Транспортування матеріалу, що досліджується, проводиться в спеціальних циліндрах, спеціально призначеною особою і персональним транспортом. Циліндр слід обов'язково опечатати, написати прізвища хворого, дату, час збору матеріалу.
Для мікробіологічної діагностики холери застосовують методи:
І. Прискорені.
1. 
імунофлюоресцентна реакція,
2. реакція іммобілізації,
3. РА в темному полі.
1. Імунофлюоресцентна реакція
З кожного зразка нативного матеріалу, що досліджується, готують по 2 мазки, підсушують на повітрі і фіксують в 96° спирті 15—20 хвилин при кімнатній температурі, промивають водопро-водною водою і висушують на повітрі, наносять специфічну імуно-флюоресцентну сироватку і дивляться в люмінесцентний мікроскоп.
Позитивний результат — жовто-зелене свічення по периферії клітини мікробу.
Негативний результат — тускле й рівномірне свічення по всій поверхні гїрепарату.
2. Реакція іммобілізації, запропонована Бененсоном в 1963 р.,
вдосконалена 3. В. Єрмольєвою і Н. І. Гівенталем (1967), нале
жить до прискорених методів діагностики холери.
Істина її полягає в тому, що краплину нативного матеріалу змішують з аглютинуючою О-холерною сироваткою, потім готують препарат за принципом висячої або роздавленої краплини. При цьому холерні вібріони під дією імунної сироватки не залишаються рухомі, мікробіологічний діагноз можна ставити через 10—15 хвилин.
3. РА в темному полі.
II. Бактеріологічне дослідження.
Лабораторна діагностика включає кілька етапів.
1. етап — бактеріоскошчне дослідження.
Мазки із випорожнень забарвлюють за Грамом і виявляють холерні вібріони.
2. етап — висівання випорожнень хворого в І % пептонну
воду, на лужний МПА або бактоагар ТСВ.
Культивування проводиться при температурі 37 °С протягом 6 годин, після чого у лептонній воді видно,ріст вібріонів у вигляді ніжної плівки. Мазки із плівки забарвлюють за Грамом, вирощену культуру вивчають на рухливість, ставлять РА на предметному склі зі специфічною аглютинуючою О-сироваткою (розведення 1: 100), потім пересівають з лептонної води на тверді середовища для виділення чистої культури. Якщо в лептонній воді вібріонів не виявлено, то краплину з її поверхневого шару пересівають у другу пептонну воду.
Добуту культуру вібріонів на твердих середовищах досліджують на рухливість в препаратах (висяча або роздавлена крапля) за допомогою фазовоконтрастного або з темним полем зору мікроскопів, перевіряють аглютинабельні властивості й відсівають на скошений агар.
3. етап — проводиться остаточна ідентифікація: постановка розгорнутої РА із специфічною О-сироваткою і типоспецифічними холерними сироватками Огава й Інаба, вивчають біохімічні властивості.
У деяких випадках для діагностики холери використовують серологічні методи — РА і визначення вібріо-цидних антитіл.
Лікування
Регідратаційна (та, що заміщує) терапія спрямована на відновлення водно-сольового балансу організму. Підтримуюча терапія спрямована на збереження досягнутої водно-сольової рівноваги шляхом компенсації води й солі, що виділяються разом з випорожненням. Після закінчення блювоти хворим призначають тетрациклін, окситетрациклін, сигмаміцин, левоміцетин.
Профілактика
Для специфічної профілактики застосовують анатоксин-хо-лероген. Виготовлено ефективну хімічну бівалентну вакцину, що складається з О-антигену сероварів Огава й Інаба та холерного анатоксину. Контактним або підозрілим на холеру провадять хіміопрофілактику тетрацикліном.
ЗБУДНИК ЧУМИ
Чума — гостре, особливо небезпечне зоонозне, природ-но-вогнищеве захворювання, що характеризується трансмісивною передачею, ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легень.
