СВАСТИКА священний символ

абог всіх релігій, Золотопере й життєсійне, Благословить мій дім крилатий. Накреслю взір його неземний, Святий, арійський знак таємний, Накреслю свастику на хаті І буду спати вже спокійний. Богдан-Ігор Антонич. 1936 Проблеми, які обговорюються в праці, висвітлюють приховані течії в етнорелігійній свідомості. Відторгнення свастики мало глибоке соціальне і психологічне коріння, вивчення якого – справа майбутнього. Вигнана зі соціальної сфери, свастика все частіше виникає вже як диво, небесне знамення, чистий феномен релігійної свідомості. У той же час релігійно-орієнтованою частиною суспільства свастика, як і раніше, сприймається як священний символ. Головна причина відторгнення свастики – втрата культурної спадкоємності минулого, яка намітилася задовго до другої світової війни. Мовчазне табу на використання одного з найдавніших символів людства скасовувати ніхто не поспішає. Населення Європи і США пов'язує цей символ передусім з Третім Рейхом та ідеологією нацизму. У зарубіжних енциклопедіях, звичайно, уточнюється, що свастика є релігійним символом для послідовників індуїзму, буддизму і ряду інших релігій. Використання свастики в сучасній західній сфрагістиці, геральдиці* і символіці наштовхується на утверджену думку про небажаність присутності цього знаку. У наукових публікаціях (археологічних, етнографічних, мистецтвознавчих) свастика не названа своїм ім'ям, а завуальовано визначена як "хрест із загнутими кінцями", "гаммарний знак". У систематизованих таблицях орнаменту при публікаціях у виданнях Академії Наук СРСР зображення свастики вимазується (викреслюється). Лише з середини 1990-х рр. вивчення свастики стало відносно вільнішим. Проте, синхронно з цим посилилося переслідування за спроби використати її в суспільно-політичній сфері. До наших днів у більшості музеїв (особливо провінційних) пам'ятки мистецтва, які містять свастику, не включаються в основну експозицію. Таким способом з вини громадських і державних інститутів, які підтримують "свастикофобію", знищується багатотисячолітня культурна традиція. Упереджене ставлення до свастики негативно впливає на використання її народними майстрами. Негласна заборона накладена на використання цього знаку у випуску товарів масового споживання (тканин, кераміки, металевих, дерев'яних виробів і т. п.). У пошуках зразків використання свастики вітчизняною промисловістю натикаєшся лише на... каналізаційні люки, де тип вихору присутній як організуючий орнаментальний мотив. На основі ст. 6 Федерального закону “Про увічнення перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.”: “У Російській Федерації забороняється використання в будь-якій формі нацистської символіки як такої, що ображає багатонаціональний народ і пам’ять про жертви у Великій Вітчизняній війні”. В 1999–2000 рр. Московська обласна дума і Законодавчі збори С.-Петербургу ухвалили закон “про адміністративну відповідальність за виготовлення, розповсюдження і демонстрацію нацистської символіки” на території цих міст. Завдяки чинному законодавству німцям небезпечно наклеювати свастику навіть на авіамоделі часів другої світової війни. Стаття 86 Конституції ФРН 1949 р. забороняє всі форми прапорів, знаків, частин уніформи, лозунгів і форм привітання, які вживалися в націонал-соціалістичних організаціях. У 1923 році на з’їзді нацистів майбутній фюрер так пояснив значення партійного прапора: білий круг на червоному фоні – символ національної чистоти і сили, чорна свастика – заклик до безжальної боротьби з комуністами та євреями. Гітлер, до речі, уникав власне арійсько-санскритського Swastika і завжди називав її Hakenkreuz. Під визначення "нацистської" символіки може підходити лише свастика, яка стоїть на ребрі 45°, з кінцями, направленими в правий бік (мал. 1). Саме такий знак знаходився на державному знамені націонал-соціалістичної Німеччини з 1933 по 1945 рр., а також на емблемах цивільних і військових служб цієї країни. Найбільш точні довідники послідовно проводять відмінність між Hakenkreuz ("нацистською свастикою") і традиційними видами свастики в Азії й Америці, які стоять на поверхні під кутом в 90°. Останнім часом стало модним міркувати про "окультну" природу націонал-соціалізму або, більше того, недавно відкриту "речовину" (Dark Matter), що ховається за свастикою. Питання, що штовхає історію – воля Творця, еволюція, прогрес, економіка або Dark Matter – відноситься до сфери ідейних переконань. Зацікавлення свастикою таємними товариствами було не причиною її популярності, а наслідком. У 1940-их рр. свастика перетворилася в чужий, ворожий символ, а потім – у символ переможеної державності. Тим, хто не бажав визнавати цього, співробітники держбезпеки швидко роз'яснювала помилку. Не треба забувати, однак, що причини відкидання свастики лежать не стільки в політичній, скільки в духовній сфері життя нашої багатостраждальної землі. Адже, перемігши Німеччину, Радянський Союз не став православною державою і не відмовився від атеїзму… Відповідний тиск був зроблений нацерковні організації, підконтрольні владі. Їх оцінка свастики доповнювала офіційну пропаганду. Якщо комуністи бачили в свастиці "людиноненависництво", то прорадянський єпископат – "язичництво". Архієреї розпізнали в гітлеризмі "антихристиянську закваску". Звідси висновок: свастика виражає чужий для християнського духу зміст. У запалі патріотичної риторики замовчується, що равнокінечний хрест осявав саме німецькі, а не радянські війська, які складалися здебільшого з відступників і атеїстів. Різні форми хреста служили в німецькій армії як розпізнавальними, так і нагородними знаками.
