дом. Це стосується насамперед системи політичних прав і свобод людини і громадянина: права брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); права направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40); права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод для задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки і громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав та свобод інших людей (ст. 36); права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації (ст. 39).
У наступних — IV, V, VI, XI — розділах Конституції України визначаються повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо призначення виборів та референдумів в Україні, ініціювання референдуму, здійснення суб'єктивного пасивного виборчого права громадян України, формування Центральної виборчої комісії, судового захисту виборчих прав громадян України тощо, які також становлять правовий механізм реалізації прямого народовладдя.
Серцевиною нормативно-правового механізму безпосереднього народовладдя є профільне законодавство — в галузі безпосередньої демократії: виборче, референдне та ін. До системи виборчого законодавства належать закони про вибори народних депутатів України, вибори Президента України, вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, Центральну виборчу комісію. Сьогодні можна констатувати становлення системи виборчого законодавства і необхідність його кодифікації у вигляді Кодексу України про вибори і референдуми. Складовою галузевого законодавства є законодавство про референдуми — всеукраїнський і місцеві, про народні обговорення тощо.
У сучасній науковій юридичній літературі існують різні підходи до розуміння безпосередньої демократії. Найбільш загальновідомим у попередні часи було визначення, що дав В. Коток, який під безпосередньою демократією розумів ініціативу й самодіяльність народних мас в управлінні державою, їхнє пряме волевиявлення при розробці і прий-
нятті державних рішень, а також пряму участь у реалізації цих рішень, здійсненні народного контролю'.
На думку М. Фарберова, «пряме народовладдя означає пряме волевиявлення народних мас при розробці й прийнятті державних рішень, а також їх пряма участь у впровадженні цих рішень у життя, здійсненні народного контролю»2.
Г. Шахназаров розумів під безпосередньою демократією порядок, за якого рішення приймаються на основі прямого і конкретного волевиявлення всіх громадян3. Досить часто в науці конституційного права вживаються загальні визначення безпосередньої демократії, такі як пряма участь народних мас у вирішенні справ держави і суспільства.
М. Чудаков визначав, що «безпосередня демократія — це суспільні відносини, в межах яких здійснюється широкий комплекс способів участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, в результаті чого воля громадянина (колективу) безпосередньо, тобто без обов'язкової допомоги обраних (призначених) у державні органи представників впливає на формування державної політики та її здійснення, а також створює представницьку систему і вирішально впливає на її функціонування»4.
Сучасні російські учені Ю. Дмитрієв і В. Комарова вважають, шо «безпосередня демократія являє собою суспільні відносини, що виникають у процесі розв'язання певних питань державного та суспільного життя суб'єктами державної влади, правомочними виражати їх суверенітет шляхом безпосереднього владного волевиявлення, яке полягає у загальному виконанні (в масштабах питання, що вирішується) і не потребує ніякого затвердження»5.
В. Погорілко, розглядаючи безпосереднє народовладдя як належність влади народу, її здійснення і захист, давав таке визначення: «Безпосереднє народовладдя — самостійна реалізація народом влас-
1 Коток В. Ф. Проблеми развития непосредственной демократии в Советском государ-
стве: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук. — М., 1965. — С. 3. і
2 Фарберов Н. П. Демократия развитого социалистического общества. — М., 1975. —
С. 19.
3 Шахназаров Г. X. Социалистическая демократия. — М., 1974. — С. 137.
4 Чудаков М. Ф. Правовьіе проблеми участия личности в осуществлении непосредст
венной демократии в СССР: Дис.... канд. юрид. наук. — X., 1982. — С. 35.
5 Комарова В. В., Дмитриев Ю. А. Референдум в системе народовластия. — М.,
1995. —С. 28.
130
131
Розділ 13
