Статут підприємства - це зібрання обов'яз­кових правил, що регулюють його взаємо­відносини з іншими суб'єктами господа­рювання, а також індивідуальну діяльність.

Островська Г.В.

Опорний конспект лекцій

Для самостійного вивчення дисципліни

“Економіка підприємства”

Для студентів денної і заочної форми навчання

напряму підготовки «Товарознавство і комерційна діяльність», «Товарознавство і експертиза в митній справі»

Львів-2010

 

 

 

Островська Г.В. Опорний конспект лекцій для самостійного вивчення дисципліни “Економіка підприємства” для студентів денної і заочної форми навчання, напряму підготовки «Товарознавство і комерційна діяльність», «Товарознавство і експертиза в митній справі»

Рецензент: к.е.н., доц. Врублевська О.В.

ТЕМА 1. Підприємство як суб’єкт і основна структура господарювання

ПЛАН

1.1. Структура національної економіки України

1.2.Поняття підприємства, його характерні ознаки

1.3.Правові засади створення підприємства

1.4. Мета функціонування підприємства.

1.5. Виробнича характеристика підприємств.

1.6. Класифікація підприємств.

1.7.Об’єднання підприємств

1.8. Види об’єднань.

1.9.Ліквідація і реорганізація підприємств.

1.10. Санація і банкрутство підприємств

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойчик І.М., Економіка підприємств: Навч. посібник. –К.: Атака, 2002. -480 с.

2. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф.Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

3. Закон України "Про банкрутство".

4. Закон України "Про господарські товариства".

5. Закон України "Про підприємства в Україні".
6..Закон України "Про підприємництво".

7.Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Зкономика туризма: Учеб. пособие. — М.: Финансьі и статистика, 2002. — 176 с.

8.Господарський кодекс України.- Харків АРС, 2004, 256 с.

9.Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 19.92 року №3088-111 (із змі­нами і доповненнями, в т. ч. від ЗО червня 1999 року №784-ХГУ).

10. Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Ком­плексної програми реструктуризації державних підприємств" від 29 серпня 2001 року №401-р.

11. Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження за­ходів на 2003-2004 роки щодо виконання Комплексної програми ре­структуризації державних підприємств" від 27 серпня 2003 року №544-р.

12 Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств" від 17 березня 2000 року №515.

13. Наказ Міністерства економіки "Про затвердження Методичних вка­зівок щодо проведення реструктуризації державних підприємств" від 23 січня 1998 року №9.

14. Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій "Методика розробки планів реструктуризації державних підприємств та організацій" від 2 червня 1997 року №73.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТЕМИ

Структура виробництва в будь-якому суспільстві формується під впливом суспільного поділу праці. Цей поділ праці призводить до виділення окремих виробництв і формування галузей. Розрізняють загальний, частковий і одиничний поділ праці. Загальний поділ праці призвів до виділення таких галузей народного господарства як промисловість, сільське господарство, зв’язок, транспорт, будівництво. Частковий поділ праці спричинив виділення галузей в середині промисловості, сільського господарства і т.д. Одиничний поділ праці має місце безпосередньо на підприємствах. Промисловість є основною ланкою народно господарського комплексу України і вона являє собою велику галузь народного господарства України, яка здійснює переробку сировинних ресурсів та готових виробів. Провідна роль промисловості пояснюється її значенням у впровадженні у життя досягнень науково технічного прогресу, у визначенні економічного потенціалу країни. Галузь промисловості – це якісно однорідна сукупність підприємств, об’єднань та інших господарських одиниць різних форм власності, що виконують однакові функції в системі суспільного поділу праці. Основними ознаками, що впливають на формування галузей промисловості є

-виробництво в значних масштабах однорідної або спорідненої продукції;

-наявність великої кількості підприємств виробників цієї продукції;

-специфічні технологічні процеси і організація праці;

-однорідність споживаної підприємствами сировини;

-особливий склад спеціально підготовлених кадрів.

