Територіальний устрій України

регіони (Автономна Республіка Крим, області, райони) та населені пункти (села, селища, міста). Не є однорідними адміністративно-те­риторіальні одиниці також з огляду на те місце й значення, яке вони мають у системі адміністративно-територіального устрою України.

Охарактеризуємо деякі адміністративно-територіальні одиниці.

Населений пункт — це частина комплексно заселеної території України, яка склалася у результаті господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрова­на в порядку, передбаченому законом. Населені пункти в Україні поділяються на міські та сільські. До міських населених пунктів нале­жать міста загальнодержавного значення — Київ та Севастополь, які мають спеціальний статус, міста республіканського (в Автономній Республіці Крим), обласного, районного підпорядкування, до сільських — села і селища незалежно від їх адміністративного підпо­рядкування. У сільській місцевості, незважаючи на свій позаконсти-туційний статус, поширеною є практика створення так званих сільрад або сільських округів, які складаються з кількох населених пунктів, що перебувають під юрисдикцією єдиної для них територіальної гро­мади та органів місцевого самоврядування, які вона обирає.

Найбільш рельєфно актуальність проблематики адміністративно-територіального устрою на рівні населених пунктів відображається у містах. Адже саме міста є феноменом людської цивілізації, генерато­рами соціальних змін у суспільстві. У містах зосереджені і людські, й усі інші види ресурсів. Водночас міста — не просто суспільство в мініатюрі. Вони не тільки відображають політичні, економічні, соціальні та культурні процеси, які відбуваються у ньому, а й во­лодіють власними закономірностями розвитку та функціонування, є центрами політичного, економічного та духовного життя народу та у цьому сенсі — рушіями прогресу.

Усі міста України можна класифікувати за певними критеріями: 1) залежно від чисельності населення: малі, середні, великі, надзви­чайно великі, міста-мільйонники; 2) залежно від функціонального призначення міста у державі: столиця держави, столиця автономної республіки; багатофункціональні промислові, монофункціональні промислові, промислово-транспортні, транспортні, курортно-оздо­ровчі (рекреаційні) міста, міста-центри агропромислових ком­плексів, міста-військові центри, спеціалізовані науково-експеримен­тальні міста, міста зі статусом спеціальних (вільних) економічних зон, міста полігони державно-правового експерименту, міста-державні

історико-культурні заповідники, міста-зони надзвичайної еко­логічної ситуації, міста-гірські населені пункти; 3) з урахуванням адміністративного і соціально-економічного значення: міста рес­публіканського, обласного, районного значення і міста зі спеціаль­ним статусом; 4) залежно від внутрішнього територіального устрою міста: міста з районним поділом, міста без районного поділу та міста, які мають у своєму складі інші населені пункти; 5) залежно від харак­теру механізму здійснення міської влади та форм управління міськи­ми справами: міста з системою місцевого самоврядування і міста з си­стемою співіснування органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади¹.

Україна — це високо урбанізована держава. Великі міста України мають більш високий творчий та економічний потенціал, відіграють провідну роль у життєдіяльності суспільства. У зв'язку з цим одним з найбільш складних завдань сьогодення є становлення дієздатних міських громад та будівництво ефективної системи локальної демо­кратії у містах, передусім містах-мегаполісах. Унікальною з погляду місця та ролі у житті українського суспільства та держави, своєрідності організаційного та функціонального призначення є те­риторіальна громада міста Києва.

Слід зазначити, що місто є «фокусом» території, на якій воно роз­ташоване, має з прилеглою територією тісні господарсько-ма­теріальні, трудові, соціальні та інші зв'язки. Але, маючи особливий статус у адміністративно-територіальному поділі, воно живе за влас­ною стратегією та програмами розвитку. Штучне відокремлення міст від навколишніх територій навіть за рахунок надання їм вищого ста­тусу є не досить виправданим з огляду на необхідність розробки спеціальних стратегій розвитку. Крім того, до сьогодні правове поле держави не дає розв'язання проблеми специфічних міських адміністративно-територіальних утворень, на території яких діють кілька адміністративно-територіальних одиниць, але які не склада­ють єдиної територіальної громади. Це стосується міст Києва та Се­вастополя, великої кількості міст обласного значення, до складу яких входять інші адміністративно-територіальні одиниці з адміністратив­но-територіальними центрами, в яких утворені і діють органи місце-

¹ Шкабаро В. М. Конституційно-правовий статус міста в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2005. — С. 8.

622

623

Розділ 24