Типологія школи відповідно до зниження слуху

Модуль ]/ Психхзіюю-педагоачна характеристика дітей s порушеннями псьитфізиушео

У корекційній педагогіці виділяють такі групи дітей у від­повідності до ступеня порушення слухової функції і часу ви­никнення відхилення" глухі, зі зниженим слухом (слабочуючі) і пізнооглухлі.

Глухі діти — це діти з цілковитою відсутністю слуху або його значним зниженням, за якого сприймання, розпізнавання і самостійне оволодіння усним мовленням (спонтанне формуван­ня мовлення) є неможливим.

Повна відсутність слуху спостерігається рідко. Залишковий слух у дитини дозволяє їй сприймати окремі інтенсивні звуки, фонеми, які вимовляються надзвичайно голосно біля вушної ра­ковини. При глухоті самостійне сприймання розмовного мовлен­ня є неможливим. Діти можуть сприймати розмовне мовлення за допомогою слухового аналізатора лише при слухопротезуванні.

Л. В. Нейман відзначає, що можливості глухих дітей для розрізнення навколишніх звуків, залежать переважно від діапа­зону частот, які сприймаються. Залежно від об'єму частот, які сприймаються за станом слуху, виділяють чотири групи глухих. Між групою глухоти і можливістю сприймати звуки існує тісна взаємозалежність. Діти з мінімальними залишками слуху (пер­ша і друга групи) здатні сприймати лише надзвичайно голосні звуки на невеликій відстані від вушної раковини (гудок паро­плава, голосний крик, удари в барабан). Глухі діти з третьою і четвертої групи здатні сприймати і розрізняти значно більшу кількість звуків на невеликій відстані, які є більш різноманіт­ними за своїми звуковими характеристиками (звук музичних ін­струментів, іграшок, голоси тварин, звук телефону тощо). Глухі діти цих груп здатні навіть розрізнити мовленнєві звуки — де­кілька добра знайомих слів, фраз.

Розрізняють вроджену і набуту глухоту. Вроджена глухота обумовлюється різними несприятливими впливами на слуховий аналізатор у період внутрішньоутробного розвитку. Набута глухота може виникнути у будь-якому віці. Спостерігається також професійна глухота, яка виникає внаслідок тривалого впливу на органи слуху шумових подразників, вібрації під час професійної діяльності.

Глухих дітей інколи ще називають глухонімими (проте цей термін у професійному і науковому обігу вважається некорект­ним) Глухонімота — це відсутність або глибоке порушення слу­ху і, з огляду на це, відсутність мовлення. Від народження або на ранніх етапах розвитку (до 2-3-х років) слух в такої дитини є ураженим настільки, що не дозволяє самостійно оволодівати

/ та особливості роботи з ними в умовах корекцгйшп та інклюзивної освіти

зним мовленням Вроджена глухота відмічається у 25-30% конімих. Німота є наслідком глухоти і виступає як вторинне арування, обумовлене первинним відхиленням - глухотою. іість глухонімих мають залишки слуху, які використову-у навчлльно-виховному процесі й дають можливість за ви спеціально організованої корекційної роботи оволодіти эю мірою звуковою стороною мовлення. «,3^а аудіометричними дослідженнями глухота — це не лише слуху понад 80 дБ, але і його порушення або втрата на частотах. Особливо несприятливим є втрата або зниження в коридорі частот, до яких належить розмовне мовлення.

як первинний дефект призводить до цілого ряду ень у розвитку психіки. Порушення розвитку мовлення ого відсутність як вторинний дефект негативно впливає на эк всієї пізнавальної сфери глухих дітей. Це обумовлю-t тим, що саме через розмовне мовлення передається більша інформації про предмети і явища навколишньої дійснос-Цідсутність або значне ушкодження слухової аналізаторної і, яка має сприймати цю інформацію, негативно впливає армування пізнавальної активності, компетентності таких І. Відсутність мовлення або його значний недорозвиток не-ио впливає не лише на формування словесно-логічного ия, яке безпосередньо з ним пов'язане, а й на розвиток j-образного та практично-дійового, на психічні процеси Незважаючи на те, що у психічному розвитку таких Ілаочно-образні форми пізнання набувають більшого зна-jfS, ніж словесно-логічні, зорові образи не отримують у сві-гі таких дітей необхідної мовленнєвої підтримки у формі ення, характеристики їхніх властивостей та якостей.

ез недостатність усвідомлення інформації про зовніш-Ііт і його особливості реакції таких дітей на навколишню є примітивнішими, безпосереднішими, часто не відпо- > соціально прийнятим стандартам. Зокрема, у оточуючих ся неправомірна думка про наявність у таких дітей ро-відсталості або затримки психічного розвитку.

того, відсутність слуху і значний недорозвиток або Нованоість мовлення виступає часто нездоланною пере-у формуванні соціального статусу такої дитини. Діти їьним психофізичним розвитком часто не сприймають гаються від спільної діяльності, гри з нею через не-Іість встановлення контактів, відсутність адекватного ро-один одного. Такі діти, маючи повноцінний інтелект, чюють свою патологію, на цьому фоні у них можуть роз

Модуль II Псшюяоао-паЗагсеічна характеристика дітей з порушеннями rtcwaxpiswmceo

виватись порушення емоційно-вольової сфери у формі невро­зів, афективних реакцій, негативізму, апатичності, формуються егоїстичність та егоцентризм.

Складні вторинні порушення, основними з яких є відсут­ність мовлення, затримка формування словесно-логічного мис­лення, призводять до характерного, атипового розвитку особис­тості глухої дитини.

