Ознаками прихованого банкрутствавідповідно до Методичних рекомендацій № 14 є:
- зменшення розміру, приховання або заниження оцінки майна, що знаходиться в розпорядженні підприємства;
- штучне збільшення розміру кредиторської і дебіторської заборгованості;
- наявність у підприємства штрафів, пені, неустойки, визнаних у судовому порядку, за невиконання умов договорів і недотримання вимог законодавства;
- збитковість протягом двох років;
- наявність протягом останніх двох років у суді початих справ, по яких підприємство є відповідачем;
- напрямок інвестицій на неосновну діяльність підприємства;
- перевага в структурі доходів підприємства доходів від неосновної діяльності;
- необґрунтоване зменшення штату підприємства;
- відхилення показників ліквідності від граничних значень.
Методичними рекомендаціями № 14 пропонується визначити наступні показники ліквідності:
1) Коефіцієнт абсолютної ліквідності:
Каб.ликв.= Грошові кошти / Поточні зобов'язання
Методичними рекомендаціями № 14 пропонується нормативне значення цього коефіцієнта, що повинне бути більше або дорівнює 0,5 (Каб.ликв = > 0,5). Однак, вважається, що оптимальне значення цього коефіцієнта повинне знаходитися в межах від 0,2 до 0,35. Якщо ця величина більше 0,35, то це може свідчити про неефективне використання коштів.
2)Також пропонується розраховувати коефіцієнт поточної ліквідності:
Ктек..ликв.= Оборотні активи /Поточні зобов'язання
Пропонується нормативне значення цього коефіцієнта повинне дорівнювати або більше 2 (Ктек..ликв = > 2). Це означає, що сума запасів, інших оборотних активів дебіторської заборгованості і коштів повинна, як мінімум удвічі перевищувати суму короткострокових кредитів банків, інших поточних зобов'язань, кредиторської заборгованості за товари (роботи, послуги) і заборгованості по виданих векселях.
Відповідно до загальноприйнятих стандартів цей коефіцієнт повинний знаходитися в межах від одиниці до двох. Перевищення короткострокових коштів над зобов'язаннями більш ніж у 2 рази може свідчити про порушення структури капіталу.
До речі, у Методичних рекомендаціях № 10 вважалося достатнім, щоб значення цього коефіцієнта було на рівні1,5.
У Методичних рекомендаціях № 10 даний коефіцієнт називається коефіцієнтом покриття. Проте, розраховувався він по тій же формулі, що і коефіцієнт поточної ліквідності в Методичних рекомендаціях № 14.
Таким чином, розрахунок коефіцієнта Бівера необхідно робити в такий спосіб:
Кб.= (Чистий прибуток + Амортизація) /[ Довгострокові зобов'язання+
+ Поточні зобов'язання]
У Методичних рекомендаціях № 14 зазначено, що якщо цей показник не перевищує 0,2, це відбиває небажане скорочення частини прибутку, що направляється на розвиток підприємства. Значеннякоефіцієнта Бівера, що рекомендується, за міжнародними стандартами знаходиться в інтервалі 0,17- 0,4.
З метою оцінки фінансового стану та діагностики банкрутства підприємств для різних країн розроблено велику кількість дискримінантних багатофакторних моделей (наприклад, Альтмана для США, Тоффлера і Тішоу для Великобританії, Беєрмана для Німеччини, Давидової та Бєлікова для Росії, Терещенка для України, модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану, двохфакторна модель оцінки імовірності банкрутства, оцінка фінансового стану по показниках У. Бівера, метод рейтингової оцінки фінансового стану (рейтингове число), модель Фулмера, модель Спрингейта тощо). В основі цих моделей лежить задача класифікації підприємств за імовірністю їх банкрутства з використанням багатьох незалежних змінних (факторів впливу) [9].
У закордонній практиці для оцінки ризику банкрутства підприємств у рамках експрес-аналізу фінансового стану підприємства широко використовують також модель відомого західного економіста Э. Альтмана, розроблену ним у 1968 році.
Відомий Z-розрахунок Альтмана представляє п’яти факторну модель, розраховану за даними про банкрутство 33-х американських компаній у 60-х роках. Виникає глибокий сумнів у правомірності прямого застосування показника, розрахованого 30 років тому на вкрай обмеженій вибірці, в українських умовах.
Зіставлення даних, отриманих для ряду країн, показує, що вагові коефіцієнти вZ-моделі сильно відрізняються не тільки від країни до країни, але і від року до року в рамках однієї країни (можна зіставити висновки Альтмана про положення підприємств США за 10 років аналізу). Виходить, що Z-методи Альтмана не мають стійкості до варіацій у вихідних даних. Статистика, на яку спираються Альтман і його послідовники, можливо, і репрезентативна, але вона не має важливої властивості - статистичної однорідності вибірки подій. Іншими словами, підхід Альтмана можна застосовувати тільки як допоміжний інструмент при діагностиці, прогнозуванні банкрутства. Отже, кінцеві висновки повинні робитися тільки після повного аналізу показників, що характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства.
