VVVVWtA ^ vtYVSftViiVVWWVJVviA 1 страница

Предметом місцевих референдумів відповідно до ст. 6 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» не можуть бути питання, що передбачають скасування рішень вищих за належністю органів державної влади та місцевого самоврядування та ряд інших.

Відповідно до чинного законодавства України за предметом все­українські референдуми поділяють на конституційні, законодавчі та територіальні (адміністративно-територіальні).

Важливим критерієм класифікації референдумів є їх поділ за пра­ вовою силою рішень, які на них приймаються. Згідно з цим критерієм референдуми поділяються на консультативні та імперативні. Загаль­новідомо, що рішення референдумів мають найвищу юридичну силу як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях, оскільки їх наслідки є безпосереднім вираженням волі народу або конкретної те­риторіальної громади. Рішення загальнонаціональних референдумів поряд із конституціями, актами проголошення незалежності та інши­ми конституційними актами традиційно посідають найвище місце в ієрархії національних джерел права.

На відміну від України законодавство більшості країн світу перед­бачає можливість проведення консультативних референдумів, рішен­ня яких має швидше моральне, ніж юридичне значення. В деяких країнах такі референдуми отримали назву плебісцитів (Франція). Вони проводяться з інституційних питань, що прямо чи опосередко­вано передбачають виявлення підтримки чи засудження політики глави держави, парламенту чи уряду. Зокрема, традиція проведення таких референдумів відродилася у країнах ЄС. У 2005 р. Іспанія, Люксембург, Нідерланди та Франція провели референдуми щодо ратифікації Конституції ЄС.

На сьогодні відповідно до частини шостої п. З Рішення Консти­ туційного Суду України у справі про всеукраїнський референдум за народ­ ною ініціативою від 27 березня 2000 р. воля народу, що буде виявлена на всеукраїнському референдумі, проголошеному Президентом Ук­раїни за народною ініціативою, не може мати дорадчого характеру. Чинне референдне законодавство України передбачає проведення виключно імперативних всеукраїнських референдумів, хоча існує об'єктивна потреба й у законодавчому закріпленні консультативних референдумів із питань міжнародно-правового характеру.

Місцеві референдуми відповідно до положення ст. 46 Закону Ук­раїни «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 р. також мо­жуть мати імперативний і консультативний характер. Хоча стосовно

консультативних рішень місцевих референдумів не існує офіційного тлумачення. На сьогодні більшість проведених в Україні місцевих ре­ферендумів мала імперативну силу.

За підставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими та факультативними. Тобто Український народ та територіальні гро­мади мають право вирішувати широке коло соціально значущих пи­тань, але окремі питання (внесення змін до розділів І, III, XIII Кон­ституції України, про зміну території України, про найменування або перейменування селищ, міст, районів, областей тощо) відповідно до чинного законодавства мають визначатися виключно всеукраїнським та місцевими референдумами.

Залежно від суб'єктів, що наділені правом ініціювати проведення загальнодержавного референдуму, референдуми поділяють на: ініційовані Українським народом (ст. 72 Конституції України); ініційо­ вані Верховною Радою України (ст. 72, п. 2 ст. 85 Конституції України); ініційовані Президентом України (ст. 72, п. 6 ст. 106 Конституції України). Місцеві референдуми можуть бути ініційовані місцевими радами (в Автономній Республіці Крим — Верховною Радою АРК) та громадянами України, які проживають на території певної адміністративно-територіальної одиниці. Утім, говорячи про суб'єктів ініціювання місцевого самоврядування можна стверджува­ти, що ст. 143 Конституції України визначає під такими територіальні громади села, селища, міста або утворені ними органи місцевого самоврядування.

За суб'єктами ініціювання вдалою є класифікація референдумів на ініціативні та імперативні. Ініціативні референдуми на загальнодер­жавному рівні призначаються Верховною Радою та Президентом Ук­раїни, а імперативні — на вимогу не менш як 3 млн громадян України, наділених виборчим правом, за умови, що підписи щодо призначен­ня референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній області.

Проведення ініціативних референдумів може бути скасоване орга­ном, що ініціював їх, у разі, коли питання можна вирішити іншим шляхом. Проведення ж імперативних референдумів є обов'язковим. Ці референдуми не призначаються, а проголошуються.