Чума викликається особливим мікробом, якігл наложить До групи збудників геморагічних септицемій. Це велика група мікробів, що включає збудників захворювання тварин, а також патогенних мікробів — небезпечних для тварин і людей. Першого мікроба з цієї групи відкрив Л. Пастер. Це був збудник курячої холери. В честь Л. Пастера родині бактерій дано назву Раsteurella. 3 цієї групи мікробів для людини небезпечні два: Yersinia pestis та Franc. tularensis.
У 1894 р. Гонконг виявився епіцентром чуми і став вихідним пунктом світового її розповсюдження. У період цієї епідемії А. Ієрсєн і С. Кітазато в один і той же час, незалежно один від одного, відкрили збудника чуми. Іерсен встановив взаємозв'язок між чумою у пацюків і епідемією чуми улюдей.
Морфологія
Паличка чуми має яйцевидну овоїдну форму. Таким чином, бактеріям чуми характерний поліморфізм. Це слід враховувати при дослідженні старих культур або несвіжих трупів. Поліморфізм може виникати й під впливом різних факторів — бактеріофагу, антибіотиків. Розташовуються мікроби поодиночно або ланцюжками.
Тинкторіальні властивості. Слід відзначити особливість: типові (овоїдні) бактерії забарвлюються біполярно. Всі анілінові фарби добре сприймаються мікробом, їх можна фарбувати просто синькою. Паличка чуми грамнегативна, спор не утворює (в організмі і на кров яних живильних середовищах), нерухома.
Культуральні властивості
Паличка чуми — аероб, росте на звичайних живильних середовищах, рН яких близька до нейтральної 7,0—7,2; оптимальна температура росту 27—30°С, тобто нижче температури тіла: здатність до росту при низькій температурі — це особливість.
Для стимуляції росту чумних бактерій до звичайних живильних середовищ додають гемолізовану кров, яка містить росткову речовину —гемін, що використовується для
синтезу дихальних ферментів, а також сульфіт N8, який забезпечує оклслювально-відіювннй потенціал. Якщо матеріал забруднений іншими бактеріями, то використовують елективні середовища з генціанвіолетом, який пригнічує грампозитивну мікрофлору!
Як ростуть бактерії чуми? На агарі утворюються колонії особливого виду «батистові хусточки» (центр більш темний, периферія широка, ніжна зона з фестончастою облямівкою).
Це колоніі R-форми, типові для вірулентних бактерій, бувають і S-форми колонії — гладенькі, в яких містяться мікроби, що втратили вірулентні властивості. У бульйоні бакте
рії чуми утворюють поверхневу плівку зі спущеними донизу ниткоподібними утвореннями, названі «сталактитами», а також пластівцевий осад.
В природних умовах бактерії чуми вірулентні в R-формі. На штучних живильних середовищах вони дисоціюють від вірулентної R-форми до авірулеитної S-форми через проміжні О-форми, які прийнято позначати ОR- або ОS-варіанти.
Біохімічні властивості
Палички чуми розщеплюють глюкозу, мальтозу, маніт, арабінозу, левульозу, галактозу і ксилозу з утворенням кислоти без газу. Особливе значення має відношення до гліцерину і рамнози, які не розкладаються, ща враховуеться при дифференціаціі паличок чуми від паличок псевдотуберкульозу гризунів. Палички чуми не розріджують желатину, не утворюють індолу
Токсиноутворення
Токсин відносять до ендотоксинів, але вивчення властивостей цього токсину показує, що він поєднує в собі деякі властивості ендо- і екзотоксинів. Крім токсину, бактерії чуми виробляють ще кілька речовин, які є факторами вірулентності фібринолізин, гемолізин, каталазу, пероксидазу, гіалуронидазу.
