Теоретичні основи безпосереднього народовладдя 3 страница

З метою подолання низької результативності виборів у другому турі голосування на повторних виборах законодавством вже не вста­новлюються бар'єри. Іншим способом, у який долається нерезульта-тивність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (або преференційне, або абсолютне голо­сування), за якого виборці голосують тільки за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахун­ку, то той, хто отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку, і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю опе­рацію повторюють, допоки один кандидат не набере абсолютну кількість у результаті цих перетворень голосів. Така система запрова­джена в Австралії при виборах палати представників.

В Україні, як відомо, лише у радянський період для підрахунку го­лосів на всіх виборах застосовувалася мажоритарна система абсолют­ної більшості. Відтепер ця система збережена виключно на виборах Президента України, що є абсолютно виправданим з погляду консти­туційної моделі організації влади в Україні та системи стримань і противаг, які покладені в її основу.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості є ще одним видом мажоритарної системи. Вона передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), що отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством, і, як правило, перевищує більшість абсолютну, на­приклад — 2/3, 70 відсотків тощо. На практиці ця система застосо­вується рідко, адже вона є нерезультативною.

Пропорційна виборча система уперше була запроваджена у 1889 р. у Бельгії, і сьогодні вона використовується у 57 країнах світу (Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія та ін.).

Ця система передбачає визначення результатів виборів, за яким депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди є багатомандат­ними. Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні про­порційної системи підрахунку голосів: найбільш поширений спосіб, коли межі багатомандатних виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць; застосовується також спосіб, коли територія всієї держави становить єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розташування кандидатів у бюлетенях для голосування розрізняють пропорційну систему жорстких списків; пропорційну систему преференцій; пропорційну систему напівжор­стких списків. При застосуванні системи жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюле­тені вказуються тільки назви, емблеми партії, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку напроти номера того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій; у разі рівності кількості преференцій у кількох канди­датів від партії перевагу віддають тому, хто посідає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для вибор­ця голосувати: за список у цілому; визначати преференції, помітивши або вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою преференцій. Ця система практи­кується у Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається насамперед політична платформа і про­грама майбутньої діяльності партії — вона найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком цієї системи є те, що інколи партійний список «витягує» в депутати, сенатори тощо маловідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього сис­тема преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме

 

156

157

Розділ 14

Вибори в Україні

 

виборців, оскільки голосується окремо кожен кандидат у списку. Недоліком є її, так би мовити, мажоритарність — виборець під час го­лосування орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси і програми партії в цілому. Необхідністю подолати недоліки системи жорстких списків і преференцій, що мають ці системи при окремому застосуванні, зумовлено запровадження системи з напівжорсткими списками. Ця система дає можливість виборцю за власним бажанням проголосувати або за список кандидатів у цілому, або за окремих персоналій у ньому.

Загальними обтяжливими обставинами при запровадженні про­порційної системи є її досить складна система обрахунку голосів ви­борців, яка вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожний список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнту. Оскільки кількість місць, відведених для окремого спис­ку, ніколи не становлять загальну кількість голосів, отриманих за цим списком, завжди залишається кілька голосів. Ці голоси є залишком (або надлишком), який враховується до логічного завершення роз­поділу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, вибор­чий метр) — це дільник, використовуваний для визначення кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше вико­ристовується простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окремому окрузі загальної кількості пода­них голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха—Бішоффа, стандарт­ний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, вибор­чий коефіцієнт.

Надлишки розподіляються двома основними методами:

— метод найбільших надлишків включає розподіл місць за спис­ком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладе­них від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не розподіляться;

— метод найбільшого середнього — метод, за яким загальна кількість голосів, отриманих за список, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином дістає найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не розподіляться.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, ме­тод Сен-Лагю, модифікований метод Сен-Лагю.

З метою певного обмеження надмірного зростання малих партій при пропорційних системах виборів запроваджується виборчий поріг:

для участі в розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерландах — 0,67 %, Ізраїлі — 1, Швеції, Німеччині — 5, Росії — 7, Ліхтенштейні — 8, Туреччині — 10, в Україні за парламентським виборчим законодав­ством — 3 %.

