Кожне з запитань анкети відіграє в ній певну роль, покликано виконувати ту чи іншу функцію, визначається інформаційною специфікою, має свою побудову і структуру, певний спосіб фіксації відповіді тощо. При цьому зауважимо, що питання розмовної мови і соціологічної анкети далеко не одне й те саме. Принципова відмінність між ними полягає в тому, що в розмовній мові питання звернене лише до індивіда, до однієї людини, а в соціологічній анкеті бесіда ведеться, так би мовити, з масовим співрозмовником. І від того, наскільки правильно буде задане питання, залежить і якість відповіді. Адже соціолог повинен бачити помилки і обмеженість того або іншого варіанта формулювання, а також набору варіантів відповідей і прагнути їх уникнути.
Ось лише ряд принципів щодо побудови анкетних запитань (wording – процес складання питань):
1) В якості загального правила при розробці анкети необхідно постійно себе запитувати: „Чому я задаю це питання?”. І в кожному конкретному випадку треба зуміти пояснити, наскільки тісно будь-яке анкетне питання пов’язане з програмним. Тому не треба поспішати писати анкетні запитання, поки не продуманні програмні. Треба спочатку виписати програмні питанні і тримати перед очима, коли складаються анкетні. Відповідь на вищенаведене питання „Це було б цікаво знати” неприйнятна.
Формулюючи запитання, соціолог не створює „дещо” із „нічого”, а виконує копітку роботу „перекладача”, перекладаючи дослідницьке питання із мови категорій, які визначають показники (в яких, власне, і аналізується досліджуване явище), на мову повсякденного спілкування, звичного для респондентів. Логічна форма перекладу програмних запитань в анкетні може мати різну форму, але вона полягає в тому, що кожне поняття програми дослідження великої загальності розкладається на ряд понять меншої загальності, або підпонять до найпростіших, і опускається на рівень показників та індикаторів. А показники та індикатори, своєю чергою, використовуються для розробки анкетних питань. Отже, процедура побудови анкети – це передусім оперування з поняттями та їх певний логічний взаємозв’язок.
Водночас соціолог обмірковує і враховує можливості статистичної обробки питань та коригує віяло відповідей з урахуванням вимог вибраного методу статистичного аналізу, бо кожне окреме питання не живе самостійним життям, – у майбутньому воно має знайти своє місце в загальному контексті аналізу досліджуваної проблеми. Після закінчення опитування анкетне запитання зазнає „зворотного перекладу” – з мови анкети на мову показників досліджуваного явища.
2) Питання краще ставити у ствердній формі, намагаючись уникати заперечення, особливо подвійного (воно важко сприймається респондентами). Більшість питань ставлять у теперішньому подовженому часі. Наприклад, „ЧИ ДИВИТЕСЬ ВИ ТЕЛЕВІЗОР?”, „ЧИ ХОДИТЕ ВИ У КІНО?”
3) Особливу увагу при складанні анкетних запитань необхідно звернути на ввічливість. Завдяки їй збільшується ймовірність отримання надійних відомостей при опитуванні, підвищується якість статистичних даних. Тому необхідно дотримуватися вихованого звернення до респондента, часто вживати слово „БУДЬ ЛАСКА”, а також такі конструкції: „ЯК, НА ВАШУ ДУМКУ,…?”, „ЯК ВИ ВВАЖАЄТЕ…?”, „ЧИ НЕ МОГЛИ Б ВИ ВІДПОВІСТИ…?”, ЧИ ВВАЖАЄТЕ ВИ ДЛЯ СЕБЕ МОЖЛИВИМ…?”, „ЯКІ МОЖЛИВОСТІ Є, НА ВАШ ПОГЛЯД…?”, „СПРОБУЙТЕ, БУДЬ ЛАСКА ПРИГАДАТИ…”, „СПРОБУЙТЕ УЯВИТИ СОБІ…”
4) Е.Ноель-Нойман указувала на певні правила перевірки питання на відповідність (релевантність). Отже, питання вважається правильним, якщо на нижче перераховані вимоги щодо нього можна дати негативну відповідь:
– Чи важко зрозуміти смисл питання?
