Розглянути неозброєним оком поперечні перерізи коренеплодів флоемного, ксилемного та полікамбіального типів. Замалювати схеми.

Корінь моркви ( Daucus carota ). При розгляді коренеплода моркви просто на світлі, добре помітно світлу сміжку, що відділяє назовні ширшу (і солодшу) частину від меншої, внутрішньої. Це камбій і, назовні від нього знаходиться флоема, а всередину - ксилема. Запасна речовина моркви - глюкоза, знаходиться в основному в її коровій частині (рис. 80).

На постійному препараті молодого кореня моркви при малому збільшенні добре видно двохпроменеву первинну ксилему в самому центрі кореня, а між ними розміщені дві віяроподібних ділянки вторинної ксилеми. Навкруг вторинної ксилеми розміщений шар дрібних темних клітин - це шар камбію. Широкий шар флоеми складається в основному з луб'яної паренхіми і невеликого числа ситовидних трубок з клітинами- супутниками. Луб'яна паренхіма і є основним вмістилищем запасних речовин в корені моркви.

Корінь редьки (Raphanus sativus). При розгляді поперечного перерізу коренеплода легко визначити неозброєним оком місце розміщення камбію - він знаходиться на периферії, дуже близько до поверхні кореня. Вторинна кора розвинута дуже слабо, вторинна ксилема, навпаки, заповнює майже весь коренеплід. При розгляді постійного препарату молодого кореня редьки легко знаходять двохпроменеву первинну ксилему, від її кінців два радіальних промені паренхіми, потім дві ділянки вторинної ксилеми, шар камбію і, нарешті, вторинної кори. Відмічають, що найбільш потужна тканина - неодерев'яніла паренхіма, розміщена всередину від камбіального кільця, тобто паренхіми ксилеми і радіальних променів. В цій паренхімі і знаходяться запасні речовини кореня. Судини з розташованою навкруг невеликою кількістю здерев'янілої паренхіми, розміщені окремими групами по радіусу кореня серед соковитої запасної тканини (рис. 80).

 

Рис. 80. Схеми поперечних перерізів коренеплоду редьки і моркви (зліва направо):

1 – корок; 2 – первинна флоема; 3 – вторинна кора; 4 – первинна ксилема в центрі; 5 – вторинна ксилема; 6 - камбій

 

 

Корінь буряка (Beta vulgaris). Будова кореня буряка істотно відрізняється від будови коренів розглянутих типів. На поперечному зрізі коренеплода добре видно концентричні шари, що чергуються між собою - вузькі жорсткі і широкі соковиті. На постійному препараті молодого кореня буряка в самому центрі видно двопроменеву первинну ксилему, до якої з двої сторін прилягають дві ділянки вторинної ксилеми, розділені радіальними шарами паренхіми; камбій навкруг ксилеми уже непомітний, а ділянки вторинної флоеми, що прилягають, видно досить чітко. Т.ч. вторинна будова в буряка формується так же, як і в інших дводольних рослин, але відразу ж після цього проходять так звані третинні зміни. Навкруг вторинної флоеми на периферії кореня, завдяки діленню клітин перициклу, утворюється шар паренхімних клітин, в якому один ряд клітин починає ділитись тангентальними перегородками і стає новим шаром камбію, що відкладає всередину від себе ксилему, а назовні - флоему. У вигляді колатеральних пучків, відділених від іншого такого ряду прошарком тонкостінної паренхіми. Одночасно в периферійному шарі паренхіми утворюється новий ряд камбіальних клітин і т.д. Можливо, що в дальнійшому паренхіма на периферії утворюється за рахунок діяльності шарів камбію, що вцникли раніше і може бути названа луб'яною паренхімою (рис. 81).

Рис. 81. Зміни в будові коренеплоду цукрового буряка в міру його розростання на поперечних перерізах:

А. Корінь в стадії первинної будови. Б. Утворився нормальний вторинний приріст.

