Лекции.Орг

Поиск:


ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФАЗОВИХ ДІЄСЛІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ




РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФАЗОВИХ ДІЄСЛІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

 

1.1. Поняття про фазові дієслова та історію їх вивчення

 

Семантична категорія фазовості активно вивчається, починаючи з 70-х років ХХ ст. До теперішнього часу широке висвітлення отримали проблеми, пов'язані з визначенням сутності фази і фазовості, питання відносини фазовості до категорії виду і до категорії аспектуальності в цілому [Бондарко, c. 78]. При цьому найбільш важливі питання залишаються невирішеними. Так, одні вчені не включають фазову детермінацію у систему ієрархічних аспектуальних відносин, визначаючи її як особливу ознаку [Маслов, c. 18]. Інші безпосередньо пов’язують фазовість з сутністю аспектуальності [Насилов, c. 72].

Наведене відмінність не так вже суттєво, набагато більш важливе значення має відмінність у визначенні самої концепції фазової подільності процесу і способів її вираження в українській мові. По даній проблемі також існують дві точки зору. Відповідно до першої концепції, вираз значення фазовості не зв'язується з категорією виду. Згідно з другою – значення фазовості не тільки безпосередньо пов’язується з категорією виду, але і визначається як відношення процесу, позначеного дієсловом недосконалого виду, до однієї з його фаз, маніфестував формою дієслова доконаного виду.

Значення фазовості є невід’ємним складником семантичної структури дієслова. Однак визначення фазовості як поняття, концепція фазовості як системно-структурного компонента семантики дієслова та можливості дієслівних грамем виражати фазове значення відбивають різне розуміння цієї категорії. Це, безумовно, пов’язано із відсутністю чітко визначеної та мотивованої концепції базової семантики дієслова та із різним розумінням таких понять, як роди дієслівної дії, аспектуальність, акціональність, темпоральність та їх системно-структурних взаємозв’язків [Барчук, с. 197].

Фазисність — це категорія, значення якої вказують на часову фазу даного факту, тобто виражають обмеження процесу певною часовою константою в діапазоні від початку виникнення до завершеності. В основі фазової семантики лежать причиново-наслідкові відношення, що виникають при зіставленні, з одного боку, значення необмеженого процесу, а з іншого – його обмеження. Окремі ключові субстантиви здатні поєднувати навколо себе дієслова із значенням різних фаз дії, утворюючи, таким чином, парадигми. «З одним і тим самим іменником можуть поєднуватися дієслова різних смислових полів, причому змінюється загальне категоріальне значення аналітичної структури. Так створюється фразеологічна парадигма, до певної міри порівнювана з парадигмою морфологічною. Але від морфологічної парадигми фразеологічна відрізняється більшою різноманітністю засобів, що використовуються для вираження аналогічного значення й, особливо, неповнотою, оскільки реалізуються далеко не всі можливі сполуки» [Бойченко, с. 33].

За своїм змістом фазовість не збігається ні з категорією виду, ні зі способами дієслівної дії, з якими вона, проте, тісно пов’язана родо-видовими відношеннями. Фазовість – поняття ширше, ніж вид і спосіб, воно побудоване на уявленні про початок, тривалість і завершеність дії. Членованість дії на фази передбачає її розвиток і прогрес. Різні етапи протікання дії й поділ її на фази пов’язані з низкою семантичних ознак: цілісністю, ітеративністю, серійностю, перервністю, поновленням, миттєвістю й тривалістю і под. Інколи фазовість називають «внутрішнім часом дії», що засвідчує можливість виділення в понятті «дія» певних етапів її розвитку. Уявлення про фазовість дає змогу говорити про поділ дій на тривалі й миттєві. Усе це залежить від того, скільки і які фази лежать в основі реалізації дії. Якщо фаза лише одна – можна говорити про миттєву дію, наприклад: А кінь раптово скаконув у хащу (Б. Грінченко). Якщо ж фаз кілька, у них можна виділити початкову й кінцеву – варто говорити про тривалу результативну дію, наприклад: Льотчик почав неквапом нарізати на сковороді яєчню (О. Гончар). У випадку, коли фаз багато, вони однотипні й абстраговані від часової осі, уявні, слід говорити вже не про дії, а про діяльність суб’єкта, яка перебуває на периферії уявлень про власне дію, якщо взагалі не в концептуальному полі «процес» чи «стан», наприклад: Робітники працюють на монтажі електроніки, відновлюють її, виїжджають до замовників мікроскопи встановлювати (В. Коротич) [Овчиннікова, с. 108].

