Конституційні засади правосуддя в Україні

Судова влада та її риси; функції судової влади; судова система України; правовий статус суддів; конституційно-правовий ста­тус Вищої ради юстиції.

У рамках навчальної дисципліни «Конституційне право України» вивчаються лише конституційно-правові основи пра­восуддя, інші питання організації та функціонування судової гілки влади є предметом окремих самостійних навчальних дис­циплін, таких, наприклад, як: «Правоохоронні органи», «Адво­катура і нотаріат», «Кримінальний процес», «Цивільний про­цес» тощо.

У системі поділу державної влади однією з її гілок згідно зі ст. 6 Конституції України є судова влада, призначення якої поля­гає в захисті прав і свобод людини і громадянина, конституційного ладу України, забезпеченні відповідності актів Верховної Ради України, Президента України, органів виконавчої влади України та органів місцевого самоврядування Конституції України, дотри­мання законності в застосуванні законів та інших нормативних актів України. Існування самостійної гілки судової влади поряд ІЗ законодавчою та виконавчою - це необхідний атрибут будь-якої демократичної держави.

Судова влада реалізується здійсненням правосуддя у формі ци­вільного, господарського, адміністративного, кримінального, а та­кож конституційного судочинства.

Правові засади організації судової влади та здійснення право­
суддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні ви­
моги щодо формування корпусу професійних суддів, систему й
порядок здійснення суддівського самоврядування, а також загаль­
ний порядок забезпечення діяльності судів визначаються Законом
України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

До специфічних рис судової влади відносять: самостійність су­дової влади та незалежність суддів, винятковість, підзаконність і повноту

 

 

судової влади¹.

Самостійність судової влади та незалежність суддів означає таке:

- суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді у здійсненні
правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні та
підкоряються лише закону;

- органи та посадові особи державної влади, органи місцевого
самоврядування, їхні посадові особи, громадяни та їхні об'єд­нання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї;

- звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб,
які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з при­воду розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено процесуальним законом;

- втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у
будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберіган­ня, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їхньому авторитетові чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передба­чену законом відповідальність;

- суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення
судових справ відповідно до їхнього внутрішнього переконання,
що грунтується на вимогах закону;

- гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпе­чуються: особливим порядком призначення, обрання, притяг­нення до відповідальності та звільнення суддів; незмінюваністюсуддів та їхньою недоторканністю; порядком здійснення судо­чинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення; забороною втручання у здійснен­ня правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом; особливим порядком фінансування та ор­ганізаційного забезпечення діяльності судів, встановленим зако­ном; належним матеріальним і соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначе­ними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей, майна, а також іншими засобами їхнього правового захисту.

Проте самостійність судової влади не означає її повної автоном­ності стосовно до інших гілок влади. Зокрема, законодавча та ви-

конавча гілки влади, Президент України суттєво впливають на ор­ганізацію та функціонування органів судової влади. Так, Верховна Рада України, приймаючи закони, визначає систему судових орга­нів та принципи її функціонування, встановлює статус суддів, по­рядок

  ¹Див., наприклад: Комментарий к Конституции Российской Федера-ции.- М.: Изд-во БЕК, 1996.- С. 505.

розгляду справ у суді тощо. Верховна Рада України також здійснює установчі повноваження - бере участь у формуванні су­дових органів (призначає третину суддів Конституційного Суду Ук­раїни, обирає суддів безстроково).

Відповідні установчі повноваження здійснює і Президент України - призначає третину суддів Конституційного Суду Украї­ни, утворює суди у визначеному законом порядку, здійснює перше призначення на посаду професійного судді.

Органи виконавчої влади забезпечують підготування та підви­щення кваліфікації кадрів судових органів, здійснюють матеріаль­но-технічне забезпечення діяльності судів тощо.

Винятковість судової влади полягає в тім, що функції судової влади можуть здійснюватися лише судами. Стаття 124 Конституції України передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється ви­ключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допус­каються. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуд­дя через народних засідателів і присяжних. Участь народних за­сідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громадян­ським обов'язком.

Отож, тільки суди мають право легітимно здійснювати повно­важення державної влади щодо застосування в процесуальному порядку засобів державного примусу, лише суд може у визначе­ному законом порядку визнавати особу винною у скоєнні злочину, призначати кримінальне покарання, визнавати акти такими, що суперечать Конституції України тощо.

