Річне коло слов’ян

Уявлення про циклічність часу мали всі індоєвропейські народи. Слов’яни ділили рік на чотири частини, але, на думку деяких дослідників, початково був поділ лише на дві частини: літо і зима. Це підтверджується мовними даними: слова *zima, *leto є в усіх слов’янських народів. У західних і південних слов’ян досі існують назви, як болгарське лятното слънце і зимното слънце. Літнє сонце сходить на “летния исток”, зимове – на “зимния исток”.
А от слово *vesna мають тільки східно-слов’янські мови (українська, російська і білоруська), а також польська. Але в інших слов’ян назви весняного періоду передаються префіксами або складанням основ: проліто, пролет, младолето. Кашубська назва весни podlato, у верхньолужицьких сербів – predlato. Цікаві також чеське і нижньолужицьке jaro, словацьке jar. Цей корінь у нас зберігся в імені Бога Ярила і назві свята на його честь.
Слово осінь існує в східно-слов’янських народів, а також у поляків – jesen’, словаків – jesen’, кашубів – je sen’. Інші слов’яни утворюють їх шляхом префіксації: чеське – podzim, верхні лужичани – podzyma, словени – podzimen, болгари – подзіма [Толстой Н. И. Времени магический круг // Очерки славянского язычества. – М., 2003. – С. 27–36].
Збереглася і болгарська легенда: Сонць було багато, але потім лишилось тільки два – літнє і зимове. Мабуть тому в південних слов’ян нема окремих назв для весни і осені. Зимове Сонце “йде нижче до Землі”; літнє Сонце “йде вище від Землі”. Перебування кожного з них на Землі по пів-року.
Східні слов’яни, в тому числі й українці, вважають, що літнє сонце з’являється на Благовіщення – 25 березня, а зимове – на Здвиження – 14 вересня. У південних слов’ян: болгар, сербів, македонців рік ділиться навпіл по-іншому – з Юрьєва дня (наш Ярило – 23 квітня) до Дмитрієва дня 26 жовтня (наші Діди – остання субота жовтня).
В Україні з цими святами пов’язані табу (заборони) копати землю, бити її, забивати кілки тощо. На українському Поліссі кажуть:“Не торкать землю: нельзя орать до Благовіщення, кілка не забивать” (с. Старі Яриловичі, Чернігівської обл.). Вважається, що до Благовіщення Земля вагітна. А з цього дня вона прокидається для родів: вилазять змії, гади, все, що під землею, прилітає зозуля. На Воздвиження навпаки – “вся повзуча твар” входить у землю. Тому Благовіщення і Воздвиження вважаються “межовими днями”.