Теоретичні основи безпосереднього народовладдя 2 страница

14.2. Основні принципи виборів

Під принципами виборчого права України розуміють вихідні поло­ ження, фундаментальні ідеї, які відображають суть виборів як передба­ченої Конституцією України пріоритетної форми безпосередньої демо­ кратії, визначають засади правового регулювання реалізації і гаранту­ вання виборчих прав громадян України та забезпечують передбачений законодавством України порядок організації і проведення всіх видів виборів у державі.

Усі принципи поділяють на загальні і спеціальні (міжгалузеві, галузеві, інституціональні). Загальними принципами в питаннях організації виборів є конституційні принципи безпосередньої демо­кратії.

Галузеві принципи виборчого права можна класифікувати на-принципи, що визначають вибори як пріоритетну форму народовлад­дя: вільних виборів, обов'язкового проведення виборів, періодичного проведення виборів, принцип справедливих виборів, дійсних, чесних виборів, допустимості застосування різних виборчих систем; принци­пи участі громадян у виборах: вільного волевиявлення, добровільної участі у виборах, загального виборчого права, прямого виборчого права, рівного виборчого права, таємного голосування, рівності кон­ституційних виборчих прав громадян; принципи організації виборчо­го процесу.

Аналіз принципів свідчить, що їх можна поділити на ті, що харак­терні для всіх стадій виборчого процесу, та інституційні — притаманні

¹ Урядовий кур'єр. — 2007. — 6 липня. 144

окремим виборчим процедурам. До перших належать принципи альтернативності, багатопартійності виборів, відкритості, гласності виборів, організації виборів спеціальними незалежними органами, територіальної організації виборів. До інституційних принципів мож­на віднести спеціальні: фінансування виборів, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні передвиборної агітації, свободи агітації, юридичної відповідальності за порушення виборчого законо­давства. Існують інші інституційні принципи виборчого права Ук­раїни.

Коротко розглянемо зміст основних принципів виборчого права України.

Принцип вільних виборів є одним із основоположних принципів ви­борів. В Україні цей принцип уперше був задекларований на рівні Ос­новного Закону в Конституції 1996 р. Принцип вільних виборів озна­чає, що в процесі їхньої організації і проведення повністю виклю­чається будь-який примус щодо участі або неучасті як у виборах у цілому, так і власне у самій процедурі голосування, а також тиск на виборця при визначенні ним, як йому голосувати на виборах.

Ураховуючи положення ст. 21 Загальної декларації прав людини, якою передбачено, що кожна людина має право брати участь в уп­равлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників, в українській Конституції одразу кілька статей закріплюють положення, які запроваджують та гарантують ре­алізацію принципу вільних виборів. Так, у ст. 5 Конституції України гарантується право народу на здійснення влади безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Стат­тя 38 передбачає, що громадяни мають право брати участь в управ­лінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референ­думах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Подібний правовий підхід містять і положення ст. 71 Конституції, як-то, вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Послідовна реалізація принципу вільних виборів передбачає, шо при визначенні їхніх результатів не береться до уваги відсоток участі громадян у виборах. Саме таке розуміння цього принципу сьогодні притаманне законодавству більшості країн світу. В Україні також за­пропоновано такий підхід і на виборах народних депутатів України, і

145

Розділ 14

Вибори в Україні

 

на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, і на місцевих виборах. Єдиний виняток становлять вибори Президен­та України, що, як відомо, мають свої особливості.

Загальний підхід до вільних виборів вимагає в процесі їх ор­ганізації і проведення реалізації повною мірою та в порядку, передба­ченому законодавством України, таких конституційних прав, як пра­ва на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і пе­реконань, права збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних та інших інтересів, права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. З цього погляду масив законодавства України потребує суттєвого вдоскона­лення.

Формою вираження принципу вільних виборів є насамперед про­цедура таємного голосування. У п. З ст. 21 Загальної декларації прав людини закріплено, що вибори «повинні проводитися шляхом таємного голосування або через інші рівноцінні форми, що забезпе­чують свободу голосування». Однак уже у ст. З Протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод фіксується зобов'язання держав проводити вільні вибори «шляхом таємного голосування в таких умовах, які забезпечують вільне волевиявлення народу...»