Незважаючи на обмеженість сфери застосування Z-моделі Альтмана, розглянемо все-таки порядок розрахунку цього показника:
Z = 1,2 × Х1+ 1,4× Х2 + 3,З× Х3 + 0,6× Х4 + 1× Х5,
де Z— інтегральний показник рівня погрози банкрутства;
Х1 — відношення власного оборотного капіталу до суми всіх активів підприємства;
Х2 — відношення нерозподіленого прибутку до суми всіх активів;
Х3 — рівень прибутковості активів;
Х4 — коефіцієнт фінансового ризику;
Х5 — коефіцієнт оборотності активів.
Величини показника Z для оцінки фінансового стану підприємства наведені в табл..3.1
Таблиця 3.1- Величина показника Z - імовірності банкрутства
| Величина показника «Z» | Імовірність банкрутства |
| До 1.8 | Дуже висока |
| 1,81-2.7 | Висока |
| 2.71-2.99 | Можлива |
| 3 і вище | Дуже низька |
Розглянуті методики аналізу при застосуванні на практиці повинні враховувати особливості конкретного підприємства: галузь, у якій воно працює, загальну економічну ситуацію в країні, статус підприємства.
Проводячи аналіз, важливо не просто розрахувати той або інший показник, важливо зрозуміти його економічну інтерпретацію стосовно до конкретної ситуації, відповідно до конкретного об'єкту аналізу. Форма звітності підприємства. Вихідними даними для розрахунків є фінансова звітність підприємства.
Діагностика банкрутства переважно має декілька рівнів і спирається на моніторинг внутрішніх явищ фірми, помітних зсередини. Зазвичай, система діагностики банкрутства складається з двох частин: експрес-діагностика банкрутства та фундаментальна діагностика банкрутства.
Основною метою експрес-діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та попередня оцінка масштабів кризового його стану. Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, що здійснюється на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу, постійного моніторингу фінансового стану підприємства. Методика експрес-діагностики може трактуватися як універсальна, що майже не залежить від специфічних характеристик підприємства.
На відміну від експрес-діагностики, фундаментальна діагностика, орієнтована на специфіку конкретного підприємства, ураховує його відмінності.
Фундаментальна діагностика потребує досить значного часу та зусиль з боку працівників-аналітиків, вона коштовна й не зовсім оперативна, натомість експрес-діагностика вимагає набагато менше часу та коштів, проте не враховує важливих чинників стосовно специфіки діяльності підприємств, не є ґрунтовною та докладною, а відтак не може забезпечити впевненість у правильності розрахунків.
Діагностика погроз фінансової безпеки припускає визначення і моніторинг чинників, що визначають стійкість фінансово-економічного положення на короткострокову і середньострокову перспективу, а також показників (індикаторів) оцінки рівня економічної безпеки; визначення їх порогових значень. При визначенні порогових (бар'єрних) значень індикаторів економічної безпеки використовуємо наступну класифікацію, що характеризує стан підприємства:
1. Нормальний, що характеризує високий рівень економічної безпеки, при якому ступінь використання потенціалу максимальне або близьке до обґрунтованих нормативів, що визначають здібність підприємства до відтворення.
2. Критичний, при якому рівень економічної безпеки є мінімально допустимим. Подолання цього рівня означає перехід підприємства в економічно небезпечну зону, що характеризується недостатністю ресурсів для здійснення фінансової і виробничої діяльності, неефективним використанням ресурсів і т.д.
Дана класифікація припускає вибір двох порогових значень: критичного і нормального. Вибір найменувань характеристик стану господарюючого суб'єкта проведений аналогічно з класифікацією типу фінансової стійкості, прийнятої в практиці фінансового аналізу [23].
Поряд з тим, навіть провівши фундаментальне дослідження на можливість банкрутства, підприємство не може повністю на нього покластися, тому що вищезгадані моделі діагностики банкрутства здебільшого розроблені для розвинутих країн та не відповідають реаліям української економіки.
Так, зокрема, існує:
1. Часова невідповідність, яка передбачає застосування моделі в тому часі, в якому вона розроблена.
2. Невідповідність об'єкта оцінювання, що означає, оцінка вірогідності банкрутства може проводитись лише для підприємства, які відповідають вибірці.
3. Невідповідність методики визначення параметрів моделі, яка потребує точного дотримання методичних прийомів оцінки показників, що були розроблені автором моделі. Основним недоліком використання вище поданих методів є те, що всі вони в якості інформаційної бази використовують зовнішню звітність підприємства [8].
Так, модель Альтмана вірно діагностувала банкрутство у 54,1% випадків, при такій точності класифікації фінансово стійких підприємств, що в цілому по всій групі аналізованих підприємств забезпечило 54,3% вірних результатів класифікації. При цьому фінансовий стан 11,7% підприємств взагалі не було ідентифіковано. Модель Альтмана, розроблена для компаній, чиї акції не котируються на ринку, показала 56,8% точності передбачення банкрутства і 51,5% точності класифікації фінансово стійких підприємств. У цілому по всій групі аналізованих підприємств ця модель продемонструвала точність класифікації на рівні 54,3% (при 7,1% компаній з нерозпізнаним фінансовим станом).
