Основи конституційного ладу України

5

Зміст

Розділ 18. Народний депутат України

18.1. Поняття статусу народного депутата України............. 345

18.2. Повноваження і форми діяльності

народного депутата України......................................... 358

18.3. Основні гарантії депутатської діяльності..................... 376

Розділ 19. Конституційний статус Президента України

19.1. Загальна характеристика статусу Президента України 388

19.2. Порядок виборів Президента України

та вступу його на пост................................................... 397

19.3. Функції і повноваження Президента України............... 405

19.4. Правовий статус Ради національної безпеки

і оборони України та допоміжних органів і служб...... 422

19.5. Відповідальність Президента України........................ 425

Розділ 20. Виконавча влада в Україні

20.1. Поняття виконавчої влади і система її органів............ 431

20.2. Кабінет Міністрів України — вищий орган

у системі органів виконавчої влади, його склад,

основні функції та повноваження.................................. 436

20.3. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади...449

20.4. Місцеві державні адміністрації...................................... 454

Розділ 21. Конституційний Суд України

21.1. Конституційний Суд —

єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні..... 463

21.2. Порядок формування Конституційного Суду України 470

21.3. Функції та повноваження Конституційного Суду України 474

21.4. Порядок діяльності Конституційного Суду України

та процедура розгляду ним справ................................. 480

Розділ 22. Органи правосуддя в Україні

22.1. Судова влада в системі державної влади в Україні....'..489

22.2. Суди — виключні органи правосуддя........................... 499

22.3. Система судів загальної юрисдикції,

їх функції і повноваження.............................................. 504

22.4. Статус суддів України................................................... 510

22.5. Адвокатура..................................................................... 519

Зміст

Розділ 23. Прокуратура України

23.1. Поняття конституційно-правового статусу прокуратури України 528

23.2.Система і структура прокуратури................................. 538

23.3.Функції та повноваження прокуратури......................... 547

23.4.Порядок діяльності органів прокуратури..................... 556

23.5.Акти прокуратури України............................................ 559

Розділ 24. Територіальний устрій України

24.1. Поняття територіального устрою України................... 590

24.2. Система адміністративно-територіального

устрою України.............................................................. 609

Розділ 25. Автономна Республіка Крим

25.1. Автономна Республіка Крим — адміністративно-територіальна автономія у складі України 637

25.2.Особливості конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим 652

Розділ 26. Місцеве самоврядування в Україні

26.1. Поняття та політико-правова природа місцевого самоврядування      673

26.2.Основні теорії походження місцевого самоврядування. Сучасна концепція місцевого самоврядування                                                                                     683

26.3.Система та функції місцевого самоврядування

в Україні.......................................................................... 713

26.4.      Організаційно-правова та матеріально-фінансова

основа місцевого самоврядування................................ 727

26.5.                                                                                     Гарантії місцевого самоврядування в Україні 743

Розділ 27. Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

27.1.     Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи

національної безпеки...................................................... 760

27.2. Законодавчі основи забезпечення національної безпеки....766

27.3.Система забезпечення національної безпеки України.. 776

27.4.Поняття, основи та організація оборони

Української держави....................................................... 780

27.5.......................................................................................... Збройні Сили України 787

 

6

7

Вступ

Вступ

Другий том академічного курсу «Конституційне право України» (далі — академічний курс) присвячений основним інститутам сучас­ного конституційного права України.

Враховано при цьому ті процеси, які відбулися останніми роками у житті українського суспільства і держави: проведення консти­туційної реформи у грудні 2004 р., перехід від президентсько-парла­ментської до парламентсько-президентської форми правління, ініціювання реформ адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування, вибори Президента України у 2004 р. та народних депутатів у 2007 р., утворення та діяльність коаліції депу­татських фракцій у парламенті України, прийняття Закону України «Про Кабінет Міністрів України», конституційна криза 2007 р. тощо.

Сучасні тенденції у розвитку конституційного права в Україні та оновлення конституційного законодавства закономірно вимагають якісно нових підходів до процесу викладання відповідних питань у профільних навчальних закладах. Аналіз актуальних проблем класич­ної теорії та сучасної практики конституційного будівництва відобра­жає широкий, активний та складний пошук оптимальних шляхів викладення даної навчальної дисципліни відповідно до нагальних практичних завдань та стану розвитку науки конституційного права.

Другий том академічного курсу є логічним продовженням першого тому підручника В. Ф. Погорілка та В. Л. Федоренка «Конституційне право України: Академічний курс», який побачив світ у 2006 р.