Функціонально-семантична категорія фазовості завжди цікавила дослідників. У дослідженнях В. С. Храковського, які виконані в межах парадигми функціональної лінгвістики, охарактеризовано категорію фазовості як функціонально-семантичне поле, у якому виділено три структурні компоненти – семантичні класи предикативних слів (насамперед дієслів) із фазовими значеннями; лексико-граматичні, граматичні й контекстуальні засоби, які актуалізують фазові семи; слова і словосполучення на позначення певної фази дії, що вживаються з лексичними класами дієслів першого компонента фазової структури. Останні два структурні компоненти описані оглядово [Храковський, с. 153]. Фазовість як мовна категорія характеризується рядом ознак. Зокрема, їй властива польова структура, ядро якої становлять аналітичні синтетичні дієслівні форми. До аналітичних засобів вираження фазових значень зараховують, окрім дієслів почати, закінчити, продовжити, значний арсенал інших лексичних одиниць із фазовим значенням: кинутися, взятися, піти, залишити тощо, напр.: Вона (Русалка Польова)для тебе досі вже вінок зелено-ярий почала сплітати (Леся Українка). До синтетичних форм зараховують не лише префікси з фазовим значенням, але й усі без винятку афіксальні засоби вираження видових значень корелятивного й дериваційного статусу. У структурно-семантичній моделі макрополя фазовості виділяють поля зачинної фазовості (інгресиви, інхоативи, інцептиви); фази тривалості дії; фази завершення дії або переходу до нового етапу своєї реалізації. Класифікація вибудовується на основі нашарування навколо основної дієслівної семи (ядро становлять фазові дієслова) кожного поля диференційних сем, які конкретизують домінантне значення. Польова структура фазовості передбачає наявність різноманітних синонімічних способів її реалізації з використанням не лише дієслівних засобів, але й інших частин мови, у результаті чого виникають синонімічні синтаксичні структури фазовими значеннями типу: стати сивим – посивіти (результативно-завершувальна фаза). В основі фазовості – бінарна опозиція. У семантичному плані категорія фазовості відображає протиставлення початку й вичерпаності дії, хоча можуть бути виділені й проміжні значення. У будь-якому випадку фаза не може визначатися поза відношенням неперервного процесу до його перервності. Граничність процесу чи його наближення до межі – головна ознака фазовості. Окремі вияви фазовості набувають суто граматичного характеру. Так, значення фазовості варіюється в таких видових опозиціях, які носять корелятивно-граматичний характер: розміщуватися – розміститися (початок і результат) [Сидоренко, c. 17].

Зміст поняття «дієслово» пов’язується звичайно з поняттями «процес, дія, стан». Але, з одного боку, стан є спосіб існування в часі субстанцій і відношень між субстанціями, а процес – це безперервна послідовність станів, що змінюються в часі, у зв’язку з чим стан може бути визначений як процес, схоплений у певний момент або проміжок часу. З іншого боку, процесом є і дія, безперервно пов’язана з виявом у часі причини зміни руху, тобто сили. З цього випливає, що дія є процесом, що асоціюється у свідомості людини з перенесенням руху, із виявом сили, енергії, із зміною станів, обумовленим певними причинами [18]. Таким чином, дії і стан являють собою різновид процесів. Отже, інваріантною ознакою дієслова, його значенням на рівні мови є вираження ним існування в часі. Інакше кажучи, дієслово репрезентує субстанції – підмети – як існуючі в часі, як компоненти процесу. З цього погляду дієслово можна визначити як частину мови, що позначає процесуальність.

