Місцеве самоврядування в Україні

Аналіз характерних якісних рис територіальних громад дає змогу нам дослідити правову природу цих спільностей. Вважаємо, що тери­торіальна громада є тим самоврядним соціальним осередком, форму­вання та оптимальне функціонування якого стане передумовою побу­дови громадянського суспільства та правової держави в Україні. Те­риторіальна громада як первинний системоутворюючий елемент місцевого самоврядування насамперед є природною корпоративною одиницею, автономність якої виходить не з державної влади, а із суве­ренітету народу. Держава лише визнає її діяльність, яка реалізується жителями — членами територіальних громад як їх природна соціальна претензія в односторонньому порядку незалежно від ступеню правово­го припущення. Держава з допомогою правових засобів лише впоряд­ковує самоврядну активність місцевого населення, не встановлюючи її. Вона лише санкціонує ті муніципальні функції і повноваження, які пов'язані з регулюванням питань місцевого життя.

Функції територіальних громад значною мірою мають громадсь­кий, природний характер. їх основною метою є реалізація тери­торіальною громадою її природного права на місцеве самоврядуван­ня. Право на самостійне вирішення своїх справ має невід'ємний та відчужуваний характер тому, що громада історично виникла раніше держави. Еволюціонуючи та істотно перетворюючись, громада посту­пово інтегрувалася в «матерію» державно організованого суспільства, її основні ознаки (належність влади колективу, виборність як засіб комплектування публічновладних установ та заміщення публічно-владних посад, спільне вирішення місцевих справ тощо), відповідно трансформуючись з часом, знайшли продовження в політичній куль­турі сучасності.

Звичайно, сьогоденний територіальний колектив — це вже не се­редньовічна місцева громада. Така громада з її звичаєвим правом та становими вузько корпоративними інтересами зникла з історичної арени. Однак від цього не змінюється сутність функцій самоврядної влади, які здійснюються населенням на місцевому рівні. Тому само­врядування не може бути декретоване державою. Законодавство не вводить самоврядування, а лише здатне виробити умови для довгот­ривалого процесу самоорганізації, держава лише визнає за населен­ням права на його здійснення. Закон не створює цих прав, а пред­ставляє їм можливість мати прояв в певних межах.

Утім, слід зазначити, що конституційний статус територіальних громад ще не отримав належної законодавчої деталізації, не визначе-

718

но порядку їх створення та реорганізації, не визначено сфери юрис­дикції територіальних громад. Функції та повноваження територіаль­них громад, як і загалом місцевого самоврядування, в чинному зако­нодавстві визначаються, як і за радянської системи, через компе­тенцію відповідних органів місцевого самоврядування. Це стримує розвиток місцевої демократії, стоїть на заваді становленню дієздат­них та самодостатніх територіальних громад. Усе це дає підстави стверджувати, що в муніципальному житті сьогоднішньої України територіальні громади існують лише де-юре: по суті, в нормах Кон­ституції та законів. Де-факто сучасні територіальні громади, умовно кажучи, володіють лише «муніципальною правоздатністю», тобто во­ни потенційно мають комплекс муніципальних прав та свобод. Однак усвідомлення себе первинним носієм цих прав та свобод, спромож­ності своїми діями набувати та реалізувати їх у реальному житті у місцевих жителів немає. Фактично місцева спільнота є недієздатною; за винятком періодичних політичних заходів (як-от, місцевих ви­борів), до яких «залучаються» громадяни — члени територіальних громад, населення, по суті, «випадає» з муніципального механізму, позбавляючи його «життєвої матерії».

Для того щоб підійти до створення такої спільноти, насамперед слід відмовитися від розуміння територіальної громади як простої ма­тематичної сукупності жителів відповідної адміністративно-тери­торіальної одиниці. Це природна, свідомо сформована людська спільнота, самодостатня в своєму існуванні й розвиткові з погляду за­безпечення фінансовими, природними ресурсами, соціально-політичної активності. Саме завдяки цій активності, а також муніци­пальній ініціативі така спільнота здатна на врядування своїми справа­ми. Такого роду комунізація має суттєвий психологічний аспект, пов'язаний із формуванням у свідомості жителів населеного пункту відчуття належності до спільноти, яку утворює територіальна грома­да, виховання своєрідного місцевого патріотизму. Громада повинна викликати «в серцях людей палку прихильність до себе», житель має бути «прив'язаний до своєї громади не стільки тому, що він тут наро­дився, скільки тому, що він убачає у громаді вільну й сильну корпора­тивну структуру, частиною якої він є й яка заслуговує того, щоб докласти зусиль для участі в управлінні нею»¹. Лише усвідомлення

¹ ТоквільА. Про демократію в Америці. — К., 1999. — С. 69.

719

Розділ 26