– Чи не надто абстрактне питання?
– Чи необхідна надзвичайна красномовність для відповіді на питання?
– Чи необхідна спостережливість для відповіді на питання?
– Чи висуваються дуже високі вимоги щодо пам’яті?
– Чи існує небезпека втоми через великий обсяг питання?
– Чи може виникнути бажання догодити кому-небудь своєю відповіддю?
– Чи впливають на відповідь побоювання, страх, недовіра?
– Чи грають роль чинники престижу?
– Чи носить питання інтимний характер?
– Чи є ймовірність конфлікту з ідеалізованим уявленням опитуваного про себе?
– Чи стосується питання неусвідомлених обставин?
5) Крім цього, основними вимогами до змістових запитань анкети є валідність (обґрунтованість), однозначність та лаконічність.
Валідність.
Валідність (обґрунтованість) запитання – це ступінь відповідності запитання анкети показникові, що досліджується.
Валідність прямого запитання визначається точністю перекладу показника в питанні. Наприклад, показникові „ступінь довіри політичному лідеру Н.” відповідає запитання: „ЯКОЮ МІРОЮ ВИ ДОВІРЯЄТЕ Н.?”. Однак те саме питання може бути і опосередкованим, якщо у прогностичному аналізі електоральної поведінки воно „працює” на інший показник – „політичний вибір”. Ствердження, що ту або іншу відповідь на запитання: „Якою мірою Ви довіряєте Н.?” можна інтерпретувати як політичний вибір, потребує обґрунтованого доказу – доказу валідності.
Існують три основні способи доказу (чи спростування) валідності: логічний, емпіричний та статистичний.
Логічний доказ. У цьому прикладі логічним обґрунтуванням ступеня довіри якпереваги (вибору) політичного лідера може бути такий аргумент: чим вища ступінь довіри людини до політичного лідера, тим вищою є ймовірність того, що вона віддасть на виборах свій голос саме за цього кандидата. Однак автор запитання може зіткнутися і з контраргументом: можлива ситуація, коли, незважаючи на більшу довіру одному кандидатові, на виборах голосуючий керується іншими мотивами – реальністю перемоги конкретного кандидата, особливостями політичної ситуації, тиском мікро-соціального оточення тощо.
На практиці, якщо під час обговорення анкети обґрунтованість запитання викликала сумнів у деяких співвиконавців, то, звичайно, на аргументи автора запитання виникають контраргументи опонентів, і кожній із сторін власна логіка здається більш обґрунтованою. У таких випадках до анкети краще занести обидва варіанти запитання, щоб у подальшому процесі аналізу статистично оцінити валідність кожного із запропонованих індикаторів.
Емпіричний доказ. Перевірка обґрунтованості через порівняння прогнозу, зробленого на підставі одержаної інформації, з реальними соціальними фактами (масовою поведінкою, статистичними даними тощо). У розглянутому вище прикладі можна порівняти прогноз результатів виборів, зроблений на основі аналізу ступеня довіри, з реальними підсумками виборів.
Статистичний аналіз. Визначення ступеня зв'язку між даними відповідей, одержаними на опосередковане запитання, з іншими критеріями, обґрунтованість яких учасникам дослідження здається більш вірогідною. У нашому прикладі можна обчислити коефіцієнт кореляції між даними, одержаними у відповідях на запитання про ступінь довіри і ступінь готовності голосувати за конкретного кандидата на виборах.
Якщо валідність запитання нічим не підкріплена, крім логіки автора, то у наукових документах (статтях, монографіях, аналітичних звітах, таблицях тощо) поряд із назвою показника (наприклад, „рейтинг політичних лідерів”) необхідно наводити повне формулювання питання, яке фігурувало в анкеті. Це дає змогу не лише авторові виявляти методичну делікатність, а й іншим дослідникам запропонувати іншу інтерпретацію запитання чи, порівнявши з іншими даними, судити про обґрунтованість авторської інтерпретації.