Те, що свастика є найдавнішим різновидом християнського хреста, не було секретом для вищого духовенства, адже до революції навчали цього навіть в семінаріях. З іншого боку, п'ятикутна зірка, обмита кров'ю десятків мільйонів жертв комунізму по всьому світу, майже ні в кого не спричинює реакцію відторгнення. Включення пентаграми в державний герб співпало з початком планомірної антирелігійної кампанії, що супроводилася масовими репресіями, руйнуванням традицій корінних народів СРСР. Коли розпочалася II Світова війна, Радам потрібно було будь-яким шляхом зганьбити свастику, проголошену нацистами символом "боротьби з комунізмом". Проте, спроби використати свастику всупереч тотальному насадженню п'ятикутної зірки виникали спорадично і після приходу до влади більшовиків. П'ятикутна зірка, яка запанувала після Жовтня, символізує статичне єднання в чуттєво-матеріальному аспекті (у людини п'ять почуттів). Свастика ж дає динамічний принцип єднання – духовно-циклічний, де кожний із кінців переходить в наступний, а разом вони мають загальний центр. Ми живемо в пульсуючому світі, який постійно міняє свій вигляд, в якому, проте, існує незмінна "вісь", що єднає нас з процесами вселенського масштабу. Вихід на цю "вісь" можливий лише після екзистенціального усвідомлення циклічності того, що відбувається на Землі. Зірка не дає такої ідеї, вона навіює думку про статичність, як про вже здійснений ідеал. Симетрія свастики Зазвичай свастикою вважають хрест, промені якого зігнуті під прямим кутом в одному напрямі. Однак розгляд свастики тільки як різновиду хреста виключає цілий ряд фігур, які, по суті, є свастичними. Археологи, етнографи, мистецтвознавці на практиці змушені постійно відступати від наведеного вище визначення, якщо хочуть зрозуміти значення символу в контексті образотворчої традиції. Під визначення свастики як хреста не підпадають 3-, 5-, 6-и і їм подібні n-кінцеві свастики, які разом з "класичною" 4-кінцевою свастикою часто є варіаціями однієї і тієї ж ідеї обертання (Мал. 2). У теорії симетрії свастика відноситься до фігур з полярною площиною, точніше – до "односторонніх розеток". Фігури цього класу мають так звану особливу точку, тобто точку, яка не має в фігурі еквівалентних собі. Оскільки симетрична фігура виходить способом дії, яку в геометрії називають перетворенням, особлива точка залишається єдиною й інваріантною відносно всіх перетворень фігури. Іноді важко провести межу між власне свастикою і так званими “солярними символами***”. Рівний елемент зірки симетричний відносно себе самого (в ньому можна виявити власну вісь), в той час, як елементи свастики симетричні лише один відносно одного в складі цілої розетки. Якщо з одного боку визначення свастики обмежує зірка, то з іншого – спіраль. Взагалі спіраль – не симетрична фігура. Вона утворена рухом кривої з центру, але її центр не є поворотною віссю симетрії. Спіраль не має рівних елементів, інакше вона перетворюється в свастику (спіралеподібну свастику). Оскільки свастика часто буває включена в меандровий орнамент, необхідно дати йому визначення. Меандр – бордюр, складений з прямих кутів, що складаються в безперервну лінію. У меандровій стрічці орнаменту давні люди бачили глибоко етичний зміст, вона відображала течію людського життя. Прямий шлях символізував доброчесність. Меандр може складатися тільки з прямих кутів, які надають лінії додаткову жорсткість і відповідають зростанню чеснот (Мал. 3, 4). Запровадження в меандр свастики означає присутність у природних життєвих процесах додаткового чинника – надприродної благодаті, яка в результаті стає домінуючим, організуючим вузлом кожного відрізка шляху. Такий меандр досі в Індії