ІІ. Проблема походження Києва, Київської Русі. Еволюція політичного й соціально-економічного розвитку Київської Русі.

Дискусійними сьогодні залишаються як проблема походження самої держави Київська Русь, так і Києва. Існує багато різних теорій, найбільш відомими є норманська і анти норманська теорії походження Київської Русі.

Але розпочнемо спочатку з походження Києва, адже його заснування взагалі заховано у глибині століть й оспіване поетичними легендами. Неясно й досі, «чи відповідає істині сюжет про заснування Києва в VІ столітті Києм». На думку авторів «Історія України: Неупереджений погляд. Факти. Міфи. Коментарі» (Харків, 2007. – С.32, 37) сумнівними видаються відомості щодо тривалості життя самого Кия – 124 роки, а також твердження про те, що його було обрано угорським королем в 9-річному віці, згодом він навчався в Константінополі, відвідував Рим. Викликають сумніви й походження князів Аскольда і Діра (до речі, Діра вважають начебто старшим братом київського князя Аскольда, при якому Дір був або радником, або співправителем).

Деякі вчені вважають Аскольда і Діра прямими нащадками Кия, інші – взагалі цього не визнають.

Про братів Кия, Щека, Хорива та сестру Либідь згадує Нестор-літописець в «Повісті минулих літ».

У третій редакції «Повісті минулих літ» Аскольда і Діра названо варягами; дехто називає Аскольда – засновником підвалини державності на Русі.

Візантійський імператор Костянтин Багрянородний, який писав в середині ХХ ст., відмітив, що Київ мав другу назву – Самватас (давня назва, з хозарської мови перекладається як «верхні укріплення»).

На думку сучасних археологів, міське населення на території Подолу з’явилось не раніше 880 року, а сучасна традиційна точка зору така: столиця Київської Русі Київ з 882 року.

Літописи пов’язують дату розбудову Києва з полянським князем Києм, іноземна хроніка також підтверджує наявність міста Києва на початку нашої ери (принаймні за часів розбудови Костянтинополя (324-330 рр. н е.) про Київ вже знали! Отже, легендарні брати – Кий, Щек, Хорив звели кремлі на Київських горах над Подолом, поклавши початок літочисленню верхньої, нагірної частини Києва. Але нижня частина Києва існувала ще давніше зі своїми святилищами на горах, що нині звуться Хоревиця, Щековиця та Київська гора. В 1893 році український археолог В. Хвойка дослідив древнє поселення на Подолі неподалік Кирилівської церкви. Це поселення отримало назву «Кирилівської стоянки», археологія приголомшена – ця стоянка датується 25 тисячами років до нашої ери! Тобто ця київська земля здавна була заселена!  

Дехто вважає засновниками Києва хозарів, для яких «місто було важливою опорною фортецею на торговельному шляху від Ітіля до Регенсбурга». Цю точку зору підтримує автор роману «Азія» О. Сулейменов.

Існує ще одна цікава, але підзабута позиція щодо виникнення Києва: наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. історики І. Деревський і М. Малишевський «стверджували, що Київ як міське поселення заснували євреї. М. Закревський у книзі «Історія Києва» писав, що початкова назва Києва – «Цієв», або «Кіун», нібито свідчить на користь такої концепції». Існує також цікавий вірменський варіант легенди про заснування Києва, про який згадував в свій час і навіть зробив цікаве дослідження видатний археолог і український мовознавець, академік Микола Якович Марр (ще в 1924 р. вийшла його праця «Книжні легенди про заснування Куара у Вірменії й Києва на Русі». Микола Марр так само, як і український історик Микола Костомаров схильні вважати, що «переказ про засновника Києва є дорогоцінною відомістю». Академік М. Марр ставить питання про скіфське походження самої легенди про 3-х братів і намагається висвітлити її з позицій кавказознавства (подробніше див.: Інтернет-ресурс:Режим доступу http://referat-ok.com.ua/istorija-ukrajini/zasnuvannya-Kijeva). За М. Марром, письмово вперше легенду виклав відомий давньовірменський історик Зеноб Глак (VІІ ст., але народна традиція відносить його життя до V ст.). Сам академік М. Марр зазначає, що «легенда своїм єством, ґрунтовним ядром сягає часів, значно давніших за ІV – V ст. н.е.». Імена трьох братів у вірменській легенді _ Куар, Мелтей (або, в іншому прочитанні, Мегтей) і Хореан. Тобто, як на нашу думку, точно є над чим поміркувати. Здійснивши глибокий аналіз археологічних матеріалів, літописних джерел, академік дійшов висновків: «маємо справу з племінною легендою скіфів» - давніх мешканців України, відомих історикам ще 2500 років тому; три брати символізують три різних племені; Кий – це скиф, який і є засновником не одного Києва, а навіть «десятка (а можливо, десятків) поселень»; і ще один його висновок, який заслуговує на увагу дослідників: «дослідження проблеми походження легенди про заснування Києва, як і взагалі дослідження найдавніших культур і мов України, буде дуже неповним без залучення відомостей про мови й культури Кавказу», це, дійсно, має рацію, адже зв’язки давнього населення України з народами Кавказу були потужними й про це свідчать різні літописні джерела.

 Як бачимо, єдиних поглядів щодо заснування Києва поки ще немає. Зрозуміло одне – Київ було засновано дуже давно, ймовірне за все, навіть набагато раніше, ніж Vстоліття.