Автори другого тому, спираючись на сучасний досвід розробки нових підручників та навчальних посібників з конституційного пра­ва, пропонують своє бачення шляхів викладення, змісту та форми ма­теріалу даної частини сучасного конституційного права України з урахуванням специфіки відповідних питань, пов'язаних із розкрит­тям основних інститутів конституційного права, їх сутності, змісту, функцій тощо.

У цьому томі висвітлюється широке коло питань так званого інституційного конституційного права України. Матеріал подано відповідно до програми вищих навчальних юридичних закладів, в ос­нову якої насамперед покладено структуру Конституції України. Підручник складається з розділів, кожний з яких поділяється на пара­графи. В цілому обрану авторським колективом першого тому академічного курсу концепцію та архітектоніку підручника було збе­режено, вона повністю відповідає вимогам, які ставляться до такого роду видань, що дало змогу авторам з позицій сучасної академічної науки конституційного права та з врахуванням останніх консти­туційних змін розкрити основні питання курсу.

Починається цей том академічного курсу з висвітлення основних засад конституційного ладу України. Зокрема, розглядаються загальні засади конституційного ладу України і його складових елементів — державного та суспільного ладу.

Широко висвітлено питання конституційно-правового статусу людини і громадянина, а також особливості конституційно-правово­го статусу іноземців та біженців.

Значне місце займають питання, присвячені конституційно-пра­вовим основам організації та здійснення публічної влади, безпосеред­нього народовладдя, виборів та референдумів в Україні.

У розділі, присвяченому теоретичним основам організації і здійснення державної влади, сформульовано поняття державної вла­ди і проведений аналіз системи та основних видів органів державної влади, їх організації та діяльності.

Важливе місце займають питання, пов'язані з публічно-владними інститутами, які функціонують на принципах парламентаризму. Йдеться, зокрема, про питання законодавчої влади, організації та структури українського парламенту — Верховної Ради України.

У підручнику широко висвітлено питання конституційно-право­вого статусу народного депутата України, основні тенденції його роз­витку на сучасному етапі конституційного будівництва.

Значна увага приділена також питанням конституційно-правового статусу Президента України, виконавчої влади, Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції та прокуратури.

Розкрито зміст конституційно-правового статусу Автономної Рес­публіки Крим і місцевого самоврядування, конституційно-правових основ національної безпеки і оборони України.

 

1а-8152

9

Розділ 10

Основи конституційного ладу України

 

Державний лад — закріплена Конституцією України форма організації Української держави. Фактично це система конституційних принципів організації державної влади та здійснення владних повно­важень.

Державний лад є багатогранним явищем. Водночас у кожній дер­жаві він має свої особливості. Це стосується і України. її державний лад, по-перше, має значною мірою перехідний і змішаний характер, тобто знаходиться на стадії становлення.

По-друге, державний лад України характеризується утвердженням її як національної держави. Це виявляється насамперед у тому, що сучасне державотворення в Україні передбачає в своїй основі реалізацію багатовікової української ідеї — створення (поновлення, відродження) самостійної (незалежної, суверенної), соборної (єди­ної, унітарної), вільної, демократичної, справедливої, правової, соціальної, розвинутої держави.

Відповідно до Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і куль­тури, розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобут­ності корінних народів і національних меншин України.

Водночас Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами. Державна мо­ва в Україні, державні символи та інші інститути є за своїм походжен­ням переважно національними інститутами етнічних українців.

По-третє, як свідчить процес державотворення останніми роками, Україна утверджується як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських держав та держав світу. Вона значною мірою сприйняла багатовікові досягнення європейської на­укової конституційної думки і практики в галузі державотворення. Зокрема, вчення, ідеї, положення про правову державу, верховенство права, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, про демократію, парламентаризм, місцеве самоврядування, вибори, ре­ферендуми та інші форми прямого народовладдя, про конституційне судочинство, правосуддя тощо.

Зрештою, Україна з часу проголошення своєї незалежності виступає важливим міжнародним чинником, який впливає на інші держави й міжнародні організації та відповідно зазнає їхнього впливу.

10.2. Принципи державного ладу України

Державний лад України базується на системі конституційних принципів. Вони опосередковують насамперед суть держави, її тип, місце і роль у суспільстві.

