Розвиток неокласичної традиції у працях А.Пігу та Р.Хоутрі.

Пігу — представник кембриджської економічної школи, автор концепції економіки добробуту. Його концепція розгля­дає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут, що можна виразити в грошово­му еквіваленті. Найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним роз­поділом доходів. Виходячи з принципу спадної корисності, що за ним сума задоволення потреб бідних верств населення зростає швидше, ніж зменшується сума задово­лення багатих, Пігу запропонував ідею перерозподілення доходів через активну податкову політику держави. Він обгрунтував необхідність прогресивної системи податків, та за­провадження значного податку на спадщину. Він проана-лізував форми державного втручання в економіку: пряму та опосередкова­ну. Перша передбачає державний контроль над цінами та обсягами випуску продукції, друга — використання податків і субсидій як ін­струментів регулювання економіки. Пігу вважав, що з посиленням по­зицій монополій в економічному житті виникає необхідність прямо­го втручання держави. Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв'язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю. Якщо номінальна зарплата скорочується повільніше, ніж падають ціни, то зростає реальна зарплата, що веде до збільшення сукупного попиту й випуску продукції, унаслідок цього зростає зайнятість. Хоутрі англійський економіст, представник кембріджської школи. Коло досліджуваних ним проблем досить широке — це міжнародна торгівля і трудові відносини; тарифи та оподаткування; гроші та економічна влада. Його заслугою було твердження, що багатство й доходи розподіляються між людьми нерівномірно, а це є наслідком індивідуалістичного принципу ведення економіки. Тому він вважав, що ідеальною є така економічна система, яка вико­ристовує здатність людини до колективної діяльності. Він поділяє споживчі блага на два класи: захисні, призначені для компенсації психологічних і творчих втрат, і ті, які просто дають за­доволення. Для людей з високими доходами характерним є підви­щений інтерес до благ другого класу. Основне поняття в системі Хоутрі — це прагнення прибутку. Прибуток є наслідком торговельних здібностей. Збільшення маси прибутку досягається збіль­шенням обороту. Дохід на капітал, за його твердженням, включає премію за ризик. Процент — це винагорода за користування капіталом. Грошово-кредитна політика має бути гнучкою; політика високої заробітної плати має забезпечувати пропорційно більший приплив грошей і пропорційно вищі прибутки й ціни. По­літику у сфері заробітної плати і кредитно-грошову політику треба тісно зв'язувати між собою, бо тільки так можна забезпечити гро­шову рівновагу, стабільність заробітної плати й ціни. Хоутрі вважав, що за допомогою грошових маніпуляцій можна поставити економічний цикл під контроль.

114. Еволюція неокласичних ідей ІІ пол. ХХ ст. Починаючи із 70-х рр. неокласична теорія переживає відроджен­ня класичних традицій: визнання ролі економічного суб'єкта та ринкового механізму саморегулювання для встановлення загальної економічної рівноваги. Розвиток нео­класичної теорії зв'язується з дослідженнями в кількох напрямах: із теоретичним визначенням шляхів подолання кризових явищ у рин­кових відносинах; із прогнозуванням економічної поведінки суб'єктів ринкової діяльності в динамічному середовищі; з форму­ванням принципів економічної політики, спрямованої на захист та підтримку конкурентної ринкової економіки за умов монополізму; із визначенням методів вирішення соціальних проблем, породжених дією ринкових сил. Знову з'являються теорії, що заперечують необхідність будь-якого втручання держави в економіку. Характерними рисами нових неокласичних теорій є те, що в них узагальнюється ідея рівноваги, враховуються всі явища економічного життя. У працях представни­ків досліджуються проблеми, зв'язані з удосконаленням механізмів функціонування ринкової економіки на макро- та мікроекономічному рівнях. Ці теорії репре­зентовано доктринами раціональних очікувань та економіки пропозиції. У сучасних західних академічних колах нову неокласику вважа­ють домінуючим і перспективним напрямком. Неокласи­ки вважають за необхідне досліджувати економічні явища з погляду можливого стимулювання і стабілізації економічних процесів, не зашкоджуючи дії ринкових сил. Виділяють визначну роль НТП як фактора економічного зростання. В 50—60-х рр., уже було скла­дно розмежувати кейнсіанський та неокласичний напрямки до­слідження. Це особливо стосувалось проблем макроаналізу економічного зростання, який базувався на викори­станні теорії факторів виробництва, попиту та пропозиції, виробничої функції, на економіко-математичному моделюванні.