В Україні голосування на всіх виборах представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування проводиться шляхом таємного заповнення виборчих бюлетенів.

Не менш важливим є принцип обов'язкового і періодичного про­ведення виборів, що забезпечує стабільність, поступовість і на­ступність у формуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Принцип обов'язковості виборів у конституційному праві трак­тується не завжди однаково. Іноді під обов'язковістю мається на увазі те, що законодавством встановлений обов'язок для громадян брати участь у виборах. Обов'язковість виборів забезпечується встановлен­ням відповідних санкцій для виборців, які не беруть участі у виборах, зокрема накладенням відповідних штрафів (Австралія, Люксембург), вираження громадської догани, осуду (Італія, Бельгія), іноді це може бути відповідальність навіть кримінального характеру у вигляді поз­бавлення волі на певний період часу.

Водночас міжнародно-правові акти щодо виборчих стандартів визначають дещо інші підходи до розуміння принципу обов'язковості виборів. Як зазначено у Загальній декларації прав людини, вибори за­безпечують реалізацію волі народу, яка «повинна бути основою влади уряду». Обов'язковість виборів передбачає, що вибори є єдиним за­конним способом формування представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. З огляду на це передба­чається, що органи, повноважні призначати вибори, не мають права ухилятися від їхнього призначення в строки та в порядку, передбачені законодавством.

Принцип періодичності проведення виборів означає, що вибори ма­ють проводитися з оптимальною періодичністю. Періодичність про­ведення виборів залежить безпосередньо від строків повноважень відповідних органів. У Конституції та виборчому законодавстві України визначено строки та періодичність проведення виборів. На­приклад, відповідно до частини першої ст. 77 Конституції чергові ви­бори народних депутатів України відбуваються в останню неділю ос­таннього місяця п'ятого року повноважень Верховної Ради України; згідно з частиною п'ятою ст. 103 Конституції чергові вибори Прези­дента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України.

Законодавство про вибори передбачає можливість проведення також дострокових, позачергових виборів, які пов'язуються з дост­роковим припиненням повноважень представницького органу або обраної посадової особи. Причому у разі проведення позачергових виборів встановлюються, передовсім Конституцією України, чіткі строки призначення і проведення таких виборів. До прикладу, відповідно до частини другої ст. 77 Конституції України позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішен­ня про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Ук­раїни.

У подальшому належне забезпечення принципів обов'язкового та періодичного проведення виборів вимагає від українського законо­давця запровадження в законі прямої заборони на непризначення виборів у встановленому законом порядку, на перенесення консти­туційних строків проведення виборів, вирішення питання щодо мож­ливості або неможливості проведення виборів за умов проголошення надзвичайного стану в країні, в окремих регіонах тощо.

 

146

147

Розділ 14

Вибори в Україні

 

Принципи обов'язковості й періодичності виборів мають слугува­ти правовою гарантією проти можливої узурпації влади. З огляду на досвід багатьох постсоціалістичних держав законодавство України в майбутньому повинно також містити норму, яка забороняла б про­довжувати строки повноважень відповідних представницьких органів або посадових осіб шляхом проведення референдумів, опитувань. Має запроваджуватись і відповідна юридична відповідальність за по­рушення цих норм.

Принцип справедливих виборів також є міжнародним стандартом ор­ганізації і проведення виборів. Він тісно пов'язаний із реалізацією громадянами як суб'єктів своїх виборчих прав: права обирати та бути обраним. Статті 2, 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права встановлюють, що кожен громадянин без будь-якої дискримінації щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного і соціального поход­ження, майнового стану, народження чи інших обставин та без не­обгрунтованих обмежень повинен мати право та можливість брати участь в управлінні державними справами, голосувати і бути обраним на дійсних періодичних виборах, що забезпечують вільне волевияв­лення та проводяться на основі загального і рівного виборчого права шляхом таємного голосування. Такий підхід не суперечить тому, що особа, яка має право брати участь у виборах, зобов'язана відповідати певним вимогам: досягти певного віку, бути громадянином держави, дієздатним тощо.

Комітет ООН з прав людини у своїх документах неодноразово вказував на недопустимість обмежень у сучасних умовах виборчих прав громадян залежно від володіння власністю, наявності доходів, отримання державної матеріальної допомоги, знання мови, вимог шодо грамотності, надмірних вимог щодо проживання в країні, щодо прав засуджених осіб.

