Наукова якість отриманої методом опитування інформації залежить значною мірою від того, яким чином скомпонована або структурована анкета, чи містить вона в собі всі невід'ємні її складові, чи має певну логічну схему і послідовність запитань. Мистецтву вдало і конкретно ставити запитання передує мистецтво структурної побудови анкети.
Анкета як правило складається з: 1) обкладинки (назви, „шапки”); 2) преамбули (короткого звернення); 3) основної змістовної частини і 4) соціально-демографічного блоку („паспортички”).
1) Обкладинка („шапка”). Бажано, щоб анкета мала обкладинку, на якій, звичайно вгорі, зазначається повна назва організації, яка здійснює опитування, по центру – назва анкети, а внизу – рік проведення опитування. Респонденту повідомляється: хто проводить дослідження (бажано вказати адресу і телефон), під чиєю егідою, найменування документа (анкета), найменування теми (назва анкети), місце і час (зазвичай рік) проведення опитування.
Назва анкети здатна відіграти велике значення в усій процедурі її заповнення залежно від того, чи імпонує вона настроям і настановам респондентів чи ні. Як правило вона складається з двох частин: предметної (про що повинна йти мова) і адресної (на кого розрахована анкета).
Досліднику варто звернути увагу на формулювання першоїчастини назви, що власне і становить перший крок до мистецтва ставити запитання. Вона покликана привернути увагу респондента, по-перше, своєю неординарністю (але не зарозумілістю) і, по-друге, зацікавити його. Скажімо, так: „Сучасне мистецтво: Ваші думки й міркування” або „Одна державна мова чи дві? Ваша думка”. Якщо серед респондентів переважає молодь або маргінальні верстви суспільства, то акцент варто зробити на особистісній значимості їх відповідей: замість „Ваша думка”, „Ваші думки і позиції” – „Моя думка”, „Мої думки і позиції”.
Головною вимогою до формулювання назви є вимога її ідейної (ідеологічної, оціночної) нейтральності. Ні в якому разі не можна супроводжувати назву анкети будь-якими епіграфами чи девізами(в одній із молодіжних анкет стояло гасло: „У житті завжди є місце подвигам!”). Крім цього, за всією бажаною неординарністю назва анкети має бути короткою.
Коли немає змоги помістити цю інформацію на обкладинці, можна її розташувати у вигляді „шапки”.
2) Преамбула (звернення до респондента). Смисл звернення – ненав'язливе прохання дати відповідь на запитання анкети, а його зміст – послідовне й коротке формулювання мети або завдань дослідження з акцентом на його значенні. Далі – пояснення випадкового (за вибіркою) характеру залучення до опитуваних тієї особи, до якої звертаються дослідники; пояснення технології заповнення анкети (підкреслення або обведення кружальцями обраних варіантів відповіді на закриті запитання або стислий запис відповіді на відкриті); гарантії анонімності, в разі якщо це необхідно (з урахуванням амбітності деяких респондентів не слід при цьому вдаватися до таких висловів, як „свого прізвища не пишіть”); акцент на вичерпне заповнення анкети („Пам'ятайте, що Ваші відповіді будуть мати сенс лише тоді, коли Ви дасте відповіді на всі запитання нашої анкети”); наприкінці – висловлювання авансованої вдячності за участь у дослідженні.
3) Змістовна частина. Основна, або програмна частина анкети може мати моноструктурний характер (послідовне наскрізне розташування запитань) або блочну структуру, коли анкета складається з окремих блоків, кожний з яких несе на собі певне вузьке смислове навантаження. Кожний із блоків можна розпочинати або назвою, або невеличким вступом, або загально-настановним запитанням.
В обох випадах побудова та розташування запитань у цій частині відбуваються за принципом „від простого до більш складного”. Не варто респондента з першої ж сторінки анкети приголомшувати складними, потребуючими роздумів запитаннями. Спочатку треба дати йому можливість „увійти в курс справи”, адаптуватись до своєї короткочасної ролі інформатора, осмислити певне коло проблем і запитань стосовно предмету розмови.
Залежно від кількості запитань в основній частині та з урахуванням ступеню зростання їх складності варто вдаватись до психологічної „розрядки” шляхом повернення до простих запитань або „переключення” уваги на інші, суміжні за змістом запитання з тим, щоб через деякий час знову продовжити „перервану розмову”.
Порядок розташування запитань і блоків повинен випливати не з логіки дослідника (яка залежить від логіки наступного аналізу), а з логіки респондента – людини, що відповідає на запитання. Іншими словами, їй має бути „немовби зрозуміло” – чому і для чого їй ставлять „саме це питання”. Тому досить часто в анкеті доводиться ставити запитання, які, як правило, у подальшому аналізі не використовуються, а зумовлені зв'язком окремих запитань чи полегшують перехід від однієї проблеми до іншої. Наприклад, переходу до блоку запитань, спрямованих на встановлення політичних орієнтацій людей, може передувати запитання: „Чи цікавитеся Ви політикою?” або „Якою мірою Вас цікавить політика?” тощо.
4) Соціально-демографічний блок („паспортичка”). Цю частину здебільшого розташовують наприкінці анкети, щоб не відлякувати респондентів її бюрократичним характером. У ній фіксуються вікові, статеві, етнічні, соціально-статусні, професійні, освітні, сімейно-шлюбні, соціально-поселенські та інші ознаки респондента. Самі по собі відомості про ці ознаки меншою мірою можуть цікавити дослідників, але залежності від них усіх інших відповідей на основні програмові запитання (двомірні розподіли) вкрай необхідні для отримання соціологами всебічної картини об'єкта дослідження.
Інколи є сенс наприкінці анкети після соціально-демографічної частини, звернутись до опитуваних із відкритим запитанням: що б вони хотіли сказати від себе з приводу розглянутих питань? Завершуватись анкета повинна повторною подякою на адресу респондента („Ще раз щиро дякуємо Вам за допомогу!”).