Важливою складовою економіки України є сфера послуг, яка представлена такими видами послуг як житлово-комунальні, побутові, торговельні, посередницькі, готельні, інформаційні, медичні, туристичні та інші. Якщо результатом діяльності промислово-виробничих підприємств є виготовлена продукція або товари, то результатом роботи сфери послуг є надана послуга. Розвиток сфери послуг в ринкових умовах пов’язаний із процесами урбанізації, збільшенням кількості людей, які обслуговують потреби суспільства, зростанням попиту на ті чи інші послуги, формуванням нових їх видів. Крім того, для урбанізованого суспільства все більш необхідною стає потреба у змістовному та раціональному відпочинку, для того щоб зняти навантаження, які припадають на людину в процесі її трудової діяльності а також для відновлення працездатності, фізичних і духовних сил. Саме тому в умовах ринку покликаний розвиватися туризм як вигідний і перспективний вид діяльності сфери послуг рекреації і відпочинку.

Туризм направлений на задоволення важливих суспільних потреб. Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямків розвитку економіки та культури та створює умови для туристичної діяльності.

У 2005 році туристичний потік в Україні становив 15 млн. чоловік, із них іноземні громадяни становили 1, 5 млн. осіб. Приріст туристичного потоку у 2005 році склав 15%, отже такі дані свідчать про перспективи розвитку туристичної сфери в Україні. В результаті реалізації туристичних послуг економіка України одержує додаткові надходження, нові робочі місця, збільшення обсягів сплачених податків. Обсяг реалізації туристичних послуг у 2004 році станивив близько 2млрд грн.. а кількість підприємств, які надають туристичні послуги становила у 2004 році 2363.

 

ПІДПРИЄМСТВО - це організаційно відокрем­лена й економічно самостійна ланка вироб­ничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні послуг. Головне зав­дання підприємства полягає в задоволенні потреб ринку в його продукції або послугах з метою одержання прибутку.

Основними законодавчими актами, які регулюють дія­льність підприємств в Україні, є Закони України: «Про влас­ність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Укра­їні» „Господарський кодекс України”та ін.

Зокрема, Закон України «Про підприємства в Україні» ви­значає види та організаційні форми підприємства, правила їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації, механізм здійснення підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Цим Законом визначені рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від організацій­ної форми та форми власності на майно; він спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність за результати своєї господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими суб'єктами госпо­дарювання, органами державного управління та ін.

Діяльність підприємства також регулюється його ста­тутом та колективним договором.

Статут підприємства - це зібрання обов'яз­кових правил, що регулюють його взаємо­відносини з іншими суб'єктами господа­рювання, а також індивідуальну діяльність.

У ньому зазначається точна назва підприємства, його місцезнаходження, форма власності, вид діяльності, місія функціонування та основні цілі, органи управління, поря­док реорганізації і ліквідації та ін. Зміст статуту не повинен суперечити положенням зако­нодавчих актів, що регулюють діяльність підприємства. Колективний договір - це угода між трудо­вим колективом в особі профспілки та ад­міністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, еко­номічні і трудові відносини. У колективний договір включаються зобов'язання щодо поліпшення умов праці та відпочинку працівників, їх со­ціального захисту, заходи для забезпечення зростання про­дуктивності праці, величини матеріального стимулювання, вирішення житлових проблем тощо.

Підприємства мають такі ознаки:

- виробничо-технічна єдність (спільність продукції, що виготовляється, процесів її виробництва, певний склад ви­робничих фондів, єдина технічна політика, спільність до­поміжного і обслуговуючого господарств);

- організаційно-соціальна єдність (наявність єдиного трудового колективу, керівника та адміністрації підприєм­ства, наділення підприємства правами і реквізитами юри­дичної особи);

- фінансово-економічна самостійність (можливість самостійно визначати напрямки економічного розвитку, склад, обсяги продукції, що випускається, напрямки роз­поділу прибутку підприємства, форми і розміри матері­ального стимулювання, спільність системи планування та обліку).

