Теоретичні основи безпосереднього народовладдя 1 страница

 

ної волі щодо власних інтересів, власної долі (у цілому чи щодо час­тини суспільства або окремих осіб) або щодо інших народів і держав за їх згодою при сприянні політичних партій, їхніх блоків, інших складових механізму безпосередньої демократії або без них»¹. Характерними рисами безпосередньої демократії є:

— пряме волевиявлення народу, тобто участь громадян у прийнятті
рішень, здійсненні влади від його імені;

— прийняття рішення обов'язкового, імперативного характеру.
Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією та
законами України формах безпосередньої демократії є обов'язкови­
ми².

Найбільш адекватним сучасному розвиткові суспільних відносин могло б бути таке визначення безпосередньої демократії. Пряме народовладдя — це система форм безпосереднього вільного воле­ виявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом його прямої участі відповідно до Конституції та законів України у прийнятті політико-правових рішень — формуванні представницьких органів державної влади та органів місцевого самовря­дування і безпосередньому прийнятті (затвердженні) владних рішень (законів) з передбачених Конституцією та законами України питань.

Важливим для розуміння сутності безпосереднього народовладдя є врахування того, що відповідно до змісту Конституції безпосереднє народовладдя як волевиявлення народу може здійснюватись як наро­дом загалом, так і його певними частинами або спільнотами зокрема. Так, прямим волевиявленням народу вважається і волевиявлення територіальних громад. Місцеві вибори і референдуми є волевияв­ленням територіальних громад, які відповідно до ст. 141 Конституції України є основою, пріоритетним суб'єктом місцевого самовряду­вання, і нерідко називаються виявами локальної, місцевої демократії.

Конституція визначає як загальні принципи безпосередньої демо­кратії, так і інституціональні (спеціальні), зокрема принципи виборів, референдумів тощо. Пріоритетними є природно загальні принципи, притаманні всім або більшості форм безпосереднього на­родовладдя.

Відповідно до Основного Закону загальними принципами безпосе­редньої демократи є: принципи суверенності народу; єдиновладдя на­роду; повновладдя народу; безпосереднього волевиявлення народу; поєднання безпосередньої і представницької демократії; пріоритет­ності безпосереднього народовладдя в системі демократії; політично­го плюралізму; конституційності й законності; загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя; рівності у здійсненні без­посереднього народовладдя; принцип реальності безпосереднього народовладдя; гарантованості безпосереднього народовладдя та його захисту.

Принцип суверенності (суверенітету) народу означає верховенст­во влади народу, відсутність над ним іншої суспільної влади всередині країни або за її межами, в міжнародних відносинах. Він закріплений у ст. 5 Конституції України. Цей принцип утвердився з прийняттям Декларації про державний суверенітет України¹, Акта проголошення не­залежності України¹, а згодом — чинної Конституції України.

Суверенітет народу (нації) означає верховенство влади народу як щодо політичних інститутів (партій, держави), так і щодо еко­номічних, ідеологічних, соціальних та інших структур і окремих спільностей, а також незалежність, рівноправність у відносинах з іншими народами і державами.

Принцип єдиновладдя народу означає, що народ є, як зазначається у ст. 5 Конституції, єдиним джерелом влади в Україні. Політичні партії, їхні блоки, державні органи й організації, засоби масової інформації та інші інститути суспільства і держави сприяють здійсненню влади народом, тобто безпосередньому народовладдю, проте єдиним джерелом влади (повноважень), яку отримують органи державної влади та органи місцевого самоврядування, є народ, його воля. Воля народу втілюється в нормах Конституції, законах та інших правових актах.

При цьому для суспільства важливо, щоб ця воля відображала во­лю більшості громадян України і при цьому були враховані інтереси всіх соціальних груп, до того ж своєчасно, повно і на всій території країни. Значною мірою це залежить від політичних партій, які спри­яють формуванню і виявленню політичної волі громадян.

 

¹ Виборче право України: Навч. посіб. / За ред. В. Ф. Погорілка, М. І. Ставнійчук. —
К., 2003.

² Офіційний вісник України. — 2005. — № 41. — Ст. 2605.

132

¹ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 31. — Ст. 429.

² Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 502.

133

Розділ 13

Теоретичні основи безпосереднього народовладдя

 

Принцип повновладдя народу означає, що народ є єдиним джерелом політичної влади в Україні в усіх сферах діяльності суспільства і дер­жави і що органи держави й місцевого самоврядування отримують насамперед владу безпосередньо від народу, що влада партій поши­рюється лише на їх членів, і від імені народу можуть виступати лише органи, обрані (сформовані) й уповноважені народом. А сутністю принципу повновладдя народу у сфері безпосередньої демократії є, звичайно, право народу вирішувати будь-які суспільні питання, за винятками, встановленими Конституцією і законами.