Шзнооглухлі — це люди, які втратили слух у віці, коли їхнє мовлення було більшою або меншою мірою сформоване Рівень збереженості мовлення залежить від віку, в якому дитина втратила слух, розвитку її мовлення та умов, за яких формуєть­ся особистість дитини.

Якщо порушення слуху відбулось у період від 2-х до 5-й років, проте дитина не отримує кваліфікаційну допомогу вона втрачає звуковий склад мовлення, словниковий запас, здатність до конструювання фраз. При втраті слуху після 5-й років збе­рігаються словниковий запас і здатність правильно висловлю­ватись. Основний напрямок корекційно-розвивальної роботи у цьому випадку полягає в забезпеченні дитині зворотного зв'язку, уміння слухо-зоро-вібраційного сприймання та розуміння усного мовлення тих, хто її оточує; у збереженні фонематичної, лексич­ної та граматичної сторін власного мовлення. При втраті слу ху у період після оволодіння дитиною писемним мовленням, за умови організації індивідуальної допомоги, словниковий запас і усне мовлення можуть зберегтись на досить високому рівні. Шзнооглухлі дорослі потребують аналогічної допомоги у забез­печенні умінь та навичок слухо-зоро-вібраційного сприймання усного мовлення та збереження чіткості власного мовлення. Значної уваги потребує формування у них впевненості, готов­ності вступати у спілкування, сміливості у задоволенні комуні­кативних потреб.

Втрата слуху в таких дітей буває різною — тотальною, або близькою до глухоти, або такою, яка спостерігається у осіб зі зниженим слухом. При цьому у психічному розвитку на перший план виходить важка психічна реакція на те, що вони не чують багатьох звуків або чують їх спотворено, не розуміють звернено го мовлення Це інколи призводить до повної відмови від спілку­вання з однолітками і навіть близькими, іноді - до виникнення психічного захворювання.

Якщо у таких дітей спостерігається достатній залишковий слух, то корєкційну роботу з ними можна побудувати з вико ристаниям слухових апаратів і формування навичок читання з губів Оскільки вони вже знають характеристику формування

та (хвйшооегт роботи з ними в умовах кирекцлшия та ткяюзивнт ocetmu

ків, то цей процес у них відбувається швидше, зрозуміло, за

(И подолання психологічного бар'єру.

, При виникненні тотальної глухоти необхідно використову-дактилологію, писемне мовлення і, можливо, жестове. За створення сприятливого середовища для виховання і на-;ня пізнооглухлої дитини розвиток її мовлення, пізнаваль-і вольових якостей наближається до нормального.

:-• Діти зі зниженим слухом (слабочуючі) — це діти з част-недостатністю слуху, яка не перешкоджає їм самостійно ичити певний словниковий запас (часто неповний, дещо дарений), оволодіти певною мірою граматичною будовою «ння, хоча в цілому призводить до яскраво виразних по-яь мовленнєвого розвитку.

Слабочуючою вважається дитина, якщо вона починає чути и в області 20-50 дБ і більше (туговухість першої ступені) йжщо вона чує звуки висотою 50-70 дБ і більше (туговухість того ступеня) Відповідно у різних дітей варіюється і діапа-звуків по висоті. В одних дітей він майже не обмежений, в:х наближається до висотного слуху глухих. У деяких дітей, розмовляють як слабочуючі, визначають туговухість третьо-ступеня, як у глухих, при цьому відмічається можливість мати звуки не лише низькі, але й середньої частоти (в діа-«і від 1000 до 4000 Гц).

Характеризуючи психічний розвиток цієї категорії осіб, не-ю відмітити певні відхилення від норми. І справа тут не (є в тому, що дитина погано чує, тобто має фізичний недо-',"а в тому, що цей недолік призводить до виникнення цілого порушень і відхилень у розвитку. На перший план тут, міло, виступає недорозвиток мовлення. Варіанти розви-^'мовлення при даному відхиленні є досить різноманітними і залежать від індивідуальних психофізичних особливостей і тих соціально-побутових умов, в яких вона виховується ється. Але при цьому неповноцінний розвиток обумовлю-неповноцінним слухом, що призводить до зміни процесу «ого розвитку: порушення слуху — загальний недорозви-навальної діяльності — недорозвиток мовлення, іовленнєвий недорозвиток набуває характеру вторинного іення, яке виникає як функціональне на фоні аномаль-розвитку психіки в цілому. Оскільки мовлення є склад-системою, за допомогою якого передається і приймається вана у словах інформації, то дитина з порушеннями слу-з самого раннього розвитку відчуває її недостатність.

Модуль II Психалсео-педагограш характеристика дітей з порушеннями психофізичного

Бідність словникового запасу, викривлення мовленнівого роз витку на фоні порушеного слухового аналізатора відображаєть­ся на всьому ході пізнавальної діяльності У такого школяра виникають значні труднощі при формуванні навичок читання і письма на перших етапах навчання, у засвоєнні нових текстів, їхньому розумінні та усвідомленні. Викривлення, недостатність, анормальність словникового запасу часто створює враження, що дитина має розумову відсталість або в кращому випадку значний пробіл у знаннях про навколишній світ. Це ускладнює соціальну взаємодію такої дитини. Оскільки такі діти мають повноцінну інтелектуальну сферу і усвідомлюють свою аномальність, про­блемність, це ще більш негативно впливає на формування нави­чок соціальної взаємодії. Труднощі мовленнєвого спілкування є головною причиною виникнення конфліктних ситуацій з одно­літками, формуванню в неї порушень емоційно-вольової сфери, проявів агресивності, егоїзму.