Важливим фактором вірулентності є капсула. Вона складається з особливих полісахаридів, що гїикликають негатив ний хемотаксис лейкоцитів, тобто перешкоджує фагоцитозу. Крім того, фагоцитоз може бути незавершеним,
Антигенна структура
Пастерела чуми містить 18 антигенів ними є: специфічний,капсульний, антифагоцитарний антиген, неспецифичний соматичний термостабільний антиген.
Стійкість
Палички чуми чутливі до висушування. Стійкі до низької температури (при 0°С і нижче), в замерзлих трупах виживають до 6 місяців.
Конкуренцію мікробів збудник хвороби переносить погано.
Патогенез
Чума — зоонозна інфекція: хворіють домашні тварини і гризуни. Чума розглядається як зоонозна, трансмісивна інфекція з природним вогнищем. Таким «вогнищем» є пацюки або стенові гризуни (ховрашки, бабаки). З таких вогнищ чума потрапляє до людини при контакті з хворими гризунами (зніманні шкірок), або ж трансмісивним шляхом (через укус блох).
Блохи-переносники є і додатковим резервуаром інфекції, бо в їх організмі мікроби Можуть зберігатись довго, від 50 до 275 днів.
Механізм, зараження. Блоха з кров'ю хворого гризуна проковтує бактерії чуми. Вони швидко розмножуються в її шлунку і створюють «пробку». При наступному укусі блоха відригує цю «пробку» або частина «пробки» вимивається кров'ю, її зворотньою течією, якщо «пробка» перешкоджує насмоктуванню крові, і так передає бактерії. Крім того, сечею хворих тварин забруднюється грунт, вода. При контактному і трансмісійному зараженні палички чуми проникають в організм людини через шкіру і слизові оболонки.
Від місця впровадження мікроба вони розповсюджуються лімфатичним шляхом і затримуються лімфатичними вузлами. Лімфатичні вузли запалюються, збільшуються, нагноюються, з'являються «бубони». Мікроби швидко розмножуються, бо спочатку фагоцитоз пригнічений, воші дуже швидко розповсюджуються завдяки виробленню фібриНОЛІзину. Інкубаційний період дуже короткий, початок гострий.
У залежності від місця вхідних воріт і від реактивності організму, чума може бути вираженою різними формами-(шкірна, бубонна, шкірно-бубонна, легенева, кишкова, септична). Бубонна і легенева — основні форми. При всіх фор-мах має місце геморагічне запалення — крововилив на слизових. Мокротиння при легеневій формі кров'янисте.
Імунітет після перенесеного захворювання виробляється стійкий за характером, головним чином фагоцитарний. Виявляються і антитіла протимікробної клітини (опсоніни, аглютиніни, преципітини, комплементзв'язуючі), відіграють допоміжну роль.
Лабораторна діагностика
Діагностика повинна проводитись у спеціальних закладах і спеціальних захисних костюмах. Матеріал для дослідження—мокротиння, крон, пунктат і бубону, виділення виразки; від трупу — кров, мазки-відбитки лімфатичних вузлів, печінки, селезінки. Дослідженню піддають трупи гризунів, блох, харчові продукти, повітря
Для мікробіологічної діагностики чуми застосовують мікроскопічний, бактеріологічний, біолої Ічиий, серологічний методи.
При мікроскопічному дослідженні готують мазки з патологічного матеріалу,.фіксують їх в суміші Нікіфорова. забарвлюють за Грамом і метиленовою синькою, Повинні бути виявлені біполярно забарвлені грамнегативні палички овоїд:
ної форми.
Прискорений метод — люмінесцентно серологічний (2— З години); фіксують препарат, забарвлюючі, чумною флїо-оресціруючою сироваткою протягом 20 хвилин N люмінесцентному мікроскопі проглядають овали, що світяться зеленіш кольором с чорним центром.
