„Навчити” оформляти анкету неможливо,методичною майстерністю складання анкети можна оволодіти лише на практиці. Тут – найширше поле для виявлення смаку, інтуїції та винахідливості автора інструментарію. Однак існують найбільш загальні рекомендації та правила, які можуть бути корисними при оформленні анкети:
1) Анкета не є незалежним науковим документом, з якого розпочинається і яким завершується творча робота. Тому оцінювати її якість можна лише порівнюючи з різноманітними елементами програми (метою, запропонованими показниками, передбачуваними методами статистичного аналізу).
Відповідно, має бути розгорнута програма дослідження або як мінімум інформаційний запит – чіткі уявлення про ціль, завдання та предмет дослідження. Саме програма окреслює коло питань, сукупність яких за своїм змістом покликана створити достатній обсяг інформації, необхідної для вирішення завдань дослідження. Відсутність такої програми, чітких уявлень про мету дослідження і його предмет призводять до того, що в процесі створення анкети дослідник увесь час буде міркувати: „А про що я ще забув запитати?”, а вже потім, заднім числом, дізнається, про що саме він забув.
2) Майже кожному соціологу-досліднику знайоме почуття незадоволеності при виявленні помилок і похибок в анкеті, тиражованій сотнями (а то й тисячами) примірників. Це й змістові помилки через квапливість і необміркованість, і суто технічні, що виникли під час підготовки остаточного примірника анкети. Отже, найбільшою помилкою при підготовці анкети є тиражування первинного варіанта відразу ж після його підготовки.
Тому необхідно складати анкету в два етапи: попередній (апріорний) і кінцевий (апостеріорний), а між ними – пілотажне дослідження (апробація). На першому етапі запитання анкети формулюється на основі попередніх (гіпотетичних) знань та уявлень про предмет дослідження. Пілотажне дослідження – це мікромодель великомасштабного дослідження, за якою опитують кілька десятків (50-100) респондентів, і на підставі аналізу їхніх відповідей вносять корективи до анкети чи до інструкції з опитування. Другий етап – внесення змін та нових запитань в анкету на підставі проведених пілотажних опитувань.
Проведення пілотажного дослідження дозволяє: 1) включати в інформаційний простір закритих запитань нових, раніше непередбачених варіантів відповідей, 2) вилучати чи переформульовувати „непрацюючі” запитання, 3) вводити нові запитання, 4) вносити зміни в саму програму дослідження і, отже, суттєво переробляти анкету.
„Непрацюючі” питання – це питання:
– на які більше 80% опитуваних дають одну і ту саму відповідь (не дають змогу диференціювати респондентів);
– в яких понад 50% опитуваних вказують варіант „важко відповісти” (більшість ухиляється від відповіді);
– в яких варіант „ інша відповідь” вибирають більше 5% опитуваних (питання потребує доповнення віяла відповідей).
Крім цього, анкета повинна „влежатися”. Перший варіант анкети, навіть якщо він не викликає жодних сумнівів у розробників, не слід одразу ж тиражувати. Потрібен час, щоб виявилися латентні (не завжди усвідомлювані) творчі можливості учасників дослідження, які були ініційовані першим, форсованим етапом роботи. Психологічний механізм творчої роботи такий, що дослідник, навіть завершивши який-небудь етап роботи, усвідомлено чи неусвідомлено повертається до аналізу порушеної проблеми.
По-перше, спадають на думку нові редакційні варіанти запитань чи можливих показників, спливають невраховані чинники тощо. По-друге, перечитуючи ще і ще раз анкету, дослідник може сам виявити помилки, не помічені у процесі підготовки первинного варіанта, коли увага розпорошується і на змістову частину, і на можливості верифікації, і на особливості формулювань, і на порядок запитань та інші елементи роботи над інструментарієм.
3) Дослідник повинен на власні очі побачити „живу реакцію” потенційних респондентів на розроблений інструментарій. Іншими словами, він має сам за підготовленою анкетою опитати декілька людей, щоб побачити, як „працюють запитання”. У ролі таких респондентів можуть виступати родичі чи знайомі. Певним чином добре знайомих людей навіть краще опитувати на цьому етапі роботи, оскільки вони меншою мірою реагують на самого „інтерв'юера”, не соромляться перепитати у випадку, коли їм незрозумілий зміст запитання, можуть висловити критичні зауваження тощо.
При наступному доопрацюванні анкети дослідник, природно, не враховуватиме кожне зауваження „людини з вулиці”, проте, крім деяких корисних для себе спостережень, він може встановити певні типові реакції, які слід враховувати чи в самій анкеті, чи в інструкції інтерв'юерів.
Крім того, апробуються формулювання, які під час обговорення анкети кільком співвиконавцям здавалися сумнівними з погляду можливості їх сприйняття „простими людьми”. Нерідко попередньо проведені опитування показують: те, що видається занадто складним на думку самих соціологів, не викликає труднощів чи негативних реакцій в опитуваних.
4) Анкета повинна пройти неформальну експертизу. Неформальна експертиза інструментарію колегами-соціологами часто буває кориснішою, ніж офіційні обговорення. Під час формального обговорення експерт може, по-перше, із міркувань гуманного характеру не висловити усі критичні зауваження; по-друге, не виносити на загальне обговорення речі, що викликають у нього сумніви, хоч він не зовсім упевнений у своїй позиції; по-третє, висловивши свою думку публічно і цілком офіційно, експерт певною мірою відчуває необхідність її відстоювати навіть тоді, коли під впливом аргументів автора у глибині душі сам уже не зовсім упевнений у своїй правоті.