Принцип безпосереднього волевиявлення народу означає можливість прийняття ним рішень безпосередньо шляхом голосування чи в інший передбачений законодавством спосіб при формуванні органів державної влади або органів місцевого самоврядування, прийнятті Конституції і законів або внесенні змін до них тощо.

Нині спостерігається деяке відсторонення від організації процесу волевиявлення народу всіх державних структур. Однак їм належить здебільшого допоміжна роль, наприклад, сприяння в організації ви­борів.

Принцип поєднання безпосередньої і представницької демократії надає можливість обговорення і вирішення одних і тих самих питань загальнонаціонального (загальнодержавного) або місцевого значення як безпосередньо народом шляхом референдуму чи в іншій формі, так і органами державної влади та органами місцевого самоврядуван­ня.

Принцип пріоритетності безпосереднього народовладдя означає пріоритет безпосередньої демократії щодо представницької через її походження, зміст, юридичну вагу актів та інші обставини. Вищим виявом пріоритетності безпосередньої демократії є прийняття кон­ституцій шляхом загальнонаціонального референдуму та внесення до них змін, вирішення на референдумі питань суверенітету, незалеж­ності держав, територіальних змін тощо.

Принцип політичного плюралізму у здійсненні безпосереднього народовладдя охоплює насамперед багатоманітність форм безпосе­реднього народовладдя (вибори, референдуми, народні обговорення тощо), а також можливість політичної діяльності існуючих політич­них партій, за винятком діяльності, забороненої Конституцією і зако­нами, а також можливість утворення нових політичних партій і громадських організацій і вступу до них. Адже відповідно до части­ни другої ст. 36 Конституції України саме політичні партії сприяють

формуванню політичної волі громадян, беруть участь у виборах, на­самперед, висуваючи кандидатів на виборах та у інших передбачених законах формах.

Принцип конституційності безпосереднього народовладдя — це мож­ливість визначення його найважливіших засад і зокрема самих прин­ципів та встановлення певних, зазвичай у виняткових випадках, об­межень насамперед і переважно Конституцією України. Наприклад, відповідно до ст. 37 Конституції України утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі та дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну консти­туційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і те­риторіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоп­лення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалю­вання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переко­нань та право на інформацію можуть бути також обмежені законом у інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання правопорушенням чи зло­чинам, охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

Розвиток і конкретизація положень Конституції України щодо безпосереднього народовладдя, зокрема визначення порядку організації і проведення виборів, референдумів та інших форм безпо­середнього народовладдя, статус інститутів, які забезпечують їх здійснення та гарантії, відповідно до положень самого Основного Закону врегульовуються законами.

Принцип загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя озна­чає, що кожен громадянин України має право брати участь у здійсненні влади незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального похо­дження, майнового стану, місця проживання тощо.

Принцип рівності у здійсненні безпосередньої демократії означає рівні умови для всіх суб'єктів безпосереднього народовладдя, зокрема з-поміж кандидатів, виборців та інших суб'єктів та учасників вибор­чого та інших процесів, рівність їх прав, повноважень, рівність голосів виборців під час голосувань тощо. Засадами цього принципу

 

134

135

Розділ 13

є конституційні положення про те, що усі люди рівні й вільні у своїй гідності та правах і що громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24).

Принцип реальності безпосереднього народовладдя означає відповідність Конституції і законам та міжнародним стандартам існу­ючих суспільних відносин у сфері безпосереднього народовладдя, їхній справжній демократизм. Відтак це насамперед дотримання періодичності проведення виборів та застосування інших форм без­посереднього народовладдя, зокрема референдумів, справжній демо­кратизм виборчого і референдного процесів, тобто порядку прове­дення виборів і референдумів, та інших форм безпосереднього наро­довладдя. Реальність безпосереднього народовладдя — дотримання як загальних, так і спеціальних (інституційних) принципів безпосе­реднього народовладдя, передбачених Конституцією і законами.

Принцип гарантованості безпосереднього народовладдя полягає у його захищеності, непорушності, недоторканності. Цей принцип безпосередньо встановлюється Конституцією і законами. Так, у ст. 71 Конституції України зазначається, що виборцям гарантується вільне волевиявлення. Чинне законодавство про вибори, референдуми та інші форми безпосереднього народовладдя передбачає систему нор­мативно-правових і організаційно-правових гарантій здійснення без­посередньої демократії.

