На живому матеріалі ознайомитись із підземними видозмінами пагонів – кореневищами, бульбами, цибулинами, столонами. Замалювати.

Кореневище – багаторічний підземний пагін, який розвивається в грунті. На кореневищі немає кореневого чохлика і кореневих волосків, обов’язково є зачаткові листки у вигляді лусочок бурого кольору. Лусочки рано опадають, на їх місці залишаються невеликі рубці. У пазухах цих рубців закладаються бруньки, з яких розвиваються підземні і надземні пагони. Додаткові корені на кореневищі утворюються з вузлів. Росте кореневище за рахунок верхівкової бруньки, яка має конусоподібну форму (рис. 110).

 

Рис. 110. Кореневища підземного походження і утворення купин:

1 – Пирій повзучий (Agropirum repens); 2 – Вероніка довголиста (Veronica longifollia); 3 – Конвалія травнева (Convallaria majalis); 4 – Вороняче око (Paris quadrifolia); 5 – Осока волосиста (Carex pilosa)

 

Підземні столони - однорічні пагони з лускатими листочками та тонким стебельцем, яке майже не накопичує речовини. Верхівкова брунька може перетворюватися на бульбу (рис. 110), що резервує поживні речовини (картопля, одинарник). Після перезимівлі із бічних бруньок столона виростають молоді надземні пагони і він відмирає. У такий спосіб столони опановують нові території і утворюють кілька дочірніх особин, сукупність яких називають клоном.

Підземні бульби (tuber) резервують речовини у стебловій частині видозмінених пагонів. Вони можуть розвиватися з верхівкових бруньок бічних підземних столонів (топінамбур, картопля, діоскорея, церапегія, стрілолист) (рис. 111), із пазушних бруньок кореневищ (хвощ) чи здатні формуватися внаслідок розростання гіпокотилю і розеткових меживузлів (ріпа, цикламен) (рис. 111). Серед морфологічних ознак відмічається розвиненість звичайних чи лускоподібних листків, а у разі їх відсутності - наявність листкових рубців - брівок з пазушними бруньками - вічками (рис. 111).

 

Рис. 111. Столони з бульбами і бульби стеблового походження:

1 – Одинарник європейський (Trientalis eyropaea); 1 – картопля (Solanum tuberosum, загальний вигляд нижньої частини рослини; 3 – столон, формування бульби і початок проростання бруньок у картоплі; 4 – бульбоподібне кореневище ранника вузлуватого (Scrophularia nodosa; 5 – бульба цикламена (Cyclamen persicum)

 

Цибулина – це видозмінений укорочений пагін. Вона складається із вкороченого і розширеного стебла (денця). У верхній частині його зароджується брунька, з якої утворюються зелені листки. У нижній частині цибулини формується денце, звідки відходять додаткові корені у вигляді мичкуватої кореневої системи (рис. 112).

 

Рис. 112. Цибулини:

1- цибуля ріпчаста (Allium cera); підсніжник білий (Galanhus) (а – загальний вигляд всієї рослини,

б – схема моноподіального утворення цибулини); 3 – гіацинт (Hyacynthus);

4 – лілія лісова (Lilium martagon); 5 – тюльпан (Tulspa); Вб – верхівкова брунька;

Пб – пазушна брунька; Сцв – суцвіття; Д - денце

Цибулини бувають справжні і несправжні. Справжня має вкорочене стебло – денце, на якому містяться вегетативні та генеративні бруньки. Справжня цибулина має багато закритих лусок (цибуля ріпчаста, часник). Несправжня цибулина характерна тим, що в неї більше відкритих лусок, ніж у справжній. Несправжню цибулину мають цибуля –порей, батун, слизун.

Питання для самоконтролю і розвитку мислення:

1. Які умови середовища сприяють формуванню в рослин колючок, вусиків, наземних столонів?

2. Що являють собою сукулентні форми?

3. Яке призначення у квіткових деревних рослин видовжених та укорочених пагонів?

4. Де утворюються прикореневі розетки листків у трав’янистих рослин?

5. Для яких рослин характерне утворення надземних столонів?

6. У яких рослин формуються підземні столони?

7. Що являє собою бульба картоплі?

8. Чим відрізняється визначене кореневище від невизначеного?

9. З яких частин складається кореневище?