В. Камбій утворив провідні пучки, які складаються з флоеми і ксилеми, з паренхімними секторами між пучками та дозовні від них. В утвореній паренхімі закладається другий додатковий камбій. Г. Будова кореня при більш пізньому послідуючому його розростанні, після закладання і роботи камбію (5, 8, 11, 14) камбій (14) утворив нове коло пучків (16). Заклався четвертий додатковий камбій (17): 1 – первинна кора; 2 – ендодерма; 3 – первинна флоема; 4 – первинна ксилема; 5 – камбій; 6 – луб;

7 – деревина; 8 – заклався перший додатковий камбій; 9 – флоема; 10 – ксилема; 11 – другий додатковий камбій;

12, 13, 15, 16 – пучки; 17 - камбій

 

Таким чином, жорсткі шари, що видно на поперечному розрізі коренеплоду - це деревина концентричних рядів провідних пучків, а соковиті широкі шари складаються із камбію, флоеми і великої кількості запасаючої паренхіми.

Питання для самоконтролю та розвитку мислення:

1. Що являє собою корінь? Охарактеризуйте зони ростучого кореня.

2. Які морфологічні типи кореневих систем рослин Ви знаєте?

3. Для яких рослин характерна виключно первинна анатомічна будова кореня?

4. У яких рослин формується і первинна і вторинна анатомічна будова коренів?

5. Поясніть первинну будову кореня на прикладі цибулі городньої.

6. Що являють собою кореневі волоски?

7. З яких шарів складається первинна кора кореня?

8. Що являє собою центральний циліндр кореня?

9. Охарактеризуйте меристематичний комплекс кореня?

10. З чого починається формування вторинної анатомічної структури кореня?

11. Як закладаються бічні корені?

12. З чого починають формуватись додаткові корені в однодольних?

13. Поясніть анатомічну структуру коренеплодів флоемного і ксилемного типів.

14. Опишіть послідовність формування коренеплодів полі камбіального типу.

Матеріали та обладнання:

Первинна будова кореня, вторинна будова кореня, схеми будови коренеплодів флоемного, ксилемного та полікамбіального типів – таблиці.

Мікропрепарати: кореневі волоски, первинна будова кореня, вторинна будова кореня.

Живі екземпляри коренеплодів флоемного, ксилемного та полікамбіального типів.

Література:

1. Брайон О.В., Чикаленко В.Г. Анатомія рослин. – К.: «Вища школа», 1992. – С.189-202.

2. Потульницький П.М., Первова Ю.О., Сакало Г.О. Ботаніка. Анатомія і морфологія рослин. – К.: «Вища школа», 1971. – С.162-175.

3. Стеблянко М.І., Гончарова К.О., Закорко Н.Г. Ботаніка. -К.: Вища школа, 1995. - С.127-144.

Лабораторна робота №12

Тема: Морфологічна будова стебла, пагона, бруньки.

Мета: Ознайомитись із морфологічними особливостями стебла, пагона, бруньки.

Теоретичні питання:

1. Стебло, як осьова частина пагона.

2. Функції стебла.

3. Стебло трав’янистих рослин.

4. Стебло дерев’янистих рослин.

5. Пагін. Морфологічні типи пагонів. Галуження пагонів.

6. Брунька, як зачатковий пагін.

7. Типи бруньок за призначенням.

8. Типи бруньок за розміщенням на рослині.

9. Відкриті та закриті бруньки.

Завдання:

1. Розглянути й замалювати морфологічні типи стебел – за напрямом росту і положенням у просторі, ступенем опушення, формою на поперечному розрізі, ступенем здерев’яніння та ін.

2. Ознайомитись із типами галуження пагонів.

3. Розглянути й замалювати будову бруньки. Ознайомитись із типами бруньок за призначенням, за місцем розміщення їх на тілі рослини, ступенем захищеності меристематичної зони.

Основні відомості

(за Потульницьким П.М., 1971 р. та Сербіним А.Г., 2007 р.)

