен­ня стає доступною для шкідників, спостерігається хлороз і опа­дання хвої, відмирання гілок (знизу догори і від стовбура до периферії), повне засихання дерева.

Сильне закислення лісових ґрунтів (на 1-1,5 одиниць рН) виникає в результаті вилужування поживних речовин під впли­вом кислих опадів і озону. Процес супроводжується переведен­ням нерозчинних сполук алюмінію (він є складовим компонентом глинистих ґрунтів) в розчині. Чим більший вміст розчин­них форм алюмінію, тим інтенсивніше зменшується маса коре­невої системи і відмирають кореневі волоски. Аналогічний ефект спричиняють і сполуки заліза.

З підвищенням кислотності ґрунту і утворенням розчинних форм токсичних металів різко знижується біохімічна роль ґрун­тових мікроорганізмів, пригнічується їх мікоризна активність.

У промислових зонах на швидкість росту та загальний фізіо­логічний стан дерев впливають й інші токсичні сполуки (етилен, анілін), продукти фотохімічного окислення (пероксиацилнітрат), фториди, які утворюються при виробництві алюмінію та амонію, що викидається заводами і тваринницькими фермами.

Пошкодження від впливу різних компонентів атмосфери спо­стерігаються не тільки в рівнинних, але й у високогірних лісах.

Значної шкоди лісам завдають пожежі. Масштаб впливу лісо­вих пожеж на біосферу Землі належить до глобальних явищ. Природні пожежі - важливий фактор динаміки лісового покри­ву. Вони значно впливають на біорізноманіття, вікову структуру деревостоїв, співвідношення видів, потоки енергії та біогеохімічні цикли в лісових екосистемах. В екстремальні роки пожежі в бо-реальних лісах Євразії охоплюють до 10 млн. га і більше. На території Росії де знаходиться половина світової площі бореальних лісів - 600 млн. га. щорічно реєструється більше 30 тис. лісових пожеж, при цьому пошкоджуються ліси на площі 2-3 млн. га. У 1987 році пожежами була охоплена площа в 16 млн. га.

Більшість пожеж концентрується в області інтенсивної екс­плуатації лісів, що завдає значних збитків на сировинній базі лісозаготівельних підприємств. Викиди в атмосферу аерозолів при великих пожежах у тайзі порівнюються з вулканічною діяль­ністю.

Залежно від об'єктів горіння розрізняють три види лісових пожеж: низові, верхові і ґрунтові, або підземні. При низових пожежах вигорає підстилка і частина гумусового шару, назем­ний покрив, підлісок з чагарниковим ярусом, повалені дерева та пеньки. Справжня катастрофа для лісу - верхові пожежі, коли горять як нижні, так і верхні яруси деревостою. Ґрунтові, або підземні, пожежі відрізняються повільним, дуже стійким поши­ренням горіння в торф'яних покладах боліт і заболочених лісів, характеризуються значними втратами органіки з лісової екоси­стеми, хоча відносна частота таких пожеж не велика. Найчасті­ше виникають низові пожежі.

Вид і характер лісової пожежі залежать від типу лісу. Для соснових борів з наземним покривом з мохів, лишайників, брусниці характерні низові пожежі. В ялинових лісах, а особли­во ялиново-ялицевих лісах з потужною підстилкою і грубим гумусом низова пожежа може повністю спалити наземну орга­ніку і перекинутися на верхні яруси. Виникненню і поширенню верхових лісових пожеж перешкоджає розрідженість лісу і на­явність у ньому розривів у вигляді боліт, озер, луків та ін.

Лісові пожежі - явище сезонне. Перші пожежі виникають зі сходженням снігу навесні і тривають до його випадання восени. Це свідчить про те, що їх виникнення пов'язане з кліматичними факторами. Пожежна небезпека в лісі визначається головним чи­ном температурою повітря і вологістю горючих матеріалів у лісі.

Частота пожеж відіграє основну роль у визначенні структу­ри рослинності, і будь-які зміни в частоті пожеж автоматично приводять до сукцесій в угрупованнях рослин, тобто до змін їх флористичного складу і структури.

Частота пожеж збільшується при переході від понижених форм рельєфу (заплав) до підвищених, від заболочених місцепе­ребувань до суходолів.

Крім пожеж природного походження, значної шкоди лісам завдають пожежі антропогенного походження (наприклад, лісові пожежі 2007р. В Криму).

Значну роль у погіршенні стану лісів відіграють комахи, що пошкоджують хвою та листя. В умовах України найбільше від них страждають дуб і сосна - основні лісоутворюючі породи. У насадженнях бука, граба, ялини та ялиці, що ростуть переважно у більш сприятливих для лісу умовах західних областей країни, негативний вплив хвоєлистогризів значно менший. Середньорічна площа осередків шкідників листя дуба в перерахунку на 1000 га листяних насаджень становить 49,6 га, хвоєгризів - 21,5 га на кожну тисячу гектарів соснових насаджень.

Імовірність і частота виникнення спалахів масового розмно­ження шкідливих видів комах зростає зі зростанням антропо­генного навантаження на ліси.