називається "звивання" або "коло щастя". Спірально-свастичний круговий бордюр оперізує півтораметровий (праслов'янський) жертовник VI ст. до н. ч. з с. Жаботина. Навколо свастики Суперечки про походження і зміст свастики не затихають з середини минулого сторіччя. На це насамперед вплинув бурхливий розвиток археології, коли свастика була виявлена на всіх заселених материках, причому різноманітність її видозмін не заважала існуванню подібних варіацій, далеко віддалених одна від одної в географічному просторі і в часі. Середній і Близький Схід, Центральна, Північна і Південна Європа, Середня Азія і Далекий Схід, обидві Америки, Полінезія, Африка... – свастика є планетарним символом. На відміну від інших примітивних знаків, які могли виникати незалежно один від одного в різних частинах світу і в різні епохи, свастику стали вважати першим символом, що свідомо передавався по традиції від людини до людини, від племені до племені, від народу до народу. У кінці XIX століття археологія прийшла до висновку, що серед знаків успіху і добробуту свастика є найдавнішим. Найдавніші знахідки її класичного (чотирикінечного) типу відносяться до IV тисячоліття до н.ч., а новітні продовжують існувати у повсякденному побуті багатьох народів Сходу. Назву "свастика" ввів не пізніше за 1852 р. Ежен Бурнуф. До того вона називалася "чотириногим", "триногим" гамматичним хрестом або гаммадіоном (оскільки представляла з'єднання чотирьох грецьких букв Г, "гамма"). Одним із перших присвятив свастиці спеціальне дослідження директор Нумізматичного музею в Копенгагені Людвіг Мюллер (1877), який побачив у ній емблему вічного кругового руху. Фундаментальна монографія Т. Уїлсона в 1894 р. виявила найбільш доказові теорії, в яких свастика, будучи однією із 385 варіацій хреста, відомих з орнаментики і геральдики, ідентифікувалася як знак Зевса, Ваала, Агні, Індри, Брами, Вішну, Шиви і Юпітера-Громовержця, Афіни, Артеміди та інших Богів. Більшість дослідників кінця XIX століття зійшлися на думці, що свастика є найдавнішим арійським (індоєвропейським) символом, що означав сонце, небо, світло, свічення зигзагоподібної блискавки, воду; вона також була емблемою Великого Бога, Творця і Правителя Всесвіту; лише пізніше вона набула значень, пов'язаних з культами Будди і Христа. Існує велика невизначеність між позначенням і змістом право- і лівосторонньої свастики навіть у самій Індії, не кажучи про інші регіони планети. Не потрібно переносити протилежність між двома видами знаку в сферу етики. Саме цим грішать твори псевдоокультних авторів, які вже більше століття міркують про "згубний" і "благотворний" напрями свастики. Характерно, що прийнявши гіпотезу про кардинальну відмінність двох типів свастики, подібні автори плутають правий і лівий напрями. Більшість вчених давно, правда, сумніваються, що право- і лівосторонній види свастики потрібно іменувати по-різному. "Санскритське слово свастика – єдине, що застосовується у всіх випадках для позначення цього символа, – підсумував ці сумніви Рене Генон. Основні традиції людства (індуїзм, буддизм, християнство, іслам та ін.) містять як право-, так і лівосторонню свастику, які оцінюються не по шкалі "добро-зло", а як дві сторони єдиного процесу. Так, "руйнування" – це не "зло" для східної метафізики в дуалістичному розумінні, а тільки зворотня сторона творення і т.д. Іншою крайністю (що виявляється вже не в псевдомістичному, а в академічному середовищі) є повне ігнорування відмінності між напрямом руху свастики, через що втрачається значення цілого ряду традиційних композицій. Ми виділяємо два основних види символу – з кінцями, загнутими проти сонця справа наліво, і зліва направо, по сонцю.