Морфологія стебла. Стебло є осьовою частиною пагона. Звичайне його розглядають як самостійний вегетативний орган, але, як уже зазначалось, немає чіткого розмежування в будові пагона між осьовою і листовою його частинами. Виконує стебло різні функції, тому й форми його різноманітні. Насамперед по стеблу пересуваються вода і розчини речовин від кореня до листків і в зворотний бік; стебло служить місцем прикріплення листків, квіток і коренів; в багатьох рослин виконує функції вегетативного розмноження і фотосинтезу.

Зовні стебло буває гладеньким, опушеним, волосистим, шипуватим. Різні зовнішні вирости несуть здебільшого функції захисту — від температурних коливань, випаровування, поїдання тваринами тощо.

В переважної більшості рослин форма стебла циліндрична, але буває й гранчаста: у осоки, наприклад, тригранна, у губоцвітих — чотиригранна, в деяких зонтичних і кактусових— багатогранна. Коли грані або ребра дуже розростаються, то їх називають крилами, а стебло крилатим, як у будяка, татарника, чини. Зустрічаються стебла і плоскі, як в опунції і деяких рдесників (рис. 82).

 

 

Рис. 82. Форми стебла на поперечному розрізі:

1 - циліндрична; 2-3 – тригранна; 4 – чотиригранна; 5 – жолобчаста; 6 – сплюснуто-крилата

 

Залежно від ступеня здерев'яніння тканин розрізняють стебла трав'янисті — м'які і дерев'янисті — тверді. З дерев'янистих стебел утворюються дерева, коли виділяється головне більш розвинене стебло-стовбур, і кущі, в яких стебло розгалужується уже при землі на багато гілок однакової товщини. Між деревами і кущами є й перехідні форми, наприклад у ліщини, глоду, черноклену, крушини, кизилу, тощо. Крім того, розрізняють півкущі, в яких нижня частина стебла здерев'яніла, а верхня трав'яниста і щороку відмирає, наприклад, у чебреців, чорниці, багатьох видів полину.

Стебла злаків називають соломиною, коли у них тонкі, всередині порожні міжвузля і виповнені тканинами вузли, від яких відростає по два листки.

Зустрічаються стебла безлисті, які на верхівці закінчуються квіткою чи суцвіттям, наприклад, у цибулі, кульбаби, примули.

Тонкі стебла з дуже видовженими міжвузлями неспроможні підтримувати пагін у вертикальному стані. У деяких видів такі стебла стеляться по землі, в інших чіпляються за міцні стебла сусідніх рослин. Стебла, які стеляться по землі, не вкорінюючись при цьому, називаються лежачими, або сланками, наприклад, у споришу, остудника, а коли вкорінюються з допомогою додаткових коренів — повзучими, наприклад, у суниці, барвінку, будри, лугового чаю. Якщо міжвузля повзучих пагонів короткі, то їх називають батогами, а коли довгі — то вусами, або столонами (рис. 83).

 

           

 

Рис. 83. Типи стебел за напрямком росту:

1 – прямостояче; 2 – висхідне; 3 – чіпке; 4 – витке; 5 - повзуче

 

 

Рослини з тонкими стеблами, які чіпляючись або обвиваючись навколо інших, тягнуться вверх до світла, називають ліанами. Ліани бувають дерев'янисті і трав'янисті, а за способом прикріплення — чіпкі і виткі. Чіпкими, або лазячими ліанами з рослин флори України є виноград, плющ, різні представники родини гарбузових — огірки, кавуни, дині й ін. Чіпляються вони до опори за допомогою вусиків, як виноград і гарбузи, або додатковими корінцями, як у плюща. Виткі ліани обкручуються навколо опори або в напрямку за годинниковою стрілкою, як хміль, жимолость, або в зворотному напрямку, як квасоля, польова березка, кручені паничі й багато інших. Проте є ліани, стебла яких можуть крутитися в обох напрямках. Такі ліани, як хміль і повитиця є одночасно і чіпкими і виткими. Ліани особливо поширені в лісах тропічного поясу. Деякі з них, як пальма ротанга, перекидаючись з дерева на дерево досягають довжини понад 200м при товщині стебла 2 - 4 см. При розрізі стебла тропічних ліан з широкопросвітних судин витікає так багато води, що її вистачає для задоволення спраги людини. Під шатром дерев ліани розвивають мало листків, зате досягнувши освітлених місць утворюють величезну асиміляційну площу.