За Конституцією України основними принципами державного ладу України є: суверенність і незалежність держави; її демократизм, соціальний і правовий характер, унітарність (єдність, соборність) дер­ жави та республіканська форма правління.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною державою. Це означає внутрішній і зовнішній суверенітет, неза­лежність нашої держави у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Внутрішній суверенітет — це насамперед суве­ренітет у внутрішньополітичній сфері, який означає незалежність держави від інших суб'єктів політичної системи, насамперед від політичних партій і блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб'єктів. Держава за­лежить лише від одного суб'єкта політичної системи — Українського народу.

Україна має у повному обсязі суверенітет у зовнішньополітичній сфері. Утвердження зовнішньоекономічного суверенітету та суве­ренітету в інших сферах зовнішньої діяльності нашої держави в по­вному обсязі є значною мірою її наміром, програмою, метою.

Принцип демократизму держави опосередковує передусім взаємовідносини держави і суспільства, держави й особи. Цей прин­цип ґрунтується насамперед на демократичних витоках і традиціях українського державотворення, проявляється в сучасних принципах формування органів державної влади, в їх системі, структурі, складі та основних засадах функціонування.

Демократичною є держава, яка постійно, всебічно і повно виражає волю народу. Мається на увазі як загальна воля народу, так і воля окремих соціальних груп, спільностей та воля кожної окремої осо­би — людини і громадянина. Тобто демократичною є держава, яка здійснює владу народу з його волі та відповідно до його волі.

Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава має бути виразником, представником і захисником як публічних (загальних) інтересів народу, так і інтересів кожної людини і громадянина (при­ватних інтересів).

 

12

13

Розділ 10

Основи конституційного ладу України

 

(^VVV^%^ Л V^^ ЛЛ N^ ЛЛ ^^ ЛЛЛ V № '^ Л ^

«ЛЛЧЧІЛЛГЛЇЛЛППЛЛЛПЛИЛЛ ^

 

Соціальною державою вважається держава, діяльність якої спря­мована «на створення реальних стандартів матеріального добробуту, освіти, охорони здоров'я тощо і забезпечення таких стандартів для всіх громадян (індивидів), а також на мінімізацію фактичної соціаль­ної нерівності з її економічними наслідками та створення системи соціальної підтримки (захисту) тих, хто цього потребує»¹.

Термін «соціальна держава» отримав закріплення у конституціях деяких держав після Другої світової війни (Німеччина, Туреччина, Іспанія та ін.). Цей термін включено і до Конституції України. Крім того, відповідно до ст. З Основного Закону людина, її життя і здо­ров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Найбільш повно соціальний характер держави виявляється в системі соціальних прав і свобод людини і громадяни­на, передбачених і закріплених Конституцією України (статті 43-49) та в системі їх гарантій. Зокрема, Конституцією України передбача­ються такі соціальні права, як право на працю (ст. 43), відпочинок (ст. 45), соціальний захист (ст. 46), житло (ст. 47), достатній життєвий рівень (ст. 48), охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне стра­хування (ст. 49) тощо.

Принцип правової держави виявляється насамперед у передбачено­му Конституцією України верховенстві права (ст. 8), здійсненні дер­жавної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), гаранту­ванні прав і свобод людини і громадянина тощо.

Правова держава має спілкуватися і спілкується з особою і суспільством з допомогою правових актів і насамперед законів, які мають відповідати Конституції.

Принцип унітарності держави означає її єдність, соборність з полі­тичного, економічного, соціального, культурного (духовного) та інших поглядів. Вихідним у єдності держави є територіальна цілісність. У Конституції щодо цього зазначається, що територія Ук­раїни у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і

' Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. — К., 2006. С. 67 68.

14

не має політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст рес­публіканського значення (міста Київ та Севастополь), але це не впли­ває і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

Принцип республіканської форми держави полягає в такій ор­ганізації державної влади (формі правління), за якої глава держави (Президент) обирається народом або парламентом шляхом прямих або непрямих виборів на певний строк (чотири — сім років). Україна відповідно до ст. 5 Конституції є республікою, оскільки Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і пря­мого виборчого права шляхом таємного голосування строком на

п'ять років.

За чинною Конституцією Україна є парламентсько-президентсь­кою республікою. Перехід до цієї форми правління було здійснено у зв'язку зі змінами до Конституції 2004 р.

Вибір форми держави залежить від багатьох чинників — історич­ного минулого, традицій, ментальності народу, рівня розвитку демо­кратії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також зовнішніх факторів. Так, президентська республіка утвердилася у США і країнах Латинської Америки в ре­зультаті прагнення до сильної, міцної влади і держави як противаги монархічній формі правління.

