Теорема 3 (достатня ознака зростання і спадання функції на проміжку). Якщо функціяf(x)зростає (спадає) в кожній точці інтервалу (a; b),то вона (спадає) на цьому інтервалі.

5.6.4. Ознаки монотонності
диференційовних функцій

Розглянемо деякі ознаки монотонності і строгої монотонності диференційовних на проміжку функцій.

Теорема 4 (ознака монотонності). Нехай функція f (x) неперер­вна на проміжку [ а; b ] і диференційовна в інтервалі (a; b). Тоді:

1) для того щоб функція f (x) була монотонно зростаючою на проміжку [ а; b ], необхідно і достатньо, аби виконувалася нерівність для всіх х Î(a; b);

2) для того щоб функція f (x) була монотонно спадною на проміжку [ а; b ], необхідно і достатньо, аби виконувалась нерівність для всіх х Î(a; b).

Доведення. Проведемо доведення першого пункту теореми.

Необхідність. Нехай функція f (x) неперервна і неспадна на [ а; b ] і має скінченну похідну f¢ (x) в інтервалі (a; b). Покажемо, що f¢ (x) ³ 0 для х Î(a; b). За умовою для будь-якого х Î(a; b) існує . Крім того, для із (a; b) f (t) ³ f (x) і, отже, для t > х

,

тому

,

що і доводить необхідність.

Достатність. Нехай функція f (x) неперервна на проміжку [ а; b ] і для будь-яких х Î(a; b). Задамо довільні х ₂ і х ₁ із [ а; b ] за умови х ₂ > х ₁. За теоремою Лагранжа , звідки .

Отже, для х ₁ і х ₂ із (а; b) при х ₂ > х ₁ дістаємо f (x ₂) ³ f (x ₁), тобто функція f (x) зростає.

Теорема 5 (ознака строгої монотонності). Нехай функція f (x) неперервна на проміжку [ а; b ] і диференційовна в інтервалі (a; b). Для того щоб функція f (x) була зростаючою (спадною) на проміжку [ а; b ], необхідно і достатньо виконання двох умов :

1) f¢ (x) ³ 0 (f¢ (x) £ 0) для будь-якого х Î(a; b);

2) рівність f¢ (x) = 0 не повинна виконуватися в жодному інтервалі, що лежить в [ а; b ].

Теорема 6 (достатня ознака строгої монотонності). Нехай функція f (x) неперервна на проміжку [ а; b ] і диференційовна в інтервалі (a; b). Якщо f¢ (x) > 0 для всіх х Î(a; b), то f (x) зростає на [ а; b ], якщо ж f¢ (x) < 0 для всіх х Î(a; b), то f (x) спадає на [ а; b ].

5.6.5. Дослідження диференційовної функції
на монотонність

1. Знайти нулі функції f¢ (x), тобто корені рівняння f¢ (x) = 0 (якщо вони є), і розбити інтервал (a; b) за допомогою знайдених коренів х ₁, х ₂, …, х_k, a < x ₁ < x ₂ < … < x_k < b, на інтервалі (а; х ₁), (х ₁; х ₂), …, (х_{k– 1}; х_k), (х_k; b).

2. Визначити знак похідної на кожному із таких інтервалів. Якщо при цьому виявиться, що на двох сусідніх інтервалах похідна f¢ (x) має один і той самий знак, то функція строго монотонна в інтервалі ; . Наприклад, якщо f¢ (x) > 0, то функція f (x) зростаюча, якщо f¢ (x) < 0, то f (x) спадна.

Строга монотонність за теоремою 6 зберігається, якщо до частинного інтервалу приєднати його кінці, на яких за умовою функція неперервна. Якщо f (x) на проміжку [ а; b ] неперервна, а в інтервалі (a; b) похідна f¢ (x) не перетворюється на нуль, то на проміжку [ а; b ] функція f (x) буде строго монотонною, а саме при f¢ (x) > 0 — зростаючою, при f¢ (x) < 0 — спадною.

Знайти інтервали зростання і спадання функції

.

● Маємо

,

звідки

Похідна f¢ (x) неперервна для х Î(– ¥; + ¥) і перетворюється на нуль лише в точках х = 0, х = 1, х =3, тому вона в інтервалах (– ¥; 0), (0; 1), (1; 3) і (3; + ¥) зберігає знак. Оскільки f¢ (– 1) > 0, , f¢ (2) < 0,
f¢ (5) > 0, f¢ (х) > 0, якщо х Î(– ¥; 0), f¢ (х) > 0, х Î(0; 1), f¢ (х) < 0, х Î(1; 3), f¢ (х) > 0, х Î(3; + ¥).

Тому функція f (x) зростає на інтервалах (– ¥; 0); (0; 1); (3; + ¥) і спадає на інтервалі (1; 3).

5.6.6. Поняття максимуму
та мінімуму на множині

Нехай функція f (x) визначена на числовій множині Е.

Означення. Функція f (x) на множині Е має найбільше значення В або максимум (найменше значення А або мінімум), коли існує точка х ₀Î Е така, що для всіх х Î Е виконується умова

Позначатимемо:

Максимум (мінімум) функції на множині інколи називають абсолютним максимумом (абсолютним мінімумом).

Можна помітити, що коли , то . Також , коли . Отже, коли функція f (x) на множині Е має максимум (мінімум), то цей максимум (мінімум) збігається з верхньою (нижньою) межею значень функції на множині Е.

Зауважимо, що функція на заданій множині може і не мати максимуму або мінімуму.

Знайти найбільше і найменше значення функції:

f (x) = х ², х Î Е = {– 1, 0, 1, 2, 3}.

● Маємо f (x) = f (3) = 9, .

5.6.7. Поняття максимуму і мінімуму функції
в точці (локальний екстремум)

Нехай функція f (x) визначена на проміжку [ а; b ] і х ₀ — внутрішня точка проміжку: х ₀Î(a; b).

Означення. Функція f (x) в точці х ₀ має максимум, якщо існує окіл точки х ₀, що для всіх х, х ¹ х ₀, цього околу виконується нерівність f (x) £ f (x ₀). Саме значення f (x ₀) називатимемо максимумом (локальним максимумом) функції f (x) в точці x ₀ і позначатимемо max f (x) = f (x ₀).

Функція f (x) в точці х ₀ має мінімум, якщо існує окіл точки х ₀, що для всіх х (х ¹ х ₀), які належать цьому околу, буде виконуватись нерівність f (x) ³ f (x ₀). При цьому саме значення f (x ₀) називатимемо мінімумом (локальним мінімумом) функції f (x) в точці х ₀ і позначатимемо min f (x) = f (x ₀).

Рис. 5.31

Далі, якщо для х ¹ х ₀ у даному околі точки х ₀ , функція f (x) має строгий максимум (строгий мінімум).

Максимум і мінімум функції в точці об’єднує спільний термін — екстремум (локальний екстремум) функції в точці.

5.6.8. Необхідна умова екстремуму.
Стаціонарні і критичні точки функції

Нехай функція f (x) визначена і диференційовна в інтервалі (a; b).

Означення. Точки інтервалу (a; b), в яких похідна f¢ (x) перетворюється в нуль (f¢ (x) = 0), називаються стаціонарними точками функції f (x) в інтервалі (a; b).

Геометрична інтерпретація. Кожна стаціонарна точка х ₀Î(a; b) функції f (x), диференційовної в інтервалі (a; b), характеризується тим, що дотична до кривої у = f (x) в точці (х ₀; f (x ₀)) паралельна осі абсцис, оскільки кутовий коефіцієнт цієї дотичної .

Нехай функція f (x) неперервна на відрізку [ a; b ] і диференційовна на проміжку (a; b) за винятком, можливо, скінченного числа точок, в яких функція не має похідної.

Теорема 1. Для того щоб точка х ₀ була точкою екстремуму функції, визначеної в околі цієї точки, необхідно, щоб похідна функції в цій точці дорівнювала нулю (f¢ (x) = 0) або функція була недиференційовна в цій точці.

Доведення випливає з теореми Ферма.

Означення. Для функції f (x), неперервної на відрізку [ а; b ] і диференційовної на інтервалі (a; b) (за винятком, можливо, скінченного числа точок, де не існує похідної f¢ (x) в цьому інтервалі), точки, де її похідна дорівнює нулю або не існує, називатимемо критичними її точками на проміжку [ а; b ], або точками, «підозрілими» на екстремум функції f (x) на проміжку [ а; b ].

Знайти критичні точки функції

.

● Маємо f¢ (x) = х ² – 5 х + 6. Розв’язавши рівняння f¢ (x) = 0, дістанемо х = 2 і х = 3. Оскільки функція f (x) диференційовна, то критичними точками будуть лише стаціонарні, тобто точки х = 2 і х = 3.

5.6.9. Достатні умови строгого екстремуму

Нехай функція f (x) диференційовна в деякому околі точки х ₀, за винятком, можливо, самої точки х ₀. Будемо говорити, що похідна f¢ (x) при переході через точку х ₀ змінює знак із плюса на мінус, якщо існує такий окіл точки х ₀, що для f¢ (x) > 0, а для f¢ (x) < 0. Аналогічно f¢ (x) при переході через точку х ₀ змінює знак із мінуса на плюс, якщо існує окіл точки х ₀, що для f¢ (x) < 0, а для f¢ (x) > 0.

Нарешті, f¢ (x) при переході через точку х ₀ не змінює знака, якщо для і для f¢ (x) зберігає один і той самий знак (буде або додатна, або від’ємна).

Теорема 2. Нехай функція f (x) диференційовна в околі точки х ₀, за винятком, можливо, самої точки х ₀, в якій f (x) неперервна. Тоді:

1) якщо при переході через точку х ₀ похідна f¢ (x) змінює знак з плюса на мінус, то в точці х ₀ функція f (x) має строгий максимум;

2) якщо при переході через точку х ₀ похідна f¢ (x) змінює знак з мінуса на плюс, то в точці х ₀ функція f (x) має строгий мінімум;