ТЕМА 8. Персонал підприємства і продуктивність праці

ПЛАН

8.1. Персонал підприємства, його склад і структура

8.2. Кадрова політика підприємства і управління персоналом

8.3. Продуктивність праці, показники та методи її вимірювання

8.4. Організація і нормування праці на підприємстві.

8.5.Розрахунок чисельності працюючих

 

ЛІТЕРАТУРА

1.Бойчик І.М., Економіка підприємств: Навч. посібник. –К.: Атака, 2002. -480 с.

2.Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

3. Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства. – К.: Хрещатик, 1999, 850 с.

4. ПСБО-15Дохід. Нормативно практичний довідник. - Національні стандарти бухгалтерського обліку в Україні-Інтелект-Захід, 2000. 187с.

5. Петрович Й.М. Економіка підприємства: Підручник.- Львів „Магнолія плюс”, 2004. -680 с.

 

Персонал підприємства — це провідний мобілізуючий фактор виро­бництва. Його творчий талант і практична робітнича майстерність особ­ливо виразно проявляється в умовах ринкових відносин, де постійно при­сутня підприємницька конкуренція. Так, інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення у виявленні і оцінці попиту, ство­ренні високоякісної продукції, виборі прогресивних технологій, раціона­льній організації виробництва в цілому, тобто в ефективному по­єднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожне таке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не буде фахово завершене робітниками у вигляді ма­теріалізованої продукції.

Саме така, цілеспрямована, гармонійна діяльність колективу забез­печує економічний поступ підприємства.

Всі працівники підприємства залежно від ступеня їх участі у вироб­ничій діяльності діляться на промислово-виробничий і непромисловий персонал.

До промислово-виробничого персоналу (ПВП) належать працівники ос­новних і допоміжних цехів, відділів, служб, науково-дослідних відділів і інститутів (НДІ), проектно-конструкторсько-технологічних відділів і інститутів (ПКТІ), тобто ті, хто безпосередньо пов'язаний з виробничою діяльністю підприємства.

До складу непромислового персоналу входять працівники підрозділів, що не пов'язані з основною виробничою діяльністю підприємства: жит-лово-комунальногогосподарства, (дитячі, культурно-побутові, медичні, підсобні, сільськогосподарські підрозділи тощо).

ПВП поділяється на такі категорії: ІТП (інженерно-технічні праців­ники); робітники; службовці; МОП (молодший обслуговуючий персонал);

учні і охорона.

Найбільш численною категорією працівників, які беруть участь у ви­робничому процесі, є робітники.

Вони поділяються на виробничих (основних), які безпосередньо ви­готовляють продукцію, і допоміжних, які займаються виробництвом про­дукції допоміжного призначення (інструмент, тара, інше), а також обслу­говують технологічний процес (налагоджувальники, ремонтники, комірники, контролери, транспортні робітники і ін.).

В умовах автоматизації виробництва функції різних категорій робіт­ників (операторів, налагоджувальників, ремонтників) суміщаються, і по­няття „допоміжні" втрачає свій прямий зміст.

До ІТП належать особи, які виконують на підприємствах до­слідницькі, проектні роботи, здійснюють організаційне, технічне, економічне керівництво і управління.

До службовців відносяться працівники, які зайняті діловодст­вом, бухгалтерським обліком, постачанням, збутом, і т. д.

МОП — це працівники, що зайняті технічним забезпеченням проце­су управління (кур'єри) а також побутовим обслуговуванням всіх працю­ючих (гардеробники, технічки, ліфтери та інші).

Охорона — включає працівників сторожової і пожежної служби під­приємства.

Залежно від характеру праці кадри поділяють за професіями і спеціа­льностями.

Професія — це широкий і місткий вид трудової діяльності, що перед­бачає потребу певної сукупності теоретичних знань та практичного вмін­ня, трудових навиків, яких набувають внаслідок спеціальної освіти і ви­конавчого досвіду (токар, слюсар, бухгалтер тощо).

Поява нових професій — це результат поділу праці або ж її інтеграції, яка відбувається під впливом розвитку науки, технічного прогресу і куль­тури. Розширення і поглиблення цих процесів породжують вужчі прояви професій — спеціальності.