У Європі ж президентська республіка, за деякими винятками, практично не утвердилася. Адже європейські демократії (політичні системи) і насамперед відповідні держави сформувалися у жорстокій і часто безкомпромісній боротьбі з абсолютизмом, а потім — з дикта­турою і тоталітаризмом. Тому народи Європи обирають, як правило, такі форми держав, які не містять загрози повернення до диктатури, тоталітаризму, а саме парламентські або змішані види республік.

10.3. Конституційно-правовий механізм Української держави

Державний лад як форма організації держави безпосередньо про­являється у відповідному конституційно-правовому механізмі. Саме

15

Розділ 10

Основи конституційного ладу України

 

останній опосередковується «конституцією» держави з її відповідним устроєм та організацією.

Конституційно-правовий механізм держави — це система її органів і організацій та інших інститутів, які складають організаційно-політичні, організаційно-економічні та інші її організаційні основи.

До організаційно-політичної основи держави, тобто її політичного механізму, належать насамперед органи державної влади, територія, збройні сили та інші державні військові формування, державні сим­воли, столиця держави.

До організаційно-економічної основи держави, тобто її еконо­мічного механізму, належать передусім бюджетна, грошова і банківська системи, державна власність та інші організаційно-еко­номічні важелі діяльності держави.

До соціальної (організаційно-соціальної) основи держави, тобто її соціального механізму, належать переважно громадянство, а також дер­жавні соціальні системи (охорони здоров'я, соціального захисту тощо).

До організаційно-культурної (духовної) основи держави, тобто її культурного (духовного) механізму, належать насамперед державна мова, а також державні системи освіти, виховання, науки, культури тощо.

Ключовим елементом організаційно-політичної основи держави є органи державної влади — Верховна Рада України, Президент України, органи виконавчої і судової влади тощо. Вони діють у встановленому Конституцією України порядку (детальніше про це див. розділ 16 «Тео­ретичні основи організації і здійснення державної влади»).

Характер державного ладу України зумовлений також її тери­торіальним устроєм.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недо­торканною (ст. 2 Конституції України). Територіальний устрій України, тобто організація її території, ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децент­ралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливос­тей, етнічних і культурних традицій.

В Україні як унітарній державі існує єдиний вид територіального устрою — адміністративно-територіальний устрій. Його систему складають Автономна Республіка Крим, області (24), райони, міста, райони в містах, селища і села (ст. 133 Конституції України).

10

Головною складовою економічного механізму держави і державно­го ладу загалом є державна власність. Водночас право приватної влас­ності піднесено до рівня основних (конституційних) прав людини і громадянина, а приватна власність віднесена до основних форм (видів) власності нарівні з державною.

Держава забезпечує захист як права державної власності, так і прав усіх суб'єктів права власності та господарювання (ст. 13 Конституції України).

10.4. Основні функції Української держави

Характер державного ладу відображається у функціях (діяльності) держави, оскільки вони опосередковують собою суть, тип, природу і при­ значення держави. Основні функції закріплено в Конституції України як безпосередньо, так і опосередковано. Йдеться, зокрема, про кон­ституційні норми щодо: змісту і спрямованості діяльності держави та обов'язків держави (ст. 3); здійснення державної влади (ст. 6); держав­ного забезпечення, піклування (статті 11, 12, 13); найважливіших функцій держави (ст. 17) тощо.

Критеріями класифікації функцій держави є основні елементи її діяльності. Такими елементами, зокрема, є суб'єкти, об'єкти, способи і засоби діяльності, мета, завдання діяльності тощо.

Основними суб'єктами діяльності держави є держава загалом, орга­ни її влади тощо.

Основними об'єктами діяльності держави є відповідні сфери такої діяльності. За Конституцією України до системи об'єктних (внутрішніх і зовнішніх) функцій держави належать політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна та ін. Найбільш рельєфно в Конституції України закріплена її політична функція (статті 1, 5, 6, 15, 36, 39, 85, 102, 106, 116 та ін.). Зокрема, держава в особі відповідних органів державної влади визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85), здійснює внутрішню і зовнішню політику (ст. 116) тощо.

Досить повно закріплена в Конституції України також економічна функція держави (статті 13, 14, 41, 42, 85, 106, 116 та ін.). Так, держава в особі відповідних органів державної влади здійснює від імені Українського народу права власника на природні ресурси, забезпечує

17

\

Розділ 10

Основи конституційного ладу України

.',■.-.-.-.-.-.-.-.-..-                                                                                                                            .-.■Л%^ЛVVV1Л^^Л^V^ЛпЛпл.^.■.■^■^-.                                                            .,-.-.-.-л-«глг«У«

захист прав усіх суб'єктів власності господарювання (ст. 13), охороняє основне національне багатство — землю (ст. 14), забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ст. 42), розробляє, затвер­джує і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку України (ст. 85, 116), встановлює порядок утворення і функціонуван­ня вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (ст. 92) тощо.