Виробнича структура підприємства - це склад, кількіс­не співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови та взаємозв'язку. Виробнича структура характеризує частку окремих підрозділів у загальній чисельності працівників підприємства, у сукупному випуску продукції, вартості основних фондів і т. д. Для підприємств є важли­вим встановлення оптимальної виробничої структури.

На виробничу структуру підприємства впливають такі фактори:

• масштаб виробництва;

• складність конструкції виробу;

• характер технологічного процесу.

Якщо головним виробничим підрозділом підприємства є цех (адміністративно відокремлена частина підприємства, в якій виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньо­заводської спеціалізації), то така виробнича структура на­зивається цеховою.

Цехи поділяються на:

• основні (заготівельні, обробні, складальні);

• допоміжні (інструментальні, ремонтні, енергетичні);
•побічні (утилізації, відновлення деяких сировинно-ма­теріальних ресурсів);

• обслуговуючі (складське і транспортне господарства);
•підсобні (виробництво тари, відгодівельне і тепличне господарства тощо).

При безцеховій виробничій структурі основою її побу­дови є виробнича дільниця (сукупність робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виго­товляється однотипна продукція).

Корпус - як об'єднання однотипних цехів - є основним структурним підрозділом корпусної виробничої структури.

При комбінатській виробничій структурі підприємства по­єднуються стадії послідовно процесу переробки сировини і підрозділи виготовляють завершену частку готового виробу.

Загальна структура підприємства включає, крім вироб­ничих підрозділів, заклади соціально-культурного при­значення та підрозділи апарату управління.

Підприємства класифікуються за рядом ознак, а саме:

Мета і характер діяльності:

• комерційні, метою яких є одержання прибутку;

• некомерційні, які не ставлять собі за мету отримання
грошових економічних результатів (благодійні фонди і ор­
ганізації^-).

Форма власності:

• приватні (індивідуальні, засновані на власності однієї
особи без права найму робочої сили; сімейні, засновані на

 

власності і праці однієї сім'ї; приватні, засновані на влас­ності однієї особи з правом найму робочої сили);

• колективні (засновані на власності колективу праців­ників підприємства, кооперативу, громадської організації);

• державні (засновані на власності держави, в тому чис­лі казенні);

• муніципальні (державні комунальні підприємства, за­сновані на власності громади адміністративно-територіаль­них одиниць);

•спільні підприємства (засновані на власності фізич­них або юридичних осіб різних держав);

• іноземних громадян або організацій (засновані ви­
ключно на власності фізичних або юридичних осіб інозем­
них держав).

Правовий статус і форма господарювання:

• одноосібні приватні підприємства - власником є фі­
зична особа або сім'я; отримує дохід (прибуток); несе весь
тягар ризику.

Перевагами такої форми підприємства є простота за­снування, незначні витрати на засновницько-реєстраційні операції, повна самостійність, оперативність і свобода під­приємницьких дій, відносно низькі витрати на організацію виробництва, власникові повністю належить прибуток під­приємства.

Недоліки: обмежені можливості для розширення капі­талу, повна відповідальність за борги, відсутність спеціалі­зованого менеджменту, невизначеність термінів функціо­нування, оскільки підприємство юридично припиняє свою діяльність у разі смерті, позбавлення волі або психічного захворювання одноосібного власника.

•Кооперативні - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності.

Перевагами є збільшення економічних можливостей підприємства щодо розширення бізнесу, диференціація ви­конуваних функцій окремими працівниками (виробничих, збутових, адміністративних), а недоліком - протиріччя економічних та інших інтересів окремих членів кооперативу.

•Орендні - мають в основі функціонування договірні відносини між фізичними або юридичними особами з при­воду тимчасового володіння і користування майном.

Переваги: не вимагає значних коштів для придбання майна, немає ризику за техніко-економічне старіння основ­них фондів, його несе орендодавець. Недоліки: обмежується підприємницька свобода орендаря, який не є власни­ком майна.

• Господарські товариства - передбачають об'єднання
капіталів двох або більше юридичних або фізичних осіб за
умов спільного розподілу прибутку, контролю результатів
бізнесу, активної участі у здійсненні бізнесової діяльності.

Основою взаємовідносин між партнерами є договір.