Розміри стебел. Різниця в довжині і товщині стебел вищих рослин коливається від кількох міліметрів до десятків метрів. Найбільших розмірів досягають насінні рослини. З хвойних гігантами рослинного світу є секвойї, які ростуть у гірських лісах Каліфорнії. Висота секвойї гігантської досягає 120 - 140 м, а діаметр при основі стовбура 10 - 11 м.

З покритонасінних найбільшої довжини досягають стебла у тропічної ліани пальми-ротанги (Calamus) — до 300 м, при товщині 2 - 4 см, з ортотропних стебел — у австралійських евкаліптів. Зокрема у Eucaliptus regnans зареєстрована висота 155 м, а діаметр стовбура 9 — 10 м.

З вітчизняної флори висота стебел досягає таких розмірів:

Ялиця біла              до 75 м                     Ялина європейська            до 60 м

Модрина європейська    53 м                 Дуб звичайний                   45 м

Тополя біла                     35 м                 Сосна звичайна                 50 м

Береза бородавчаста      25 м

Найтовще стебло зареєстровано в африканського баобаба — 12 м в діаметрі. Товщина стовбура в дуба звичайного досягає 2 — 3 м в діаметрі.

Найкоротші стебла з покритонасінних мають водяні плаваючі рослини: ряска мала - 2-4 мм і вольфія 1 - 2 мм.

Дуже тонкі стебла, менше 1 мм в діаметрі, мають деякі види паразитної квіткової рослини повитиці (Cuscuta).

Ряска мала, вольфія і повитиця зустрічаються у вітчизняній флорі.

Пагін і його частини. Пагін (cormus) - листкостебловий вегетативний орган вищих рослин. Він забезпечує повітряне живлення, вегетативне розмноження і здатний до метаморфозів. Складові елементи пагона - стебло з вузлами і меживузлями, бруньки і листки (рис. 84). Кут між листком і розташованим над ним меживузлям - пазуха листка. Після опадання листка на стеблі залишається листковий рубець зі слідами провідних пучків (рис. 84, д). У разі редукції листків розвиваються безлисті пагони. Вкорочені пагони, які мають зближені вузли і розеткоподібно скупчені листки називають безстебловими.

 

Рис. 84. Гілки дводольних і різновиди галуження:

1 – однорічний асимілюючий пагін (смоковниця), 2 – здерев’янілий пагін-гілка (гірко каштан), 3 – колоноподібний стовбур без бруньок деревовидної пальми, 4 – кущіння з утворенням дерновин (верес); а – брунькова луска, б – верхівкова брунька, в – пазушна брунька, г – вузли, д – листковий рубець зі слідами провідних пучків, е – корок із сочевичками

До характерних ознак пагона належать:

•   необмежене зростання і закладання нових органів завдяки діяльності меристем;

•   радіальна симетрія (можна провести кілька площин, спрямованих по радіусу);

•   поздовжня симетрія, або метамерія, - послідовне повторення уздовж осі метамера - вузла, листка, пазушної бруньки і нижче розташованого меживузля.

Головний пагін, або вісь першого порядку, закладається в зародку спорофіта вищих рослин. При розвитку проростка наступні метамери головного пагона формуються верхівковою брунькою, а з бічних бруньок виростають бічні пагони другого і наступних порядків. Вони обумовлюють галуження, збільшення розмірів та площі вегетативного тіла рослини.

За ступенем розгалуження пагони бувають негалузисті, слабко- і сильногалузисті. Негалузисте, або колоноподібне стебло (стовбур) (рис. 84,3) мають деревовидні папороті, пальми, саговники, види агав, алое та деякі інші, у яких бічні бруньки і пагони майже ніколи не утворюються чи швидко відмирають, а великі листки скупчені у верхівкову розетку.