Підзаконність судової влади знаходить свій вияв, по-перше, в тому що суди та судді діють на основі закону, підпорядковуються Конституції та законам України, по-друге, в особливій процесу­альній формі здійснення повноважень органів судової влади, яка є найскладнішою формою юрисдикційної діяльності, а тому детально регламентується законом, зокрема кримінально-процесуальним і арбітражно-процесуальним кодексами, нормами адміністратив­ного законодавства.

Повнота судової влади визначається її обсягом, остаточним характером рішень, що приймаються судами, їхнім обов'язковим значенням.

Втручання у вирішення судових справ, погроза щодо судді, об­раза судді, невиконання судового рішення тягнуть за собою вста­новлену законом кримінальну відповідальність.

 

                                  

                                    * * *

Функції судової влади. Судова влада виконує такі функції:

1. Відправлення правосуддя, під яким розуміють вид державної
діяльності, що полягає в розгляді та вирішенні різних соціальних
конфліктів, пов'язаних з дійсним або удаваним порушенням норм
права, та здійснюється, по-перше, спеціальними державними орга­нами - судами від імені держави; по-друге, методом розгляду в судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ; по-третє, в установленій законом процесуальній формі; по-четверте, винесенням загальнообов'язкових рішень¹.

Правосуддя - це основна функція судової влади, тож вона ви­ступає головним об'єктом конституційного регулювання. Це зна­йшло відображення в назві та змісті розділу VIII Конституції України - «Правосуддя», де визначаються основні конституційні засади організації та функціонування судової влади.

2. Судовий контроль (нагляд) за законністю та обґрунтова­ністю застосування засобів процесуального примусу. Конституція
України передбачила судове рішення як єдину підставу застосу­вання органами, що здійснюють слідство, дізнання, оперативно-розшукову діяльність таких засобів процесуального примусу: арешт; утримання під вартою; огляд чи обшук житла, іншого володіння; обмеження таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (статті 29-31).

3. Тлумачення правових норм, яке пов'язане з реалізацією пов­новаження Конституційного Суду України давати офіційне тлума­чення Конституції та законів України (п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції
України).

4. Офіційне посвідчення фактів, що мають юридичне значення,
зокрема визнання людини померлою чи безвісти відсутньою, вста­новлення родинних зв'язків тощо.

5. Обмеження конституційної та іншої галузевої правосуб'єкт-
ності громадян України - постановлення судом рішення щодо ви­
знання громадянина недієздатним, що призводить до обмеження
конституційного права обирати і бути обраним тощо.

 

                                    * * *

Правосуддя в Україні базується на демократичних принципах, які відображають завдання демократичної, правової держави і отримали закріплення в розділі VIII Конституції України.

Принцип здійснення правосуддя виключно судами (ч. 1 ст. 124)

означає, що в Україні немає і не може бути будь-яких, окрім судів, державних чи інших органів, які мали би право розглядати і вирі­шувати кримінальні, цивільні та інші справи.

 

¹Див.: Конституция Российской Федерации: Научно-практический коммептарий / Под ред. акад. Б. Н. Топорнина.- М.: Юристь, 1997.- С. 598.

 

Згідно з Конституцією України судочинство в Україні здійс­нюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. При цьому Конституція України окремо встанов­лює заборону створення будь-яких надзвичайних та особливих судів.

Конституційний Суд України входить до судової системи як самостійний суб'єкт і є єдиним органом конституційної юрисдик­ції (ч. 5ст. 125).

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації¹.

Згідно з Законом України «Про судоустрій України» (ст. 18) систему судів загальної юрисдикції складають:

1. Місцеві суди, до яких належать:

- місцеві загальні суди - районні, районні у містах, міські й
міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів;

- місцеві господарські суди - господарські суди Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

- місцеві адміністративні суди - окружні суди, що утворюють­ся в округах відповідно до указу Президента України.

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, від­несені процесуальним законом до його підсудності. Зокрема:

- місцеві загальні суди розглядають цивільні, адміністративні
та кримінальні справи, а також справи про адміністративні право­порушення;

- місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають
з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені
процесуальним законом до їх підсудності;

- місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні
справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управ­ління (справи адміністративної юрисдикції).