Бактеріологічний —- використовується «чистий» матеріал (кров, вміст нерозкритого бубона, органи трупу без загнивання). З живильних середовищ застосовуються МПА і МПБ (краще мартенівський або Хоттінгера) з додаванням крові або сульфіту натрію. На цих середовищах виростають культури, якщо навіть потрапляє мало мікробів (до 100 мікробів). Колонії утворюються з одиничних клітин. Матеріал «брудний» (з домішками інших мікроорганізмів — мокротиння, органи загнилих трупів), засівають на середовища з генціанвіо-летом, необхідним для пригнічення інших мікробів. Слід підбирати таку кількість геиціанвіолета, щоб вона не заважала росту мікроба чуми (як правило 1:200 000—1:400 000). Використовують середовище Туманськрго (агар+кров+генціанвіолет), середовище Ленської ("агар+сульфіт натрїю+генціанвіолет). матеріал розтирають петлею, температура вирощення +28°С. Через 10—12 годин з'являються колонії (хустинки), через 24 години — оформлені колонії (центр — характерний, зернистий з пігментом, сірувато-жовтий, коричневий, периферія — мереживо). Одиничні колонії утворюються серед іншої мікрофлори, тому роблять пересів другий раз на середовища з генціанвіолетом, або зараження тварин (морська свинка, білі миші).
Ідентифікація виділеної культури і диференціація її.від палички псевдотуберкульозу має особливе значення при дослідженні трупів гризунів і знятих з них блох.
- Біологічна проба. Використовуються морські свинки або білі миші: а) зараження проводять втиранням (для брудного матеріалу) 2—3 краплини густої зависі з матеріалу, що досліджується, досуха втирають у виголену ділянку шкіри на животі,
попередньо скарифікують шкіру;
б) можливе підшкірне зараження у внутрішній поверхні стегна або внизу живота, тварини гинуть па 3—9 день (тих, що вижили, забивають).
Вивчають патологоанатомічні зміни в органах (різко виражена ін'єкція судин, геморагічні запалення лімфатичних вузлів), в мазках-відбитках з паренхіматозних органів знаходять грамнегативні, біполярні палички.
Серологічна діагностика.
Постановка РИГА для вивчення постващинного імунітету в людей і при обстеженні природних вогнищ чуми, для підтвердження діагнозу у хворих з легкою атиповою формою
чуми.
Прискорені методи.
1. За допомогою специфічного бактеріофага за методом Туманського:
а) фаг вносять в матеріал, що досліджується, в момент його висіву. Висів проводять па 3 чашки: в І чашці одна петля фага змішується з матеріалом в момент висіву, в II чашку заноситься фаг у вигляді «доріжки», в ІІІ чашку—контроль (без фага). При наявності палички чуми через 2—3 години в першій чашці вже видно «негативні колонії», на II чашці— «доріжка».
б) збільшення титру бактеріофага—- метод Домарадського. До 50-100 мл. рідини, що досліджується, додаютїПраг, стільки ж фага додається п контроль. Пробірки витримують в термостаті 60 хвилин, потім ставлять 2 ряди тягрупапия бактеріофага. Позитивним вважається результат, якщо в дослідному ряду титру фага буде п 10 разів більше, ніж в контрольному. Як індикаторний фаг використовується фаг чуми; що випускається інститутом «Мікроб», а як еталонні культури — авірулентні штами ЕУ.'
2. Люмінесцентно-серологічний метод,
3. РП в агарі для виявлення антигена в органах тварин. Суспензія кусочка органа в фізіологічному розчині (антиген X), протичумна аглютинуюча сироватка. Якщо використовувати не сироватку, а ей-глобулін, то через 6-8 годин з'явиться лінія преципітації.
4. РГГА.
Лікування
Для терапії назначають стрептоміцин, тетрациклін; комплексна терапія включає протичумну сироватку, протичумний гамма-глобулін і специфічний фаг, а також сульфаніламідні препарати.