До суб'єктів, уповноважених ініціювати проведення місцевого референдуму, належать територіальні громади сіл, селищ та міст, а також утворені цими територіальними громадами органи місцевого самоврядування. Якщо місцевий референдум ініціюється органами

 

214

215

Розділ 15

Референдуми в Україні

 

місцевого самоврядування, він є ініціативним, а якщо територіаль­ною громадою — імперативним (обов'язковим).

Референдуми можна класифікувати і за територією їх проведення. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві ре­ферендуми» від 3 липня 1991 р. референдуми в Україні поділяють на: всеукраїнський референдум, референдум Автономної Республіки Крим та місцеві референдуми в межах адміністративно-територіаль­них одиниць. Таким чином, референдуми за територією їх проведення можна поділяти на загальнодержавні (загальнонаціональні) та локальні. Останні в свою чергу поділяють на республіканські (місцеві), рефе­рендум Автономної Республіки Крим та місцеві референдуми.

За часом проведення загальнодержавний референдум може бути дозаконодавчим або післязаконодавчим — залежно від проведення голосування — до чи після розгляду парламентом законопроекту, що є предметом референдуму.

Дозаконодавчі референдуми здебільшого мають консультативний характер і проводяться для визначення ставлення виборчого корпусу до рішення, яке має бути прийняте відповідним державним органом. Післязаконодавчі референдуми надають відповідної юридичної сили чинним парламентським й іншим правовим актам, тобто, по суті, мають ратифікаційний характер.

Запропонована класифікація поділу референдумів на дозаконо­давчі та післязаконодавчі не єдина. За часом проведення референду­ми ще поділяють на: референдуми у формі безпосередньої участі, співучасті та опосередкованої участі громадян у законодавчому про­цесі.

За формулою, тобто конструкцією питань, що виносяться на все­народне голосування, референдуми поділяють на прості та складні. Прості конструкції питань референдумів передбачають винесення на референдум одного питання з однієї конкретної проблеми. Прикла­дом простої формули референдуму є всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 p., коли на голосування виносилося одне питання — про легітимізацію Акта проголошення незалежності України. Складні (комбіновані) конструкції питань референдумів передбачають голосу­вання з двох і більше питань. При цьому питання можуть стосуватися різнопорядкових проблем, але, як правило, сукупність питань, вине­сених на референдум, у комплексі стосується однієї проблеми.

Визначені групи видів референдумів утворюють систему референ­думів в Україні, під якою слід розуміти систему всіх видів референ-

думів, проведення яких передбачено Конституцією та законами Ук­раїни.

Враховуючи те, що референдні правовідносини в Україні є пред­метом правового регулювання конституційного права України, вчені схильні виділяти референдне право України як самостійний інститут відповідної галузевої системи права. Так, у навчальному посібнику «Референдне право України» (К., 2006 р.) референдне право у його об'єктивному значенні визначається як сукупність якісно однорідних норм конституційного та інших галузей права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з безпосередньою реалізацією народ­ного суверенітету шляхом проведення всеукраїнського та місцевих референдумів. При цьому вчені розрізняють і таку складову цього права, як референдний процес, що об'єднує відповідні процесуальні норми конституційного права¹.

Оскільки будь-який інститут конституційного права тяжіє до адекватного закріплення в чинному конституційному законодавстві, то запорукою ефективності референдумів має бути ефективне рефе­рендне законодавство. Нині референдне право України закріплено в Конституції України (статті 5, 38, 69, 70, 72, 73, 74, п. 2 ст. 85, п. 6 ст. 106, ст. 156), законах України «Про всеукраїнський та місцеві ре­ферендуми», «Про Центральну виборчу комісію», «Про внесення змін до Закону України «Про Центральну виборчу комісію», Консти­туції Автономної Республіки Крим, рішеннях і висновках Консти­туційного Суду України, постановах і роз'ясненнях ЦВК та інших нормативно-правових актах. Недосконалість чинного референдного законодавства зумовлена передусім застарілістю та невідповідністю Конституції України нормативних положень Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Цей закон свого часу мав позитивний вплив на проведення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 p., але на сьогодні є малоефективним, що підтверджу­ють невдалі спроби ініціювання проведення всеукраїнських референ­думів у 1992-2006 pp. та нереалізованість рішень всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 p., а також спроби ініціювати все­український референдум у наступні роки.