За ступенем участі партнерів-засновників у діяльності підприємства та відповідальності за її результати розрізня­ють:

• товариство з повною відповідальністю (всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за її результати не лише своїми частками у статутному фонді, а й власним майном);

• товариство з обмеженою відповідальністю (учасники несуть відповідальність за господарську діяльність у межах своїх внесків у вигляді майна, грошових коштів, продуктів інтелектуальної власності тощо);

• командитне товариство (поряд з учасниками, які не­суть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність якого обмежується внеском у майно під­приємства, але не особистим майном; такий учасник нази­вається командитом);

• акціонерні товариства (відкритого і закритого типу) (власність підприємства розподілена на частини і власни­ками вважаються акціонери, які мають обмежену відпові­дальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал; весь прибуток належить акціонерам і поділяється на дві час­тини: одна розподіляється серед акціонерів у вигляді диві­дендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використо­вується на реінвестування; функції власності і контролю поділені між власниками (акціонерами) і менеджерами.

Перевагами господарських товариств є:

Більш широкі можливості для розширення виробництва, збільшення фінансової незалежності та дієздатності шляхом злиття капіталів партнерів, можливість залучення до управ­ління професійних менеджерів; для акціонерних товариств -реальна можливість залучення необхідних інвестицій через ринок цінних паперів, акціонери не можуть зазнати більших втрат, ніж ними було вкладено в акції, простіше збільшувати обсяги виробництва і суми прибутку.

Недоліки: виникнення протиріч між інтересами партнерів спричиняє малоефективну діяльність, а колективний менеджмент - негнучке управління виробництвом; для ак­ціонерних товариств - притаманні розбіжності між функ­ціями власності та контролю, інколи виникають суперечно­сті між акціонерами і менеджерами, наявність подвійного оподаткування (спочатку прибутку акціонерного товарист­ва, а потім дивідендів акціонерів).

IV. Національна належність капіталу підприємств:

• національні (капітал підприємств належить підприєм­цям своєї країни);

• іноземні (капітал підприємств повністю є власністю іноземних громадян);

• змішані (капітал підприємств належить громадянам різ­них країн).

V. Галузево-функціональні види діяльності:

• промислові;

• сільськогосподарські;

• будівельні;

• транспортні;

• торговельні;

• лізингові;

• банківські

• та ін.

VI. Розміри підприємств за чисельністю працівників:

• малі, до яких належать (за чисельністю працюючих):

1) у промисловості та будівництві - до 200 чол.;

2) у інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.;

3) у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол.;

4) у галузях невиробничої сфери - до 25 чол.;

5) у роздрібній торгівлі - до 15 чол.;

• середні;

• великі.

Розміри малих, середніх і великих підприємств за чисельністю працюючих законодавчо регулюються у Господарському Кодексі України згідно з яким до малих підприємств належать підприємства чисельністю до 50 чоловік і річним обсягом реалізації еквівалентним 500 тисячам Євро, великими вважаються підприємства чисельність яких перевищує 1000 осіб, а обсяги реалізації продукції. послуг еквівалентні 5 млн Євро...

Існують інші класифікаційні ознаки підприємств, на­приклад, за типом виробництва, за ступенем спеціалізації, але перелічені є найважливішими.

Підприємницькі структури мають право на добровіль­них засадах об'єднувати свою інноваційну, виробничу, мар­кетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціаль­ну діяльність. Такими об'єднаннями можуть бути: асоціа­ції, корпорації, концерни, консорціуми, трести, синдикати, картелі, холдинги, фінансові групи.

 

В Україні найбільш поширеними формами об'єднання підприємств є:

- асоціація - найпростіша форма договірного об'єд-

нання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову дія­льність своїх членів;

- корпорація - договірне об'єднання господарських

суб'єктів на засадах інтеграції та виро­бничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень;

- консорціум - тимчасове статутне об'єднання проми-

слового і банківського капіталу для ре­алізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту;

- концерн - об'єднання підприємницьких структур,

що характеризується органічним поєд­нанням власності та контролю, найчас­тіше з використанням принципу дивер­сифікації виробництва;

- холдинг - організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів; утворення, яке без­посередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямо­вує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших під­приємств. Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки і може використовуватись залежно від умов внутрішнього і зовніш­нього середовища підприємства (ринку).

