Варіант А: Феодальна формація в Росії та Україні поступалася місцем капіталістичному ладу. Цим пояснюється антикріпосницька спрямованість економічної думки, що спиралася на деякі положення класичної школи, теорії К. Маркса та інших шкіл політекономії. Легальний марксизм виник як ідеологія рос та укр ліберальної буржуазії й був відображенням специфічного становища цього класу наприкінці ХІХ ст. У боротьбі з народниками він керувався положеннями історичного матеріалізму, передусім висновками про історичну прогресивність капіталіс ладу, але не сприймав революційного змісту марксизму. Аргументація легальних марксистів П. Струве (1870—1944), М. Туган-Барановського (1865—1919), С.Булгакова (1871—1944) ґрунтувалася на вивченні сучасної їм економ дійсності, реальних процесів капіталістичного розвитку. Струве намагався відірвати економ систему К. Маркса від його революц висновків, стверджуючи, що можна бути марксистом, але не бути соціалістом і революц-ом. М. Т-Б також займався дослідженнями нового, капіталі-го виробн-ва й ринку. Ідейним виразом інтересів селянства, дрібних виробників, їх зростаючого протесту як проти залишків кріпосництва, так і проти молодого капіт стало народництво (70—90-ті роки ХІХ ст.). Народники виступили з критикою кап, оцінюючи його як регрес в економ житті Росії, і протиставили йому особливий самобутній шлях країни до соціалізму через устрій общинного селянства й кустарів. У загальній теорії народництва розрізняють дві течії: революційну (70-ті роки) і ліберальну (80—90-ті роки), які являли собою процес еволюції цього напрямку економ думки. Революційні народники прагнули підняти трудові маси селянства на боротьбу з царизмом і поміщицьким землеволодінням. Ліберальні народники відмовилися від орієнтації на радикальне усунення залишків кріпосництва шляхом “селянської соціаліст революції” й перетворилися на дрібнобуржуазних реформістів. Вони виступили з програмою “дрібних справ”, вимагаючи розширення селянського землеволод, упорядкування орендних відносин, забезпеч селян позичками для розвитку їхнього господарства, створення мережі ощадних кас і сховищ на селі.
Наведений аналіз економічних поглядів рос і укр учених кінця XIX — поч XX ст. ознайомлює лише з невеликою кількістю економ концепцій — від ідеалізації дрібнотоварного укладу й заперечення прогресивності кап (народництво) до інвестиційної теорії циклічних коливань, від обґрунтув переваг кооперативного руху й соціалізму (М. Т-Б) до економіко-математичних моделей ціни й корисності, що стали надбанням сучасної мікроекономтеорії (В. Дмитрієв, Є. Слуцький). Ця епоха знаменує найвищий злет екон думки на тер Рос імперії, частиною якої була й Укр, період повної інтегрованості проблем і методології економ досліджень з кращими здобутками світової економ науки.
Варіант Б:
Особливості історичного розвитку позначилися на стані економ думки України ХІХ ст.: якщо західна економ наука вирішувала проблеми реального капіталізму, то прогресивна наукова думка Росії та Укр дискутувала проблеми переходу до кап, головною перешкодою якого було кріпацтво. У 40-х роках ХІХ ст. формуються два напрями сусп-економ думки – ліберально-дворянський та революційно-демократичний.
Представники ліберал дворянства – В.Каразін, А.Скальковський, Д.Журавський, Д.Струков – виступали за збереження великого поміщицького господарства з умовою його поступового перетворення на капіт-не шляхом продажу частини поміщицьких земель або довгострокової оренди; заміну праці кріпаків вільнонайм працею, обмеж зловживань поміщиків.
До революц-демократич напряму відносять сусп діячів західноукр земель: В. Навроцького, О. Терлецького, М. Павлика, І. Франка та ін.
У 70-ті pp. ХІХ ст. виникає ліберально-народницький напрям сусп-економ думки. Критикуючи капіт, ліберальні народники протиставляли йому не соціалізм, а дрібне вироб-во селян і ремісників. Великого значення у зміцненні дрібнотоварн вироб-ва вони надавали різним формам кооперації. Ідеї народників знайшли відображення в працях земських статистиків П. Червінського, О. Шликевича, В. Варзара О. Русова, Т. Осадчого. Найвідоміший представник ліберального народництва М. Левитський.
Варіант В:
Етапи: 1. Реформа 1861 року поклала початок розвитку нових соціал-економ відносин, а економ думка того часу розвивалась навколо подальшого екон. і політ. розвитку країни. Ліквідація феодально-кріпосницької сист і перехід до нового способу вир-ва пробудили до активного політ. життя широкі верстви нас-ня і зокрема укр. нац. буржуазію. Визначне місце в цьому процесі посідали “громади”. Значний вплив на ідеологічний напрям громад мав щомісячний журнал “Основа”, а також такі діячі як М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, Т.Рильський, В.Антонович, пізніше М.Драгоманов та інші. В період скасування кріпосного права економісти основним девізом своєї екон. доктрини вважали макс. розвиток приватної ініціативи, вільної конкуренції і мінімальне втручання держ в екон. життя.
2. В другій пол 19 ст розвиток ЕТ в Укра відбувався у сфері впливу та самобутньої інтерпретації на власному суспіл-екон. грунті класичної школи політекономії, західно-європейських та російських соціалістич вчень, у тому числі й марксизму; плідний розвиток психологічного напряму (київська психологічна школа) готував грунт для наступного розвитку його маргінального та математичного відгалужень, тощо.
3. Хар-ною рисою розвитку політико-екон. думки в Україні в останній трет 19ст. Стає все більш відчутний відхід від канонів трудової теорії цінності класиків і разом з тим поглиблення критичного аналізу розвитку цієї теорії марксизмом. Негативну позицію стосовно трудової теорії цінності зайняв проф. М.Бунге – фундатор Київської психолог школи. Уже в 50-60-х роках 19ст. він глибоко аналізує і критично переосмислює теорії представників пізніших відгалужень класич школи - Ж.-Б.-Сея, Н.В.Сеніора, Г.Ч.Кері та інших.
Для післяжовтневого розвитку ЕТ в Україні хар-ні ті ж риси, що і для загальнорадянської екон. думки. Політекономія перетв. на описову науку, яка доводила правильність екон. курсу партії та уряду, господарські форми, суб‘єктивно створювані ними, соціалістичними і єдино можливими. Вчені у своїх дослідженнях спирались на дезінформовані статистичні джерела, були позбавлені можливості користуватися досягненнями зарубіжної наукової думки, що було несумісним з об‘єктивним екон. аналізом. Тому політична економія соціалізму не тільки все далі відходила від свого предмета, а й поступово перепліталась з політикою У 20-их роках в Україні, де розвиток екон. науки відображав цивілізаційні особливості нац. еко-ки (зокрема це проявлялось в орг-ії селянського гос-ва, якому не була притаманна “общинність”, і яке спиралось на приватний інтерес), ленінська програма побудови держ. соціалізму не знаходила підтримку. Критикуючи програму більшовиків, М.Туган-Барановський, В.Косинський, К.Воблий та інші виступали проти націоналізації, що на їх погляд призведе до більшої анархії, ніж капіталізм, оскільки неможливо створити такий апарат, який зможе замінити саморегулюючу силу ринку.