Поряд із загальними принципами безпосереднього народовладдя Конституцією і законами України передбачаються спеціальні (інсти-туційні), зокрема принципи виборів, референдумів тощо. Детально про це йтиметься у наступному розділі.

Розділ 14

Вибори в Україні

14.1. Поняття та правові засади виборів

У вітчизняній і зарубіжній науці конституційного права наявні різні погляди щодо суті і визначення виборів.

На нашу думку, вибори — це суспільно-правовий інститут. За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю — це вияв реальної волі народу, процес здійснення цієї волі, який має відбуватися за допомо­ гою держави (тільки в межах її конституційної компетенції), під кон­ тролем держави (повинен здійснюватися поряд з іншим також: судовий захист усіх без винятку виборчих прав суб'єктів виборчого процесу), проте за своєю суттю це недержавний інститут. Здійснення виборів не має державницької природи, оскільки вибори за своїм змістом — це інститут встановлення влади, зокрема державної; процес формування представницьких органів державної влади і органів місцевого само­врядування.

За своєю формою вибори — це форма безпосереднього народовлад­дя, що здійснюється за умов демократичного суспільства і правової держави тільки в порядку, передбаченому конституцією і законами. Тобто щодо форми здійснення виборів, то тут, на нашу думку, основ­ним є розуміння виборів як юридичного процесу, котрий має внутрішню цілісність і відособленість. Інституціалізація виборів зна­ходить своє відображення в існуванні об'єктивного виборчого права.

 

136

5а-8152

137

Розділ 14

Вибори в Україні

 

Насамперед виборчий процес є прикладом установчого юридич­ного процесу. Це врегульований законом порядок організації та проведення виборів, діяльність уповноважених органів і громадян держави, спрямована на формування конституційного якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Будучи нормативно врегульованим, цей процес відповідно впо­рядкований через систему спонукальних обставин (як певних юри­дичних обставин, що потребують певних юридичних дій) і юридич­них фактів (як юридичних дій, що забезпечують початок відповідних процедур, які закріплюються в нормах матеріального і процесуаль­ного виборчого права). Виходячи з того, що шляхом організації та проведення виборчого процесу відбувається формування консти­туційного складу представницьких органів державної влади, органів місцевого самоврядування та заміщення виборних посад, слід відзначити одну важливу особливість саме виборчого юридичного процесу, пов'язану із суспільною, політичною природою саме ви­борів. Виборчий процес — не тільки і не стільки переважно адміністративний технологічний процес, скільки публічний, конку­рентний процес, у межах якого розгортається політична право-суб'єктність громадян-виборців і шляхом їх волевиявлення відтво­рюється і легітимується діяльність представницьких інститутів влади та управління¹.

Виборчий процес завжди включає в себе встановлену законодавст­вом сукупність процесуальних форм проведення виборів, які визнача­ють кількість та зміст стадій виборчого процесу. Кожний вид виборів, що проводяться в Україні, опосередковується власним виборчим про­цесом, строки та порядок організації і проведення якого визначають­ся відповідною системою виборчого законодавства України. Водночас можна виділити основні стадії організації та проведення виборів, які характерні для всіх видів виборів в Україні: призначення або проголо­шення виборів; формування територіальних виборчих одиниць — ви­борчих округів та виборчих дільниць; формування виборчих комісій; передвиборна агітація; голосування; підрахунок голосів і встановлен-

¹ Веденеев Ю. А., Лисенко В. И. Избирательньїй процесе: понятие и основньїе стадии // Избирательное право и избирательньїй процесе в Российской Федерации: Учебник для вузов / Отв. ред. А. В. Иванченко. — М., 1999.

138

ня результатів голосування, підсумків виборів. Іноді проводиться і альтернативна стадія виборів — повторне голосування.

Отже, виходячи із аналізу виборів за суттю, змістом і формою здійснення їх можна розглядати як передбачену Конституцією та за­конами України форму прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування консти­туційного якісного і кількісного складу представницьких органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування.

Сучасні вимоги до проведення виборів в Україні об'єктивно пе­редбачають їх належне законодавче забезпечення й існування ком­плексного інституту виборчого законодавства України.

Законодавство про вибори в Україні становлять законодавчі акти, які, на нашу думку, можна поділити на чотири групи.

До першої групи належать норми Конституції України, що станов­лять основу системи виборчого законодавства, закладають загальні принципи виборчого права і засади організації та проведення ви­борів.