При цьому за п'ятнадцять років незалежності в Україні були неод­норазові спроби привести чинний Закон України «Про всеук-

¹ Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Референдне право України: Навч. посіб. — К., 2006. —С. 9, 231-238.

 

216

217

Розділ 15

Референдуми в Україні

 

раїнський та місцеві референдуми» у відповідність до Конституції Ук­раїни або прийняти новий. Зокрема, тільки під час роботи Верховної Ради України V скликання було зареєстровано три проекти законів про референдуми: проект закону про місцевий референдум за № 1154 від 17 липня 2006 p., поданий народними депутатами України О. Тур-чиновим, А. Портновим; проект закону про всеукраїнський референ­дум за № 1200 від 27 липня 2006 p., поданий народними депутатами України Є. Кушнарьовим, Ю. Каракаєм; проект закону про тери­торіальну організацію виборів і референдумів в Україні за № 2863 від 10 січня 2007 p., поданий народними депутатами України Н. Богаше-вою, Ю. Ключковським, Г. Пономаренко, В. Тихоновим. Проте досі ця робота не має логічного завершення.

На сьогодні правознавці дедалі більше схиляються до думки про доцільність прийняття нового закону про референдуми, а у перспек­тиві — й єдиного кодифікованого акта, який регулював би порядок організації та проведеня виборів і референдумів в Україні.

15.3. Предмети референдумів

Важливим питанням будь-якої форми безпосередньої демократії, у тому числі й референдуму, є ті важливі проблеми суспільного і дер­жавного життя, що можуть конструктивно розв'язуватися шляхом безпосередньої реалізації народного суверенітету. Сутність, зміст і призначення референдумів у системі форм безпосередньої демократії визначаються їх предметом.

Як свідчить історія, становлення і розвиток референдумів обумовлювалися характером їх предметів. Так, перший у світі до­стовірно відомий референдум було проведено в 1439 р.¹ (на думку А. Дюнана, в 1449 р.) у швейцарському кантоні Берн. На ньому вирішувалася проблема фінансового становища цього кантону, а са­ме: затвердження збору в розмірі 1 ангетера на тиждень для погашен­ня військових боргів кантону. Позитивний досвід Берна був запозиче­ний більшістю інших швейцарських кантонів. На референдумах вирішувалися різноманітні питання суспільного життя, які до цього

¹ Дмитриев Ю. А., Комарова В. В. Референдум в системе народовластия. — М., 1995. — С. 5.

218

були предметом зібрання мирових сходів. На відміну від мирових сходів XIII — XIV ст., які збиралися для вироблення конкретного рішення з проблеми, що поставала перед кантоном, референдуми пе­редбачали голосування населення кантону з питань, запропонованих місцевими урядами.

Предмет референдумів — це найважливіші проблеми суспільного життя на загальнонаціональному та місцевому рівнях, які відповідно до Конституції та законів України можуть вирішуватися шляхом прове­ дення всеукраїнського та місцевих референдумів.

Предмет референдумів об'єктивується у питаннях, які виносяться на всеукраїнський та місцеві референдуми. Ці питання ще визнача­ють як формулу референдуму. Таким чином, предмет референдуму слід відрізняти від питання (формули) референдуму.

Формула референдумів може мати подвійну конструкцію. У пер­шому випадку питання виражає зміст акта, щодо якого висловлюють­ся голосуючі на референдумі; у другому — конструкція питання рефе­рендуму може прямо вказувати на його предмет.

Формула всеукраїнського та місцевих референдумів має чітко і од­нозначно окреслювати його предмет, не суперечити чинному законо­давству, а винесене на голосування питання має бути доступним і важливим для розуміння пересічного громадянина. Щодо цього пи­тання референдумів за своєю структурою мають відповідати характе­ру запитань під час соціологічних опитувань. Штучне ускладнення формули референдуму, перевантаження її другорядною інформацією та нечітке формулювання питання референдуму може спричинити до нерозуміння громадянами його предмета. Прикладом є формула вже згадуваного референдуму СРСР 1991 p., виражена в запитанні «Чи вважаєте ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації ре­спублік, де будуть повною мірою гарантовані права і свободи людини кожної національності?» Більшість громадян СРСР (76,4 %) вислови­лася позитивно, хоча саме запитання всесоюзного референдуму, по суті, містило у собі три самостійні запитання.