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які поєднують ма­жоритарну та пропорційну системи. Принаймні 20 країн світу вико­ристовують таку систему.

Здебільшого змішані виборчі системи застосовуються у тих країнах, де відбуваються пошук і становлення виборчих систем або є необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому ви­гляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Змішані виборчі системи надають перевагу мажоритарному методу голосування при застосуванні і пропорційного голосування. Це такі змішані системи:

— система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її поля­гає в тому, що у багатомандатному виборчому окрузі виборець голо­сує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Така си­стема практикується у Японії, Китаї;

— обмежене голосування передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

— кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів в окрузі, і може їх розподілити між усіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси тільки за одного з кан­дидатів.

Існує також змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва.

Прикладом цього є система з єдиним голосом, що передається. При використанні цієї системи виборці голосують за одного кандидата, незалежно від кількості мандатів у виборчому окрузі, але при цьому віддають перевагу іншим кандидатам.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом. Прикладом є

 

158

159

Розділ 14

Вибори в Україні

 

парламент Німеччини, де нижня палата — Бундестаг, одна половина якого обирається за мажоритарною системою, а друга половина — за пропорційною системою, яка передбачає використання земельних списків, що формуються відповідно до кількості та меж федеральних земель держави. Подібні чинники покладені в основу обрання парла­ментів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

Відповідно до положень чинного Закону України «Про вибори на­родних депутатів України» парламент України обирається на засадах пропорційної системи з обранням 450 народних депутатів України у загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кан­дидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій. У розподілі мандатів депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше 3 % голосів виборців, що взяли участь у голосу­ванні.

Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за ви­борчими списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатоман­датному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами Автоном­ної Республіки Крим.

Вибори депутатів обласних рад, міст Києва та Севастополя прово­дяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчи­ми списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатоман­датному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відпо­відної області, міст Києва та Севастополя згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

Вибори депутатів районних рад проводяться за пропорційною си­стемою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків органі­зацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району.

Вибори депутатів районних у містах рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району в місті.

Вибори депутатів міських рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами міста згідно з існуючим адміністративно-тери­торіальним устроєм.

Усі види виборів в Україні, незалежно від того, за якою виборчою системою вони відбуваються, Грунтуються на загальних демократич­них принципах виборчого права, що закріплюються насамперед у Конституції, і становлять конституційну основу всієї виборчої систе­ми України.

14.4. Виборчий процес і його стадії

Розглядаючи вибори як форму безпосереднього народовладдя, слід мати на увазі, що за умов демократичного суспільства і правової держави вибори завжди організовуються та проводяться у порядку, передбаченому законодавством. Таким чином за формою здійснення вибори слід розглядати як юридичний процес, що має свою внутрішню цілісність і обособленість. Інституціалізація виборів знаходить своє відображення в існуванні виборчого права як системи юридичних норм, які регламентують процес формування представницьких ор­ганів. Матеріальним зовнішнім проявом об'єктивного виборчого права виступає система виборчого законодавства. Розуміння виборів як процедури, що розгортається у вигляді послідовно-регламентова­них дій, що спрямовані на досягнення однієї правової мети, досить тривалий час формувалося у національному конституційному праві, однак на сьогодні утвердження положення про те, що вибори — це юридичний процес, подібний до кримінального, цивільного тощо, відбулося. Термін «виборчий процес» вживається безпосередньо у всіх спеціальних виборчих законах України практично з 2001 р.

Отже, виборчий процес — це врегульовані законодавством загальні засади та діяльність уповноважених органів і громадян держави, спрямо­ вані на формування якісного та кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Будучи нормативно врегульованою, ця діяльність відповідно впо­рядкована через систему певних юридичних дій та юридичних фактів,

 

160

0-8152

161

Розділ 14

Вибори в Україні

 

які закріплюються у нормах матеріального та процесуального вибор­чого права. Відповідно у законодавстві України встановлюються процесуальні форми проведення виборів — виборчі процедури, що здійснюються у визначеній за стадіями виборчого процесу послідо­вності.

