Конституційний статус Автономної Республіки Крим

Аналіз конституційного статусу Автономної Республіки Крим неможливо здійснити без попереднього розгляду змісту самого поняття «автономія».

Термін «автономія» у його найзагальнішому значенні викори­стовується в праві для характеристики певного ступеня самостій­ності органів, організацій, територіальних, національних та інших спільнот у вирішенні питань їхньої життєдіяльності. Залежно від суб'єкта, характеру та мети надання такої самостійності виділяють конкретні типи, види та форми автономії.

Так, залежно від суб'єкта виділяють два типи автономії:

1) автономія установ (органів, організацій тощо);

2) автономія спільнот (територіальних, національних тощо).
Кожному з цих типів автономії притаманні відповідні види та

форми.

Зокрема, можна зазначити такі види автономії установ, як ад­міністративну (організаційну), фінансову та матеріальну (економіч­ну), що надаються окремим органам та установам з огляду на особ­ливості їхніх функцій, реалізація яких потребує прийняття опера­тивних рішень (це, наприклад, державні підприємства, наукові установи тощо).

Автономія спільнот може бути територіальною або екстери­торіальною.

Територіальна автономія - це самоврядування певної части­ни території держави, тобто її право (точніше, право громадян, що проживають на цій території та органів, які вони обирають) самостійно вирішувати окремі питання організації та здійснення влади в межах повноважень, установлених конституцією та зако­нами держави. При цьому територіальна автономія може надава­тись окремій частині території держави (наприклад, Аландські острови - Фінляндія), кільком таким частинам (наприклад, При­дністров'я та Гагаузія - Молдова), всім однопорядковим терито­ріальним одиницям держави (наприклад, області в Італії, суб'єкти федерації у федераціях), всім територіальним одиницям (напри­клад, Японія).

У більшості випадків під територіальною автономією розумі­ють самоврядування однієї або кількох територіальних одиниць держави, які характеризуються особливостями національного скла­ду населення, культури, традицій, побуту тощо¹.

У свою чергу, територіальні автономії теж класифікують за та­кими критеріями:

1) за підставами, що спонукали до їх утворення, вони поді­ляються на:

- автономії, утворені за національно-лінгвістичними ознака­ми (етнотериторіальні або національно-територіальні). Подібні
автономії утворюються на територіях з особливостями національ­ного складу населення, наявністю місцевих діалектів (Велика Бри­танія, Іспанія, Індія тощо);

¹Див.: Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных государств.-С. 159.

- автономії, що були утворені внаслідок певних історичних
подій та обставин, наприклад, автономія на територіях, що харак­теризуються особливостями політичних та економічних відносин
(Гонконг і Макао в КНР);

- автономії, що утворилися внаслідок реалізації загального
принципу територіальної організації влади. До них можна віднести
суб'єктів федерації, області в Італії, всі територіальні одиниці в
Японії та Коста-Риці;

2) за обсягом повноважень територіальні автономії поділя­ються на: державну (політичну або законодавчу) та адміністра­тивну (місцеву).

Державна автономія має деякі ознаки державності - це державо-подібне утворення у складі відповідної держави, органи якого ма­ють право видавати закони з питань місцевого значення. В такій автономії створюється парламент, вона має свій орган місцевої ви­конавчої влади, інколи - свою конституцію, громадянство, інші атрибути державності.

Адміністративна автономія - це територіальна одиниця держа­ви, органи якої не мають права видавати закони, але наділяються ширшими правами у галузі управління, ніж органи в звичайних адміністративно-територіальних одиницях.

Екстериторіальна автономія поширюється не на певну тери­торіальну одиницю держави, а на представників певного етносу (національності), що проживають у межах всієї державної терито­рії. Залежно від того, компактно чи розрізнено проживають етнічні спільності та від інших обставин екстериторіальну автономію по­діляють на три різновиди:

- персональну автономію, яка утворюється у випадках розріз­неного проживання відповідних етнічних груп чи національних
меншин. Ці групи та меншини створюють свої об'єднання, що
займаються питаннями культури, побуту, мови і можуть мати своє
представництво (з правом дорадчого голосу) при деяких централь­них органах державної влади;

- корпоративна автономія, яка утворюється з огляду на
існування лінгвістичних спільнот, для яких резервуються місця в

державному апараті. Крім того, на місцевій мові здійснюється су­довий процес, викладання в школах тощо¹.