Профілактика
Специфічна. Для специфічної профілактики в СРСР були виготовлені протичумні вакцини з ослаблених чумних бактерій. Такі вакцини були запропоновані М. П. Покровською, Н. Н. Жуковим-Вережніковим, Е. І. Коробковою. Метод приготування живої послабленої протичумної вакцини у висушеному стані був розроблений М. М. Файбичем.
Для імунізації проти чуми застосовують живу суху вакцину, запропоновану французькими вченими Г. Жираром і Ж. Робиком, яка знижує захворюваність і смертність від чуми. Ця вакцина становить собою завись живих авірулентних мікробів чуми, висушених у сахарозо-желатиновому середовищі. Для виробництва вакцини використовують вакцинний штам EV, який вирощують у рідкому середовищі з аерацією або на густих живильних середовищах.
Загальна профілактика полягає в дезинфекції, дерати-іації. Карантин до 6 діб.
ЗБУДНИК ТУЛЯРЕМІЇ
Збудник туляремії Francisella tularensis був виділений у 1912 р. Г. Мак-Коєм і М. Чепіним і детально вивчений Е. Франсісом, в честь якого Міжнародний комітет по номенклатурі бактерій включив збудника туляремії в рід Francisella. У нашій країні збудник цієї хвороби був описаний в 1926 р. Е. В. Суворовим, А. А. Вольферц і М. М. Во-ронковою.
Існують 3 різновида (підвида або раси) цього мікроба: голарктична—європейсько-азіатська, неарктичиа — американська і середньоазіатська.
Морфологія. Дрібні коковидні (на жив.середовишах) та паличковидні (в орг. тварини). Нерухомі, спор не утворюють, іноді – ніжна капсула. Грам -. Добре краситься фуксином та за Ром.-Гімза.
Культуральні властивості
Збудник туляремії — аероб, На звичайних живильних середовищах не росте. Використовують спеціальні живильні середовища: Мак-Коя (згорнене яечно-жовткове середовище); Франциса (мПа +цистин+глюкоза+ дефібринована кров кролика) Емельянової (кров'яний, рибно-дріжджевий агар з глюкозою і цистином
Антигенна структура
Є V і-антиген — антиген вірулентності, оболонковий, з ним же пов'язані імуногенні властивості.
О-антиген — соматичний (глюцидоліпіднопротеїновий комплекс). Бактерії в S-формі містять обидва антигени. R-форма бактерій містить лише О-антиген і не володіє вірулентними та імуногенними властивостями
Резистенстність
Таким чином, низькі температури справляють консервуючу дію. Висока температура згубна. Менш стійкі мікроби до висушений і інсоляції. Звичайні дезинфікуючі речовини (лізол, крезол) вбивають палички туляремії протягом З0 хвилин.
Патогенез
Туляремія — зоонозне захворювання, Резервуаром збудника є тварини. Серед тварин інфекція передасться трансмісивним шляхом за допомогою кліщів.
Зараження людний відбувається різними шляхами: через воду, збруднену виділеннями аботрупвми хворих тварин (при купанні, умиванні, пранні), або через харчові продукти; при зніманні шкур або розбиранні туш (контактний шлях); при вдиханні (повітряно пиловий шлях); через укус інфікованих комахів: комарів, сліпніо, кліщів (трансмісивний шлях). Хвора людина, як джерело інфекції, не має значення.
У залежності від вхідних ворії Інфекції розрізняють такі клінічні форми туляремії: виразково-бубонну, очну, бубонну, легеневу, абдомінальну, ангінознобубонну. В будь-якому випадку може виникнути генералізована або септична форма. На місці вхідних воріт виникає запальна реакція. Розповсюдження бактерій відбувається з потоком лімфи. В лімфатичних вузлах мікроби осідають і розмножується, бо фагоцитоз спочатку носить незавершений характер. З первинних бубонів бактерії прориваються в потік лімфи і крові, настає бактеріемія, під час якої при зруйнуванні частини бактерій вивільняється ендотоксин, а мікроби, занесені током крові в різні органи, викликають утворення вторинних осередків. Внаслідок цього у внутрішніх органах утворюються некротичні вогнища, (а при розрізі— жовтувато-білі вузлики), особливо багато їх буває в селезінці, потім в печінці і уражених лімфатичних вузлах, в легенях. Ці осередки, піддаються розпаду. У результаті повторної бактеріемії виникає алергічний стан.