Друга група — це, власне, спеціальні конституційні законодавчі ак­ти про вибори в Україні: закони України «Про вибори народних депу­татів України»¹, «Про вибори Президента України»², «Про вибори де­путатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»³, «Про Центральну виборчу комісію»⁴ та інші нормативно-правові акти, що приймаються Верхов­ною Радою України.

До третьої групи належать нормативно-правові акти консти­туційного законодавства, зокрема: закони України «Про громадянст­во України»⁵; «Про об'єднання громадян»⁶; «Про політичні партії в Україні»⁷; «Про мови»⁸; «Про свободу совісті та релігійні органі­зації»⁹; «Про державні символи»¹⁰; «Про статус народного депутата

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 38-39. — Ст. 449.

² Там само. — 2004. — № 20-21. — Ст. 291.

³ Там само. — 2004. — № 30-31. — Ст. 382.

⁴ Там само. — 2004. — № 36. — Ст. 448.

⁵ Там само. — 2001. — №13. — Ст. 65.

⁶ Там само. — 1992. — № 34. — Ст. 504.

⁷ Там само. — 2001. — № 23. — Ст. 118.

⁸ Там само. — 1989. — № 45. — Ст. 631.

⁹ Там само. — 1991. — № 25. — Ст. 283.

¹⁰ Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 6. — Ст. 17.

139

Розділ 14

Вибори в Україні

 

України»¹; «Про національні меншини в Україні»²; «Про все­український та місцеві референдуми»³; «Про Конституційний Суд України»⁴.

Найбільшу, четверту, групу нормативних актів становлять галузеві нормативні акти суміжних галузей, якими регулюються певні проце­дури та інститути виборчого процесу. Маються на увазі норми адміністративного законодавства, трудового, житлового, криміналь­ного, кримінально-процесуального, фінансового, які певний час ре­алізовувалися у процесі правового регулювання виборів, а також нові для виборчого процесу норми цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, господарського, митного, інформаційного, сімейного, законодавства про зв'язок, освіту, банківського, податкового, екологічного тощо.

Загалом становлення системи виборчого законодавства Української держави відповідає сучасному світовому, зокрема пост-соціалістичному, досвіду регламентації інституту виборів. Консти­туція України, предметом регулювання якої є, власне, питання організації влади в суспільстві, передбачає, що забезпечення стабіль­ності й перманентності, легітимності і незворотності її існування закладається ще з моменту встановлення цієї влади, тобто забезпе­чується шляхом конституційного регулювання форм прямої демо­кратії і насамперед виборів.

Історично склалося так, що конституційне регулювання виборів визначено як в основному розділі III «Вибори. Референдум», так і в імпліцитних нормах практично всіх розділів Конституції України: зокрема, розділу І «Загальні засади»; розділу II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина»; розділу IV «Верховна Рада України»; розділу V «Президент України» та інших.

За чинною Конституцією України нормативно-правове закріп­лення отримала, по-перше, правова форма виборів. У ст. 5 Конституції України визначено, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Стат­тя 69 Конституції України передбачає, що «народне волевиявлення

¹ Там само. — 2001. — № 42. — Ст. 212.

² Там само. — 1992. — № 36. — Ст. 529.

³ Там само. — 1991. — № 33. — Ст. 443.

⁴ Там само. — 1996. — № 49. — Ст. 272.

здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосеред­ньої демократії».

По-друге, встановлено принципи виборів. Стаття 71 Конституції України передбачає, що «вибори до органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного го­лосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення».

По-третє, частиною першою ст. 77 Конституції України визначено періодичність проведення чергових виборів до Верховної Ради України, частиною п'ятою ст. 103 Конституції — Президента України.

По-четверте, визначено підстави та суб'єкти призначення позачер­гових виборів. Відповідно до частини другої ст. 77 Конституції України позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Пре­зидентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

По-п'яте, визначено виключну компетенцію тільки законодавчого регулювання виборів в Україні. Пунктом 20 ст. 92 Конституції України визначається, що організація і порядок проведення виборів і рефе­рендумів регулюється виключно законами України.

По-шосте, визначено загальні засади утворення Центральної ви­ борчої комісії. Пунктом 21 ст. 85 Конституції України передбачено, що призначення на посаду та припинення повноважень членів Цент­ральної виборчої комісії за поданням Президента України належить до повноважень Верховної Ради України.

По-сьоме, ст. 38 Конституції України поряд з іншими політични­ми правами громадян визначено суб'єктивне активне і пасивне вибор­че право громадян України: «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих ре­ферендумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування».