Перша свастика надалі називається згортаючою (доцентровою або збираючою), друга – розгортаючою (відцентровою або сіючою) (Мал. 5). Більшість тлумачень можна поділити на дві половини: одні фахівці звертають увагу на кінці знаку і пов'язану з ними циклічність (так, іноді свастику ототожнюють зі зміною сезонів і землеробством), інші – концентрують увагу на центрі, вбачаючи в ньому первопринцип. Ці погляди взаємно доповнюють однин одного. Багато ведичних епітетів священного вогню близькі до "свастики" по звучанню і значенню: svane – спритний, моторний; svanika – прекрасноликий; svarvid – той, що доставляє світло; svavas – що доставляє допомогу; svacva – що має чудових коней і т. д. Розуміння, що з’являється під час спостереження за символом, який активно застосовують люди, втрачається, коли дослідники спираються виключно на археологічні знахідки, не поєднуючи їх з реально існуючою культурною традицією. Сучасні вчені все більше утверджуються на думці, що по-справжньому можна засвоїти значення символу лише тоді, коли вивчити його використання в середовищі живого людського суспільства, де цей символ вживається з найдавніших часів в обрядах і повсякденному побуті. При звертанні до сучасних інтерпретацій напряму обертання свастики потрібно враховувати також делікатний момент релігійно-символічної “конкуренції” між різними напрямками індуїзму з буддизмом і джайнізмом. Так, напрям, що переважає в символіці однієї релігії, може тлумачитися послідовниками іншої релігії як несприятливий у своєму контексті і навпаки. У релігієзнавстві свастику вважають емблемою буддизму, так само, як хрест – емблемою християнства, півмісяць – ісламу, шестикутна зірка – юдаїзму, знак АУМ – індуїзму і т.д. Однак її значення зараз набагато ширше. Мізинська культура Каталог археологічних пам’яток зі свастикою надто великий. Його потрібно починати з давньокам’яного віку (палеоліту). Символ свастики викристалізувався з ромбо-меандрового орнаменту, який вперше з’явився у верхньому палеоліті, а потім був успадкований практично всіма народами світу. На відомому браслеті з мамутової кістки, знайденому на стоянці в Мізині (Чернігівщина) (мал. 6), протосвастична сітка складається зі скупчень меандрів, які розріджені в двох місцях брижами з хвилеподібних зигзагів. Відштовхнувшись від одного свастичного скупчення, хвилі наче біжать до наступного. Проблема свастики, через яку фахівці заходять в тупик, з'ясовуючи походження орнаменту, полягає не в нестачі даних, а в обмеженості методології. Визнавши тезу про еволюцію людини, потім складно пояснювати мотиви і причини її еволюції, виходячи з тваринних інстинктів і механічних асоціативних зв'язків. Вирішувати проблему походження символів (і, ширше, Розуму) набагато зручніше, якщо розглядати еволюцію як результат синергії людини з вищим типом буття. Із цієї синергії виникає розумність, а здатність до абстрагування (без якої неможлива символотворчість) є її частиною. Символи виражають границю між людською розумністю і незбагненними для неї (іноді тимчасово, іноді принципово) закономірностями вищого порядку. Саме так відповідають на питання про походження символів основні традиції народів світу. Якщо переказати цю відповідь по-філософськи, то йдеться про підвищення самосвідомості з людського боку і волі, спрямованої з джерела всілякої розумності. В основі походження символів лежить винятковість, яка отримує у свідомості людей ознаки священного. Це пояснює факт передачі символіки по лінії традиції. Помножуючи число символів, людина пізнавала дію вищих сил у нових областях існування; об'єкти, що сприймалися за допомогою символів, складалися в універсальну систему. Основне життєве благо полягає не в задоволенні, а в наявності самого життя, первинному екзистенціальному почутті. Людьми мізинсько-костенківської культури первинне благо звичайно ж пов'язувалося з народженням людини (що сприймається як диво й до цих пір), а не з насиченням мамутиною. Це підтверджують численні статуетки вагітних жінок. Люди обожнювали жіноче начало, а саме зародження людського життя в жінці представлялося для них священною таємницею, пов'язаною з невідомими силами і закономірностями. Дослідники свастико-меандрового орнаменту зазначають стійкість візерунка, який складно виконати, його незаперечний зв'язок зі сферою культу. Логіка побудови орнаментальної сітки на мізинському браслеті відображає найдавніші уявлення людини про розподіл доброї сили в світі, про її імпульсивно-хвильовий вияв (чергування більш простих розріджених зизгагів з ущільненням ліній і наростанням