З погляду вироблених міжнародною спільнотою вимог до принци­пу справедливих виборів українське виборче законодавство загалом можна визнати таким, що відповідає цим вимогам.

Не менш важливим для проведення справді демократичних і вільних виборів є принцип дійсних і чесних, несфальсифікованих виборів.

Поняття дійсних, чесних, несфальсифікованих виборів викорис­товується у багатьох міжнародних документах щодо стандартів виборів: у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті

148

про громадянські і політичні права, Документі Копенгагенської наради конференції з людського виміру НБСЄ, Декларації про критерії вільних і справедливих виборів тощо.

Дійсні, чесні, несфальсифіковані вибори дають змогу громадянам держави зробити справжній реальний вибір. Саме через такі вибори виявляється і реалізується справжня воля народу як єдиного джерела влади, носія суверенітету. При проведенні дійсних і чесних виборів має панувати політичний плюралізм, альтернативність, рівні умови висування та участі кандидатів у виборах, широка поінформованість громадян, жорсткий контроль за фінансуванням виборчих кампаній кандидатів, громадський контроль за ходом голосування та встанов­ленням результатів виборів тощо.

На сучасному етапі, коли Конституцією України не закріплено жодного виду виборчих систем як конституційного принципу ор­ганізації і проведення виборів, можна стверджувати, що в державі діє принцип допустимості різних виборчих систем.

Конституційну основу правового регулювання виборів в Україні становлять основоположні принципи участі громадян у виборах — за­гальне, рівне та пряме виборче право і таємне волевиявлення. Ці принципи традиційні, загальновизнані міжнародними стандартами, їх запровадження в законодавстві є однією з ознак демократичного режиму. Проголошення цих принципів на конституційному рівні ро­бить їх обов'язковими для всіх видів виборів, виключаючи мож­ливість порушення будь-якого з цих принципів або усіх принципів одночасно.

Принципи загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні визнані універсальними. Проте в жодній країні світу, у тому числі в Україні, право голосу не дається всім без винятку. Кожний виборець має відповідати низці характеристик і не потрап­ляти в категорію осіб, позбавлених законодавством виборчих прав. Таким є загальний підхід до розуміння ролі й значення принципів здійснення виборів. Чим демократичніший правовий режим держа­ви, тим менше існує обмежень щодо виборчих прав громадян та інших суб'єктів виборчого процесу.

Принцип загальності виборчого права означає, що суб'єктивне активне виборче право, тобто право обирати, відповідно до ст. 70 Конституції України мають усі громадяни України, які на день голо­сування досягли 18 років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними.

149

Розділ 14

Вибори в Україні

 

Суб'єктивне пасивне виборче право, тобто право бути обраним, як і раніше, має свої особливості залежно від виду виборів. Так, відповідно до ст. 76 Конституції та ст. 9 Закону України «Про вибори народних депутатів України»¹ народним депутатом може бути обра­ний громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Президентом України відповідно до ст. 103 Конституції може бути об­раний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна і та сама особа не може бу­ти обрана Президентом України більш як на два строки. Депутатом сільської, селищної, міської рад може бути обраний громадянин Ук­раїни, який має право голосу, на день виборів досяг 18 років, постійно проживає на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний голос має рівну з іншими вагу, тобто кожний виборець однаково впливає на результати виборів.

Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується утворенням виборчих округів з приблизно однаковою кількістю виборців, тобто за єдиними нормами представництва, окремо для кожного виду ви­борів, створенням рівних можливостей для кандидатів під час реєстрації їх виборчими комісіями, при веденні передвиборної агітації тощо.

При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежить від їхньої раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального похо­дження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. Конституцією (ст. 64) та виборчим законодавством України встановлюється, що обмеження виборчих прав громадян України, крім випадків, передбачених Конституцією, забороняється. Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»²

встановлено, що на місцевих виборах громадянин України одночасно може балотуватися кандидатом у депутати лише однієї ради або кан­дидатом на посаду відповідно сільського, селищного, міського голо­ви. Законодавством надається право одночасного балотування до Верховної Ради України і до місцевих рад. Проте депутатом громадя­нин може бути лише одного представницького органу.