Тому слід вирізняти такі вимоги до формули референдуму: а) питання референдуму має відповідати його предмету. Неприпусти­мим є винесення на референдум питань, не передбачених чинним за­конодавством; б) формула референдуму повинна мати конструктив­ний характер і передбачати оптимальне і раціональне розв'язання проблеми, винесеної на голосування; в) з урахуванням імперативно­го характеру всеукраїнського референдуму його формула повинна ма-

219

Розділ 15

Референдуми в Україні

 

ти рельєфно виражений нормативно-правовий характер, який дає можливість реалізації рішення всеукраїнського референдуму як самостійного законодавчого акта і виключає будь-які «доопрацюван­ня» прийнятого на референдумі рішення; г) формула референдуму має передбачати безальтернативний характер відповідей («так» або «ні», «прийняти» або «відхилити»). Неприпустимою є можливість ча­сткового висловлення виборця з проблеми референдуму; ґ) питання референдуму мають бути актуальними й важливими для громадян за своїм змістом, а також лаконічними та зрозумілими пересічному ви­борцю. Недопустимо виносити на голосування питання, що потребу­ють від виборця спеціальних фахових знань.

Переобтяження питання/питань референдуму додатковою інфор­мацією, нечіткі формулювання та питання, що потребують від виборця спеціальних знань, можуть призвести до казуїстики, коли результати голосування будуть прямо протилежні позиції грома­дянського суспільства.

На референдум доцільно виносити одне питання, в окремих ви­падках — два і більше, але об'єднаних одним предметом.

Предмети загальнонаціональних референдумів не мають єдиної класифікації. Найбільшого поширення набула теоретична розробка італійського вченого П. Біскаретті ді Руффіа, який поділяв референ­думи відповідно до їх предмета на: конституційні, законодавчі, міжнародно-правові та адміністративно-правові. Російські право­знавці Ю. Дмитрієв та В. Комарова доповнюють цю класифікацію предмета референдумами адміністративно-територіального та фінан­сового характеру. Вичерпну класифікацію загальнодержавних рефе­рендумів спробував розробити польський вчений-конституціоналіст Є. Зелінські. Він класифікував референдуми згідно з їх предметом на: конституційні; з проблем державного устрою; з питань незалежного існування: законодавчі; міжнародно-правові; щодо схвалення функцій глави держави; з питань територіальних змін або змін стату­су регіону; з питань свободи моральної поведінки людей; щодо умов застосування сучасної техніки; з вирішення конкретних публічних справ.

Предмети всеукраїнського референдуму, що визначаються чин­ним Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референду­ми», можна умовно поділити на: а) конституційні; б) законодавчі; в) міжнародно-правові; г) адміністративно-територіальні; ґ) з інших важливих питань, що не заборонені Конституцією України.

Водночас чинне референдне законодавство України з урахуванням нормативних положень Конституції України та відповідних рішень Конституційного Суду України дозволяє на сьогодні проводити: конституційні, законодавчі; територіальні всеукраїнські референ­думи.

Найчастіше предметом загальнонаціональних референдумів стають конституції. Проведення конституційних референдумів зако­номірне, оскільки основний закон повинен бути прийнятий чи змінений у спосіб, що виключав би можливість будь-яких незадово­лень чи сумнівів громадян у його легітимності.

За час існування референдумів у ряді держав світу конституційні референдуми стали традиційним способом прийняття та зміни кон­ституцій. Так, у Швейцарії на загальнодержавний референдум 130 разів виносилися конституційні поправки; у Австралії такі по­правки виносилися 38 разів, а у США в 23 штатах було розглянуто 539 конституційних поправок. На сьогодні ж близько 70 із-понад 200 чинних конституцій були прийняті або змінені саме на загально­державних референдумах.

Конституційні всеукраїнські референдуми проводяться щодо прийняття нової Конституції України чи внесення змін до розділів І, III, XIII Основного Закону. Проведення таких референдумів передба­чено ст 156 Конституції України та Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 5 жовтня 2005 р. (справа про здійснення влади на­родом).

Основний Закон у ст. 156 установлює, що законопроект про вне­сення змін до розділу І «Загальні засади», розділу II «Вибори. Рефе­рендум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, і за умови його прийняття не менш як двома третинами від консти­туційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом. Така складна про­цедура внесення змін до відповідних розділів Конституції України, з одного боку, є додатковою правовою гарантією Основного Закону, а з іншого — робить цей вид конституційного всеукраїнського референ­думу, як видається, малоймовірним для реалізації. За одинадцять років з дня прийняття Конституції України не було проведено жодно­го всеукраїнського референдуму з предмета, передбаченого ст. 156 Основного Закону.