Спеціальність—це один із декількох видів трудової діяльності в рам­ках певної професії, що вимагає специфічних (вузьких) знань та практич­ного досвіду з конкретного виду роботи

Так, професія слюсаря може поділятися за спеціальностями: слюсар-ремонтник, слюсар-інструментальник, слюсар-складальник тощо.

У свою чергу якісний ступінь професійної підготовки працівника тієї чи іншої професії, чи виду праці визначається його кваліфікацією.

Кваліфікація робітників вимірюється розрядами, які їм присвоюються залежно від досягнутого рівня виконавських можливостей і вміння. В ма­шинобудуванні і металообробці встановлено шість розрядів, найнижчий перший. Для робітників окремих видів спеціальностей, що виконують особливо складні роботи, передбачається вісім розрядів (інструме­нтальники, налагоджувальники автоматичних ліній, гнучких виро­бничих (систем) модулів, ремонтники верстатів, машин, приладів тощо).

Залежно від рівня підготовленості ІТП і службовців призна­чають на керівні посади за штатним розписом. Безпосередньо інжене­ри-спеціалісти поділяються на три категорії: перша — найвища, техні­ки — на дві.

Склад і кількісне співвідношення окремих груп працівників підпри­ємства формують його кадрову структуру. Для кожної галузі промисло­вості вона виразно специфічна. Особливо це стосується пропорцій між чисельністю робітників й ІТП.

Ефективність використання людських ресурсів фірми характеризує продуктивність праці, що визначається кількістю продукції, виготовленої за одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю виготовленої продукції або виконаної роботи.

Найпоширенішим й універсальним показником продуктивності праці є виробіток продукції. На промислових підприємствах залежно від одиниці виміру обсягу виробництва розрізняють три методи визначення виробітку - натуральний, вартісний й трудовий (нормованого робочого часу).

Найбільше наочно продуктивність праці характеризується показником виробіток в натуральному вираженні, вимірюваної в тоннах, метрах і т.д. Якщо підприємство випускає кілька видів однорідної продукції, то виробіток може бути виражено в умовно-натуральних одиницях. Натуральні показники при визначенні виробітку застосовуються на підприємствах таких галузей промисловості, як газова, вугільна, нафтова, електроенергетика, лісова й ін., а умовно^-натуральні - на підприємствах текстильної, цементної, металургійної, у виробництві мінеральних добрив і т.д. Натуральні й умовно-натуральні показники найбільш об'єктивно відображають продуктивність праці (виробіток) на підприємстві, однак їхнє застосування обмежується лише підприємствами, що виготовляють однорідну продукцію. На підприємствах, що виготовляють різнорідну продукцію, показник виробітку може обчислюватися лише у вартісному вираженні.

У вартісному вираженні виробіток на підприємстві можна визначати по показниках валової, товарної, реалізованої й чистої продукції залежно від сфери застосування даного показника. На робочих місцях, у бригадах, дільницях і цехах, що виготовляють різнорідну продукцію, що неможливо виміряти ні в натуральних, ні у вартісних одиницях, показник виробітку визначається в нормо-годинах. Виробіток може бути визначений на одну відпрацьовану людино-годину (годинне вироблення), один відпрацьований людино-день (денне вироблення), на одного середньоспискового працівника (робітника) за рік, квартал або місяць

Трудомісткість являє собою витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції в натуральному вираженні по всій номенклатурі випущеної продукції, що, і послуг. При значній номенклатурі випускає продукции, що, трудомісткість звичайно визначається по виробах-представниках, до яких приводяться всі інші, і по виробах, що займає найбільшу питому вагу в сумарному випуску продукції. Показник трудомісткості має деякі переваги перед показником вироблення: по-перше, він відображає прямий зв'язок між обсягом виробництва й трудозатратами; по-друге, застосування показника трудомісткості дозволяє погодити проблему виміру продуктивності праці з факторами й резервами її росту; по-третє, він дозволяє зіставляти витрати праці на однакові вироби в різних цехах і на ділянках підприємства.