З набранням чинності Законом України «Про вибори народних депутатів України»¹ 1997 р. були закладені основи такого порядку ви­борів, за яким кількість голосів у виборця залежала від виду виборів, у яких він бере участь. Як відомо, до того часу в Україні виборці завжди мали по одному голосу, незалежно від виду виборів. На вибо­рах народних депутатів України у 1998 р. кожний виборець уперше мав два голоси — по одному в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах. Щоправда, такий підхід зако­нодавцем було змінено при прийнятті Закону України «Про вибори народних депутатів України» 2004 р. із запровадженням пропорційної виборчої системи на парламентських виборах.

На виборах Президента України кожен виборець завжди має один голос.

На місцевих виборах виборець володіє також одним голосом відповідно до кожного із цих видів виборів.

Принцип прямого виборного права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних та облас­них рад та сільських, селищних, міських голів.

Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевияв­ленням виборців не допускається, гарантується повна свобода воле­виявлення. У рамках виборчого законодавства це досягається тим, що кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не до­пускається. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування, без присутності сторонніх. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу на свій розсуд, за винятком членів виборчої комісії, кандидатів, які балоту­ються, їхніх довірених осіб, а також уповноважених осіб, представ­ників партій, виборчих блоків партій, що беруть участь у виборах.

 

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 38-39. — Ст. 449.

² Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 30-31. — Ст. 382.

150

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2004. — М° 30-31. — Ст. 280.

151

Розділ 14

Вибори в Україні

 

14.3. Види виборів та виборчих систем

Поняття виборчої системи наукою конституційного права, у тому числі національною, традиційно розглядається у двох значеннях. У широкому сенсі під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, що охоплює порядок організації і проведення виборів представницьких органів державної влади і органів місцевого самоврядування. З цього погляду виборча система України являє со­бою сукупність усіх видів виборів, що відповідно до Конституції та за­конодавства України відбуваються на території держави. Водночас термін «виборча система» застосовується і у вузькому значенні — як спосіб визначення результатів виборів, від якого залежить порядок розподілу депутатських мандатів і сам механізм організації виборів.

У різних країнах обрання типу виборчої системи залежить від спо­собу організації державної влади, форми державного устрою, національного складу суспільства, його традицій та культури, впливу зовнішніх чинників¹.

Трактування виборчої системи як системи суспільних відносин дає змогу класифікувати вибори за різними ознаками.

За територіальною ознакою вибори бувають:

— загальнонаціональні (загальнодержавні), що здійснюються на
території всієї країни. В Україні до таких належать вибори до Верхов­
ної Ради України, вибори Президента України;

— локальні (іноді їх називають місцевими, комунальними,
адміністративними) — як правило, це вибори до представницьких ор­
ганів місцевого самоврядування. До локальних виборів в Україні нале­
жать вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
а також вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у
містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів.

За суб'єктами розрізняють:

— вибори народних депутатів України;

— вибори Президента України;

— вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

— вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у
містах, районних, обласних рад;

¹ Лавринович О. В. Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2001. — С. 5.

— вибори сільських, селищних і міських голів.
За часом проведення вибори поділяють на:

— чергові, що проводяться в період закінчення строку повнова­жень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;

— позачергові, або дострокові, що проводяться в разі достроково­го припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду вибор­чого органу або посади;

— повторні, проводяться у разі, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися. Повторними вва­жаються також ті, які проводяться після того, коли на виборах бало­тувалося не більше двох кандидатів і жодного з них не було обрано;

 

— вибори депутатів замість депутатів, сільських, селищних, міських голів, які вибули. Ці вибори іноді називаються проміжними. Такі вибори, що проводяться в одномандатних виборчих округах у разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення по­вноважень депутата або сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених законодавством України про місцеві вибори. На відміну від старого порядку проведення виборів в Україні, коли цей вид виборів був характерним для всіх видів виборів, за новим виборчим законодавством України вибори замість вибулих народних депутатів, зокрема, відбуваються тільки в разі обрання де­путатів безпосередньо в одномандатних виборчих округах при прове­денні виборів депутатів сільських, селищних рад та сільських, селищ­них, міських голів. Заміна депутатів, які обиралися за списками політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному за­гальнодержавному виборчому окрузі на виборах народних депутатів України та депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутатів міських, районних у містах рад, районних, обласних, міст Києва та Севастополя здійснюється шляхом надання депутатського мандата першому за черговістю необраному кандидату з відповідного списку. Відповідно до положень українського виборчого законодав­ства, якщо у такому списку кандидатів у депутати не залишилося кандидатів для заміщення вакантного мандата, такий мандат зали­шається вакантним до чергових або позачергових виборів;

— вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністратив­но-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

 

152

153

Розділ 14

Вибори в Україні

 

— загальними, основними, коли у виборах за законом мають пра­во брати участь усі виборці держави — у разі проведення виборів на­родних депутатів України, виборів Президента України, виборців, що проживають на території Автономної Республіки Крим — у разі об­рання депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

— частковими (додатковими), коли, наприклад, до 2002 р. попов­нювався склад Верховної Ради України, сільських, селищних рад у разі дострокового вибуття окремих депутатів.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

— дійсні — проведені в порядку, визначеному Конституцією України і відповідним виборчим законом;

— недійсні — під час яких мали місце порушення виборчого зако­нодавства, що вплинули на підсумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів у світовій практиці розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Мажоритарна виборча система є найстарішою серед виборчих си­стем. Мажоритарною називається така система визначення резуль­татів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу отримують тільки ті кандидати, які здобули встановлену зако­ном більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються невбраними. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють: мажоритарну систему абсолютної більшості; мажоритарну систему відносної більшості; мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

У разі застосування мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляються варіанти багатомандатних округів. У одномандатних округах голосують зазви­чай персоніфіковано, у багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи утворюються у Японії, СІЛА, Росії, а тепер — і в Україні.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості) являє собою найпростіший різновид мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За умов однакової кількості на­браних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством використовується процедура жеребкування. За цієї системи голосування відбувається в один тур. Як правило, не вста­новлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні.

154

Недоліком цієї системи є те, що вона не дає можливості врахову­вати інтереси всіх виборців округу, оскільки кандидат може бути об­раним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування. Ця система фактично анулює се­редні й малі партії.

В Україні мажоритарна система відносної більшості була запрова­джена з прийняттям масиву виборчого законодавства 1997—1998 pp. частково на парламентських і повною мірою на місцевих виборах. У той час відповідно до частини другої ст. 1 Закону України «Про ви­бори народних депутатів України»¹ 225 депутатів парламенту обира­лися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості. Згідно з Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»² вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради відбувалися за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних ви­борчих округах. Відповідно до закону вибори сільського, селищного, міського голови також проводилися за цією виборчою системою по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого збігалися з межами села, селища, міста. Також відповідно до ст. 4 цього закону вибори депутатів районної ради проводилися за мажоритарною ви­борчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких збігалися з межами сіл, селищ, міст районного значення, адміністративно-територіальними одиницями району. Ви­бори депутатів обласної ради проводилися за цією виборчою систе­мою по багатомандатних виборчих округах, межі яких відповідно збігалися з межами районів та міст обласного значення, що входили до складу цієї області.

Ще одним різновидом мажоритарних систем є мажоритарна сис­ тема абсолютної більшості: для обрання кандидата вимагається зібра­ти більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 го­лос. Похідна, від якої береться ця кількість голосів виборців, може бути різною: загальна кількість зареєстрованих виборців; загальна кількість виборців, які взяли участь у виборах (отримали виборчі бю­летені); загальна кількість виборців, які брали участь у голосуванні. За цієї системи, як правило, обов'язковим є нижній поріг участі в

¹         Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 43. — Ст. 280.

²         Там само. — 1998. — № 3-4. — Ст. 15.

155

Розділ 14

Вибори в Україні

 

голосуванні. Також іноді встановлюється мінімум кількості голосів виборців, набрання яких теж є умовою обрання кандидата.

Перевага цієї системи — у її потенційному демократизмі, вона вра­ховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком цієї системи є її нерезульта-тивність, оскільки за умов запровадження абсолютних показників мажоритарної системи досить часто відбуваються повторні голосу­вання або повторні вибори. Так, в Україні вибори до Верховної Ради України протягом 1994-1997 pp. неодноразово проводилися саме через використання цієї системи.