2. Апеляційні суди, до яких належать:

- апеляційні загальні суди - апеляційні суди областей, апеля­ційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної
Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляцій­ний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області

можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрис­дикція яких поширюється на декілька районів області;

- апеляційні спеціалізовані суди - апеляційні господарські су­ди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеля­ційних

¹Принцип територіальності означає, що до цієї системи входять районні (міські), міжрайонні (окружні), обласні та прирівнені до них суди і Верхов­ний Суд України. Принцип спеціалізації передбачає спеціалізацію суддів перерахованих вище судів зі створенням відповідних організаційних струк­тур для розгляду окремих категорій справ.

округах відповідно до указу Президента України.

Апеляційні суди:

1)розглядають справи в апеляційному порядку відповідно допроцесуального закону;

2)розглядають по першій інстанції справи, визначені законом
(крім апеляційних господарських судів);

3)ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагаль­нюють судову практику;

4)надають методичну допомогу у застосуванні законодавства
місцевим судам;

5)здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

3. Вищі спеціалізовані суди - Вищий господарський суд
України, Вищий адміністративний суд України, а також інші від­повідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом
України в порядку, встановленому Законом України «Про судо­устрій України».

Вищий спеціалізований суд:

1)розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової
юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесу­альним законом;

2)веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює су­дову практику;

3)надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою од­накового застосування норм Конституції України та законів у су­довій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статис­тики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

4)здійснює інші повноваження, передбачені законом.

4. Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдик­ції є Верховний Суд України. Згідно з Законом України «Про су­доустрій України» (ст. 47) Верховний Суд України здійснює пра­восуддя, забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Вер­ховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

До складу судових палат, що здійснюють розгляд справ зпи­тань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років, або відповідному апеляційному спеціалізова­ному суді не менше п'яти років.

У складі Верховного Суду України діють:

1)Судова палата у цивільних справах;

2)Судова палата у кримінальних справах;

3)Судова палата у господарських справах;

4)Судова палата в адміністративних справах;

5)Військова судова колегія.
Верховний Суд України:

1)переглядає справи у зв'язку з винятковими обставинами у
порядку, встановленому процесуальним законом; переглядає спра­ви у касаційному порядку у випадках, встановлених законом; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами;

2)дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства
на основі узагальнення судової практики та аналізу судової стати­стики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму
вищого спеціалізованого суду, в яких дається роз'яснення з питань
застосування спеціалізованими судами законодавства при вирі­шенні справ відповідної судової юрисдикції;

3)дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у
яких звинувачується Президент України, ознак державної зради
або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України
письмове подання про неможливість виконання Президентом
України своїх повноважень за станом здоров'я;

4)звертається до Конституційного Суду України у випадках виник­нення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя
сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів;

5)веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює су­дову практику, знайомиться в судах з практикою застосування за­конодавства;

6)у межах своїх повноважень вирішує питання, що виплива­ють з міжнародних договорів України; представляє суди загальної
юрисдикції у зносинах з судами інших держав;

7)здійснює інші повноваження, передбачені законом.

                                * * *

Правосуддя згідно з Конституцією України (ч. 1 ст. 127) здійс­нюють професійні судді та, у визначених законом випадках, на­родні засідателі і присяжні.

Звідси випливає, шо носіями судової влади в Україні виступа­ють насамперед судді, які виконують свої обов'язки на професій­ній основі.

Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Консти­туції України призначені чи обрані суддями та обіймають штатну суддівську посаду в одному з судів, передбачених Законом Украї­ни «Про судоустрій України».

Судді, як зазначено в Законі України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р., є посадовими особами судової влади, які відпо­відно до Конституції України наділені повноваженнями здійсню­вати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Згідно з Конституцією (ч. 2 ст. 127) суддями можуть бути гро­мадяни України, не молодші 25 років, які мають вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, прожива­ють в Україні не менш як десять років і володіють державною мо­вою.