Норманська теорія еволюції державності на Русі. За літописом «Повість минулих літ», близько 862 р. слов’янські і фінські племена Псково-Новгородської землі покликали на князювання Рюрика – представника скандинавської аристократії. Над літописом працювали багато літописців: розпочав ієродиякон Печерського монастиря Нестор (писав в 1112-1113 рр.), при цьому використав візантійські хронічки Іоанна Малали, Георгія Амартола, розповіді боярина Яна Вишатича тощо; сучасного вигляду «Повісті» надав ігумен Видубицького монастиря Сильвестр; ігумен Мойсей Видубицького монастиря продовжив цей літопис до 1200 р. (див.: Петровський В.В.. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / В.В. Петровський, Л.О. Радченко, В.І. Семенко − Х.: ВД «Школа», 2007. – С. 34-37).Після смерті Рюрика в Києві князював Олег (882-912), який об’єднав Київську землю зі Славією на Півночі. Приєднав до Києва також сіверян, деревлян, уличів, тиверців, кривичів, радимичів. Підгрунтям появи «норманської теорії походження Київської Русі» стала поява на Русі перших князів скандинавського походження. Цьому сприяв й той факт, що для вивчення та аналізу стародавніх літописів та написання повної історії Російської імперії до Росії у ХVІІІ ст. були запрошені німецькі вчені Г. Байєр (1654-1738), член Академії наук у Санкт-Петербурзі з 1725 по 1738 рр.і який вважається фундатором норманської теорії походження Київської Русі. Протягом шести років вивчав «Повість минулих літ» німецький історик А. Шльоцер (1735-1800 рр.), який зробив висновок, що «варяги на Русі були для державних структур важливим, але допоміжним елементом – військовою кастою. Г. Міллер (1705-1783) зібрав велику колекцію копій старовинних джерел з історії Русі, оригінали яких пізніше були втрачені. Усі примірники його дисертації під час дискусії 1749-1750 рр. було спалено – саме тому, що автор не піддавав сумніву тезу про закликання варягів до Північної Русі».

Антинорманісти: російський історик В. Татіщев (1686-1750) вважав: запрошення варягів – не що інше, як міф. Такої самої думки був і Михайло Ломоносов.

Сьогодні: сучасні історики, спираючись на 39 томів літописів, які були зібрані протягом 1842-1997 років, «оцінюють сюжет про Рюрика та його дружинників як цілком вірогідний». Не слід заперечувати тому, що варяги дійсно становили ударну силу князівських військ на Русі (вони мали високі військово-тактичні вміння, бойовий досвід, навички). Доведено, що частина мечів для дружинників київських князів була привезена з Німеччини (з Рейнської землі), можливо, навіть зі Скандинавії. Не варто заперечувати й тому, адже це є історична правда, що «аналіз підписів у договорах 911 та 944 рр., укладених з Новим Римом (Візантією) київськими князями Олегом та Ігорем, показав, що в них відповідно 80 і 68 % імен військової верхівки були явно варязькі: Карл, Роанд, Ігелд, Анун, Алдан, Фарлаф та ін.. Були з-поміж імен ще й іранські: Сфандр, Прастен, Істр, а також кілька слов’янських імен. Тривалий час щонайменше сім найбільших порогів Дніпра мали типово скандинавські назви: Ессуні (Не спи!), Геландрі (Шум порога), Аїфф (Ненаситець), Улворсі (Острівець порога), Варуфорос (Вільний) та ін. Саме так вони згадуються у трактаті імператора Костянтина Багрянородного».

Як відомо, сучасний підручник: Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / В.В. Петровський, Л.О. Радченко, В.І. Семенко − Х.: ВД «Школа», 2007 складено авторським колективом на основі раніше невідомих для українських дослідників документів, матеріалів. Цінні й раніше невідомі матеріали отримано авторським колективом від німецьких, шведських, американських, англійських, канадських, австралійських, польських, російських, болгарських, швейцарських дослідників, істориків, послів, зарубіжних бібліотек, архівів, а тому викликають великий інтерес, адже надають можливість поглянути на історію українського народу іншими очима, невідомими документами, поглядами, позиціями. Невипадково авторський колектив дійшов до таких виважених і толерантних висновків: ««Сучасні вчені вважають, що свій внесок у формування й зміцнення державних інституцій Русі зробили як нормани, так і місцеве населення, завдання науки – лише уточнити роль кожної сторони. Слід зазначити, що на Заході нормани виступали як завойовники, а не прискорювачі прогресу: західноєвропейська цивілізація була їм чужою. Тим часом Русь не зазнала кривавих сутичок з ними, подібних до битви короля франків Людовика ІІІ з норманами біля річки Сомми 3 серпня 881 року.

У 90-х роках ХХ ст. у шведському місті Норрчепінгу було зведено пам’ятник першим руським князям: Рюрику, Олегу (Олафу), Ігорю (Інгвару). Відомо, що Олег став великим князем київським, спираючись на допомогу варягів. У князя Святослава правою рукою у військових справх був скандинав Свенельд. Ярославу Мудрому допомогли розбити печенігів теж вікінги, а в битві його війська з дружиною брата Мстислава вирішальну роль відіграли норманські дружини на чолі з Янкуном». Залишається тільки зауважити, що історія не терпить усякого роду приховувань, не любить кон’юнктурщини, а тому історична правда рано чи пізно перемагає.