Аналіз конституційного статусу Автономної Республіки Крим неможливо здійснити без попереднього розгляду змісту самого поняття «автономія».
Термін «автономія» у його найзагальнішому значенні використовується в праві для характеристики певного ступеня самостійності органів, організацій, територіальних, національних та інших спільнот у вирішенні питань їхньої життєдіяльності. Залежно від суб'єкта, характеру та мети надання такої самостійності виділяють конкретні типи, види та форми автономії.
Так, залежно від суб'єкта виділяють два типи автономії:
1) автономія установ (органів, організацій тощо);
2) автономія спільнот (територіальних, національних тощо).
Кожному з цих типів автономії притаманні відповідні види та
форми.
Зокрема, можна зазначити такі види автономії установ, як адміністративну (організаційну), фінансову та матеріальну (економічну), що надаються окремим органам та установам з огляду на особливості їхніх функцій, реалізація яких потребує прийняття оперативних рішень (це, наприклад, державні підприємства, наукові установи тощо).
Автономія спільнот може бути територіальною або екстериторіальною.
Територіальна автономія - це самоврядування певної частини території держави, тобто її право (точніше, право громадян, що проживають на цій території та органів, які вони обирають) самостійно вирішувати окремі питання організації та здійснення влади в межах повноважень, установлених конституцією та законами держави. При цьому територіальна автономія може надаватись окремій частині території держави (наприклад, Аландські острови - Фінляндія), кільком таким частинам (наприклад, Придністров'я та Гагаузія - Молдова), всім однопорядковим територіальним одиницям держави (наприклад, області в Італії, суб'єкти федерації у федераціях), всім територіальним одиницям (наприклад, Японія).
У більшості випадків під територіальною автономією розуміють самоврядування однієї або кількох територіальних одиниць держави, які характеризуються особливостями національного складу населення, культури, традицій, побуту тощо1.
У свою чергу, територіальні автономії теж класифікують за такими критеріями:
1) за підставами, що спонукали до їх утворення, вони поділяються на:
- автономії, утворені за національно-лінгвістичними ознаками (етнотериторіальні або національно-територіальні). Подібні
автономії утворюються на територіях з особливостями національного складу населення, наявністю місцевих діалектів (Велика Британія, Іспанія, Індія тощо);
1Див.: Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных государств.-С. 159.
- автономії, що були утворені внаслідок певних історичних
подій та обставин, наприклад, автономія на територіях, що характеризуються особливостями політичних та економічних відносин
(Гонконг і Макао в КНР);
- автономії, що утворилися внаслідок реалізації загального
принципу територіальної організації влади. До них можна віднести
суб'єктів федерації, області в Італії, всі територіальні одиниці в
Японії та Коста-Риці;
2) за обсягом повноважень територіальні автономії поділяються на: державну (політичну або законодавчу) та адміністративну (місцеву).
Державна автономія має деякі ознаки державності - це державо-подібне утворення у складі відповідної держави, органи якого мають право видавати закони з питань місцевого значення. В такій автономії створюється парламент, вона має свій орган місцевої виконавчої влади, інколи - свою конституцію, громадянство, інші атрибути державності.
Адміністративна автономія - це територіальна одиниця держави, органи якої не мають права видавати закони, але наділяються ширшими правами у галузі управління, ніж органи в звичайних адміністративно-територіальних одиницях.
Екстериторіальна автономія поширюється не на певну територіальну одиницю держави, а на представників певного етносу (національності), що проживають у межах всієї державної території. Залежно від того, компактно чи розрізнено проживають етнічні спільності та від інших обставин екстериторіальну автономію поділяють на три різновиди:
- персональну автономію, яка утворюється у випадках розрізненого проживання відповідних етнічних груп чи національних
меншин. Ці групи та меншини створюють свої об'єднання, що
займаються питаннями культури, побуту, мови і можуть мати своє
представництво (з правом дорадчого голосу) при деяких центральних органах державної влади;
- корпоративна автономія, яка утворюється з огляду на
існування лінгвістичних спільнот, для яких резервуються місця в
державному апараті. Крім того, на місцевій мові здійснюється судовий процес, викладання в школах тощо1.
Оскільки екстериторіальна автономія полягає в наданні певній етнічній спільноті певної самостійності в питаннях організації освіти та інших форм культурного життя, її часто іменують культурною (національно-культурною) автономією2.
1 Див.: Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных государств.- С. 160.
2 Див., наприклад: Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран.- С. 232.
З урахуванням зазначеного вище аналіз конституційного статусу Автономної Республіки Крим дозволяє зробити висновки:
1.АРК є територіальним автономним утворенням у складі
України; це - невід'ємна складова частина України, яка в межах
повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання (ст. 134 Конституції України).
2.АРК слід розглядати як існуючу в Україні форму адміністративно-територіальної автономії. Незважаючи на наявність
окремих атрибутів державності (назва - Республіка, наявність символів - герб, прапор, наявність Конституції) АРК згідно з Конституцією України не характеризується найважливішими ознаками
державної автономії - вона не має парламенту, а її представниць
кий орган (Верховна Рада АРК) не наділений законодавчими повноваженнями, він приймає нормативно-правові акти у формі рішень і постанов (ст. 136 Конституції України). Конституція України (ст. 137) встановлює перелік питань, з яких АРК здійснює нормативне регулювання. До них, зокрема, віднесено питання:
1)сільського господарства і лісів;
2)меліорації і кар'єрів;
3)громадських робіт, ремесел і промислів; благодійництва;
4)містобудування і житлового господарства;
5)туризму, готельної справи, ярмарків;
6)музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-
культурних заповідників;
7)транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів;
8)мисливства, рибальства;
9)санітарної та лікарняної служб.
3. Відновлення в лютому 1991 р. Кримської автономії, як і її
створення в 1921 р. у складі РРФСР, було пов'язане не стільки з
національним складом населення, скільки з політичними та історичними факторами, тож її не можна відносити до етнотерито-
ріальної (національно-територіальної) автономії.
Реальний характер будь-якої автономії визначається колом тих повноважень, що їх конституція та закони держави відносять до її відання. Перелік питань, віднесених до відання АРК, встановлено у ст. 138 Конституції України. Це, зокрема:
1)призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;
2)організація та проведення місцевих референдумів;
3)управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;
4)розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової та бюджетної політики України;
5)розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим із питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм;
6)визнання статусу місцевостей як курортів; установлення зон
санітарної охорони курортів;
7)участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної
злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;
8)забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і
використання пам'яток історії;
9)участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;
10)ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення
зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці
Крим або в окремих її місцевостях.
Основними гарантіями АРК є:
- правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна самостійність у межах, установлених Конституцією України, яка забезпечує здійснення повноважень АРК;
- врахування органами державної влади України при прийнятті рішень, що стосуються АРК, передбачених Конституцією України особливостей АРК;
- державні гарантії статусу і повноважень, права власності АРК;
- судовий захист статусу і повноважень АРК;
- можливість зміни Конституції АРК виключно Верховною
Радою АРК.
Розділ XII