 

220

221

Розділ 15

Референдуми в Україні

 

Більш перспективним і привабливим за своїм предметом є всеук­раїнський референдум щодо прийняття тексту нової Конституції України в цілому. Правовою підставою для проведення такого рефе­рендуму є відповідне рішення Конституційного Суду України. На думку Суду, положення частини третьої ст. 5 Конституції України тре­ба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад у країні шляхом прийняття Конституції на всеукраїнському референдумі. На жаль, можливість проведення такого референдуму після прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. не була реалізована.

Як зазначалося, напередодні позачергових виборів до Верховної Ради України в 2007 р. політичні сили, представлені в парламенті V скликання («НУ», БЮТ), анонсували про свої наміри винести розроблені ними проекти нової Конституції України на всеук­раїнський референдум, тим самим означивши перспективи прове­дення конституційного всеукраїнського референдуму найближчим часом.

Законодавчі всеукраїнські референдуми можуть проводитися з пи­ тань, які традиційно вирішуються шляхом прийняття відповідних за­конів України, але за винятком питань, урегулювання яких віднесене ст. 85 Конституції України до компетенції Верховної Ради України. Утім, проведення законодавчих референдумів є для України явищем радше гіпотетичним, ніж реальним, оскільки їх предмет не конкрети­зовано в референдному законодавстві України, а юридична сила рішень будь-якого всеукраїнського референдуму є відмінною від юридичної сили законів України.

Проведення всеукраїнських референдумів з питань про зміну території України, які згідно зі ст. 73 і п. 2 частини першої ст. 85 Кон­ституції України призначаються Верховною Радою України, також залишається законодавчо невизначеним у частині як самого предме­та всенародного голосування, так і в частині організації та проведен­ня такого референдуму, а також механізмів реалізації його рішення. За всі роки незалежного існування України територіальні питання на всеукраїнський референдум не виносилися.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві ре­ферендуми» предметом всеукраїнського референдуму також можуть бути питання, пов'язані з реалізацією права Українського народу на самовизначення та входження України до державних федеративних

та конфедеративних утворень, тобто міжнародно-правові. Консти­туція України не передбачає проведення всеукраїнських референ­думів з міжнародно-правових питань, хоча саме перший всеук­раїнський референдум 1991 р. мав своїм предметом міжнародно-пра­вову проблематику — легітимізацію незалежності України та подо­лання її ізоляції на світовій арені.

На сьогодні в Україні також мали місце деякі спроби ініціювати всеукраїнські референдуми з міжнародно-правових питань. У період передвиборної кампанії 2006 р. за ініціативи СДПУ(о) відповідно до ст. 72 Конституції України та Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» були сформовані ініціативні групи з проведен­ня всеукраїнського референдуму про вступ України до НАТО, ЄЕП та про надання російській мові статусу державної, які в установлені чин­ним законодавством терміни зібрали і передали до ЦВК підписні ли­сти більш ніж із 4,5 млн підписів громадян України на користь його проведення. Відповідний референдум не призначався.

Це пояснюється тим, що питання стосовно вступу України до НАТО (як і до ЄЕП) належить до міжнародно-правових функцій дер­жави. Вступ чи приєднання України до будь-яких, у тому числі військових, організацій здійснюється у формі укладення відповідно­го міжнародного договору чи договорів. Укладення ж міжнародних договорів України відповідно до п. З ст. 106 Конституції України здійснюється Президентом України та Верховною Радою України, яка надає законом згоду на обов'язковість міжнародних договорів України (ст. 9, п. 32 ст. 85 Конституції України). Інші суб'єкти укла­дення та ратифікації міжнародних договорів не визначаються ні національним законодавством, ні міжнародно-правовими докумен­тами.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що ряд держав Європи, перш ніж укладати міжнародні договори щодо свого членства у таких міжнародних організаціях, як ООН, ЄС, НАТО та інші, проводить з цих питань консультативні референдуми. Такі референдуми, зокрема, проводилися у 1986 р. у Іспанії — щодо вступу країни в НАТО, в ряді країн Західної Європи щодо приєднання до Маастрихтської угоди 1992 p., а також у країнах Європи, які вступали до ЄС. Оскільки в си­лу Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2005 у справі про здійснення влади народом від 5 жовтня 2006 р. консультативні рефе­рендуми не передбачені чинним законодавством України, то вине­сення питання щодо вступу України до НАТО на всенародне голосу-