складності в меандрах). Крім браслету, свастико-меандровий орнамент зустрічається на численних штампах-пінтадерах величиною 3–6 см (Мал. 7), які використовувались тільки для нанесення на себе ритуального татуювання. (Потрібно відрізняти тимчасове ритуальне татуювання від постійних наколок). Навіть примітивний набір насічок на печатці міг створити на тілі найрізноманітніші варіанти протосвастичного візерунка. Імовірно, татуюванням користувалися переважно жінки, так як пізніше, в енеоліті, ромбо-меандровий орнамент покриває саме фігурки "венер". Для того, щоб ще глибше проникнути у значення протосвастичної сітки, треба звернути увагу на те, що в енеоліті орнамент, ідентичний мізинському, нарівні з печатками вкриває деталізовані жіночі статуетки. Б. Рибаков називає ромбо-меандровий орнамент зв'язуючою ланкою "між палеолітом, де він з'явився вперше, і сучасною етнографією, яка дає незліченну кількість прикладів такого візерунка в тканинах, вишивці і плетінні". Від енеолітичної культури Трипілля ромбо-меандрові і свастичні мотиви були успадковані праслов'янською Тшинецько-комарівською культурою й індо-іранськими (арійськими) культурами – Абашевською, Зрубною і Андронівською (Мал. 8). Отже, другий комплекс символічних представлень протосвастичного орнаменту пов'язаний з жіночим началом. Народжуюче начало безумовно сприймалося як священне. Однак, необхідність у покритті жіночого тіла орнаментальною сіткою свідчить про недостатність для залучення благодаті лише тіла. Жіноче (а можливо, і чоловіче, якщо йшлося про освячення шлюбного зв'язку) тіло повинно було додатково сакралізуватися. Цю функцію і виконував протосвастичний орнамент. Татуйоване тіло залучало до себе благо, яке багато в чому пов'язувалося з дітонародженням, але все-таки повністю з ним не зливалося. Це дозволяє ставити питання про те, що світ уявлень палеолітичної людини був набагато багатшим, ніж вважали досі.
Вона розуміла, що джерело блага – не в тваринному задоволенні і навіть не в экзистенціальному началі, а в тій великій силі, яка стоїть за зачаттям і народженням, за гранню існування. Будучи розумними, давні люди не могли не помітити різниці в самопочутті, яке супроводжувало статевий акт і, тим більше, період виношування плоду і дітонародження. Ця зміна стану навряд чи мала в той період прагматико-матеріалістичне пояснення, а швидше приписувалася божественному, конкретніше – духовному началу, оскільки є всі підстави вважати, що саме тоді зародилася та релігія, залишки якої вціліли зараз у вигляді так званого шаманізму (язичництва – О. Д.). Походження свастики. Трипільська культура Довгий час походження свастики пов'язувалося з індоєвропейцями (аріями). Питання про місце прабатьківщини індоєвропейців досі залишається дискусійним. Його намагаються вирішувати з археологічних, антропологічних, лінгвістичних, нарешті, з геологічних і палеогеографічних позицій. Ось уже більше століття вчені не можуть ні прийняти, ні спростувати аргументи та переконливі докази того, що найдавніша пам'ятка арійської культури, священні Веди, були створені не 2400 (як звичайно вважають), а 4500 років до н. ч. Ймовірно, свастика, яка раніше існувала в системі мізинської сітки, виділилася в самостійний символ руху Сонця і зірок. Це трапилося, коли в північних широтах були виділені чотири кардинальні віхи сонячного шляху по небосхилу: два сонцестояння і два рівнодення, відповідні чотирьом сторонам світу і чотирьом сезонам, які можна сприймати і як чотири пори доби в глобальному масштабі. Рух Сонця між кардинальними точками небосхилу відповідав обертанню рівних елементів свастики навколо нерухомої точки – полюса. Весняно-літнє Сонце відповідало доцентровій свастиці, яка зменшує обороти навколо полюса, а літньо-осіннє – відцентовій, яка збільшує обороти і розгортається у зовнішню периферію. Свастика також відображає аспект руху Сонця і зірок навколо "особливої точки" симетрії небесної сфери (ймовірно, Полярної Зірки). У цивілізаціях землеробів в Анатолії та Месопотамії VII–V тис. до н.ч. виявлені перші окремі зображення свастики на глиняних печатках, які явно продовжують верхньопалеолітичну традицію (печатки з IV шару в Чатал-Гуюці, 6000–5800 р. до н.ч.). На думку Б. Брентьєса, ними наносили сімейний і родовий знак. Свастика, яка з'явилася на веретенах (уперше в Північній Месопотамії VI тис. до н.