Оскільки екстериторіальна автономія полягає в наданні певній етнічній спільноті певної самостійності в питаннях організації освіти та інших форм культурного життя, її часто іменують куль­турною (національно-культурною) автономією².

 

¹ Див.: Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных государств.- С. 160.

² Див., наприклад: Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран.- С. 232.

З урахуванням зазначеного вище аналіз конституційного стату­су Автономної Республіки Крим дозволяє зробити висновки:

1.АРК є територіальним автономним утворенням у складі
України; це - невід'ємна складова частина України, яка в межах
повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питан­ня, віднесені до її відання (ст. 134 Конституції України).

2.АРК слід розглядати як існуючу в Україні форму адмініст­ративно-територіальної автономії. Незважаючи на наявність
окремих атрибутів державності (назва - Республіка, наявність сим­волів - герб, прапор, наявність Конституції) АРК згідно з Консти­туцією України не характеризується найважливішими ознаками
державної автономії - вона не має парламенту, а її представниць­
кий орган (Верховна Рада АРК) не наділений законодавчими пов­новаженнями, він приймає нормативно-правові акти у формі рі­шень і постанов (ст. 136 Конституції України). Конституція Ук­раїни (ст. 137) встановлює перелік питань, з яких АРК здійснює нормативне регулювання. До них, зокрема, віднесено питання:

1)сільського господарства і лісів;

2)меліорації і кар'єрів;

3)громадських робіт, ремесел і промислів; благодійництва;

4)містобудування і житлового господарства;

5)туризму, готельної справи, ярмарків;

6)музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-
культурних заповідників;

7)транспорту загального користування, автошляхів, водопро­водів;

8)мисливства, рибальства;

9)санітарної та лікарняної служб.

3. Відновлення в лютому 1991 р. Кримської автономії, як і її
створення в 1921 р. у складі РРФСР, було пов'язане не стільки з
національним складом населення, скільки з політичними та істо­ричними факторами, тож її не можна відносити до етнотерито-
ріальної (національно-територіальної) автономії.

Реальний характер будь-якої автономії визначається колом тих повноважень, що їх конституція та закони держави відносять до її відання. Перелік питань, віднесених до відання АРК, встановлено у ст. 138 Конституції України. Це, зокрема:

1)призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автоном­ної Республіки Крим;

2)організація та проведення місцевих референдумів;

3)управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;

4)розроблення, затвердження та виконання бюджету Автоном­ної Республіки Крим на основі єдиної податкової та бюджетної політики України;

5)розроблення, затвердження та реалізація програм Автоном­ної Республіки Крим із питань соціально-економічного та культур­ного розвитку, раціонального природокористування, охорони до­вкілля - відповідно до загальнодержавних програм;

6)визнання статусу місцевостей як курортів; установлення зон
санітарної охорони курортів;

7)участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної
злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8)забезпечення функціонування і розвитку державної та націо­нальних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і
використання пам'яток історії;

9)участь у розробленні та реалізації державних програм повер­нення депортованих народів;

10)ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення
зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці
Крим або в окремих її місцевостях.

Основними гарантіями АРК є:

- правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна само­стійність у межах, установлених Конституцією України, яка забез­печує здійснення повноважень АРК;

- врахування органами державної влади України при при­йнятті рішень, що стосуються АРК, передбачених Конституцією України особливостей АРК;

- державні гарантії статусу і повноважень, права власності АРК;

- судовий захист статусу і повноважень АРК;

- можливість зміни Конституції АРК виключно Верховною
Радою АРК.

 

 

Розділ XII