Модель Давидової – Бєлікова, розроблена для російських компаній, показала дуже високу точність розпізнавання фінансово стійких підприємств (90,9%) і водночас абсолютно неприпустимий рівень передбачення банкрутств (21,6%). Це свідчить про невідповідність лінії поділу між двома означеними групами компаній (фінансово стійких і банкрутів) поточному стану української економіки. Процент точності класифікації всіх аналізованих підприємств становить 54,3% (при 2,9% компаній з нерозпізнаним фінансовим станом).
Модель Терещенка розроблена для українських компаній, не була здатна ідентифікувати фінансовий стан 51,4% аналізованих підприємств, хоча всі показники було попередньо опрацьовано згідно з встановленими рекомендаціями. Так, серед компаній, стан яких було класифіковано як фінансово стійкий, помилок в ідентифікації зроблено не було. Проте серед ідентифікованих підприємств, яким загрожує банкрутство, точність класифікації становила всього 15,4%. Якщо ж врахувати й компанії з нерозпізнаним фінансовим станом, то точність класифікації підприємств-банкрутів знижується до 5,4%. Таким чином, точність класифікації серед ідентифікованих компаній сягає 67,6%, а для всієї множини аналізованих підприємств – падає до 32,9% [8].
Тобто, маємо ситуацію, коли використання лише вимірюваних економічних показників, зокрема даних фінансової звітності, не може задовольнити потреби споживачів у інформації. Тому дуже важливим є використання не лише механічних розрахункових коефіцієнтів, але й таких показників, значення яких не може бути точно виміряне.
До них належать зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).
Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:
- спад кон'юнктури в економіці в цілому;
- зменшення купівельної спроможності населення;
- значний рівень інфляції;
- нестабільність господарського та податкового законодавства;
- нестабільність фінансового та валютного ринків;
- посилення конкуренції в галузі;
- криза окремої галузі;
- сезонні коливання;
- посилення монополізму на ринку;
- дискримінація підприємства органами влади та управління;
- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);
- конфлікти між засновниками (власниками).
Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства. Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:
1. Низька якість менеджменту.
2. Дефіцити в організаційній структурі.
3. Низький рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політиці.
8. Недостатність інновацій та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Відсутність контролінгу або незадовільна робота його служб.
Крім того, важливо враховувати галузеві особливості діяльності підприємств, які теж накладають свій відбиток на процес функціонування.
Таким чином, можна підсумувати, що процес діагностики банкрутства на підприємстві є важливим блоком аналітичної роботи, проведенням якого не можна нехтувати. При цьому варто обирати не просто найбільш прийнятну модель оцінювання вірогідності банкрутства з існуючих, враховуючи стан економіки в Україні загалом і в галузі зокрема, але й застосовувати ряд експертних методів для врахування чинників, які не можливо обчислити (інфляція, світова фінансова криза, нестабільність законодавства тощо).
Методичні рекомендації щодо поглибленого виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства наведено Додаток 5. Структура звіту проведення поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства - Додаток 3. Система показників оцінки фінансового стану підприємства - Додаток 2. Перелік показників, що використовується при здійсненні поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств - Додаток 1. Таблиці для проведення аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможного підприємства - Додаток 4. Основні аналітичні показники фінансового стану підприємства відповідно до нової форми звітності - Додаток 6. Трансформаційна таблиця відповідність рядків нової форми рядкам старої форми фінансової звітності - Додаток 7.
Контрольні питання до розділу
1. В якій послідовності проводиться діагностика банкрутства підприємства.
2. Поясніть основні завдання здійснення аналізу дебіторської заборгованості.
3. Як проводиться аналіз ефективності використання оборотного капіталу?
4. Що показує аналіз структури джерел фінансових ресурсів?
5. Як проводиться оцінка ефективності управління структурою капіталу на основі фінансового леверіджу?
6. Що таке вартість капіталу підприємства?
7. Як проводиться оцінка ефективності використання власного i залученого капіталу?
8. Аналіз складу, структури, оборотності кредиторської заборгованості.
9. В яких випадках застосовують експрес методи діагностики банкрутства?
10. Поясніть сутність ліквідності i платоспроможності та їх значення при оцінці фінансового стану підприємства.
11. Поясніть сутність системи показників ліквідності, методики їх розрахунку, економічну інтерпретацію.
12. Поясніть сутність здійснення аналізу платоспроможності підприємства
13. Поясніть сутність фінансової стійкості та стабільності підприємства.
14. Визначте основні фактори, що впливають на стійкість фінансового стану підприємства.
15. Визначте сукупність основних фінансових показників неплатоспроможного підприємства.
16 Назвіть недоліки експрес методів діагностики банкрутства
17 Що таке доведення до банкрутства підприємства?
18 Які ознаки доведення до банкрутства підприємства?
19. Що таке приховане банкрутство?
20. Які ознаки прихованого банкрутства?
21. Приведіть експрес - моделі для діагностики банкрутства підприємства.