Соціальна функція закріплена у статтях 1, З, 13, 24, 43, 46, 47, 49, 85, 92, 116 Основного Закону. Держава, зокрема, забезпечує: соціальну спрямованість економіки (ст. 13), належні умови для повного здійснен­ня громадянами права на працю (ст. 43), на достатній життєвий рівень (ст.48), гарантує право на соціальний захист (ст. 46), створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговуван­ня (ст. 50), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програ­ми соціального розвитку України (статті 85, 116) тощо.

Культурна (духовна) функція визначена у статтях 10, 11, 12, 53, 54, 85, 116 та ін. Конституції України. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і куль­тури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11), забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст. 10), доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і кому­нальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядип-ломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (ст. 53); сприяє розвиткові науки, охороняє культурну спадщину (ст. 54), розробляє, затверджує і здійснює загаль­нодержавні програми культурного розвитку (статті 85, 116).

У Конституції визначено й зовнішні функції держави: оборони, захисту суверенітету і територіальної цілісності (ст. 17), зовнішньо­політична (ст. 18) і зовнішньоекономічна функції, функція культурно­го співробітництва (гуманітарна функція) тощо. Щодо зовнішньокуль-турної (гуманітарної) функції, то держава, зокрема, сприяє встанов­ленню наукових зв'язків України із світовим співтовариством, забез­печує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що станов­лять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами (ст. 54).

Проблеми основних об'єктних функцій нашої держави, звичайно, не зводяться до формально-юридичних аспектів навіть консти­туційного рівня. Головне — суть і зміст цих функцій. Залежно від то­го, яке суспільство і яка держава остаточно утвердяться, буде склада­тись і закріплюватись система основних об'єктних функцій держави і визначатимуться пріоритети, тобто головні функції держави.

10.5. Поняття і принципи суспільного ладу України

Під суспільним ладом розуміється певна форма організації суспільства, визначена і закріплена Конституцією України, іншими нор­мативно-правовими актами та нормами моралі.

За своєю сутністю цей лад являє собою систему суспільних відно­син (організаційних і функціональних), зумовлену внутрішніми і зовнішніми факторами, — політичними, економічними, соціальни­ми, духовними, історичними, географічними, національними та ін. Це певний тип суспільних відносин, що базується на відповідному типі суспільства.

Сучасний суспільний лад України є перехідним до громадянсько­го суспільства. Істотний вплив на його сутність справляє національ­ний склад українського суспільства, його етнічна багатоманітність.

В Україні, як відомо, проживають громадяни більше ста націо­нальностей (корінних народів і національних меншин). До того ж ук­раїнська нація (з етнічного погляду) ще остаточно не утвердилася як титульна нація, а Український народ ще не повністю сформувався як політична спільність.

На суспільний лад України впливають також такі чинники, як: відносна структурованість українського суспільства; тривале проти­стояння політичних сил (політичних партій та блоків); релігійні відносини, особливо внутрішня боротьба релігійних конфесій; регіональні тенденції і правовий нігілізм, аполітичність і байдужість до національної ідеї певної частини українського суспільства; економічні негаразди тощо.

За змістом суспільний лад є системою політичних, економічних, соціальних, духовних та інших суспільних відносин, тобто відносин в усіх основних сферах життєдіяльності суспільства.

 

18

19

Розділ 10

Основи конституційного ладу України

 

За формою суспільний лад є системою політичних, економічних, соціальних та інших організацій і форм політичної, економічної, соціальної та іншої діяльності.

Як і державний, суспільний лад визначається і гарантується Кон­ституцією і законами України. Але обсяг такого регулювання тут мен­ший, ніж щодо державного ладу. Адже Конституція, проголошуючи свободу (багатоманітність) політичного, економічного й ідеологічно­го життя суспільства, виходить з вимоги максимально можливого невтручання держави в життя і діяльність особи та суспільства.