10. Які речовини відкладають прозапас рослини в кореневищах, бульбах, цибулинах?

11. Чому основною частиною цибулини вважається денце?

12. Чим відрізняється і для яких рослин характерні цибулини справжні і несправжні?

Матеріали та обладнання:

1. Надземні та підземні видозміни пагонів – таблиця.

2. Пагони з колючками глоду, терену, дикої груші, столони суниці, бульби картоплі, кореневища пирію повзучого, цибулини цибулі городньої, тюльпана, часнику – живі екземпляри.

Література:

1. Васильев А.Е., Воронин Н.С., Еленевский А.Г. и др. Ботаника. Морфология и анатомия растений. – М.: «Просвещение», 1988. – С. 310 – 335.

2. Потульницький П.М., Первова Ю.О., Сакало Г.О. Ботаніка. Анатомія і морфологія рослин. – К.: «Вища школа», 1971. – С.226-234.

3. Стеблянко М.І., Гончарова К.Д., Закорко Н.Г. Ботаніка. – К.: «Вища школа», 1995. – С. 235-245.

 

Лабораторна робота №14

Тема: Морфологічна будова листка.

Мета: Ознайомитись із морфологічними особливостями листків.

Теоретичні питання:

1. Призначення і функції листків.

2. Морфологічні частини листків.

3. Прості листки. Форми листків.

4. Класифікація простих листків за характером розчленування листкової пластинки.

5. Складні листки.

Завдання:

1. Ознайомитись із морфологічною будовою простих листків – черешкового, сидячого з піхвою. Замалювати морфологічні типи простих листків.

2. На живих екземплярах рослин, гербарних зразках і таблицях розглянути морфологічні частини листка і характер їх зчленування між собою та із стеблом.

3. Ознайомитись із формами листкової пластинки, формами краю, верхівки, характером розчленування пластинки у простих листків.

4. Вивчити морфологічну будову складних листків.

Основні відомості

(заПотульницьким П.М., 1971 р.).

Листок є частина пагона, його бічний виріст, який виконує функції фотосинтезу, дихання і транспірації. Крім цього, в листку нерідко відкладаються запасні поживні речовини. Листок може також служити органом вегетативного розмноження, захисту тощо. Різноманітність функцій обумовлює велику пластичність цього органа як у формі, так і у внутрішній будові.

Морфологічно типовий листок характеризується дорзовентральною будовою і обмеженим ростом. Проте в деяких рослин листок може рости тривалий час, наприклад, у сосни кілька років, а в африканської рослини вельвічії — протягом кількох десятиріч. Це ж стосується і будови — у деяких ситників, городньої цибулі листки не плоскі, а циліндричні.

У будові листків здебільшого можна виявити три морфологічно відособлені частини: черешок, піхву і пластинку. Якщо черешок відсутній, то такі листки називають сидячими (рис. 113).

Черешок має звужену, близьку до циліндричної, форму. Нижній бік черешка округлий, а верхній може бути плоский, жолобчастий і рідше овальний. У деяких рослин, наприклад, у тополі черешки сплющені. Міститься черешок між пластинкою і стеблом. За допомогою черешка пластинка може змінювати своє положення в просторі, орієнтуючись на світло. Черешок виконує також роль механічного буфера — послаблює удари по пластинці вітру, дощу, граду тощо.

Нижня частина листка, якою він прикріплюється до вузла, у багатьох рослин розширена, утворюючи піхву, що охоплює в якійсь мірі стебло. Особливо розвинена піхва у односім'ядольних рослин — злаків, осок, орхідних, а з дводольних — у зонтичних. У сидячих листків піхва переходить безпосередньо в пластинку. Піхва служить захистом для пазушних бруньок, а в злаків також для вставної меристеми, що міститься безпосередньо над вузлами стебла. У зонтичних піхва утворює при основі здуття, так званий несправжній розтруб. У багатьох злаків в місці переходу піхви в пластинку утворюється маленький плівчастий виріст — язичок. Відгинаючи пластинку від стебла, язичок сприяє кращому освітленню листка.

При основі листка багатьох рослин утворюються вирости різної форми, які називають прилистками. Прилистки бувають звичайно парними і мають вигляд невеликих листочків або лусок, плівок, щетинок, колючок тощо. Великих розмірів, які не поступаються пластинкам звичайних листків, прилистки досягають у чини, гороху, підмаренників, маренки. В білої акації прилистки набувають форми колючок. У гречки, споришу, гірчаків, щавелю та інших представників родини гречкових прилистки зростаються, утворюючи розтруб. Вважають, що язичок у злаків утворився теж внаслідок зростання прилистків (рис. 114).