Дієслово є центральною частиною мови і називає динамічну ознаку. У визначенні дієслова як частиномовної категорії, наведеному у «Теоретичній морфології української мови» І. Вихованця і К. Городенської, зафіксовано основні категорійні характеристики дієслова, що зумовлюють його центральність у системі частин мови. Автори відомої граматики української мови зазначають, що дієслово – «це центральний клас ознакових слів, що виражають дії, процеси та стани, виступають організаційним ядром елементарного простого речення, мають активну й широку валентність, найбільший набір морфологічних категорій і виконують в реченні основні формально-синтаксичні функції – присудка та головного члена односкладного речення» [Вихованець, с. 218]. Дієслівна багатомірність семантики проектується на граматичні категорії і синтаксичні властивості дієслова. Дієслівна одиниця має феноменальну здатність до симбіозу значень, а властива їй сема реалізується від тексту до тексту кожного разу з іншим відтінком основного значення. Розрізняють дієслова дії, дієслова фізичного стану предмету, дієслова душевного стану, а також дієслова руху, характеристика яких і викликає дискусію серед лінгвістів [Штифорук, с. 67]. Дієслова як основна форма лексичної репрезентації предикатів із семантичної точки зору можуть розглядатися як сукупність семантичних компонентів різного типу. До значення дієслів може належати ціла серія семантичних «доважків», що стосуються ситуації, яка передує дії, що позначається, наступної ситуації, фізичних або інших ознак суб’єкта дії, типу інструмента або знаряддя дії, способу дії, мотиву дії, мети дії, інтенсивності дії або градації ознаки, кванторним характеристикам суб’єкта або об’єкта.

Особливий характер дієслів найвиразніше виявляється в складності, багатокомпонентності та високому ступені ієрархічності їхньої семної структури. Крім того, у дієслова досить важливою є синтаксична зумовленість окремих аспектів його значення, бо воно обов’язково містить у своїй семантиці не тільки парадигматичні, але й синтагматичні компоненти змісту. Своєрідність дієслівної семантики полягає у тому, що, крім власне процесуальної ознаки, дієслово найчастіше містить у своїй семантичній структурі певну кількість субстанційних сем – суб’єктну, об’єктну, інструментальну та ін., поєднуючи у своєму значенні узагальнене уявлення про типову мікроситуацію і відповідні зв’язки та відношення. Найбільш значущі компоненти типової мікроситуації, які начебто вмонтовані в семантику дієслова, набувають свого конкретного прочитання в мікроконтексті. Останнім часом у розвідках із функціональної граматики аналіз семантики дієслів пов’язують із характеристикою їхніх граматичних категорій, оскільки основним недоліком традиційної граматики був недиференційований підхід до опису граматичних категорій, яким формально надавали статус загальнодієслівних без урахування семантики дієслів, що значною мірою проектує чи зумовлює функціонування цих категорій. Безперечним є той факт, що граматичні класи дієслів співвідносні з їхніми семантичними типами чи визначені ними. Дієслівні одиниці є здебільшого предикатами – основними конструктивними центрами речень, у ролі яких найповніше реалізують свою семантику і дистрибутивні ознаки синтагматичного характеру. Окрім загально-категорійного значення дії чи процесу, який розподіляють на власне дію і стан, у класифікації дієслів багато дослідників зважає на такі ознаки дієслів, як активність/пасивність, статичність/динамічність, суб’єктна/об’єктна орієнтованість [Леута 1, с. 9].

Значення дієслова складається з компонентів двох рівнів: ієрархізованих сем, що відображають ознаки денотату (денотативних сем), і сем, що не піддаються ієрархізації і не пов’язаних безпосередньо з ознаками денотату. Як відзначає Р. М. Гайсіна, надбудовуватися можуть не тільки граматичні, але і лексичні семи. Такі лексичні семи, що надбудовуються, здатні відображати суб’єктивне враження від денотату, його емоційну або раціональну оцінку, логічне осмислення тих асоціацій, що визиваються денотатом тощо [Гайсина, с. 59].

