1. Протягом ХХст. відбув. еволюція неокласичного напряму, але основні його постулати розроблені у межах маржиналізму, залишаються незмінними; 2. В 30-х рр. відбувся підрив основ неокласики розвитком кейнсіанської теорії а в межах Міек на передній план у розвитку ЕТ висувається побудова матем моделей (теорія спожичого вибору Хікса та ін.); 3. В контексті маршаліанської традиції створено формальні моделі недосконалої конкуренції (Робінсон, Чемберлін) 4. Після ІІ св війни відбув-ся послаблення позицій економ лібер-зму та сприйняття незначною кількістю економістів-неокласиків розширення економ фу-цій держ як відхилен від нормального розвитку; 5. Явища Ін, циклічності розвитку, дефіцит держ бюджету 60–70-х років доводять неспром-сть кейнсіанських пропозицій безкризового розвитку на базі держ регулювання Е, внаслідок чого на провідні позиц виходить неокласичний, неоконсервативний напрям; 6. Об’єкт аналізу неокласичного, неоконсерват напряму зміщується до визнання необхідності обмеження втручання Д в Е; 7. Еволюція теорії гран кор спрямовує її на комплекс ціноутворювальних чинників, а теорія гран продуктивності дала поштовх розвиткові неокласичних теорій зростання (в них увага зосереджувалась на проблемі потенційно можливого зростання, зважаючи на фактори вироб та їх оптимальне викор-я – вироб ф-я Коба-Дугласа, багатофакторні моделі Р.Солоу,Я.Тінбергена). Ідейні та методологічні засади неокласики ХХст .: 1.ринковий лібералізм; 2.методологічний індивідуалізм; 3.раціональність поведінки ринкових суб’єктів; 4.визнання досконалості та стабільності ринку, ефективності стихійного ринкового механізму; 5.обмеженість держ втруч в РЕ. Осн напрями еволюції неокласики у ХХ ст.:. 1-й напрям -розвиток неортодоксальних концепцій ринку та підприємництва;.(визначився розвитком неоклас теорії в першій третині ХХ ст., результатом чого стало формування неоклас концепцій ринку недосконалої та монопол конкуренції (Дж.Робінсон, Е.Чемберлін), а також теорій підприємництва, ефективної конкуренції та економ розвитку (Й.Шумпетер). Об’єктом дослідження цього напряму стали процеси модифікації ринку під впливом монополізації, корпоратизації та змін форм і методів конкурентної боротьби (зниження еласт D, диференціація цін на різних сегментах ринку, цінове домінування фірм-монополістів та дискримінація інших учасників ринку) – Робінсон, а також дослідження монополії продукту, цінової та нецінової конкуренції – Чемберлен. Конкуренція за Шумпетером – це відроджувальне руйнування, в якому фірми ростуть, виживають завдяки нововведенням, або вимирають.). 2-й напрям -становлення та розвиток теорії неолібералізму. В його структурі виділяють такі школи неолібералізму:неоавстрійська школа (Л.Мізес, Ф.Хайєк); лондонська (Ф.Хайєк, Е.Кеннан, Л.Робінс); фрейбурзька (В.Ойкен, Л.Ерхард, В.Репке, А.Рюстов); паризька (М.Алле); чиказька (М.Фрідмен, Ф.Найт, А.Шварц). Спільними рисами усіх шкіл, або ознаками теорії неолібералізму є: - надання переваги ліберальним ринковим цінностям, а саме ринковому саморегулюванню, вільній конкуренції, забезпеченню ек свободи; - визначення ек ролі Д не у регулюванні маек пропорцій (Кейнс), а у забезпеченні загальних інституційних умов функціонування конкурентного ринку, протистоянні монопольним тенденціям, а також у здійсненні ефек соц політики. 3-й напрям: - неокласичний консерватизм та формування теорій ек. неоконсерватизму е.т. консерватизму та неоконсерватизму виникали в результаті втрати кейнсіанством, у сер 70-х років, ролі теоретичного лідерства. В останній третині ХХ ст., домінування неокласики носило ознаки третьої класичної ситуації в ек науці. Структура ек консерватизму та неоконсерватизму: неокласичні консервативні теорії ек зростання (вироб ф-я Кобба-Дугласа, модель ек зростання Р.Солоу, Дж.Міда, Е.Денісона);монетаризм – центральна теорія неоконсерватизму (фундатором є М.Фрідмен);теорія е-ки S (А.Лаффер, Дж.Гілдер, П.Робертс, Р.Манделла, М.Фелстайн, М.Боскін);нова класична Маек-а – теорія раціональних очікувань (Дж.Мут, Р.Лукас, Т.Сарджент,Н.Уоллес).
130. Основні школи неолібералізму:
1-неоавстрійська школа (Л.Мізес, Ф.Хайєк);
2-лондонська (Ф.Хайєк з 1931 року працював в Лондонській школі економіки, Е.Кеннан, Д.Робінс);
3-фрейбурзька (В.Ойкен, Л.Ерхард, В.Репке, А.Рюстов);
4-паризька (М.Алле); 5-чиказька (М.Фрідмен, Ф.Найт, А.Шварц).
Спільними рисами усіх шкіл, або ознаками теорії неолібералізму є:☻надання переваги ліберальним ринковим цінностям, а саме ринковому саморегулюванню, вільній конкуренції, забезпеченню економічної свободи; ☻визначення економічної ролі держави не у регулюванні макроекономічних пропорцій (Кейнс), а у забезпеченні загальних інституційних умов функціонування конкурентного ринку, протистоянні монопольним тенденціям, а також у здійсненні ефективної соціальної політики.