Існує декілька типів галуження і способів наростання пагона (рис. 85). Найбільш примітивне - верхівкове галуження і дихотомічне, або вилчасте, наростання: головна вісь рано припиняє ріст, верхівкова меристема роздвоюються, дає пару бічних осей, що потім рівно- чи нерівновилчасто розгалужуються (рис. 85. 1, 2). Так наростають водорості, гриби, лишайники, мохи, плауни. При бічному галуженні пагони утворюються з бічних бруньок, розташованих нижче точки росту головної осі. Моноподіальний тип наростання (рис. 85. 3–5) характеризується тим, що верхівкова брунька забезпечує поступове наростання головної осі, а бічні осі (почергові, супротивні чи мутовчасті) розвинені слабше і не перевищують головну вісь. У разі симподіального наростання верхівкова брунька припиняє свій розвиток, а з найближчої бічної бруньки розвивається бічний пагін другого порядку, що росте в напрямку головної осі, ніби заміщуючи її. Залежно від кількості заміщуючих бічних осей та їх розташуванням розрізняють різновиди симподіальних пагонів (рис. 85. 6-8). У трав'янистих рослин галуження найчастіше виявляється в суцвіттях. У дерев тип наростання і галуження стовбура добре помітний і впливає на форму крони - системи пагонів (гілок), що створює загальний вигляд (габітус) деревних рослин. Крона може бути ажурною (сосна), конічною (ялина), кулястою (каштан їстівний), пірамідальною (тополя), пониклою (верба), зонтикоподібною тощо. Для злаків, осок, деяких напівчагарничків і чагарничків, що мають прикореневу зону галуження, притаманне кущіння (рис. 85.9) - розвиток бічних пагонів біля основи головної осі, що у разі зімкнутого зростання особин веде до формування дерновин (рис.84.4).

 

 

Рис. 85. Типи галуження і наростання пагона:

1 – 2 – верхівкове галуження, дихотомічне наростання (рівно- і нерівновилчасте);

3 – 5 – бічне галуження, моноподіальне наростання з почерговим (3), супротивним (4) і кільчастим (5) розташуванням бічних осей; 6 – 8 – бічне галуження, симподіальне наростання за типом: монохазія (6), дихазія (7), плейохазія (8); 9 – кущіння

 

Еволюція і пристосувальна адаптація рослин призвели до морфофізіологічної різноманітності пагонів (схема 2). Розмноження спорами, насінням забезпечують генеративні спороносні чи квітконосні пагони (стробіл, суцвіття, квітка) та їх видозміни. Вегетативні пагони та їх метаморфози функціонально підтримують індивідуальне життя рослини, забезпечують вегетативне розмноження, захист тощо. Серед вегетативних надземних пагонів розрізняють однорічні трав'янисті асимілюючі, пагони, що розвиваються протягом одного вегетаційного періоду (рис. 84. 1), та багаторічні здерев'янілі паго ни, або гілки (рис. 84. 2).

 

Схема 2. Морфофізіологічні різновиди пагонів

 

Крім надземних пагонів, багаторічні трав'янисті рослини мають спеціалізовані, видозмінені підземні пагони - кореневища, столони, бульби, цибулини тощо, які забезпечують накопичення поживних речовин і вегетативне розмноження.

За положенням у просторі та напрямком росту розрізняють пагони вертикальні і горизонтальні (рис. 86). Серед вертикальних, або ортотропних, пагонів переважають прямостоячі. У ліан - рослин, які не здатні підтримувати вертикальне спрямування у просторі, пагони виткі, обкручуються навколо опори (хміль, березка, кручені паничі, квасоля, повитиця), чи лазячі, або чіпкі, оскільки мають різні пристосування: присоски (дикий виноград), додаткові корені-причіпки (плющ), вусики (виноград, гарбуз), гачки (підмаренник) тощо. Горизонтальні, або плагіотропні, пагони стеляться по землі. Частина з них - сланкі, або лежачі, пагони не вкорінюються (спориш, остудник), а повзучі - вкорінюються (барвінок, будра, луговий чай). Якщо меживузля повзучих пагонів порівняно невеликі, їх називають батогами, а якщо видовжені - вусами, або столонами. До плагіотропно-ортотропних пагонів належать підведені, піднесені, або висхідні, нижня частина яких займає горизонтальне положення, а верхня - спрямована догори. Зустрічаються і так звані плакучі форми, які утворюються внаслідок росту гілок вниз (береза, горобина, верба).