Неформальне ж прохання до колеги подивитися інструментарій і висловити свої зауваження дає змогу експертові в повному обсязі висловити всі зауваження і вказати на помічені ним помилки. Природно, не всі зауваження та пропозиції колег будуть повністю прийняті, однак, у крайньому разі, у авторів анкети виникне необхідність або більш аргументовано підійти до первинного варіанта, або виправити непомічену на початку роботи помилку.
5) Треба враховувати реальні можливості щодо проведення опитування, а саме – фінансові, матеріально-технічні та кадрові, що позначається на обсязі анкети, її поліграфічній якості, типах вибірки, кількості анкет, термінах та місцях проведення опитування. При цьому слід пам’ятати, що якість технічного, поліграфічного та естетичного дизайну анкети підвищує інтерес, відповідальність і якість роботи загалом, як інтерв'юерів, так і респондентів. Безперечно, це розуміє кожний дослідник, але нерідко буває лімітований технічними та фінансовими можливостями. Водночас не слід заощаджувати кошти на оформленні анкети. У кінцевому результаті це окупиться зниженням кількості відмов від участі в опитуванні і, головне, – загальним підвищенням якості заповнення.
6) Необхідно звернути особливу увагу на поліграфічні якості анкети. Анкета сприятливо впливає на респондента тоді, коли в поліграфічному відношенні вона виконана якісно і бездоганно. Сірий папір, невиразний шрифт підсвідомо відштовхують респондента, а якщо в анкеті траплятимуться граматичні чи стилістичні помилки, значна частина опитуваних іронічно й зневажливо поставиться до заповнення анкети.
7) Нумерація запитань і варіантів відповідей має бути в єдиній цифровій системі. Недоречно нумерацію запитань робити римськими цифрами, а нумерацію варіантів відповідей – арабськими чи навпаки, або замість цифрової нумерації застосовувати нумерацію літерами. Також необхідно дотримуватися коректності нумерації у випадках складних, табличних за формою запитань (технічно невірно просити респондента відмітити обраний ним варіант „галочкою”; правильніше для цього обводити кружальцями відповідну цифру в клітинах по кожному з рядків).
8) При розташуванні змісту, в анкеті використовуються абзаци, інтервали і відступи між запитаннями і варіантами відповідей.
Запитання із доданим до нього переліком відповідей повинно міститися на одній сторінці; не можна переносити на іншу сторінку частину варіантів відповідей.
Часто соціолог буває незадоволений „малюнком” розташування запитань на сторінках анкети – на одних сторінках „густо”, на інших – „пусто”. У цьому випадку слід враховувати, що респондентові легше сприйняти окреме запитання – його основний смисл і зміст – тоді, коли воно чітко виокремлено на сторінці загального тексту. Чим більші інтервали між окремими пунктами анкети, тим краще. Однак, ураховуючи, що збільшеннякількості сторінок одного бланка анкети призводить до багатократного збільшення загальної витрати паперу, можна керуватися таким правилом: якщо виникають проблеми із компактним розміщенням запитань, краще зменшити інтервали між рядками одного запитання, але збільшити їх між пунктами анкети.
Загалом же бажано під час оформлення анкети більше керуватися принципом якості анкети, ніж міркуваннями на користь заощадження паперу. „Спресована” в результаті заощадження паперу анкета може настільки знизити якість інформації, що значно дешевше було б взагалі не проводити опитування.
9) Тексти запитань і тексти варіантів відповідей повинні мати різний шрифт (жирний у текстах запитань і звичний в текстах відповідей). З метою підкреслення особливо важливих моментів та для привернення уваги в анкеті застосовується метод виділення окремих слів, словосполучень або речень: жирним, курсивом або підкресленням. У деяких випадках соціологи застосовують в анкетах малюнки, але їхня доцільність іноді викликає сумніви.
10) Кожне з запитань у більшості випадків доцільно супроводжувати додатковою конкретною інструкцією. Наприклад: „Зазначте один варіант відповіді”, чи „зазначте всі підходящі, на Вашу думку, варіанти відповідей”, чи „зазначте не більше трьох найбільш слушних, на Ваш погляд, варіантів відповідей” тощо. Такі конкретні інструкції-нагадування корисні навіть для інтерв'юера, який має бути добре обізнаний з анкетою до початку інтерв'ю, але у процесі бесіди з респондентом може залишити поза увагою деякі вимоги. Тим більш необхідні такі інструкції-нагадування респондентові, який навіть при уважному ознайомленні із загальною інструкцією, звичайно ж, не тримає в пам'яті всі вимоги, викладені на початку бланка опитувальника.
11) Крім запитань та інструкцій до них, в анкеті нерідко використовуються інші додаткові тексти і знаки: вступи-коментарі до блоків анкет чи окремих запитань; після запитань-фільтрів слід вказувати, яким групам респондентів варто пропустити кілька запитань, які їх не стосуються (наприклад, „Всі, хто підкреслив варіант 2 попереднього запитання, переходять до 26 запитання”) тощо.
12) В анкеті необхідно передбачити місце для відповідей респондентів на відкриті і напівзакриті питання, а також для інших висловлювань і написів.
13) Мова анкети має бути простою і зрозумілою. Тому необхідно уникати важких слів і словосполучень, наукових термінів, іноземних слів і т. ін. На початку опитування необхідно дізнатися, якою мовою бажає спілкуватися респондент.
14) Треба враховувати всі особливості досліджуваного об'єкта, тобто сукупності респондентів за їх демографічними, соціально-статусними, культурними, психологічними ознаками, а також соціального середовища і ситуацій, в яких вони перебувають. Врахування цих особливостей позначається на обсязі анкети, на ступені її складності, мові та самій тональності.
Ще раз зауважимо, що принципи оформлення анкети необхідно вивчити, але для їх втілення вимагається передусім досвід.