По-восьме, встановлено нормативно-правове регулювання здійс­нення суб'єктивного активного і пасивного виборчого права. Стаття 70 Конституції України передбачає, що право голосу на виборах і рефе­рендумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведен­ня 18 років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Частиною другою ст. 76 Конституції України встановлено, що на­родним депутатом України може бути фомадянин України, який на

 

140

141

Розділ 14

Вибори в Україні

 

день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні про­тягом останніх п'яти років. Частиною третьою цієї статті передбаче­но, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадя­нин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

По-дев'яте, визначено засади пріоритетної участі партій у вибо­ рах, які проводяться в Україні. Частиною першою ст. 36 Конституції України передбачається, що «громадяни України мають право на сво­боду об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей». Частиною другою цієї статті встановлено, що «політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політич­них партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Консти­туцією і законами України».

По-десяте, перехідними положеннями встановлено конкретні да­ти проведення перших після прийняття Конституції України черго­вих виборів. Чергові вибори до Верховної Ради України, як і було виз­начено, проводилися у березні 1998 р. Такий самий строк визначено і для місцевих виборів. Чергові вибори Президента України проводи­лися в останню неділю жовтня 1999 р. Отже, саме перехідними поло­женнями Конституції України встановлено відлік часу для черговості проведення виборів в Україні на майбутнє.

Певний час порядок проведення виборів в Україні поряд з означе­ною системою законодавчих актів у галузі виборчого права фактично регулювався також рішеннями Конституційного Суду України, зокрема Рішенням Конституційного Суду України у справі за консти­туційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про вибори народних депутатів України¹) та Рішенням Конституційного Суду України у справі за подан­ням Центральної виборчої комісії щодо офіційного тлумачення положень

¹ Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — № 2. — С. 4-19. 142

частини одинадцятої та тринадцятої cm. 42 Закону України «Про вибо­ ри народних депутатів України» (справа про тлумачення Закону Ук­ раїни «Про вибори народних депутатів України»¹.

Крім того, у правовому регулюванні виборів поки що значну роль відіграють підзаконні акти конституційного права, нормативні акти інших галузей права та законодавства, зокрема Регламент Централь­ ної виборчої комісії, Положення про Секретаріат Центральної вибор­чої комісії², постанови Центральної виборчої комісії з конкретних питань організації та проведення виборів.

У 2001 р. у правовому регулюванні виборів з'явилася ще одна новела — з метою створення належних умов для реалізації консти­туційного права громадян вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування, дотримання принципів демократії, відкритості й прозорості здійснення свідомого волевиявлення виборців під час підготовки та проведення виборів на­родних депутатів України, депутатів місцевих рад, сільських, селищ­них, міських голів, що відбудуться у 2002 p., Президент України як га­рант додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина 30 жовтня 2001 р. видав Указ «Про забезпечення реалізації прав фо­мадян, принципів демократичного суспільства, відкритості і прозо­рості у процесі підготовки та проведення виборів 2002 року»³. Цим указом Президент України, практично не втручаючись у виборчий процес, передбачив ряд допоміжних заходів, спрямованих на забезпе­чення демократичних принципів та засад виборчого процесу, роз'яс­нення та вивчення виборчого законодавства України.

Подібний підхід визначено і в Указі Президента України від 23 січня 2006 р. № 62/2006 «Про забезпечення проведення демокра­тичних, чесних і прозорих виборів 2006 року»⁴ та в Указі Президента України від 25 лютого 2006 р. № 151/2006 «Про Громадську раду з пи­тань забезпечення реалізації виборчих прав фомадян України під час проведення виборів 2006 року»⁵. При проведенні позачергових виборів народних депутатів України 30 вересня 2007 р. Президентом України також було видано Указ № 593/2007 «Про забезпечення ре-

¹ Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — № 2. — С. 24-28.

² Збірник нормативних актів, що регламентують діяльність Центральної виборчої
комісії та її Секретаріату. — К., 1998. — С. 7-32.

³ Офіційний вісник України. — 2001. — № 44. — Ст. 1956.

⁴ Там само. — 2006. — № 4. — Ст. 153.

⁵ Там само. — 2006. — № 9. — Ст. 524.

143

Розділ 14

Вибори в Україні

 

алізації виборчих прав громадян України, законності, прозорості та відкритості виборчого процесу на позачергових виборах до Верховної Ради України¹.

Отже, сучасному етапові утвердження якісно нового виборчого за­конодавства відповідають окремі законодавчі акти, що регулюють певні види виборів, а також окремі інститути виборчого права. На на­шу думку, вже сьогодні визрівають досить позитивні тенденції, що можуть бути підставою для розвитку кодифікаційних робіт з метою створення Виборчого кодексу України.