 

Рис. 86. Різноманіття пагонів за напрямком росту і положенням у просторі

Ортотропні: прямостоячий (1), виткий (2), лазячий з вусиками (3), чіпкі з присосками (5); Плагіотропні: повзучі - вуса полуниць (4), батоги барвінка малого (6), лежачі (7)

У залежності від розвинутості меживузлів розрізняють пагони вкорочені, в яких вузли зближені, та пагони видовжені, у яких вузли більш-менш віддалені. На вкорочених вегетативних пагонах трав'янистих рослин часто формується прикоренева розетка (рис. 87) із скупчених листків (морква, буряк), а вкорочені репродуктивні пагони деревних рослин найчастіше несуть зближені квітки, суцвіття, плоди чи шишки. Видовжені пагони поділяються на добре облистяні вегетативні, або ростові, та безлисті квітконосні, або квіткову стрілку, що являє собою значно видовжене верхівкове меживузля пагона (рис. 87. 1).

 

 

Рис. 87. Різновиди пагонів залежно від функції та розвину тості меживузлів:

1 – вкорочені вегетативні пагони з прикореневими розетками листків та видовжені генеративні пагони – квіткові стрілки (первоцвіт), 2 – вкорочений вегетативний пагін («листкова подушка») з пучком хвоїнок (модрина), 3 – пазушні вкорочені вегетативні пагони з парою хвоїнок і вкорочені шишконосні пагони (сосна), 4 – вкорочений генеративний пагін – «плодушка» (яблуня), 5 – вкорочений вегетативно-генеративний пагін модрини

 

Такі ознаки пагона, як тривалість існування, розміри, ступінь здерев'яніння стебла, наявність бруньок відновлення та інші, враховуються при визначенні життєвої форми рослини. Відповідно до еколого-морфологічної класифікації виділяють три категорії життєвих форм - деревні, напівдеревні та трав'янисті (схема 3).

 

 

 

Схема 3. Життєві форми (біоморфи) рослин

У фармацевтичному виробництві та медицині використовуються пагони (Cormus) деяких деревних лікарських рослин (багно звичайне, ефедра двоколоскова, секуринега кущиста) та пагони багатьох трав'янистих рослин у складі такої рослинної сировини, як трава (Herba).

Брунька. Брунька gemma) - зачаток пагона (пуп'янок), який має вкорочені меживузля і перебуває в стані відносного спокою. Складається із зачаткового стебла з конусом наростання на верхівці, зачаткових листків - примордіїв, у пазухах яких знаходяться зачаткові бічні бруньки. Основні функції бруньок - забезпечення наростання пагонів у довжину, утворення бічних пагонів галуження, вегетативне відновлення і розмноження.

Бруньки розрізняються за походженням, будовою, функціями, місцем розташування на пагоні, тривалістю існування, формою, розмірами, забарвленням, наявністю смоли, трихом, покривних лусок та за іншими ознаками.

Верхівкові, або термінальні, бруньки утворюються на верхівці головного та бічних пагонів і забезпечують їх ріст у довжину.

Бічні, або пазушні, бруньки розташовані в пазухах листків чи біля листкових рубців поодинці відповідно до листкорозміщення - спірально, супротивно, кільчасто, або по декілька — серіально (одна над одною) чи колатерально (біч-о-біч). Їх розвиток обумовлює галуження, а якщо верхівкова брунька відмирає, то й наростання пагона.