Лабораторна діагностика
Лабораторна діагностика здійснюється із застосуванням ряду методів біологічного, серологічного й алергічного.
Для виділення культури мікроба у хворого беруть пунктат бубонів, слиз з мигдалин, вміст.виразки, кров; патологоанатомічним матеріалом є кусочки органів і кров. Досліджуються також трупи гризунів, переносники, вода, харчові продукти, зерно.
Біологічний метод полягає в тому, що досліджуваним матеріалом спочатку заражають морських свинок або білих мишей, внутрішньошкірно, підшкірно або внутрішньом'язово, загибель їх настає протягом 14 днів. При розтині загиблих тварин в мазках-відбитках з печінки, селезінки і крові знаходять велику кількість туляремійних бактерій, а в посіві їх на жовткове середовище, через 18-24 години з'являється ріст характерних колоній, які виділяють в чисту культуру. Ідентифікація виділеної культури проводиться на основі бактеріоскопії мазків, вивчення культуральних і біохімічних властивостей та реакції зі специфічною сироваткою.
Серологічний метод включає постановку РА у 2-х модифікаціях. Орієнтувальною служить кров'яно-краплинна аглютинація, а найбільш точним методом є- розгорнута РА, яку проводять з 15-го дня хвороби. Сироватку хворого розводять фізіологічним розчином в 100, 200, 400 і більше разів, додають туляремійний діагностикум — завись вбитих мікробів. Діагностичний титр повинен бути не нижче ніж 1:100. Крім того, можлива РГГА (реакція гальмування гемаглютинації), високочуттєва реакція, яка застосовується для ранньої діагностики (в кінці 1-го тижня) для ретроспективної діагностики, визначення стану імунітету. Для поста-. новки цієї реакції використовують туляремійний еритроци-тарний діагностикум (еритроцити барана, консервовані формаліном і сенсибілізовані туляремійним антигеном).
Алергічний метод. Застосовується шкірноалергічна проба (КАП), яку можна ставити з перших днів хвороби, що значно випереджає РА. Підставою для постановки проби є стан інфекційної алергії. Для постановки цієї реакції застосовують препарат тулярин, який становить собою завись вбитих нагріванням туляремійних бактерій (в (мл міститься. 100 млн. бактеріальних клітин) в фізіологічному^ розчині з 3% гліцерином. Препарат готують з вірулентних або вакцинних культур. Тулярин вводять нашкірно або впутрішньошкірно в дозі 0,1 мл. Облік реакції ведеться через 24-36-48 годин. При позитивній реакції утворюється інфільтрат. Ця реакція може бути позитивною також у рекоивалесцеїпїв і у вакцинованих.
Імунітет
У процесі захворювання виникає алергізація організму, поява антитіл, посилення фагоцитарної активності. Після перенесеного захворювання залишається трішалні'і імунітет.
Лікування
Враховуючи чутливість туляремійного мікроба до антибіотиків, назначають стрептоміцин, левоміцетин, тетрацикліни, канаміцин. При тривалому перебігу хвороби можна рекомендувати комбіноване застосування иакципоіерапії (вбиті бак-.І терії Разіеигеііа іиіагеіійіь) і антибіотиків.
Профілактика
Для імунізації застосовують суху живу вакцину проти туляремії, запропоновану в 1942 р. П. А. Ганським і Б. Я. Ельбертом, яка вводиться нашкірно. Тривалість імунітету 3-6 років.
Збудник бруцельозу
Збудником бруцельозу являється Brucella.