Конституцією та законами України про вибори визначається за­гальний зміст засад, згідно з якими відбувається виборчий процес. За­гальні засади виборчого процесу є майже однаковими для усіх видів виборів в Україні.

Фундаментальність основних принципів і засад виборчого проце­су пов'язана з політичною, правовою, юридичною природою цього інституту, вона спрямована на реалізацію виборчих прав громадян України, проведення виборів на справді конкурентній основі та забезпечення сприйняття в суспільстві результатів виборів, їх легіти­мацію. Йдеться передовсім про дотримання принципів загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні, закон­ності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес, політичного плюралізму та багатопартійності, публічності та відкри­тості, свободи передвиборної агітації, рівного доступу усіх кандидатів і інших суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації, неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого само­врядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до суб'єктів виборчого процесу, рівності прав і можливостей суб'єктів виборчого процесу брати участь у виборчому процесі. У функціонуванні організаційно-правового механізму виборів важливим є фінансове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення.

Виборчий процес має упорядкований організаційно-правовий механізм, елементами якого є об'єкт, суб'єкти, строки, стадії, що складаються із юридичних процедур та дій. Кожна із організаційно-правових складових механізму виборчого процесу має власне технологічне і юридичне значення, з ними пов'язані виникнення, припинення виборчих правовідносин або їх зміна.

Об'єкт виборчого процесу завжди визначається залежно від виду ви­борів, що проводяться: пост Президента України, конституційний склад Верховної Ради України тощо. В українському виборчому зако­нодавстві визначаються також суб'єкти виборчого процесу. Коло суб'єктів виборчого процесу також визначається залежно від виду ви­борів. До прикладу, Законом України «Про вибори народних депу-

162

татів України» встановлено, що суб'єктом виборчого процесу можуть виступати: виборець; виборчі комісії; партія або блок партій, що ви­сунули кандидатів; кандидат у народні депутати України, зареєстро­ваний у порядку, встановленому цим законом; офіційний спостерігач від партії чи блоку — суб'єкта виборчого процесу.

Суб'єкти виборчого процесу користуються досить широкими пра­вами та мають спеціальні обов'язки, повноваження, обсяг яких вста­новлюється законодавством про вибори. Як правило, у виборчому процесі можуть брати участь й інші суб'єкти виборчих правовідно­син, однак законодавством не завжди визначається їх статус як суб'єктів виборчого процесу. До прикладу, міжнародні спостерігачі, спостерігачі від громадських організацій. Закон закріплює за ними статус учасників виборчого процесу.

Строки здійснення кожного виборчого процесу у більш загальному вигляді встановлюються безпосередньо у Конституції та у кожному із спеціальних законів про вибори. Крім того, у законах про вибори встановлюються також строки виборчих процедур. Варто зауважити, що виборче законодавство України на нинішньому етапі лише стабілізується, законодавець перебуває у пошуку оптимальних вибор­чих процедур та строків їх здійснення. Отже, на сьогодні у чинному законодавстві про вибори передбачено, що деякі процедури, зокрема складання і уточнення списків виборців, утворення виборчих округів, може відбуватися поза загальними строками тривалості ви­борчого процесу.

У виборчому законодавстві України встановлено порядок обчис­лення строків у виборчому процесі. Загалом строки обчислюються у календарних днях, а у окремих випадках — у годинах та хвилинах. Першим днем строку, який має початися у зв'язку з настанням певної події, є день, наступний після дня вказаної події. Останнім днем стро­ку у виборчому процесі, який має закінчитися у зв'язку з настанням певної події, є день, що передує дню вказаної події.

До прикладу, відповідно до частини другої ст. 16 Закону України «Про вибори народних депутатів України»¹ виборчий процес черго­вих виборів депутатів розпочинається за 120 днів до дня виборів. Відповідно до частини третьої ст. 17 Закону України «Про вибори Президента України»² виборчий процес чергових виборів Президента

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 38-39. — Ст. 449. ¹ Там само. — 2004. — № 20-21. — Ст. 291.

163

Розділ 14

Вибори в Україні

 

України розпочинається за 120 днів до дня виборів. Відповідно до ча­стини першої ст. 15 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, се­лищних, міських голів»¹ чергові вибори призначаються не пізніш як за 100 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 90 днів до дня виборів.

Виборчий процес має свої процесуальні форми проведення ви­борів, тобто його складовими є стадії виборчого процесу, що відповідно складаються із сукупності виборчих процедур та дій, спря­мованих на реалізацію виборчих прав громадян України та забезпе­чення організації і проведення виборів у порядку, встановленому законодавством України.

Існування стадій виборчого процесу пов'язане з необхідністю пра­вового упорядкування та дисципліни здійснення виборчих процедур і дій, насамперед у часі, оскільки виборчий процес, з одного боку, є наймасовішим процесом, який знає право, а з іншого — це коротко­тривалий, обмежений у часі, процес.

Практично основними стадіями виборчого процесу є: складання списків виборців, формування територіальної основи виборів, ство­рення виборчих органів, висування і реєстрація кандидатів на виборні посади, передвиборна агітація, голосування, встановлення результатів виборів і їх оприлюднення.

Слушно зауважити, що стадії виборчого процесу не є сталими раз і назавжди для одного, тим більше різних видів виборів. На їх кількість, зміст, послідовність, правові форми впливає багато чинників, з-поміж яких чи не найголовнішим є характер виборчої си­стеми як способу визначення результатів виборів, від якого залежить порядок розподілу депутатських мандатів і власне механізм голосу­вання. До прикладу, Закон України «Про вибори народних депутатів України» визначає такі етапи виборчого процесу: складання та уточ­нення списків виборців; утворення виборчих округів; утворення ви­борчих дільниць; утворення виборчих комісій; висування та реєстрація кандидатів у народні депутати України; проведення пере­двиборної агітації; голосування; підрахунок голосів виборів та вста­новлення підсумків голосування; встановлення результатів виборів народних депутатів України та їх офіційне оприлюднення; припинен­ня діяльності виборчих комісій.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 30-31. — Ст. 382. 164

Із порівняльного аналізу положень цього закону із відповідними положеннями Закону України «Про вибори Президента України» очевидно, що на виборах Президента України передбачено дещо іншу послідовність та кількість стадій виборчого процесу, зокрема: утво­рення територіальних виборчих кругів; утворення виборчих дільниць; утворення територіальних та дільничних виборчих комісій; формування списків виборців, їх перевірка та уточнення; висування та реєстрація кандидатів; проведення передвиборної агітації; голосу­вання у день виборів Президента України; підрахунок голосів ви­борців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів Президента України.

У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи, як: повторне голосування; підрахунок голосів виборців і вста­новлення підсумків повторного голосування та результатів виборів Президента України.

Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Цент­ральною виборчою комісією результатів виборів Президента України або офіційною публікацією подання Центральної виборчої комісії до Верховної Ради України щодо призначення повторних виборів Пре­зидента України.

Конституцією України передбачаються як передумови проведення виборів: календарна дата і відповідно проголошення виборів та при­значення виборів. Залежно від визначення принципу вільних виборів вибори можуть призначатися як на вихідні, так і на робочі дні.

В Україні традиційно дні чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, се­лищних, міських голів призначаються на вихідні.

На підставі Закону України «Про вибори народних депутатів України» оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Цент­ральна виборча комісія у строки, визначені Конституцією України та законами України.

Частиною шостою ст. 15 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» передбачено, що усі місцеві ви­бори призначаються на неділю.

Стадія формування територіальної основи виборів у виборчому процесі передбачає затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними є: виборчі округи і виборчі дільниці. У теорії прийнято

165

Розділ 14

Вибори в Україні

 

розрізняти територіальні та національно-територіальні виборчі окру­ги. Якщо за основу формування представницьких органів взято не те­риторіальні, а інші принципи, наприклад, виробничий, то виборчи­ми одиницями можуть бути трудові колективи або їх об'єднання.