Додаткові, або адвентивні, бруньки (виводкові та опадаючі, відновлення та збагачення) утворюються із меристем чи паренхіми в будь-яких місцях стебел (квасоля), на листках (каланхое перисте), коренях (хрін, малина, слива, тополя, липа), кореневищах (купина), суцвіттях (цибуля), накопичують поживні речовини і забезпечують вегетативне розмноження. Закладання додаткових бруньок стимулює ушкодження пагонів морозом, вітром, тваринами, людиною тощо. Метаморфозами виводкових бруньок є вічка - бруньки відновлення бульб з частиною стебла (топінамбур); виводкові цибулинки (лілія), бульбочки (гірчак живородний), зимуючі гібернакули і туріони водяних рослин. До специфічних метаморфозів різних бруньок належать (рис. 88): адвентивні колючки (гледичія) і суцвіття (шоколадне дерево) качан - видозмінена верхівкова брунька (капуста городня), бульби - видозмінені верхівкові бруньки підземних столонів (картопля), ареоли - видозмінені пазушні бруньки кактусів, тощо.

Спочиваючі, або сплячі, бруньки відновлення багаторічників (дуб, береза) завмирають на довгий час, а при особливих умовах під впливом ростових ауксинів розгортаються (рис. 88.5). У разі щільного сукупного залягання сплячих бруньок на стовбурах дерев (берези, дуба, граба, робінії) утворюються капи, які дають масивні вирости у вигляді мітли.

 

 

 

Рис. 88. бруньки адвентивні, спеціалізовані і видозмінені:

1 – пагони з адвентивних бруньок стебла; 2 – виводкові бруньки листка бріофілюма; 3, 4 – виводкові бруньки-цибулинки в суцвітті часнику і в пазусі листків лілії цибулиноносної; 5 – сплячі бруньки стовбура берези;  6 – колючки з адвентивних бруньок стовбура гледичії; 7 – качан (головка) - видозміна верхівкової бруньки капусти городньої; 8 – бульби картоплі – видозміна верхівкових бруньок підземних столонів; 9 – качанчики – видозміна пазушних бруньок капусти брюссельської

 

За структурою бруньки бувають закритими, якщо захищені видозміненими листками - бруньковими лусками, і відкритими, або голими, якщо луски відсутні (рис. 89). Закриті бруньки відрізняються кількістю, розміщенням та характером зімкнутості лусок, їх забарвленням, опушенням, клейкістю тощо. Захисну роль у голих бруньках відіграють прилистки, листкові піхви, волоски тощо. Бруньки розрізняються також залежно від будови і призначення (рис. 88). Так, вегетативні бруньки містять зачатки облистяних пагонів; генеративні, або квіткові, бруньки мають зачатки суцвіть; бутони, або пуп'янки, містять зачаток однієї квітки; вегетативно-генеративні бруньки складаються із серії вузлів і меживузлів та зачатків квітки чи суцвіття.

 

 

Рис. 89. Будова бруньок:

1 – вегетативна закрита брунька дуба (загальний вигляд і поздовжній розріз), 2 – генеративна закрита брунька бузини (загальний вигляд і поздовжній розріз), 3 – вегетативно-генеративна брунька злака; а – конус наростання, б – зародкові листки – примордії,

в – зародкові бруньки, г – брунькові луски, д – зародкове суцвіття

 

Як лікарську сировину, прянощі, дієтичні та делікатесні продукти використовують бруньки, пуп'янки деяких рослин (софори японської, берези, сосни, тополі, гвоздичного дерева, артишока, полину цитварного, різних підвидів і сортів капусти). Бруньки також входять до складу деяких інших морфологічних видів лікарської рослинної сировини: пагонів (чорниця, секуринега кущиста, багно звичайне); паростків (холодок лікарський), флешів - верхівок пагонів із бруньками і листками (чай, ортосифон), бульб (картопля, салеп, топінамбур), кореневищ (лепеха, пирій, солодка) тощо.

У разі морфологічного опису бруньок зазвичай враховують: відносні розміри (великі, дрібні) та середні параметри; форму (круглясті, яйцеподібні, еліптичні, конічні, веретеноподібні, видовжені, вузькі тощо), форму верхівки (тупа, притуплена, гостра, загострена); колір і особливості поверхні (гола чи опушена, блискуча, глянцева, клейка, смолиста тощо).

Хід роботи: