Особливості усної форми мови. Орфоепічні норми. Словесний і фразовий наголос. Милозвучність мовлення.

Усне мовлення - найважливіша форма існування мови як засобу комунікації; За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо між людьми.
В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності. Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова. Усне мовлення може бути у формі діалога або монолога. Усна форма мовлення первинна.Орфоепічні норми - це норми вимови. Літературній вимові притаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі і діалозі, у мовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому. Основні правила української вимови такі: 1. Усі голосні звуки української мови під наголосом вимовляються чітко. 2. Повнозвучно і ясно (відповідно до написання) вимовляються [а], [у], [і] в різних позиціях:[в'і'с'т'і], [кучугу'ра]. 4. Ненаголошений [е] наближається певною мірою до [и]. Голосний [и] в ненаголошених позиціях має вимову, наближену до [е]. 5. Збереження дзвінкості. 6. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] вимовляються твердо майже в усіх випадках: [го'луб], [степ], [с'ім].
8. Приголосний [р] вимовляється послідовно твердо в кінці складів і слів: [коса'р], [г'ірки'j]; якщо після [р] стоять і, я, ю, є, ь, то [р] вимовляється м'яко: [рґа'сно], [рґідки'j], [трґох].
У фонетичному плані розрізняють С. н.: за силою видихування — силовий (динамічний, експіраторний, або видиховий), за висотою тону — музикальний (музичний, мелодичний, тонічний, або тоновий), за тривалістю звука — кількісний (довготний, або квантитативний). У морфологіч. плані залежно від фіксації на якомусь складі слова розрізняють С. н. постійний (зв'язаний, стійкий, або фіксований) і вільний (нефіксований), а за можливістю переходу з одного складу на інший — сталий (нерухомий) і рухомий. У багатоскладових, передусім у складних словах, крім головного наголосу, є ще й побічний, другорядний (правобережний). У фонологічному плані С. н. виконує змісто- й форморозрізнювальну (замок — замок, руки — руки), кульмінативну (забезпечує єдність слова) та ін. функції.
Фра́зовий наголос — наголошення неоднакової сили, яке дістають слова та мовні відрізки в межах фрази. Фразовий наголос виявляється тільки в реченні. Виступаючи компонентами речення, окремі слова дістають наголошення неоднакової сили, що залежить від місця слова в реченні, кількості складів у ньому та смислового навантаження. Фразовий наголос має такі різновиди: наголос акцентної групи, логічний та емфатичний. Логічним наголосом називається особливе виділення голосом слова в реченні з метою підкреслити важливість його в смисловій структурі речення. Наголос акцентної групи — найслабкіший за своєю силою. В акцентну групу звичайно об'єднуються повнозначні слова і сполучники, прийменники, допоміжні дієслова і окремі різновиди займенників. Акцентну групу можна розглядати також як фонетичне слово, наприклад: йди-но, до центру, скажи ж бо. Іноді акцентну групу становлять сполучення кількох повнозначних слів: я ж син твій. Емфатичний наголос — це виділення важливої зі смислового погляду частини висловлення (групи слів, слова і навіть частини слова) у зв'язку з вираженням експресії мовлення, емоційного стану мовця.
Однією з позитивних і, водночас, визначальних ознак мовлення є його евфонія, милозвучність Ця якість мовлення досягається певними мовними засобами, переважно лексичними і фонетичними. Винятково важливими й прямими елементами мовленнєвої евфонії є евфемізми — слова чи сполучення слів, якими замінюють точні назви з негативним, непристойним чи неприємним емоційним забарвленням, напр.: нерозумний замість дурний; акція замість убивство; вона у делікатному стані, не сама, готується стати матір’ю замість звичного вона вагітна; хірургічне втручання замість операція; не вигадуйте, не кажіть неправду замість не брешіть тощо.
Українська мова мелодійна, милозвучна. Ця її якість за-безпечується мелодійним чергуванням голосних і приголо-сних звуків, а також можливістю вживати деякі слова у різних звукових формах, не змінюючи їх значення.
Найпоширенішим і найвиразнішим у цьому плані є чер-гування такі: 1. Між приголосним вживаються [і], [у] (день і ніч, був у нього), між голосними – [й], [в] (думаю й аналізую, при-йшла в агентство). У пришвидшеному темпі мовлення після слів, що закінчуються на голосний, [і], [у], як правило, зміню-ються на [й], [в]. 2. Перед словами, що починаються з [й], [я], [ю], [є], [ї], сполучник [і] здебільшого зберігається (ішов і їхав, дитсадок і ясла). Щоб не було нагромадження звуків [й], у цих випадках може бути сполучник та. 3. Якщо попереднє слово закінчується на голосний, а на-ступне починається з [в] зберігається прийменник у (були у відпустці, зайшли у вагон). 4. Якщо попереднє слово закінчується на голосний, а на-ступне починається на голосний, зберігається [в] (зустріч в ефірі, спад в економіці, порядок в установі). 5. На початку речення (абзацу) завжди вимовляється (і пишеться) у. Лише перед голосним вживається [в], а не [у]: В університеті розпочалася наукова конференція. На почат-ку речення (абзацу) сполучник й взагалі не вживається.

9. Культура писемного мовлення фахівця. Особливості писемної форми мови.
Писемне мовлення відрізняється від усного таким: 1. Фіксується граф знаками 2. Завжди вторинне і спирається на ус мовл 3. Має в осн мнологічну форму 4. Характер точнішим добором відповідної лексики 5. Чітко виявляється специфіка тексту. У пис мовл велике значення мають виразність, чіткість літер, акуратність тексту. Друкують зазвичай чорним кольором по 57-60 знаків у рядку, враховуючи проміжки між словами. Слід писати, залишаючи поля, цього вимагають і тех. Умови, напр. підшивання ділових паперів. Ліве поле повинне буде 30 мм, праве 10, верхнє 20, нижнє 20. Таблиці, малюнки, креслення, схеми, графіки, фото у писаному тексті повинні мати роиір стандарт аркуша. Таблиці слід віддруковувати і розграф. Небажаним у пис тексті є виправлення. Скорочування повинні здійснюватися так, щоб не допустити двозначності чи нерозуміння, слід використовувати загальноприйняті скорочення. Цитати можуть бути і у вірш, і у прозовій формі. Віршовані виносимо на новий рядок, без лапок. Прозові пишемо як пряму мову.Слід дотримуватися правил переносу.

10.Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Оформлення адреси.
Друкують звичайно чорним кольором середньої жирності по 57-60 знаків у рядку, враховуючи проміжки між словами. Якщо виникає потреба скористатися ін. алфавітом (напр. латиною), то іноз текст вдруковують або чорною тушшю вписують. Поєднання частково надрук окремих був і написаних не допускається. Розташовувати текст на форматі, т.е. стандартному аркуші паперу(А4,А5) – треба з урахуванням пропорції. Не варто втискувати в рядок частину фрази, якщо вона може бути перенесена в інший. Слід залишати поля: ліве 30 мм, праве- 10, нижнє-20, верхнє 20, адже цього вимагають і технічні умови, напр. підшивання ділових паперів. Друкують звичайно на одному боці стандартного листка білого паперу одного сорту. Таблиці, малюнки, креслення, схеми, графіки, фото у писаному тексті повинні мати роиір стандарт аркуша. Таблиці слід віддруковувати і розграф. Цифровий матеріал таблиць друкується через 1,5 інтервала, текст головки ібоковини можна через 1. Пропуски слід позначати через тире (-). Адреса оформлюється так: вулиця, будинок, кравтира, село-раной-область\місто, індекс, країна.