ч.) (Мал. 9), означала не тільки осьовий рух веретена в пряслі (який є очевидним), але вказувала на його вищий прообраз – рух всесвіту навколо Осі Світу. Техніка прядіння, так як і супроводжуючий її знак осьового руху, тисячоліттями залишалися однаковими, а круглі прясла розкидані по всій земній кулі. Найбільшою цивілізацією Східної Європи, в рамках якої відбувається виділення свастики в особливий знак, є неолітична культура Трипілля-Кукутені (VI–III тис. до н.ч.). Вона бере початок від племен "лінійно-стрічкової кераміки". Поселення комплексу Трипілля (вони могли бути і невеликими) – одні з найдавніших на Євразійському континенті, де проглядається суворе циркульне планування, при якому будинки розміщені концентричними колами, прорізані вулицями-радіусами. Все поселення набувало вигляд монополярної розетки з центром, який був виключений з круговерті існування, але, наче невидима вісь, з'єднував суспільство людей з небесними силами. У епоху неоліту свастика набуває спіралеподібності, часто зливаючись зі зображенням змій або інших стилізованих тварин. Знаменита "трипільська спіраль", складена зі зміїних клубків, оббігає тулови чи не більшості керамічних посудин культури. Цей вигнутий орнамент зародився ще в епоху "лінійно-стрічкової кераміки". Припускають, що хвилеподібні лінії і змії асоціювалися з водою, падаючою з неба, важливість якої для землеробства неможливо переоцінити. Досить поширене зображення двох змій, які торкаються головами, поверненими в різні боки і створюючими спіральну волюту (тобто двокінцева спіралеподібна свастика). Волюти з двох змій, що згорнулися, прикрашали фігурки трипільських "венер" (Мал. 10). “Зміїна” волюта означала жіночі груди, а трипільскі посудини нерідко мали форму набряклих від молока і оповитих спіраллю чотирьох грудей. Молоко, яке живить немовля, і вода, що дає життя рослинам, у свідомості трипільців мали магічний зв’язок. Їхні релігійні емоції були визначені психологічним станом, коли людина чекала виконання природних строків, молячись вищому началу і сподіваючись на благополучний результат. Вище начало з’являлося людям неоліту у вигляді Великої Богині. У слов’янських народних переконаннях існувало уподібнення Сонця бику на небесному пасовищі. Взагалі в Східній Європі символ сонця-бика відомий з часів Трипілля. Крім бика і коня у давнього населення Євразії вживалися інші зооморфні аналоги свастики. У епоху неоліту до свастико-меандрового орнаменту ритуального татуювання додається спіралеподібний. Сфера вживання штампів-пінтадер могла бути набагато ширшою. Свастико-меандрова і свастико-спіральна сітки могли застосовуватися в різноманітних обрядах, і не тільки для маркування людей. Враховуючи призначення пізніших свастичних пінтадер V–IV ст. до н.ч., знайдених у кавказькій Албанії, якими штампували священні хлібці, можна припустити, що подібну ж роль вони могли відігравати у трипільців, тим більше що хлібопечення в них прирівнювалося до священнодійства, і ритуальний хліб пекли у великих кількостях. Проте, де і як би не застосовувалися печатки зі свастичним орнаментом, сам він продовжував нести ту ж узагальнену ідею Блага, що і у верхньому палеоліті. Вже на початку XX сторіччя найбільш неупереджені дослідники збагнули, що шлях розповсюдження свастики не з'ясувати лише за допомогою "теорії впливів". Той факт, що свастика зустрічається серед пам'яток хараппської, протоіндійської цивілізації, був відомий досить давно (наприклад, печатка 2300–1700 рр. до н.ч. знайдена в долині Індостану (Мал. 11). Як показують археологічні дослідження, геометрія протоміста Аркаїма (круглої свастикоподібної фортеці, одного з найдавніших поселень аріїв на території Росії (XVII–XVI ст. до н.ч.) – результат продуманої в деталях схеми, зорієнтованої на ритуальний центр. Судячи по знахідкам, Аркаїм був релігійно-науковим центром, де випробовували передові для тієї епохи і регіону технології. Там постійно перебував контингент, що складався з воїнів і жерців, що займалися металургією, в таємницю якої допускалися тільки обрані. Словосполучення Su Vastu також перекладається як "хороше житло", що, на думку С. Біродкара, свідчить про містобудівельну етимологію слова "свастика". Сучасний індійський дослідник С. Біродкар вважає, що символ свастики служив планом певної фортифікаційної структури, всі частини якої неможливо штурмувати одночасно, оскільки вона має чотири входи, що ведуть в лабіринтоподібний коридор. Бар'єри, що перегороджують вхід у святилище або гробницю, у різних народів прийнято прикрашати спіралеподібно-свастичним малюнком. Проходячи між закрученими в різний бік "вихорами", душа отримує доступ до нерухомої вертикальної осі, навколо якої обертається світ. У індонезійських храмах на бар’єрах спіраль замінює свастика.