Конституційні основи суспільного ладу України виявляються на­самперед в основних принципах організації і діяльності суспільства, тобто суспільного ладу. До них, зокрема, належать: принцип суверен­ності суспільства, народу, тобто народного (національного) суве­ренітету; принцип демократизму суспільства; принцип політичного, економічного та ідеологічного плюралізму (багатоманітності); прин­цип законності; принцип етнічної багатонаціональності і політичної єдності Українського народу; принцип соціальної справедливості тощо.

Принцип суверенності суспільства означає суверенність народу, нації, тобто суверенність їх волі та інтересів. У преамбулі Конституції України зазначається: «Верховна Рада України від імені Українського народу, громадян України всіх національностей, виражаючи суверен­ну волю народу, приймає цю Конституцію — Основний Закон України». Проголошений у преамбулі принцип суверенності Українського народу набуває подальшого розвитку в нормативних положеннях, насамперед ст. 2 Конституції України, в якій зазна­чається, що суверенітет України поширюється на всю її територію і природно опосередковується (виражається) всіма громадянами Ук­раїни, та у ст. 5, в якій народ визнається носієм суверенітету в Україні.

Принцип демократизму суспільства полягає у належності влади народу і його участі у здійсненні влади (ст. 5 Конституції України). Саме через цей принцип здійснюється зв'язок суспільства і держави. Висхідною засадою цього зв'язку є: не суспільство для держави, а дер­жава для суспільства.

Демократизм українського суспільства виявляється також у системі політичних прав і свобод громадян України, проголошених і гарантованих Конституцією (статті 33—40).

Принцип плюралізму (багатоманітності), зокрема політичного, економічного та ідеологічного, виявляється у: свободі політичної

діяльності; багатоманітності форм власності й господарювання; плю­ралізмі ідеологій.

Принцип законності означає, що в суспільних відносинах має пану­вати закон. Ніхто не може бути примушений робити те, що не перед­бачено законом. Органи державної влади та органи місцевого само­врядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції).

Водночас і суспільство не повинно ігнорувати закон. Бо відсут­ність правопорядку не на користь ні державі, ні суспільству.

Принцип етнічної багатонаціональності і політичної єдності Українського народу має на меті об'єднання зусиль усіх націй, що на­селяють Україну, для побудови громадянського суспільства і правової держави.

Визнаючи українську націю як етнос титульною, яка дає назву державі та визначає характер ряду інститутів держави і суспільства (державну мову, державні символи тощо), чинна Конституція закріплює національну політику держави щодо всіх етносів в Україні та всіх етнічних українців, які проживають за межами України.

Принцип соціальної справедливості полягає в конституційному ви­раженні й захисті інтересів всього суспільства, кожної людини і гро­мадянина та кожної соціальної спільноти. Так, відповідно до ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознака­ми раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і куль­турній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї тощо.

10.6. Організаційна структура суспільного ладу України

Основними складовими суспільного ладу є політична, економічна, соціальна і культурна (духовна, ідеологічна) системи суспільства. Голо­вними складовими політичної системи українського суспільства є

 

20

21

Розділ 10

Основи конституційного ладу України

 

народ, держава, політичні партії, територіальні громади та органи місцевого самоврядування.

Народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування.

Держава в особі її органів державної влади забезпечує здійснення влади, тобто волі народу. Політичні партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах і рефе­рендумах.

Визнання територіальних громад і органів місцевого самовряду­вання основними складовими політичної системи грунтується на по­ложеннях Конституції і Закону України «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні». Тут говориться, що територіальні громади беруть участь у здійсненні безпосереднього народовладдя у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць, зокрема, забезпечують проведення місцевих референдумів (ст. 143 Конституції), а органи місцевого самоврядування є інститутами, через які (нарівні з органа­ми державної влади) відповідно до ст. 5 Конституції народ здійснює владу.

Основним системотворчим елементом суспільного ладу є економічна система суспільства, тобто система основних форм власності й еко­ номічної (господарської) діяльності. Йдеться, зокрема, про: власність Українського народу (ст. 13); власність держави, комунальну власність і приватну власність (ст. 41). За Конституцією України зем­ля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні ресурси її континен­тального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктом права власності Українського народу (ст. 13). Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених чинною Консти­туцією України. Винятком є право власності на землю, що вважається основним національним багатством. Це право набувається і реалі­зується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Управління об'єктами державної власності здійснює відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів України. Він же забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності (ст. 116).

Управління майном, що перебуває в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ст. 143).

