Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності.

послідовної порівневої соціальної типологізації особистості на кожному з рівнів було виділено її типи, кожний з яких на наступ­ному рівні підрозділявся на вужчі типи цього рівня і так аж до ос­таннього (типологізація за активністю, діяльнісними проявами), на якому виділяються типи особистості: аморальний, правопо­рушник, злочинець. Процес типологізації та характеристики типів, виділені на кожному рівні, докладніше розглянуто в главі 5 «Особистість злочинця».

Названі типи особистості останнього рівня типологізації від­різняються один від одного не лише правовою оцінкою поведінки, а насамперед різним проявом у ній їхньої сутності: характеру та глибини антисуспільної спрямованості, міри суспільної небезпеч­ності тощо. На підставі зазначеного типологічного дослідження зроблений теоретичний висновок, що осіб, стосовно яких цілком імовірно прогнозується злочинний прояв, слід відносити інколи до аморального, а частіше — до протиправного типів. Серед інших осіб з аморальною поведінкою та правопорушників особистості назва­них двох типів осіб відрізняється змістом, що обумовлює прогнозу­вання ймовірного вчинення злочину.

Подальше емпіричне дослідження наведених теоретичних ха­рактеристик двох категорій осіб, які, перебуваючи на профілак­тичному обліку в органах міліції, вчинили злочин, і подібних осіб, які його не вчинили, не лише показало, що вони суттєво відрізня­ються поширеністю та глибиною вияву антисуспільних та інших суспільна неприйнятних ознак, але й підтвердило, що ці ознаки належать до тих, які типологічною процедурою визначені як такі, що є типовими для осіб з цілком імовірним злочинним проявом. Зре­штою, розпізнавальна операція (за однією з програм «розпізнаван­ня образів») встановила прогностичну значущість ряду ознак осіб першої групи (що вчинили злочини), виявлених у процесі емпіричного дослідження, та, відповідно, їх належність до числа типових для зазначених типів особистості.

Теоретична розробка типологічного методу та емпірична пе­ревірка його придатності для розв'язання прогностичних завдань дали змогу вирішити завдання створення, застосування, успішної експериментальної перевірки, а потім і практичного запроваджен­ня прикладної методики індивідуального прогнозу злочинної по-

411

Глава 9

ведінки¹. Організація та порядок практичного використання цієї
методики, зокрема з метою профілактики злочинів, розглядаються
в главі 4 Книги 3 Курсу.                                                             :ж

гп, £ 4. Теоретичні засади кримінологічного планування _ш

у!      діяльності щодо запобігання злочинності     -ц

6                   та злочинним проявам

Як зазначалося у § 2 цієї глави, кримінологічне планування є способом, а план — формою управлінського рішення. Розроблення та прийняття такого рішення — важливі, якщо не вирішальні, стадії управлінського циклу в системі управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності. Через кримінологічне плану­вання реалізуються отримані на стадії діагностування управ­лінської системи та керованої нею зазначеної антикримінальної діяльності висновки, пропозиції, прогнозні оцінки, з метою їхньо­го втілення в управлінське рішення, що має перетворити узагаль­нені положення на конкретні норми, завдання, заходи визначених виконавців на визначений період. Управлінський аспект плану­вання діяльності щодо боротьби зі злочинністю, як і вся проблема управління цією діяльністю, тривалий час не розроблялися у радянській кримінології, а в науці управління правоохоронною діяльністю не розглядалися особливості планування стосовно окремих напрямів останньої, зокрема щодо запобігання та протидії злочинності.

У публікаціях кримінологів 70-80-х років питання криміноло­гічного планування розглядалися, як правило, в ракурсі відобра­ження у планах соціального розвитку потреб боротьби зі злочин­ністю (В. В. Орєхов, 1972), планування запобігання останній як складової частини соціального планування (В. В. Клочков, 1977) або цільового його різновиду щодо боротьби з правопорушеннями (О. Б. Сахаров, Г. М. Міньковський, Л. А. Волошина, В. В. Орєхов, 1979). У багатьох регіонах, у тому числі у Львові, Києві, Харкові, а у 1979 р. у Всесоюзному інституті вивчення причин і розроблення

¹ ЗакалюкА. П. Пропюзировапие й прсдупреждсмис ипдивидуального преступного поведе-пия. — М., 1986.

412