Бронзовий вік. Культура скіфів та сарматів, греків та римлян Свастичні зображення широко використовувалися представниками давньоєвропейської Гальштаттської культури (Х–VI ст. до н.ч.). Свастика часто зустрічається на попільницях (попелотримачах) епохи бронзи. Різні варіації символу знаходяться на похоронних німецьких, англо-саксонських, етруських урнах, в албанській кераміці. Свастики і свастичний меандр виявлені в Куро-аракскій культурі III тисячоліття до н.е. (Кавказ), Протоколхській культурі кін. ІІІ – сер. II тисячоліття до н.ч., Триалетській культурі (остання третина III тисячоліття – XV ст. до н.ч.) (територія Грузії, Вірменії і частково Азербайджану), Кармірванкської (Кизилванкській) культурі XIX–XVII ст. до н.ч., Позняковскій культурі XV–XIII вв. до н.ч., Андронівскій культурі кінця II тисячоліття до н. ч. Свастики різного виду використовували в своїй символіці скіфи. У скіфських і сарматських похованнях VII ст. до н.ч. – III ст. н.ч. свастики знайдені на веретенах з кістки, на бронзових дзеркалах (Мал. 13), на круглому бронзовому предметі з вушком для підвіски, вуздечних наборах. Широко застосовувалося ритмічне чергування вихрових, хвилястих і S-подібних вигинів у спіралеподібних зооморфних свастиках, зроблених з тонкого золота і шкіри (Мал. 14, 15). Свастики присутні на пряжках скіфських і фракійських вождів, серед кінських прикрас цих прославлених вершників древнього світу. До нас дійшли срібні і бронзові скіфські та фракійські (а в середньовіччі – великоморавські) бляхи у вигляді свастик, утворених чотирма кінськими головами, з'єднаними сонячним колом (в літературі іменуються "сегнеровими колесами"). Свастики-коні могли бути і більш схематичними, набувати спіралеподібну форму. Оскільки свастика зустрічається і в астрально-міфологічній композиції, і на печатях для священного хліба, можна припустити, що вона була головним богослужебним символом. Відомо, що свастика – один із головних орнаментальних мотивів греко-римського мистецтва (Мал. 16). Безліч прикладів застосування свастики відомі у знахідках на території античних держав Північного Причорномор'я. Військовий культ пронизує життєвий устрій більшості давніх суспільств, починаючи з епохи бронзи, тому свастика часто була військовим символом. Нанесення свастики на обладунки і зброю мало подвійну мету: закликати благословення вищих сил на ратний подвиг і захиститися силою божественного імені. Будучи символом, що відображає динаміку, свастика природно вписувалася в оздоблення обладунків воїна, який перебуває постійно в русі. Свастиками засіяне озброєння індоіранців. Правосторонні (сіючі) спіралеподібні свастики облягали пояс скіфського воїна різних епох. На одязі воїнів (судячи з древньогрецьких малюнків) свастика захищала цілком визначені місця (Мал. 17). Символ виникає на захисному озброєнні і в Новому Світі. Чотирикінечні свастики зображали на своїх бойових щитах індіанці піма (Нью Мехіко). Свастика в Індуїзмі Серед тлумаченнь свастики переважає солярне. Індуістський культ став розглядатися більшістю фахівців як основа для інтерпретації символу. Спектр гіпотез і до цього дня залишається широким. Серед них свастика може мати такі означення: вода (що тече), повітря або Божество повітря, полум'я або займання, блискавка, жіноча стать, єднання двох статей, монограма середньоіндійської мови палі, об'єднання 4-х каст Індії, "аргонавт" або восьминіг, журавлі, які летять, первинне божество індоєвропейців. Нарешті, згідно з більшістю визначень, свастика – сонце в круговому русі. У прагненні дати знаку вичерпне пояснення виникали цілі школи. Писали про те, що свастика