22

Найбільш повне закріплення і регулювання на конституційному рівні одержала приватна форма власності. Ця форма власності зрівняна за своїм статусом з іншими формами і зняті практично всі обмеження, які існували щодо її попередниці — особистої власності. За чинною Конституцією України кожен має право володіти, корис­туватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інте­лектуальної, творчої діяльності (ст. 41) практично без жодних обме­жень. Причому право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41). Приму­сове відчуження об'єктів права приватної власності може бути засто­соване як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування її вартості, звичайно, якщо це право набуто в порядку, визначеному законом.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду і у випадках, обсязі та порядку, встановленому законом (ст. 41 Конституції України).

Поряд з державним управлінням економікою (державним госпо­дарюванням) правомірною є різноманітна підприємницька діяль­ність фізичних і юридичних осіб. Кожен має право, як зазначається в Конституції України, на підприємницьку діяльність. Держава, за Конституцією, забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ст. 42).

Важлива роль у формуванні й функціонуванні суспільного ладу України належить її соціальній системі, яка являє собою систему (сукупність) соціальних спільнот та об'єднань (організацій) і форм соціальної діяльності (соціальних послуг тощо). Йдеться, зокрема, про соціальні групи, трудові колективи і територіальні громади, сім'ю, а також громадські організації — профспілкові, молодіжні, жіночі тощо.

Багатоманітність елементів суспільного ладу в Україні загострює проблему їх взаємодії під кутом формування громадянського суспільства в Україні. Тут недостатньо сподіватися тільки на допо­могу держави. Потрібно було б посилити регулятивну роль неправо-вих норм (звичаїв, норм моралі тощо) у суспільному житті. Грома­дянські структури мають бути більш активними у формуванні політики держави. їм доцільно передати частину функцій, які нині виконують державні органи (зокрема, з питань забезпечення гро­мадського порядку). Ці ж структури могли б посилити громадський

23

Розділ 10

Основи конституційного ладу України

 

контроль за діяльністю державних органів у сфері забезпечення прав і свобод громадян.

10. 7. Гарантії конституційного ладу України

Конституційний лад України (державний і суспільний) забезпе­чується системою організаційно-правових та інших гарантій, перед­бачених Конституцією України. Йдеться як про систему відповідних державних органів, так і спеціальні конституційні засоби. До остан­ніх, зокрема, належить провідне місце в гарантуванні конституційно­го ладу, відведене Українському народу. Саме він є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні (ст. 5).

До конституційних гарантій належать також жорсткі умови поряд­ку внесення змін до тих частин і положень Конституції, які стосують­ся основ конституційного ладу. Зокрема, згідно зі ст. 156 Конституції України законопроект про внесення змін до розділу 1 «Загальні заса­ди», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» подаються до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верхов­ної Ради України і за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України (ст. 156). При цьому повторне подання законо­проекту про внесення змін до розділів І, III і XIII цієї Конституції Ук­раїни з одного і того ж самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Ряд положень Конституції України взагалі не можуть бути змінені. Відповідно до ст. 157 Конституція України не може бути змінена, як­що зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод лю­дини і громадянина або вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Також Консти­туція не може бути змінена в умовах воєнного чи надзвичайного стану (ст. 157).

Поряд з Конституцією важлива роль у гарантуванні консти­туційного ладу належить також конституційному законодавству (законам про вибори, референдуми, політичні партії та інші

об'єднання, про органи державної влади, про територіальний устрій тощо), а також іншим галузям законодавства, зокрема адміністратив­ному, кримінальному, інформаційному, митному, військовому тощо.

Основним гарантом конституційного ладу є, звичайно, держава — як загалом, так і в особі її відповідних органів (ст. 17 Конституції України). Пріоритетна роль серед них належить парламенту — Вер­ховній Раді України. За чинною Конституцією Верховна Рада України вносить зміни до Конституції України; призначає всеукраїнський ре­ферендум з питання про зміну території України; приймає закони; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики; затверджує за­гальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколиш­нього середовища; призначає вибори Президента України; заслухо­вує щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошує за поданням Президента України стан війни і укладення миру, схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Зброй­них Сил, Служби безпеки України, інших створених за законом військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; надає в установлений законом строк згоду на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсує міжнародні договори Ук­раїни (ст. 85) тощо.