Суддями спеціалізованих судів, окрім зазначених осіб, можуть бути також особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдик­ції цих судів. У цьому разі на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає в Україні не менш як десять років, володіє державною мовою, має вищу освіту в галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, і стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років. Ці судді відправляють право­суддя лише у складі колегій суддів.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни:

1)визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2)які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що пе­решкоджають виконанню обов'язків судді;

3)щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судо­вий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не по­гашену судимість.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України на підставі реко­мендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші судді обираються безстроково Вер­ховною Радою України на підставі рекомендації Вищої кваліфіка­ційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Су­ду України (голови відповідного вищого спеціалізованого суду).

Безстрокове заняття посади суддею є важливою гарантією не­залежності суддів.

Судді, обрані безстроково, перебувають на посаді судді до до­сягнення ними шістдесяти п'яти років. До закінчення цього строку вони можуть бути звільнені з посади лише з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 126 Конституції України, а саме в разі:

1)закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2)неможливості виконувати свої повноваження за станом здо­ров'я;

3)порушення суддею вимог щодо несумісності;

4)порушення суддею присяги;

5)набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

6)припинення його громадянства;

7)визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

8)подання суддею заяви про відставку або про звільнення з
посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються також у разі його смерті.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані поса­ди, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, виклада­цької та творчої.

Порядок добору кандидатів у судді, їх призначення чи обрання суддею, а також додаткові вимоги до окремих категорій суддів що­до стажу, віку та їхнього професійного рівня визначаються законом.

Такі додаткові вимоги, наприклад, викладено в законах Украї­ни «Про Конституційний Суд України», «Про статус суддів», «Про господарський суд».

Добір кандидатів у судді здійснюється за результатами скла­дання кваліфікаційного екзамену.

У доборі кандидатів забезпечується рівність їхніх прав неза­лежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань та інших обставин.

Кваліфікаційні екзамени на посаду судді приймаються кваліфі­каційними комісіями суддів загальних судів Автономної Республі­ки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, кваліфікаційними комісіями суддів арбітражних судів, військових судів і Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Кваліфікаційна комісія рекомендує на посади суддів кандида­тів, які виявили найкращі знання, в кількості, необхідній для замі­щення вакантних посад.

Що стосується порядку обрання на посаду та звільнення з по­сади судді безстроково Верховною Радою України, то він визнача­ється Законом України «Про порядок обрання на посаду та звіль­нення з посади професійного судді Верховною Радою України».

Судді - особи недоторканні. Недоторканність судді поширю­ється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи.

Недоторканність суддів означає:

1.Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України за­триманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

2.Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні зло­чину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження у справах про адмі­ністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у
вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнен­ня за яке накладається в судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.

3.Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його
особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшу­ку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особис­тий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забез­печення безпеки.

4. Кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду
України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається в
першій інстанції апеляційним судом.

6. Підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. При цьому справа не може розгля­датись тим судом, у якому обвинувачений працював суддею.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суд­дів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1)законність;

2)рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3)забезпечення доведеності вини;

4)змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх дока­зів і в доведенні перед судом їхньої переконливості;

5)підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6)забезпечення обвинуваченому права на захист;

7)гласність судового процесу та його повне фіксування техніч­ними засобами;

8)забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рі­шення суду, крім випадків, установлених законом;

9)обов'язковість рішень суду.

                                  * * *

Виша рада юстиції діє згідно зі ст. 131 Конституції України, а правові основи її організації та діяльності визначено в Законі України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р.

Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, від­повідальним за формування високопрофесійного суддівського кор­пусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійсню­вати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та в межах своєї компетенції про їхню дисциплінарну відповідальність.

Вона складається з двадцяти членів, а порядок її формування такий:

- по три члени призначають Верховна Рада України, Прези­дент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових
установ;

- двох членів призначає всеукраїнська конференція працівни­ків прокуратури.

При цьому на посаду члена Вищої ради юстиції може бути реко­мендований громадянин України, не молодший тридцяти п'яти років і не старший шістдесяти років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридич­ну освіту і стаж роботи в галузі права не менше десяти років.

За посадою до складу Вищої ради юстиції входять Голова Вер­ховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Вища рада юстиції:

1)вносить подання Президентові України про призначення суд­дів на посади або про звільнення їх з посад;

2)розглядає справи та ухвалює рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3)здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Вер­ховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;

4)розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплі­нарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а та­кож прокурорів.