Залежно від складу витрат, що включають у трудомісткість продукції, виділяють технологічну, виробничу й повну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва й керування виробництвом. Технологічна трудомісткість відображає всі витрати праці основних робітників-відрядників і повременщиков. Виробнича трудомісткість включає всі витрати праці основних і допоміжних робітників. У складі повної трудомісткості відображаються витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства. Витрати праці допоміжних робітників відображає трудомісткість обслуговування виробництва, а витрати праці службовців - трудомісткість керування виробництвом.

Продуктивність праці на підприємстві за певний період змінюється під впливом багатьох причин. Власне кажучи, всі фактори, що впливають на зміну обсягу виробництва й чисельність працівників підприємства, впливають і на зміну продуктивності праці. Під факторами зміни продуктивності праці розуміються причини, що обумовлюють зміну її рівня. У практиці планування й обліку на більшості діючих підприємств всі фактори зміни продуктивності праці класифікуються по наступних основних групах:

1. зміна технічного рівня виробництва;
2. удосконалення управління, організації виробництва й праці
3. зміна обсягу й структури виробництва; інші фактори.

Під резервами росту продуктивності праці на підприємстві маються на увазі не використовувані ще реальні можливості економії трудових ресурсів. Внутрівиробничі резерви обумовлені вдосконалюванням і найбільш ефективним використанням устаткування й робочої сили, а також скороченням втрат робочого часу, економією сировини, матеріалів, капіталу й інших видів ресурсів. Розходження між поняттям «фактори» й «резерви» укладається в тім, що фактор - це причина можливості здійснення якого-небудь явища, а резерв - нереалізована можливість у конкретному випадку.

Звичайно на підприємствах виробничі резерви росту продуктивності праці розділяються на резерви зниження трудомісткості, поліпшення використання робочого часу, економії матеріальних ресурсів і знарядь праці. Внутрівиробничі резерви росту продуктивності праці виявляються й реалізуються безпосередньо на підприємстві. До їхнього числа можна віднести: зниження трудомісткості виготовлення продукції (технологічне, виробниче й повної); поліпшення використання робочого часу (впровадження наукової організації праці, зміцнення трудової дисципліни, скорочення плинності кадрів, використання передового досвіду, поліпшення виробничої санітарії й охорони праці, ліквідація виробничого шлюбу й інших виробничих витрат); резерви поліпшення структури, підвищення компетентності кадрів і кращого використання робочої чинності (механізація й більше ефективне використання праці допоміжних робітників, відносне вивільнення працівників, зниження питомої ваги адміністративно-управлінського персоналу, поліпшення психологічного клімату в трудовому колективі).

За часом використання резерви росту продуктивності праці підрозділяються на поточні й перспективні. Поточні резерви можуть бути реалізовані в найближчому періоді й, як правило, не вимагають значних одноразових витрат. До їхнього числа можна віднести краще використання устаткування, ліквідацію або скорочення браку, застосування найбільш раціональних й ефективних систем оплати праці, удосконалювання організації праці на підприємстві. Перспективні резерви росту продуктивності праці звичайно вимагають перебудови виробництва, впровадження нових технологій і т.д. Для цього необхідні додаткові капітальні вкладення й значні строки здійснення робіт.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Яка відмінність між поняттями трудові ресурси, трудовий колектив, персонал, кадри? Дайте визначення цим поняттям.

2. За якими ознаками класифікується персонал підприємства.

3. Що таке кваліфікація працівника? Які є кваліфікаційні групи персоналу виробничого, торговельного підприємства?

4. Дайте визначення показника продуктивності праці.

5. За допомогою яких показників можна виміряти продуктивність праці.

6. Які фактори впливають на продуктивність праці, та які резерви підвищення продуктивності праці на підприємстві.

Тест 1

Чисельність працівників, яка включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працюючих, прийнятих на роботу на строк один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі, у відпустці, відрядженні, звільнені від праці за хворобою чи з інших причин, називається:

1.явочною

2.обліковою

3.середньосписковою

Тест 2

Керівники, спеціалісти, службовці відносяться до:

1.адміністративно – управлінського персоналу.

2.торгово – оперативного персоналу.

3.допоміжного персоналу.