Пігу — представник кембриджської економічної школи, автор концепції економіки добробуту. Його концепція розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут, що можна виразити в грошовому еквіваленті. Найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним розподілом доходів. Виходячи з принципу спадної корисності, що за ним сума задоволення потреб бідних верств населення зростає швидше, ніж зменшується сума задоволення багатих, Пігу запропонував ідею перерозподілення доходів через активну податкову політику держави. Він обгрунтував необхідність прогресивної системи податків, та запровадження значного податку на спадщину. Він проана-лізував форми державного втручання в економіку: пряму та опосередковану. Перша передбачає державний контроль над цінами та обсягами випуску продукції, друга — використання податків і субсидій як інструментів регулювання економіки. Пігу вважав, що з посиленням позицій монополій в економічному житті виникає необхідність прямого втручання держави. Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв'язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю. Якщо номінальна зарплата скорочується повільніше, ніж падають ціни, то зростає реальна зарплата, що веде до збільшення сукупного попиту й випуску продукції, унаслідок цього зростає зайнятість. Хоутрі англійський економіст, представник кембріджської школи. Коло досліджуваних ним проблем досить широке — це міжнародна торгівля і трудові відносини; тарифи та оподаткування; гроші та економічна влада. Його заслугою було твердження, що багатство й доходи розподіляються між людьми нерівномірно, а це є наслідком індивідуалістичного принципу ведення економіки. Тому він вважав, що ідеальною є така економічна система, яка використовує здатність людини до колективної діяльності. Він поділяє споживчі блага на два класи: захисні, призначені для компенсації психологічних і творчих втрат, і ті, які просто дають задоволення. Для людей з високими доходами характерним є підвищений інтерес до благ другого класу. Основне поняття в системі Хоутрі — це прагнення прибутку. Прибуток є наслідком торговельних здібностей. Збільшення маси прибутку досягається збільшенням обороту. Дохід на капітал, за його твердженням, включає премію за ризик. Процент — це винагорода за користування капіталом. Грошово-кредитна політика має бути гнучкою; політика високої заробітної плати має забезпечувати пропорційно більший приплив грошей і пропорційно вищі прибутки й ціни. Політику у сфері заробітної плати і кредитно-грошову політику треба тісно зв'язувати між собою, бо тільки так можна забезпечити грошову рівновагу, стабільність заробітної плати й ціни. Хоутрі вважав, що за допомогою грошових маніпуляцій можна поставити економічний цикл під контроль.
114. Еволюція неокласичних ідей ІІ пол. ХХ ст. Починаючи із 70-х рр. неокласична теорія переживає відродження класичних традицій: визнання ролі економічного суб'єкта та ринкового механізму саморегулювання для встановлення загальної економічної рівноваги. Розвиток неокласичної теорії зв'язується з дослідженнями в кількох напрямах: із теоретичним визначенням шляхів подолання кризових явищ у ринкових відносинах; із прогнозуванням економічної поведінки суб'єктів ринкової діяльності в динамічному середовищі; з формуванням принципів економічної політики, спрямованої на захист та підтримку конкурентної ринкової економіки за умов монополізму; із визначенням методів вирішення соціальних проблем, породжених дією ринкових сил. Знову з'являються теорії, що заперечують необхідність будь-якого втручання держави в економіку. Характерними рисами нових неокласичних теорій є те, що в них узагальнюється ідея рівноваги, враховуються всі явища економічного життя. У працях представників досліджуються проблеми, зв'язані з удосконаленням механізмів функціонування ринкової економіки на макро- та мікроекономічному рівнях. Ці теорії репрезентовано доктринами раціональних очікувань та економіки пропозиції. У сучасних західних академічних колах нову неокласику вважають домінуючим і перспективним напрямком. Неокласики вважають за необхідне досліджувати економічні явища з погляду можливого стимулювання і стабілізації економічних процесів, не зашкоджуючи дії ринкових сил. Виділяють визначну роль НТП як фактора економічного зростання. В 50—60-х рр., уже було складно розмежувати кейнсіанський та неокласичний напрямки дослідження. Це особливо стосувалось проблем макроаналізу економічного зростання, який базувався на використанні теорії факторів виробництва, попиту та пропозиції, виробничої функції, на економіко-математичному моделюванні.
