Теорія запобігання злочинності

1.2. Президент України як гарант додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина повинен всіляко дбати про забезпечення їх додержання і захисту, у тому числі засобами запобігання злочинності. Певною мірою ці повноваження викону­валися. Президент України затверджував Комплексну програму боротьби зі злочинністю на 1999-2001 рр., де чільне місце відводи­лося програмуванню діяльності щодо запобігання їй. Указом Президента України від 07.12.2000 р. затверджена спеціалізована Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 рр. Затверджувалися й інші концептуальні та програмні документи з питань протидії окремим проявам злочинності, зокрема корупції. Президент України у 1995-2004 рр. та за нинішньої каденції часто видавав укази, в яких безпосередньо або через доручення Уряду передбачалося розроблення та вжиття заходів, прямо або опосеред­ковано спрямованих на запобігання злочинності. Загалом, прези­дентських актів зазначеної тематики не бракує. Проте суттєвим недоліком був і є явно недостатній контроль за виконанням указів та розпоряджень Президента, відсутність належної відповідаль­ності тих, хто допускає їх невиконання, передусім голів обласних, міських і районних державних адміністрацій. На багатьох тери­торіях запобігання злочинності не організовано, фактично не здійснюється як постійна система.

З 1993 до 2005 рр. при Президентові України діяв Коорди­наційний Комітет по боротьбі з корупцією та організованою зло­чинністю, який стосовно названих небезпечних діянь повинен був координувати діяльність державних органів щодо організації їх запобігання. У перші 10 років існування Комітет виявляв актив­ність, у тому числі в означеному напрямі, але згодом, по суті, припинив свою діяльність, часто вона виходила за межі консти­туційних повноважень Президента. У 2005 р. Комітет було лікві­довано, а його повноваження фактично покладено на Раду національної безпеки і оборони при Президентові України. Зако­ном України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. до загроз національної безпеки віднесені поширення корупції у державному апараті та прояви організованої злочинної діяльності (ст. 7). Проте у напрямі організації та координації діяльності щодо запобігання зазначеним проявом Рада протягом 2005-2006 рр. практично себе не проявила.

349

Глава 8

1.3. Кабінет Міністрів України, інші центральні та місцеві ор­ гани виконавчої влади за нинішніх умов мали стати основними суб'єктами організації діяльності щодо запобігання злочинності та всебічного забезпечення цієї діяльності, передусім організаційно-управлінського, інформаційного, наукового, ресурсного. Кабінет Міністрів України певною мірою виконував свою організаційно-управлінську функцію у зазначеному напрямі: інколи організову­вав перевірку виконання програм, затверджених Президентом, систематично збирав інформацію про це, у 2002 р. заслухав на своєму засіданні хід виконання Комплексної програми профілак­тики злочинності на 2001-2005 рр. Однак у цій роботі було недо­статньо предметності, результативності, управління мало, як пра­вило, «паперовий» характер. Значні упущення у цій роботі пов'язані з тим, що підрозділ апарату Кабінету Міністрів України, який повинен був організовувати виконання програм, законів, указів з цих питань, тривалий час, принаймні до початку 2005 р., фактично не займався цим, переклавши управлінські функції у питаннях запобігання злочинності значною мірою на апарат Міністерства внутрішніх справ. Апарат Кабінету Міністрів Ук­раїни не підтримав у 1999-2001 рр. ініціативи Академії правових наук щодо створення постійного системного інформаційного за­безпечення діяльності щодо запобігання злочинності у формі Дер­жавної автоматизованої системи кримінологічної інформації. Фактично були повністю припинені використання наукових роз­робок, організація наукового забезпечення цієї діяльності. Приміром, Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 рр. була складена без наукового аналізу причин і умов, що сприяють злочинним проявам, тому містила мало конкретних заходів щодо усунення кримінологічних чинників. До того ж за­побіжна діяльність здебільшого недостатньо фінансувалася, через що роками не виконувалися передбачені заходи. Принципово не змінилося становище і при розробленні та прийнятті чергової Комплексної програми профілактики злочинності на 2007-2009 рр., яка схвалена Кабінетом Міністрів України у грудні 2006 р. знову таки без належного наукового обґрунтування, зокрема кримінологічного, та без передбачення участі науковців у її виконанні.

350