Бруцельоз — інфекційне захворювання людей і тварин, бактеріальної природи; типовий зооноз з провідним аліментарним шляхом передачі інфекції людини. Клінічно становить собою системний ретикулоендотеліоз, то протікає гостро й хронічно. Для бруцельозу характерний хвилеподібний перебіг, ураження опорно-рухомої і нервової систем.
Бруцельоз як самостійне захворювання був вперше описаний Магзіоп в 1861 р. під назвою Збудники бруцельозу людини і тварин належать до бактерій роду Вrycella. Вони були виявлені Брюсом в 1886 р, при дослідженні селезінки трупа солдата, який помер від гарячки на о. Мальта.
Встановлено існування трьох типів бруцел: Вг. melitensis, Вг. abortus, Вг. suis і розроблено методи їх диференціації. У 1974 р. оргкомітет з таксономії бруцел, крім згаданих вище, виділив як самостійні ще.три види збудника. Визначено тести для ідентифікації кожного з видів.
Морфологія
Бруцели — дрібні нерухомі мікроорганізми кулястої, овоїдної або паличкоподібної форми; характеризуються уповільненим ростом на живильних середовищах. Враховуючи це, -посіви крові й іншого матеріалу від хворого витримують при температурі 37°С не менше 3 тижнів. Бруцели характеризуються вираженою змінністю, дисоціацією, мають високу агресивність та інвазивність, проникаючи в організм навіть через непошкоджені слизові оболонки; є внутрішньоклітинними паразитами.
Стійкість
Бруцели помірно стійкі.
Патогенез
Джерелами інфекції для людини є дрібна (вівці, кози) і велика (корови, буйволи, олені) рогата худоба, свині, рідше — коні, верблюди, мули й інші тварини. Хворі тварини виділяють збудника протягом всього періоду хвороби з. молоком, сечею, навколоплідною рідиною, абортивним плодом, послідом та інші. Передача збудника - переважно аліментарним шляхом, що дає основу віднести бруцельоз до групи кишкових інфекцій.
Часто реєструються і контактні зараження, що виникають в результаті проникнення збудника В організм людини через дефекти шкіри при догляді за хворими тваринами: їх
забої, знятті шкір, обробленні туш тощо. Встановлена можливість інфікування бруцельозом і повітряио-пиловим шляхом.
На сучасному етапі бруцельоз можна розглядати не лише як захворювання людини і сільськогосподарських тварин, а й як природно-осередкову інфекцію.
Бруцели, потрапивши в організм людини через слизові або шкіру, на місці упровадження ніяких слідів не залишають; далі вони розповсюджуються по лімфатичних шляхах і затримуються регіонарними лімфатичними вузлами. Розмножившись у вузлах, бруцели пробивають цей бар'єр і проникають у кров, якою розносяться по всьому організму. При цьому бруцели вибірково осідають у різних органах, головним чином, в тканинах лімфосистеми і органах кровотворення. Інфекція генералізується. Бруцели, що осіли, утворюють осередки, з яких вони проникають у русло крові. Знаходячись у крові, бруцели руйнуються, розпадаються і їх ендотоксини подразнюють інтерорецептори, закладені в стінках судин. Це подразнення викликає відповідну реакцію організму. Вважають, що гарячка співпадає з періодом бактеріемії.
Бруцельоз — септичне захворювання, так як мікроби та їх токсини розносяться кров'ю по всьому організму. Утворюються метастатичні осередки, а Потім знову бактеріемія. Захворювання тривале, хронічне. Багаторазова повторна генералізація приводить до сенсибілізації організму, виникає алергічний стан. Як наслідок цього, відзначається цілий ряд явищ з боку судинної і нервової систем і особлива клітинна реакція у вигляді утворення вузликів у тканинах, що нагадують туберкульозний пагорбок. Це інфекційна гранулема.. Такі ут-ворення в тканинах виникають при всіх хворобах з янищами інфекційної алергії — при сапі, туляремії та інших.