Відповідно до того, що елементи ситуації, події, що є денотатом дієслова, можуть бути двох типів:

1) предмети, що дискретно виділяються, і їхні ознаки (субстанції); і

2) процеси (не субстанції) і їхні ознаки [Гак, с. 371], вирізняється два типи денотативних сем: субстанціональні і несубстанціональні. Кожний із цих типів сем вишиковується у свій ієрархічний ряд [Котова, с. 47]. Несубстанціональні семи визначають власне лексичне значення дієслів, субстанціональні ж семи представляють лексико-синтаксичну частину їх значення, відображають функціональні, якісні і кількісні ознаки предметів – учасників позначеної ситуації. На чолі ієрархії несубстанціональних сем знаходяться найабстрактніші семи – сема буттєвості (або статичності) і становлення.

Згідно з дослідженнями Т. М. Сидоренко, фазові дієслова представлені дієсловами на позначення таких фаз як «початок», «тривалість» та «завершення» [Сидоренко, с. 69]. О. М. Соколова розглядає фазові дієслова як категорію слів, процесуальність якість обмежена певною часовою межею в діапазоні від моменту виникнення (початку) до завершеності (закінчення) [Соколов, с. 104].

Проблема обсягу фазових дієслів виводить на питання співвідношення фазовості із видом. Щодо цього існують полярні думки. Відомою є концепція О. М. Пєшковського, який не поширював значення фазовості на дієслова доконаного виду [Пешковский, с. 124]. Згідно з дослідником, не можна сказати «я начинаю заговорить» чи «начну заговорить», «начинаю поговорить», «начинаю улететь», «начинаю купить», «начинаю сесть» і т.ін. Так само не можна сказати «продолжаю заговорить» чи «кончаю заговорить». Причина такої категоричності полягає в тому, що О. М. Пєшковський пов’язував поняття фазовості не з дією узагалі, а із процесом, в основі якого плинність, тобто в сучасній термінології тривалість [Пешковский, с. 125]. Отже, фазові дієслова – це дієслова, що творять аналітичні форми фазового значення, вносячи це значення до тих дієслів, з якими поєднуються у складені сполуки як репрезентанти ідеї процесу в своєму лексико-граматичному значенні: починаю, продовжую, закінчую, а також стати, кинути, перестати, припинити і т.ін. Отже, у О. М. Пєшковського фазові дієслова – засоби вираження фазового значення, з формального погляду допоміжні, лексично неповнозначні (пор.: продовжую співати і продовжую лінію (виступ, стосунки, мораторій і т.ін.)), тобто компоненти так званого дієслівного складеного присудка [Барчук, с. 198].

При дослідженні видів та часової форми дієслів, І, І. Овчиннікова визначила, що за своїм змістом фазовість дієслів не збігається ні з категорією виду, ні зі способами дієслівної дії, з якими вона, проте, тісно пов’язана родо-видовими відношеннями. Відповідно, фазові дієслова – це категорія слів, які не лише характеризуються наявністю виду та дії, але й побудовані на уявленні про

початок, тривалість і завершеність дії [Овчиннікова, с. 108]. Членування дії на певні фази означає її динамічність. Дія передбачає розвиток і прогрес. Різні етапи протікання дії та її членування на фази семантично пов’язані з низкою характеристик: цілісністю, ітеративністю, серійностю, перервністю, поновленням, миттєвістю й тривалістю і под. У зв’язку з цим, І. І. Овчиннікова називає фазові дієслова – словами, які називають «внутрішній час дії», тобто кожна дія співвідноситься з певним етапом. Уявлення про фазовість дає змогу говорити про поділ дій на тривалі й миттєві. Усе це залежить від того, скільки і які фази лежать в основі реалізації дії. Якщо фаза лише одна – можна говорити про миттєву дію, наприклад: А кінь раптово скаконув у хащу (Б. Грінченко). Якщо ж фаз кілька, у них можна виділити початкову й кінцеву – варто говорити про тривалу результативну дію, наприклад: Льотчик почав неквапом нарізати на сковороді яєчню (О. Гончар). У випадку, коли фаз багато, вони однотипні й абстраговані від часової осі, уявні, слід говорити вже не про дії, а про діяльність суб’єкта, яка перебуває на периферії уявлень про власне дію, якщо взагалі не в концептуальному полі «процес» чи «стан», наприклад: Робітники працюють на монтажі електроніки, відновлюють її, виїжджають до замовників мікроскопи встановлювати (В. Коротич) [Овчиннікова, с. 108].