 

 

Рис. 113. Частини листка (схема):

1 – черешковий; 2 – сидячий; 3 – з подушечкою при основі; 4 (а і б) – з піхвою; 5 – з вільними прилистками; 6 – із зрослими прилистками; 7 – з пазушними прилистками; Пл – пластинка; Ос – основа; Піх – піхва; Пр – прилистки; Ч – черешок; ПБ – пазушна брунька; Ім – інтеркалярна меристема

 

 

Рис. 114. Прилистки:

1 – конюшини; 2 – верби; 3 – братиків; 4 – гороху; 5 – чини; 6 – білої акації; п - прилисток

 

Прилистки часто захищають пластинку листка на початку її розвитку, утворюючи зверху ковпачок, бо вони формуються в бруньці раніше. У багатьох рослин такі прилистки при розпукуванні бруньок засихають і опадають. Опадають прилистки в таких лісових порід, як дуб, граб, липа, осика, береза, черемха, а з плодових рослин — у яблуні, груші, вишні та ін. Іноді прилистки внаслідок зміщення виростають не по боках основи листка, а в пазусі листка.

Прилистки характерні для певних родин і служать однією з систематичних ознак їх. Переважно це родини, які стоять на низькому ступені філогенезу, тобто більш давні.

Морфологія пластинки. За розміром, формою і консистенцією листкові пластинки дуже різноманітні. Назва форми листка в цілому основується як правило на формі пластинки, бо остання визначає його габітус. У більшості рослин листкові пластинки мають двосиметричну будову, поділяючись на праву і ліву частини по лінії головної жилки. Одночасно пластинка є й дорзовентральною, бо верхня і нижня сторони відрізняються за типом будови.

Розрізняють листки прості — з однією пластинкою на черешку і складні, коли на черешку кілька пластинок — листочків. Прикріпляються листочки до головного черешка власними черешками і при осінньому листопаді відпадають здебільшого самостійно. Прикладом складних листків є листки акації, грецького горіха, конюшини, люпину, кінського каштана. Прості листки з дуже розчленованими пластинками наближаються до складних, і ці дві групи листків не завжди легко розрізняти.

Серед простих листків за загальною формою і обрисом пластинки розрізняють округлі, яйцевидні, зворотнояйцевидні, овальні, продовгуваті, ланцетні, зворотноланцетні, лінійні, голчасті, ромбічні, дельтовидні, лопатеві тощо (рис. 115).

За формою основи пластинки виділяють клиновидні, серцевидні, стріловидні, списовидні листки, а за формою верхівки пластинки — тупі, гострі, загострені.

 

 

Рис. 115. Форми простих листків:

А. Прості листки з нерозчленованою пластинкою: 1 – лінійний; 2 – ланцетний; 3 – еліптичний; 4 – яйцевидний; 5 – широко яйцевидний; 6 – обернено серцевидний; 7 – нирковидний; 8 – щитковидний; 9 – округлий; 10 – лопатевий; 11 – стріловидний;

2 – списовидний; 13 – голчастий. Б. Прості листки з розчленованою пластинкою: 1 – трійчастолопатевий;

2 – трійчастороздільний; 3 – трійчасторозсічений; 4 – пальчасто лопатевий; 5 – пальчасто роздільний; 6 – пальчасто розсічений; 7 – перистолопатевий; 8 – перистороздільний; 9 - перисторозсічений

 

За обрисом країв пластинки бувають цільнокраїми, коли немає ніяких виїмок, цільними — коли виїмки на краях дрібні. Серед цільних, залежно від характеру виїмок розрізняють: зарубчасті — коли виїмки гострі, а виступи округлі (у розхідника), зубчасті — коли краї пластинки гостротрикутні (у ліщини), пилчасті, коли виступи гострі і косокутні (у груші), подвійнозубчасті, звивисті тощо (рис. 116).

 

Рис. 116. Листки з різним обрисом краю пластинки:

1 – цілокраїй; 2 – зубчастий; 3 – пилчастий; 4- зарубчастий; 5 - виїмчастий