Чинники лібералізації урядового курсу щодо України-Гетьманщини (сильні позиції української козацької старшини та живучість ідеї виборного гетьманства; невизначене для Росії зовнішньополітичне становище на Півдні та загроза війни з Пруссією; необхідність економічного відродження українських земель, потенціал яких – на потреби війни).
Указ імператриці «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми звичаями» (5 травня 1747р.). Генеральна рада в Глухові 22 лютого 1750р. – Імператорський указ від 5 (16) червня – підтвердження гетьманських повноважень К.Розумовського. Березень 1751р. – присяга К.Розумовського в С.-Петербурзі на вірність імператриці.
Заходи К.Розумовського по відродженню державницьких повноважень Гетьманату (відновлення, поновлення складу Генеральної старшини та Генерального суду, чинність усіх адміністративних і фінансових інституції; підпорядкування владі гетьмана Києва та Запорозької Січі; самостійна кадрова політика; припинення скликання Генеральної ради – регулярність Старшинської; судова реформа 1760-1763 рр.: поділ Гетьманату на 20 судових повітів, упровадження станових шляхетських судів – земських, підкоморських і гродських, Генеральний суд – найвища судова інстанція, розширення його складу 10-ма представниками від полків, забрання судових функцій у Генеральної канцелярії; військова реформа: створення регулярних кінних і піхотних полків, уведення уніфікованого озброєння, організація регулярного навчання, запровадження єдиної уніформи; освітня та культурна реформи: з 1760 р. при сотенних і полкових канцеляріях обов’язкове навчання грамоти та військової справи дітей старшини і заможних козаків; Чернігівський, Харківський і Переяславський колегіуми; намагання відкрити університет європейського типу в Батурині; Київський університет на базі Києво-Могилянської Академії; відкриття друкарень; спроба врегулювання економічних відносин автономії).
Урядова протидія гетьманським спробам відродження та зміцнення української автономії: 1754р. – заборона призначення полковників, самостійних зовнішніх зносин; 1754р. – ліквідація кордону між Гетьманатом і Росією, запровадження в Україні загальноімперської митної служби.
Характеристика засадничих положень української політики уряду Катерини ІІ (1762-1796рр.).
Осінь 1763р. – шляхетський з’їзд у Глухові. Прийняття двох «чолобитних» (петицій) на ім’я Катерини ІІ (законодавче підтвердження давніх прав України, збереження її автономії та офіційне визнання спадковості гетьманської посади за нащадками роду Розумовських).
Доповідна Г.Теплова «Записка про непорядки в Малоросії, які йдуть від зловживань правами і звичаями, підтвердженими в грамотах».
Остаточна ліквідація гетьманської влади в Україні (імператорський маніфест від 10 листопада та сенатський указ від 17 листопада 1764 року).
Підсумки «золотої осені» української автономії.
Новопосталий імперський орган управління Україною – ІІ Малоросійська колегія (1764-1786рр.). (4 російські офіцери, 4 українські старшини, російський прокурор, два секретарі). Президент Колегії – генерал-губернатор, полководець П.Рум’янцев.
«Секретна» інструкція П.Рум’янцеву (нищення всіх залишків української автономії, закріпачення селян, пильний нагляд за економікою, збільшення податків від населення, викорінення серед українців фальшивого погляду на себе як на цілком відмінних від москалів). Тактика: поступово, наполегливо («лисячого хвоста і вовчої пащі»), не радикальна ліквідація козацьких владних інституцій, а перетворення їх у відділи, департаменти ІІ Малоросійської колегії, поглинення нею.
Результат діяльності ІІ Малоросійської колегії – політична, соціальна, територіально-адміністративна, військова уніфікація Гетьманату відповідно до засад імперської Росії: політична уніфікація (ліквідація гетьманства, підпорядкування або ж трансформація у підрозділи ІІ Малоросійської колегії Генерального військового суду, Генеральної лічильної комісії, Канцелярії Малоросійського скарбу тощо, скасування виборності козацьких урядовців, запровадження в діяльності місцевих органів влади України єдиної форми діловодства, контроль за штатами, лояльність службовців; підкорення українського чиновництва загальноімперським формам держслужби); соціально-станова нівеляція українства колишньої Гетьманщини (22 квітня 1760р. – універсал К.Розумовського про обмеження селянських переходів; 10 грудня 1763р. – царський указ про заборону поміщикам приймати селян-утікачів; 17 січня 1765р. – царський указ, що дозволяв поміщикам відправляти селян на каторжні роботи; 1765-1769рр. – Генеральний опис Гетьманщини; 1776-1783рр. – введення подушного податку на Лівобережжі й Слобожанщині; 3 травня 1783р. – царський указ про закріпачення селян колишньої Гетьманщини; новий перепис людності й оподаткування; 21 квітня 1785р. – «Грамота про вільність дворянству»; 1786р. – секуляризація монастирських маєтностей); ліквідація національних збройних формувань (4-5 червня 1775р. – знищення Нової Січі, 1783р. – скасовано старий військовий устрій, козацькі полки перетворено в карабінерні; 1797р. – 1-й рекрутський набір); територіально-адміністративна реорганізація України (1764р. – Новоросійська губернія з центром у Кременчуці, після 1775р. з неї виокремлені Новоросійська й Азовська, що у 1783р. трансформовані в Катеринославське намісництво з центром у Катеринославі; 1765р. – замість п’яти слобідських полків – Слобідсько-Українська губернія, в грудні 1780р. замість неї – Харківське намісництво; 16 вересня 1781р. – Лівобережна Україна поділена на 3 намісництва – Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське; згідно з указом 1796р. «Про новий поділ держави на губернії» замість намісництв – знову губернії: Слобідсько-Українська; Малоросійська, що в 1802р. була поділена на Полтавську й Чернігівську)
20 серпня 1786р. – ліквідовано ІІ Малоросійську колегію; козацька державність перестала існувати.
Причини втрати української державності (витоки – в обставинах соціально-політичного життя України за доби Руїни; зруйнування засад громадянського суспільства через «вилучення» з нього старшини, посилення економічного тиску на козацтво, поспільство й люмпенізацію людності, придушення найменших проявів самоорганізації, обмеження сфери застосування українського права).
Історичне значення Української Козацької держави – Гетьманату.
