Соціально-економічний розвиток Київської Русі: етапи еволюції

Для раннього етапу становлення та соціально-економічного розвитку Київської Русі - ІХ ст. – характерна була система експлуатації населення військовою знаттю – князем та його дружиною, які здійснювали процес збирання данини з підлеглого населення на певних територіях. Це був час, відомий як «полюддя». Княгиня Ольга впорядкувала збір данини: було встановлено розміри данини – уроки, визначено адміністративно-господарські осередки, де представники князівської влади регулярно збирали встановлену данину – погости. Протягом Х ст. відбувається захоплення князями общинних земель й виникнення доменіального вотчинного) землеволодіння великого князя. Великий князь київський вважася головним власником землі. Удільні князі володіли окремими землями. Процес становлення вотчинного землеволодіння – це процес закріплення певних територій (земель) за певною гілкою князівського роду. У Київській Русі, а потім її спадкоємиці – Галицько- Волинській землі (державі) були дві основні форми землеволодіння: умовне (помістя) і безумовне (вотчина). Упродовж століть ці форми землеволодіння співіснували. В ХІ ст.. земельна власність зосереджується й в руках верхівки служилої знаті – бояр та православної церкви. У Х-ХІІ ст. відбувається процес формування васальних відносин, коли за вірну службу князь дарував дружинникам, боярам землі, міста та містечка, села. Важливо знати, що дарувалась не територія, а лише право стягувати з неї податки. На відміну від дружинника, васал мав свій дім, господарство. (Сеньор, сюзерен – у середні віки феодальний земельний власник; сеньйорат – система земельної власності; власник сеньйорії, який мав залежних селян, а також васалів – залежних від нього феодалів. Васалітет, васал – це система взаємостосунків між феодалами-васалами і феодалами – сеньорами. Васал отримував від сеньора феод - вотчину, спадкове володіння за військову службу князеві, сюзерену, сеньору тощо). Поступова формувалась помістна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі у спадок без згоди князя. В міру ослаблення князівської влади, формується вотчина – спадкове володіння (рішення прийнято у Любечі 1097 р. на з ’ їзді феодалів). З цього часу земля могла вільно відчужуватися (даруватися, продаватися, передаватися у спадок). Формувалися й форми селянських повинностей: частина продуктів (данина), пізніше – грошовий податок, відробітки. Формувалась соціальна піраміда суспільства: верхівку посідали князі; панівні верстви – бояри, впливові дружинники; привілейована соціальна група – дружинники; привілейована верства – духівництво: верхівка- митрополит, єпископ, ігумени монастирів; а також нижня – рядові священнослужителі. Середній щабель суспільства: міська заможна верхівка, купці. Нижчі щаблі соціальної піраміди: смерди (селяни) – вільна частина населення, платили данину, вони – колишні общинники, мали власне господарство, поле, двір, худобу, відбували військову повинність.; закупи, напіввільні люди (відробляли у землевласника за позику – гроші (купу); рядовичі, напіввільні люди (мали із землевласником договір-ряд); челядь - невільні люди (раби); наймити (наймалися на роботу на певних умовах), холопи      - невільні люди (раби);,ізгої (люди, яких з різних причин ізгоняли з громади, але вони були особисто вільними людьми. На Русі існувало сімейне рабство (хатні раби, челядь). Навіть смерди могли мати рабів (з числа полонених). Холопи (раби) працювали у вотчині й мали одне право (це фіксується у «Руській правді»): після смерті господаря холопка зі своїми дітьми ставала вільною людиною, як і її діти.

  Як підсумок, важливо відмітити, що соціальний процес завершується в першій половині ХІІ ст., тоді, ймовірно, відбувається процес злиття княжих людей і земських бояр – асиміляція своєрідна, яка закінчується виникненням бояр. У ХІІ ст. в Київській Русі формується вотчина як комплексна земельна власність і на землю, і на будівлі, на інвентар тощо. Для Київської Русі, як і для всієї Західної Європи притаманні такі самі форми землеволодіння: довічне (тимчасове) володіння, яке міг за різних обставин відібрати князь. У Західній Європі ця форма землеволодіння відома як бенефіція. Спадкове володіння (вотчина) або феод - в З. Європі. Є ще третя форма землеволодіння – це повна власність на землю - алод. Така форма (алод) існувала як у Західній Європі, так і на території Київської Русі – на Галицьких землях, де свавільні бояри в свій час захопили общинні землі, а тому не бажали підпорядковуватися великому київському князеві, який землі боярам на Галичині не роздавав і вони від Києва не залежали, на відміну від волинських князів, які за службу київському князеві отримували землю й залежали від Києва.