Історія становлення інституту виборів представницьких органів на території України знає приклади всіх зазначених видів виборчих оди­ниць. Наприклад, у 1920-х роках у практиці державного будівництва було встановлено дві системи представництва: виробничу — для робітників, тобто міського населення, і територіальну — для селянст­ва. За Конституцією СРСР 1936 р.¹, а потім Конституцією СРСР 1977 р.² і відповідними нормативними актами про вибори до Ради Со­юзу Верховної Ради СРСР проводились у територіальних округах, а до Ради національностей — по національно-територіальних округах за певними нормами представництва для республік, автономних об­ластей, автономних округів. Однак на сучасному етапі у виборчому законодавстві України застосовуються лише територіальні округи.

Залежно від кількості представницьких мандатів у одному вибор­чому окрузі є два типи виборчих округів: одномандатний (уніноміналь-ний), де тільки на одне місце (один представницький мандат) прово­дяться вибори в усьому виборчому окрузі, а також багатомандатні (поліномінальні, плюриномінальні), де обирається кілька депутатів. Виборчі округи створюються насамперед для забезпечення рівної ва­ги голосів виборців та їх рівного представництва при формуванні представницьких органів як державних, так і органів місцевого само­врядування. Залежно від густоти та міграції населення в адміністра­тивно-територіальних одиницях за норму представництва може бути обрана або кількість громадян, жителів, або кількість виборців. Проте, як правило, показник кількості виборців у загальносвітовій практиці виборів застосовується частіше, хоча доктринально вста­новлюється, що депутат представляє населення округу в цілому.

Для організації і проведення виборів Президента України, народ­них депутатів України територія єдиного загальнодержавного одно­мандатного виборчого округу, який включає в себе всю територію України, поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів у Автономній Республіці Крим, областях,

¹ Ведомости Верховного Совета СРСР. — 1936. — № 11. — Ст. 486.

² Відомості Верховної Ради СРСР. — 1977. — № 141. — Ст. 617.

166

містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією.

Окремий закордонний виборчий округ на загальнонаціональних виборах складають закордонні виборчі дільниці, які також утворю­ються Центральною виборчою комісією за поданням Міністерства закордонних справ України.

Виборчі дільниці — це територіальні виборчі одиниці, що об'єдну­ють виборців за загальним місцем голосування. Значення виборчих дільниць у виборчому процесі надзвичайно велике і полягає передусім у технічному забезпеченні проведення головної виборчої процедури — голосування і підбиття підсумків голосування. Виборчі дільниці для виборів Президента України утворюються з кількістю від 20 до 3000 виборців, для організації та проведення парламентських і місце­вих виборів утворюються у кількості від 20 до 2500 виборців, а у винят­кових випадках — з меншою або більшою від відповідних фаничних значень чисельністю виборців. Виборчі дільниці поділяють на: малі — з кількістю виборців до 500 осіб; середні — з кількістю виборців від 500 до 1500 осіб; великі — з кількістю виборців понад 1500 осіб.

Виборчі дільниці утворюються виборчими комісіями за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а в разі відсутності таких ор­ганів — за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження.

Окрім загального порядку утворення виборчих дільниць у місцях постійного проживання громадян, виборчим законодавством також визначається спеціальний порядок утворення виборчих дільниць у місцях тимчасового перебування виборців: у стаціонарних лікуваль­них закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярній станції Ук­раїни, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливос­тями пересування.

Законодавством України про вибори встановлено також окремий порядок утворення закордонних виборчих дільниць, які утворюються Центральною виборчою комісією за поданням Міністерства закор­донних справ України.

Законом встановлено, що виборчі дільниці на виборах народних депутатів України є спільними для виборів депутатів місцевих рад,

167

Розділ 14

Вибори в Україні

 

сільських, селищних, міських голів у випадках, коли місцеві вибори проводяться одночасно з виборами народних депутатів України. У цьому випадку виборчі дільниці утворюються відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України».