відображає собою місяць, річне обертання сузір'я Великої Ведмедиці, країни світу, вічність, 7 Божеств Індії (серед них – Агні, Індру, Вішну і Ганешу). Санскритський вигук "свасті!" перекладається, зокрема, як "благо!" і до цього дня звучить в ритуалах індуїзму. У індуїстських церемоніях народження, одруження і під час інших свят жінки часто наносять свастику на глиняний посуд, землю, стіни. Коли який-небудь основний атрибут свята забирається після його завершення, жінки малюють свастику на тому місці, де він знаходився, щоб туди не могло проникнути зло. Селяни креслять свастики тому, що це сприятливий для них знак. Американці Стенлі А. і Рут З. Фріди висунули астро-етнографічну гіпотезу: 9 точок, в які закладена символіка свастики (Мал. 18), представляють планетарних Божеств; лінії – це драматичний шлях з'єднання точок, що робить їх більш зримими. Свастику могли використати як заміну квадратам або іншим знакам планетарних Богів, починаючи з настільки віддаленого часу, що її первинне значення забулося. На першому рівні свастика представляє планетарних Божеств; на другому, більш глибокому, або головному, рівні – потужність творіння і сам створений Всесвіт. Центральна точка означає "бінду", місце, з якого почав творитися світ. Зігнуті гілки знаку показують, що надприродні знання знаходяться поза областю людської логіки. Зв'язок між свастикою і планетарними Божествами часто видно на зображеннях, що служать вівтарями для вогненних обрядів. У контексті багатобожжя свастика інтерпретувалася через культ того або іншого Божества. Свастика на індійських зображеннях символізує чотири сторони світу, керовані з єдиного центру Царем Світу, який носив в Індії титул Чакравартіна. На зображеннях слоноголового Ганеши (Ганапаті), сина Шиви і Парваті, заступника творчих особистостей і таємного знання, свастика символізує чотири роди істот, чотири касти і чотири Веди. Крім того, свастика є своєрідною емблемою Зміїного царства; згідно Вайю-пурани, змії носять її на своїх "капюшонах". У "Йога-сутрах" Патанджалі і "Вьяса-Бхашья" свастика перерахована на четвертому місці після "пози лотоса", "пози героя" і "сприятливої пози". Не менш відома поза свастики з розширеної версії Кама-сутри. Взагалі називати "свастикою" різні пози людини, де перехрещуються її кінцівки, властиво індуїстській релігійній свідомості. На Цейлоні свастику-нандьяварту включають до числа восьми найдавніших сприятливих знаків індуїзму, що мають астрологічну відповідність, яка в XV ст. отримала ототожнення з "планетами" ведичної космології.	40
Свастичне тавро (клеймо) використовувалося для худоби в древній Індії (згідно з Атхарваведою). Ряд індійських джерел повідомляють, що свастика означала птаха. У джайнській релігї та міфології Індії серед щасливих знаків свастика по праву займає перше місце. Свастика часто з'являється у фольклорі і народному театрі. Ринкові торговці малюють її на своїх дверях, аби мати успіх. Це неодмінний атрибут магії, в тому числі жіночої. Джайни малюють свастику завжди і скрізь, де потрібно закликати благословення божественних сил. В одній з пізніших інтерпретацій свастика відповідає чотирьом якостям, властивим душі: безкінечне знання, безкінечне сприйняття, безкінечне блаженство і безкінечна енергія. (продовження у наступному номері) Підготовка матеріалу і переклад на українську Оріяни Дронюк * Сфрагістіка – допоміжна історична дисципліна, яка вивчає печатки. Геральдика – допоміжна історична дисципліна, яка вивчає герби. * Солярні символи – сонячні знаки. *За книгою: Багдасаров Р. Свастика: священный символ. Этнорелигиоведчкские очерки. – М.: Белые альвы, 2002.