Теорія управління діяльністю

щодо запобігання та протидії злочинності:

Кримінологічні складові

ф 1. Поняття та система управління діяльністю

щодо запобігання та протидії злочинності:

кримінологічні аспекти

Загальновизнано, що діяльність щодо запобігання та протидії злочинності є різновидом соціальної діяльності суспільне корис­ного спрямування. Віднесення зазначеної діяльності до суспільне корисної, яка відповідає інтересам суспільства, потрібне через те, що не будь-яка соціальна діяльність є суспільне прийнятною і доцільною. Зокрема, злочинна діяльність, яка є проявом кримінальної активності частини членів суспільства, не відповідає інтересам демократичного громадянського суспільства, що ґрун­тується на принципах верховенства права, соціальної справедли­вості, забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

З теорії соціальної діяльності відомо, що вона є колективною, здебільшого масовою, масштабною, підпорядкованою виконанню єдиної мети та досягненню спільного результату. Наведені та інші ознаки і властивості соціальної діяльності об'єктивно вимагають ЇЇ певної узгодженості, упорядкованості, управління. Будь-яка сумісна діяльність, тим більше соціальна, завжди має два рівні: безпосередньо виконавська (предметна) діяльність та така, що стоїть ніби над нею і організаційно оптимізує її — управлінська діяльність. Управління соціальною діяльністю отримало назву соціальне управління. Поняття соціального управління зазвичай

365

Глава 9

визначається як об'єктивно необхідний різновид суспільної діяль­ності, що забезпечує узгодженість спільної праці людей, її ціле­спрямованість щодо досягнення суспільної мети та вирішення обумовлених нею завдань. Об'єктивна потреба в управлінні соціальною діяльністю стосується всіх її різновидів, у тому числі й діяльності щодо запобігання та протидії злочинності.

Питання щодо основ управління у сфері боротьби зі зло­чинністю вперше у кримінології радянських часів були порушені Г. А. Аванесовим ще у 1975 р. У монографії «Криминология. Прогностика. Управление» він відзначив, що у цій сфері складають­ся управлінські відносини і є потреба у запровадженні в них науко­вих методів, формуванні управляючих систем. Об'єктом зазначено­го управління він вважав саму злочинність, управлінський вплив на яку здійснюється опосередковано через інший об'єкт, яким є орга­ни, що безпосередньо здійснюють боротьбу зі злочинами, тому зло­чинність — це ніби кінцевий об'єкт управлінського впливу¹. Згідно з цим висновком він коротко визначив схему (ієрархію) об'єктів, а також суб'єктів, структуру і завдання управління процесами боротьби зі злочинністю. Висунення управлінського аспекту стосовно боротьби зі злочинністю було актуальним, але мало на той час лише постановчий характер і виглядало як позначення загаль­ної основи для більш детального розгляду окремих управлінських функцій, зокрема прогнозування та планування у системі управ­ління у сфері боротьби зі злочинністю. Очевидно, лише першим наближенням до проблем останнього, як і недостатньою розробкою тоді основ соціального управління загалом, можна пояснити відне­сення автором до об'єкта управління суспільне небезпечного фено­мену злочинності, а не діяльності щодо її обмеження. Злочинність, як зазначалося, за своєю предметною сутністю є проявом криміна­льної активності певної частини членів суспільства. Управління спрямовується не щодо цієї активності, а щодо діяльності з протидії їй відповідними правоохоронними та іншими соціальними засоба­ми. Вплив на злочинність, кримінальну активність певних осіб, але не як управління, а у вигляді протидії їй чинить предметна вико­навська діяльність, стосовно якої і здійснюється управління.

¹ Аваиесов Г. А. Криминология. Прогностика. Управление. — Горький, 1975. — С. 347—354.

366