Економіка сучасних вітчизняних підприємств має ряд особливостей, які пов'язані з неузгодженістю рішень на дер­жавному рівні, нестабільністю законодавчої бази, високим рівнем податків, «втечею» кваліфікованих кадрів. Такі не­гативні моменти спричиняють низький рівень іноземного інвестування в економіку України, обертання значної маси грошових коштів поза банками, «перелив» капіталів зі сфе­ри виробництва у сферу торгового бізнесу через відсутність стимулів і пільг для вітчизняних товаровиробників та ін.

Усунення таких негативних явищ дало б можливість по­ліпшити роботу вітчизняних підприємств, створити умови для стабілізації їх власного становища та для наповнення бюджету держави. Для ефективної господарської діяльності підприємству необхідно ма­ти стійкий фінансовий стан, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необґрунтованої дебіторської та кредиторсь­кої заборгованості, розраховуватись вчасно за своїми зобов'язаннями. Однак економічна криза в країні призводить до того, що погіршується фінансовий стан багатьох суб'єктів господарювання, зростає кількість збиткових підприємств, збільшується дебіторська та кредиторська за­боргованості, затримуються або не здійснюються вчасно платіжні зо­бов'язання. Тобто створюються умови для банкрутства підприємств.

Необхідно розрізняти поняття неплатоспроможність і банкрутство.

Неплатоспроможність — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після на­стання встановленого строку їх сплати, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язко­вих платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутство — визнана господарським судом неспроможність борж­ника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом ви­моги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єкт банкрутства (банкрут) — боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підроз­діли юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Боржник — суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний ви­конати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зо­бов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), про­тягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівни­кам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своє­часністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

Конкурсні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимо­ги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних креди­торів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до пору­шення провадження у справі про банкрутство.

Поточні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які ви­никли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Умови і порядок визнання банкрутства, порядок здійснення проце­дури банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначаються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Причини банкрутства підприємств можна поділити на дві групи:

зовнішні та внутрішні.

Зовнішніі - об'єктивні по відношенню до підприємства-банкрута:

- різке скорочення попиту на продукцію та падіння цін на неї;

- підвищення цін на сировину, матеріали, енергоресурси;

- політична та соціально-економічна ситуація в державі;

- природна стихія тощо.

Внутрішні — суб'єктивні, які залежать від керівництва та спеціаліс­тів підприємства:

- недоліки у виробничо-технічній та економічній політиці;

- несвоєчасна і неадекватна реакція на зміни в ринковому середовищі;

- нераціональна організаційна структура;

- помилки у виборі лінії та стратегії розвитку, широкомасштабних інвестиційних проектів, об'єктів діяльності тощо.

Існують такі симптоми неплатоспроможності підприємства:

- зменшення обсягів реалізації продукції;

- спад попиту на продукцію;

- зниження прибутковості виробництва;

- втрата клієнтів та покупців;

- збільшення обсягу неліквідних оборотних активів;

- неритмічність виробництва;

- низький рівень використання виробничого потенціалу;

- збільшення витрат на виробництво та реалізацію продукції;

- зниження рівня продуктивності праці;

- скорочення кількості робочих місць;

- зростання конфліктних ситуацій, часта зміна керівників різних

рівнів, невиконання прийнятих рішень.

Реструктуризація підприємства — здійснення організаційно-госпо­дарських, фінансово-економічних, правових і технічних заходів, спрямова­них на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з перехо­дом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, ор­ганізаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню під­приємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Реструктуризація підприємства спрямована на розв'язання двох основних завдань:

- по-перше, оперативно забезпечити виживання підприємства;

- по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на

ринку.

Відповідно до цих завдань і розглядають взаємозв'язані форми і ви­ди реструктуризації підприємств.