Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Оформлення списку літератури. Правила цитування.

Списки використаної л-ри оформ так: порядковий номер у списку ставлять зліва, другий і наступні рядки опису рівняють по першій букві першого рядка опису. Прізвища можна виділяти розрядкою, вел букв або підкрес. Після згадки у тексті відповідної роботи чи після цитати з неї вказують у квадратних дужках номер, під яким ця робота наведена у списку л-ри, а при необхідності також і номер сторінки, якщо список не нумерований, то в дужках автора і рік видання. Прівища іноз авторів зазвичай вказують мовою оригіналу. Цитати можуть бути у віршованій і в прозовій формі. Віршовані виводимо у новий рядок, пропорційно на аркуші, без лапок. У прозовій формі оформляємо як пряму мову. Берігаємо всі особливості авторського написання, на місті пропущених слів у квадрат дужках ставимо три крапки. Якщо підкреслюємо щось, в дужках вказуємо (підкреслення наше. – І.П.).

12. Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Рубрикація текстів.
Рубрикація тексту – членування на складові частини, використання заголовків, нумерацій. Найпоширенішим і найпростішим видом рубрикації б-якого тексту є виділиння у ньому абзаців, т.е. частин тексту, що виражають одну відносно закінчену думку. Графічно абзац поначається відступом праворуч (5 значків у машинописі) від початку рядка. Виділиння більш структурних за змістом частин текстів часто досягається за допомогою надання текстові в цілому, і його частинам заголовків. Також застосовується графічне або словесне найменування більших за абзац рубрик тексту (пар, розд, част,глав) та їх нумерування. Нумерація застос всередині абзаців для оформл якихось переліків. У невеликому тексті корист літерами або цифрами, у складних римськими цифрами, арабськими, малими літерами. Використ всередині абзацу також тире. Після простих рубрик ставимо кому, після складних – крапку з к; позначення або буквене, або цифрове, або словесне. Після них ставимо або крапку або дужку.

13. Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Орфографічні й технічні правила.
Друкують звичайно чорним кольором середньої жирності по 57-60 знаків у рядку, враховуючи проміжки між словами. Якщо виникає потреба скористатися ін. алфавітом (напр. латиною), то іноз текст вдруковують або чорною тушшю вписують. Поєднання частково надрук окремих був і написаних не допускається. Розташовувати текст на форматі, т.е. стандартному аркуші паперу(А4,А5) – треба з урахуванням пропорції. Не варто втискувати в рядок частину фрази, якщо вона може бути перенесена в інший. Слід залишати поля: ліве 30 мм, праве- 10, нижнє-20, верхнє 20, адже цього вимагають і технічні умови, напр. підшивання ділових паперів. Друкують звичайно на одному боці стандартного листка білого паперу одного сорту. Таблиці, малюнки, креслення, схеми, графіки, фото у писаному тексті повинні мати роиір стандарт аркуша. Таблиці слід віддруковувати і розграф. Цифровий матеріал таблиць друкується через 1,5 інтервала, текст головки ібоковини можна через 1. Пропуски слід позначати через тире (-).

14. Види усного спілкування за професійним спрямуванням. Жанри публічних виступів. Композиція мовлення.
Види: Ділова бесіда. (Мета зустрічі між двома чи більше діло­вими партнерами — обговорити, вирішити певні питання, на­лагодити комерційні стосунки тощо). З урахуванням залежності ефективності розмови від по­ведінки і характеру її учасників, вичленовують такі основні моментибудь-якої ділової бесіди:

1. Встановлення місця й часу зустрічі (попередня домовленість про розмову на “своїй”, на “чужій” чи на “нейт­ральній” території).

2. Спосіб вступу в контакт. За етикетом правила “бесіди” диктує “власник” території, а на нейтральній території ”ініціатива” належить тому, хто прийшов перший: це привітання, жести, початкові фрази для мобілізації уваги співрозмовника.

3.Постановка мети (мета бесіди подається у формі про­блеми, яку слід вирішити, або як конкретне завдання).

4. Фіксування домовленості й вихід із контакту. Співроз­мовники підбивають підсумки бесіди, фіксують (бажано пись­мово) взаємні зобов'язання й розподіляють ініціативу щодо реалізації ухвалених рішень.

Є кілька різновидів ділових бесід залежно від мети і ха­рактеру поставленого завдання.

Службова бесіда —(один із різновидів ділової бесіди. Найчастіше — це розмова керівника з підлеглим (див 15)).
Телефонна розмова – один з різновидів усного діло­вого мовлення. Має свої специфічні особливості, оскільки співрозмовники не бачать одне одного. Тому в ділових теле­фонних розмовах слід якомога ширше використовувати лек­сичні можливості української мови: багату синоніміку, точ­ність термінології. Обов'язково уникайте елементів профе­сійного жаргону, діалектизмів, елементів просторіччя. Ділове спілкування по телефону можна подати у вигляді схеми.

1. Початковий етап спілкування — момент встановлен­ня зв'язку.

2. Повідомлення мети дзвінка — виклад справи.

3. Завершення телефонного спілкування — закінчення розмови.

Публічний виступ — це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:

1) громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);

2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії);

3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні про­мови, вітання, тости).

Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету — проіформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії.

Інформативними бувають найчастіше доповіді, лекції. Будуються вони за схемою: що, для чого, як, у який спосіб. У вступі викладається проблема, окремі її складові; виклад розвивається від простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні пропозиції.
Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно значимої, хвилюючої проблеми. Найчастіше на мітингах виступає не один, а кілька ораторів — кожен із короткою промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична;
Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.
Звітна доповідь — це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правди­во, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій.
Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні.
Наукова дискусія — це обговорення будь-якого спірного наукового питання.
Ювілейна промова зазвичай присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи). Цей тип промови ха­рактеризується святковістю, урочистістю, позаяк це своєрід­ний підсумок періоду діяльності.
Найпоширенішою структурою мови є та, що складається з вступу, основної частини і висновку. Публічний виступ обов'язково повинне мати продуману структуру, що містить певну послідовність частин. Це необхідно для зручності, як оратора, так і слухачів. Оратору зручно переходити від теми до теми, слухачам зручно сприймати інформацію, розбиту на частини і запропоновану ним у певній послідовності.
Структура - це складові частини виступу та їх розташування відносно один одного.
У вступі зазвичай ставиться проблема, повідомляється основна думка; в основній частині наводяться аргументи та докази; в ув'язненні підводяться підсумки, повторюється головна думка, міститься заклик до аудиторії.
У вступі розрізняють зачин (мета - підготувати аудиторію до сприйняття, змусити слухати, привернути увагу) і зав'язку (мета - пояснити тезу, заінтригувати постановкою проблеми, показати актуальність обговорення питання).
Основна частина містить аргументацію тези.
Висновок може включати нагадування (мета - нагадати основну тезу, повернутися до вихідної проблеми), узагальнення (мета - сформулювати словами узагальнюючий висновок) і заклик (мета - викликати реакцію слухачів).
Найважливішою вимогою, яким повинна задовольняти будь-яке публічне виступ, є наступне: в ньому повинна виявлятися структура (логіка), зрозуміла слухачам.