Звичайно, пріоритетна роль Верховної Ради України у гарантуванні конституційного ладу випливає насамперед з її головної функції, а са­ме — законодавчої. Адже за Конституцією лише законами України визначаються: організація і проведення виборів і референдумів; заса­ди утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань грома­дян, засобів масової інформації; засади зовнішніх зносин, зовнішньо­політичної діяльності, митної справи; основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського поряд­ку; територіальний устрій України; правовий режим державного кор­дону; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної ситуації, а також статус органів державної влади і місцевого самоврядування. Зокрема, виключно законами України визначаються організація і по­рядок діяльності Верховної Ради України, статус народного депутата; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної

 

24

25

Розділ 10

Основи конституційного ладу України

 

служби, організація державної статистики і інформатики; судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, атакождіяння, які є злочинами, адміністративними та інши­ми правопорушеннями та відповідальність за них і засади цивільно-правової відповідальності.

Нарівні з парламентом самостійними, хоч і не основними, гаран­тами конституційного ладу є парламентарії — народні депутати Ук­раїни. Про це свідчить, зокрема, присяга, яку вони складають перед Верховною Радою України, вступаючи на посаду. Вона має такий зміст: «Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції та законів України, виконувати свої обов'язки в інтере­сах усіх співвітчизників». Тобто народний депутат сприяє здійсненню Верховною Радою України функцій гаранта конституційного ладу, а також і сам їх здійснює.

Президент України за своїм правовим статусом є гарантом держав­ного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 101). Він, зокре­ма, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і право-наступництво держави; представляє державу в міжнародних відноси­нах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держа­ви, веде переговори та укладає міжнародні договори України; призна­чає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України (відповідно до ст. 156, тобто щодо основ конституційного ладу), проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил Ук­раїни, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони країни; очолює Раду національної безпеки і оборони України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державної незалежності України (ст. 106).

Важлива роль як гарантам державного і суспільного ладу належить Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним орга­ нам виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснен­ня внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Консти-

туції і законів України, актів Президента України, розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи (ст. 116 Конституції України).

Важливими у справі гарантування конституційного ладу є функції і повноваження Конституційного Суду України. Він, за Конституцією України (ст. 147), вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції, законів та інших правових актів Верховної Ради України в частині, що стосується конституційного ладу України.

Значна роль у гарантуванні конституційного ладу належить орга­ нам правосуддя при розгляді кримінальних справ про злочини проти конституційного ладу, а також прокуратурі й адвокатурі.

Але не тільки державні інститути є гарантами конституційного ла­ду. Істотна роль у здійсненні відповідних функцій належить політич­ ним партіям, засобам масової інформації, політичній, економічній, соціальній і культурній системам нашого суспільства. Так, відповідно до Конституції політичні партії в Україні сприяють формуванню і вира­женню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Водночас утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, пору­шення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворож­нечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення забо­роняється (ст. 37 Конституції України).

Конституція України опосередковано визнає суб'єктами гаранту­вання конституційного ладу також засоби масової інформації та інші мережі, системи і засоби. Зокрема, гарантується право на інфор­мацію, тобто право кожного вільно збирати, зберігати, використову­вати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Конституція України містить положення, за якими здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського по­рядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони

 

26

27

Розділ 10

здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34).

Певна роль у гарантуванні конституційного ладу України нале­жить також міжнародним організаціям. Йдеться, зокрема, про ООН, Раду Європи, ОБСЄ, Європейський Союз тощо. Представники дея­ких з цих організацій, наприклад, відіграли позитивну роль у врегу­люванні складної політичної ситуації в Україні під час помаранчевої революції. Рада Європи періодично здійснює моніторинг виконання підписаних Україною конвенцій цієї організацій з прав людини, тощо.

Розділ 11

Загальна характеристика

конституційно-правового статусу людини

і громадянина в Україні

11.1. Правовий статус людини і громадянина як інститут конституційного права

Етимологічно поняття правового статусу особи (від лат. зШш — ста­новище) пов'язане з правовим становищем індивіда як суб'єкта пра­ва в суспільстві та державі, учасника суспільних відносин і свідомої діяльності. Це становище визначається не тільки юридичними, а й іншими соціальними нормами, а тому називається соціальним (суспільним) статусом особи. Він визначається всією сукупністю еко­номічних, політичних, моральних та інших засад життєдіяльності суспільства і держави в конкретний період розвитку.

Терміни «особа», «людина», «громадянин» широко використову­ються в законодавстві.

Термін «людина» визначає людську істоту з природного погляду як невід'ємну складову живої природи, живий організм, що підко­ряється біологічним законам і який з огляду на особливості свідо­мості та психіки пристосований до суспільного способу буття разом із собі подібними. Кожна людина народжується з ознаками належності до людського роду та рядом індивідуальних рис, які притаманні

 

28

29

Розділ 11