 

222

223

Розділ 15

Референдуми в Україні

 

вання суперечитиме Конституції України. Хоча, якщо приймати­меться нова Конституція України, консультативні референдуми з міжнародно-правових питань доцільно було б закріпити на консти­туційному рівні. Врахування волі народу на таких референдумах вбачається бажаним при вирішенні питань приєднання України до міжнародних організацій, включаючи ЄС і НАТО.

За законом про референдуми всеукраїнський референдум може бути проведений і щодо дострокового припинення повноважень Вер­ховної Ради України чи Президента України (ст. 13 Закону «Про все­український та місцеві референдуми»). Конституція України не закріплює можливості проведення таких референдумів, хоча спроби їх ініціювати мали місце у 1992, 1993, 1996 та 1998 pp. Утім, світова практика свідчить, що так звані інституційні референдуми суперечать основним принципам безпосередньої демократії й на практиці підміняють собою вибори, роблячи їх безальтернативними.

Останніми десятиліттями у світі спостерігається тенденція вине­сення на загальнонаціональні референдуми соціальних, моральних, релігійних, етичних та інших соціальних проблем. Так, у Швеції в 1955 р. проводився референдум про перехід із лівобічного руху авто­мобільного транспорту на правобічний, у Італії у 1974 р. відбувся референдум щодо запровадження в країні цивільних розлучень, у Швеції в 1992 р. проводився референдум щодо заборони алкогольних напоїв.

Предметом загальнонаціональних референдумів стають і питання щодо промислового використання сучасних досягнень науки та техніки. Зокрема, на референдумі в Австрії (1978 р.) та Швеції (1980 р.) вирішувалися питання подальшого використання ядерної енергетики та експлуатації АЕС.

Проведення таких референдумів є традиційним для країн ЄС і США з розвиненим рівнем референдної демократії та сталим грома­дянським суспільством. Теоретично такі референдуми можна прово­дити й в Україні, але чинне національне референдне законодавство в частині, що визначає суб'єктів референдної ініціативи та їх компе­тенцію, а також умови і порядок народного ініціювання всеук­раїнського референдуму, фактично унеможливлює їх призначення чи проголошення.

Предмет всеукраїнського референдуму потрібно відрізняти від предметів місцевих референдумів. Предметом місцевих референдумів та    республіканського (місцевого) референдуму Автономної

Республіки Крим є локальні проблеми, що можуть бути розв'язані шляхом голосування громадян України за місцем їх постійного про­живання. Зокрема, ст. 4 закону про референдуми визначає, що пред­метом місцевого референдуму можуть бути: прийняття або скасуван­ня рішень із питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіаль­них одиниць; прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих рад та їх виконавчих і розпорядчих органів. Подібні поло­ження щодо предмета республіканського (місцевого) референдуму Автономної Республіки Крим містить і ст. 3^і зазначеного закону. Тобто на місцеві референдуми, у тому числі й на референдум Автономної Республіки Крим, виносять будь-які питання, віднесені Конституцією України та законами до компетенції місцевого само­врядування та компетенції Автономної Республіки Крим (п. 2. ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розділ II Конституції Автономної Республіки Крим).

Чинне законодавство України містить і обмеження щодо питань, які не можуть бути винесені на місцеві референдуми та республікансь­ кий (місцевий) референдум Автономної Республіки Крим (частина третя ст. 6 і ст. 6^і Закону України «Про всеукраїнський та місцеві ре­ферендуми»). Так, на місцеві референдуми не виносяться питання про скасування законних рішень вищих за належністю органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування; питання, пов'язані з об­ранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідальних місцевих рад та їх виконавчих органів. Також передбачаються обмеження щодо проведення рефе­рендумів із питань, які не належать до відання Автономної Рес­публіки Крим та органів місцевого самоврядування адміністратив­но-територіальних одиниць в Україні. їх проведення не допус­кається, а результати таких референдумів визнаються такими, що не мають юридичної сили.