Таксономічні ознаки фазових дієслів охарактеризовані в роботі О. Леути. Фазові дієслова, на думку О. Леути, охоплюють не лише дієслова дії, а дієслова процесу і стану. У дієсловах стану фазовість має специфічне вираження, оскільки усі фазу стану є ідентичними [Леута, c. 140]. Більше того, у дослідженнях О. Селівестрової фазові дієслова об’єднують у собі дієслова дії, процесу та стану в один клас [Селивестрова, c. 97]. На користь того, що ці одиниці можуть бути об’єднані в одну таксономічну групу, свідчить і те, що всі вони представляють відрізки на реальній часовій вісі і не можуть бути абстраговані від неї, тобто і дія, і стан, і процес репрезентують у мові реальні ситуації, які мали, мають або матимуть місце в той чи інший час. Однак логіка дослідника і власне мовний матеріал засвідчують, що все ж таки ці дієслівні одиниці попри наведену схожість в актуалізації уявлень про навколишню дійсність представляють різні семантичні сутності.

У дослідженнях місця фазових дієслів у класифікаціях дієслівної лексики, І. М. Прокопенко, відносить їх до класифікації, в основі якої лежить сема активності:

1) Дейктичні дієслова – це семантичні дієслова, які мають найзагальніше процесуальне значення і містять лише вказівку на дію, що може поєднуватися з додатковими семами.

2) Фазові дієслова – семантичні дієслова, які позначають різні фази процесу: початок, продовження (розгортання), кінець.

3) Кваліфікативні дієслова – семантичні дієслова, процесуальна ознака яких поєднується з яскраво вираженими оцінно-кваліфікативними семами [Прокопенко, с. 7].

Ю. Д. Шведова відводить фазовим дієсловам у класифікації місце серед дієслів дії та дієслів стану. Дослідниця стверджує, що що природі дієслова як цілісного класу відповідає протиставлення. До першого члена цього протиставлення входять: 1) дієслова з ослабленою повнозначністю, неповнозначні дієслова (дієслова-зв’язки і напівповнозначні дієслова, фазові дієслова, модальні дієслова, дієслова зв’язків, відношень та найменування), дейктичні дієслова; 2) дієслова буття, а також дієслова, що називають існування, що самовиявляється та безпосередньо сприймається. До другого члена цього протиставлення належать: 1) дієслова зі значенням власне активної дії, діяльності, діяльнісного стану; 2) дієслова, що називають різні неактивні процесуальні стани [цит. за Кульчицький, с. 113].

Фазовими модифікаторами зі значенням початку дії, стану або процесу є дієслівні невласне-зв’язки: починати, братися, стати, заходжуватися й ін., домінантою семантики яких є починати, наприклад: А бджоляче жало хоч і болить, зате вже коли почнеш плакати, дід уже чи мати дають зразу мідну копійку, яку треба прикладати до болючого місця (О. Довженко); У мене защеміло в горлі, а тут ще шия почала боліти од шапки (О. Довженко); Ми заходились розкувать своїм невольникам кайдани (Т. Шевченко). Предикатну модифікацію зі значенням продовження, тривання дії, стану, процесу забезпечують фазові модифікатори продовжувати, лишатися, зоставатися та ін., домінантою значення яких є продовжувати: Робітники продовжували лагодити стелю. Фазовими модифікаторами зі значенням завершення дії, процесу, стану є завершувати, кінчати, припинити, кинути тощо, домінантою семантики яких є завершувати. Наприклад: Потім хмари застигли, перестали рухатися… (Г. Тютюнник); Дід Максим перестав бути задумливим і насупленим (Ю. Збанацький); Тимко так і залишився сидіти не роздягнувшись (Г. Тютюнник) [9, с. 302].

 

 






Дата добавления: 2020-07-04; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 233 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:




© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.005 с.