Ознайомитись із формами коренів та типами кореневих систем на гербарних зразках рослин.

Форма кореня залежить від багатьох факторів – середовища існування, природи, рослин та функцій, які вони виконують. Виділяють такі типи кореневих систем: коренева система головного кореня, система додаткових коренів та змішана коренева система.

Коренева система головного кореня за походженням первинна, за фомою – стрижнева. Головний корінь розвивається із зародкового і несе на собі всі корені. Така система характерна для бобових, капустяних, лободових, щирицевих, гвоздикових та переважної більшості дерев’янистих рослин.

Система додаткових коренів характеризується тим, що основна маса їх вторинного походження, головний корінь розвивається слабко, частина відмирає. Форма такої кореневої системи – мичкувата, в основному вторинного походження. Таку кореневу систему мають злакові. такий тип кореневої системи характерний також для вищих спорових рослин, в яких зовні немає головного кореня, а розвивається лише додаткова (вторинна) коренева система (рис. 65).

 

 

Рис. 65. Типи кореневої системи рослин:

1, 2 – стрижнева, 3,4 - гілляста; 5, 6 – мичкувата

 

До окремого типу належать змішана коренева система, яка має добре розвинений стрижневий корінь та додаткові корені (суниця, жовтець повзучий та ін.).

4. Розглянути на таблицях метаморфози коренів. Описати пристосувальний характер кореневої системи рослин.

Метаморфози – це успадкована в формі та будові видозміна органа рослини чи його частини, що пов’язана з виконанням різних або непрямих йому функцій.

До таких форм належать коренеплоди, кореневі бульби, втягуючі опорні, стовпоподібні, ходульні, дихальні, фотосинтезуючі корені та корені причіпки (рис. 66, 67).

 

 

Рис. 66. Типи кореневих систем, види коренів та їх метаморфози:

1-3 – кореневі системи: стрижнева (1), мичкувата (2), змішана (3); 4 – повітряні корені;

5 – коренеплід моркви; 6, 7 – стеблокоренеплоди буряка (6), редиса (7); 8 – коренебульби пшінки весняної; а – головний корінь, б – бічні корені, в – додаткові корені

 

Рис. 67. Корені зі специфічними функціями:

1-опорні ходульні корені (кукурудза), 2-повітряні стовпоподібні корені підпорки (баньян), 3-опорні дошкоподібні корені (партеноцисус), 4- повітряні опорно-поглинальні корені (філодендрон),5-дихальні корені-пневматофори (авіценія), 6 - втягуючі, або контрактильні, корені цибулин (лілія), 7 – корені-причіпки (повой), 8 – водяні корені

 

 

Кореневими бульбами називається потовщення кореневих розгалужень, в яких накопичуються запасні поживні речовини. Розвиваються в жоржини, пшінки.

Втягуючі корені формуються в шафрана, лілії. Вони мають своєрідну будову потовщеної частини кореня, тобто наявність поперечних кільцевих зморшок, які утворюються в паренхімі кори.

Корені–причіпки властиві деяким ліанам з допомогою яких рослини своїми пагонами фіксуються на скелях, стінах, стовбурах дерев.

Опорні корені укріплюють рослину в субстраті. Наприклад, у кукурудзи вони відходять від нижніх наземних вузлів, заглиблюючись в грунт і цим самим захищають рослину від вилягання.

Стовпоподібні корені має тропічна рослина індійський баньян. Такі корені згодом набувають значної товщини і ростуть вони в напрямку від гілок вниз-прямвисно.

Дихальні корені характерні для болотної рослинності тропічних регіонів з бідним кисневим середовищем.

Ходульні корені має мангрова рослинність, яка зростає на заболочених грунтах морських лагун, утворюючи великі зарості.