Таким чином, в патогенезі бруцельозу відіграють роль мікроби, їх токсини і особливі білки — алергени.
Нерідко змішують бруцельоз з малярією, ревматизмом, туляремією та іншими захворюваннями. Тому клінічний діагноз необхідно підтверджувати лабораторними методами.
ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА
І Бактеріологічне дослідження є найточнішим,, так як воно лає нам чисту культуру збудника. Можна одержати культуру з крові, уринокультуру з сечі, але виділення чистої культури досить важке и займає багато часу. Тому цей метод не 'застосовується широко.
2. Серодіагностика. Звичайним методом діагностики бруцельозу є реакція аглютинації, відома під назвою реакції Райта. Це проста і надійна проба. Аглютиніни в крові людей, заражених бруцельозом, починають вироблятись ще в інкубаційному періоді. З появою гарячки їх кількість зростає і вони виявляються при розведенні сироватки 1:200 і
вище. Зберігатись у крові аглютиніни можуть тривалий час, до 4—5 років, це дає можливість ставити ретроспективний діагноз (після видужання). Антигеном служить завись бруцел усіх 3-х типів, мікроби вбиті, як правило, формаліном, Оцінка реакції: 1:50 сумнівна, 1:100 слабо позитивна, 1:200, 1:400 позитивна, 1:800 різко позитивна, Крім реакції Райта
застосовується прискорена РА на склі, запропонована Хеддлсоном.
Опсоніно-фагоцитарну пробу проводять для виявлення антитіл-опсонінів.Її проводять З І5-20-го дня хвороби з чотирьохмільярдною зависсю вбитих бруцел. Вважають, що показник у рамках 10-24 характеризує слабо позитивну реакцію, 25-49 ясно виражену і 50-75 різко позитивну. У здорових людей цифровий показник цієї реакції, як правило, рівний 0 або 1, рідко 3-5.
3. Алергічна діагностика. Беручи до уваги наявність алергії при бруцельозі, Бюрне в 1922 р, запропонував впутрішньошкірну пробу подібну реакції Манту. Внутрішньошкірно вводиться мелітин — фільтрат 3-тижнєвої бульйонної культури Вг. melitensis або полівалентний препарат бруцелін. Її ставлять з 15-20 дня захворювання, Позитивною вважають реакцію в тому випадку, якщо через добу на місці введення з'являється болючість, гіперемія та інфільтрація шкіри розміром у середньому 3X3 см, слабо позитивною — гіпе-ремію та інфільтрацію розміром 1X1 см, різко позитивною гіперемію та інфільтрацію розміром 6X6 см. Алергічна реакція буває позитивною протягом багатьох років після перенесеного захворювання і у прищеплених.
При бруцельозі утворюються антитіла — аглютиніни, комплементозв'язуючі й інші. Вони використовуються в діагностиці, але для захисту організму не мають особливого зна- ' чеїшя. Радянські вчені встановили, що в основі імунітету лежить фагоцитоз бруцел як прояв захисної клітинної реактивності. Фагоцитоз, як захисна клітинна реакція організму, є результатом загальної імунологічної перебудови організму, але він незавершений. Бруцелн розмножуються в лейкоцитах і проривають цей бар'єр. В імунному організмі фагоцитоз стає завершеним. Захоплення бруцел через.48-72 години закінчується їх лізисом. Основна роль належить макрофагам (ретикулярним і ендотеліальним елементам внутрішніх органів, з'єднувально-тканинним клітинам, вільним макрофагам), беруть участь і нейтрофіли. За типом імунітет нестерильний або інфекційний, як при туберкульозі, тобто пов'язаний з пс-. ребуванням мікроба в організмі. Важливо, що будь-який вид бруцел створює перехресний імунітет до 2-х інших типів. Це було використано для приготування живої вакцини з типу Вr. abortus bovis.
