Гетьманат Івана Виговського (серпень 1657 – вересень 1659р.) Серпень 1657р. – союзницька декларація з представником трансільванського князя; жовтень 1657р. – козацько-шведський оборонний альянс (визнання Карлом Х Густавом незалежності України й прилучення до неї західноукраїнських земель…); вересень 1657р. – поновлення добросусідських відносин із Кримом; перемир’я (до Великодня 1658р.) з Річчю Посполитою; прагнення паритетності у взаєминах з Московією на засадах українсько-московського договору 1654р. Гетьман-наступник Б.Хмельницького в реалізації зовнішньополітичного курсу на ствердження незалежної соборної України; орієнтація не на Річ Посполиту, а на її ворогів.
Передісторія українсько-польського компромісу 1685р. Московський експансіонізм стосовно Гетьманату: місії В.Кікіна, І.Роколова, діяльність воєвод Зюзіна та Бутурліна, місія О.Трубецького – намагання не допустити обрання І.Виговського гетьманом (серпень 1657р.); Корсунська рада 1657р.; жовтень – «статті А.Матвєєва» – спроба ревізії «березневих статей» 1654р.; прийняття в Москві запорозької делегації на чолі з М.Стрижнею (листопад 1657р.); Військова рада в Переяславі (лютий 1658р.) – чергова спроба зміцнення І.Виговського; лютий-травень 1658р. – «нейтралітет» - підтримка Москвою антигетьманського заколоту М.Пушкаря-Я.Барабаша.
Українські чинники Гадяцького процесу: імперська політика Московії, що суперечила державницьким устремлінням новопосталої української еліти; українсько-польське зближення як результат старшинсько-шляхетського (заможне козацтво та шляхетський сегмент нової української еліти – головна соціальна опора Гетьманату, заперечувана Москвою (остання зробила ставку на низи та міщанське середовище); Чигирин мав запобігти унійним процесам між Варшавою та Москвою, започаткованим і Вільні 1656р. за рахунок українських інтересів; кримський складник (після грудня1654р шлях у Бахчисарай для української дипломатії пролягав через Варшаву); світоглядні орієнтири тогочасної української еліти (для української аристократії «золота свобода» польської шляхти – жаданий ідеал, а державна організація Речі Посполитої – зразок, гідний наслідування; козацько-старшинська партія прагнула до з’єднання зі своєю колишньою Батьківщиною).
Польські чинники Гадяцького процесу: «Військо Запорозьке» - політичний і військовий союзник короля в здійсненні реформи державного устрою Речі Посполитої; союз із Гетьманатом – зміцнення міжнародних позицій Речі Посполитої; небажання закріпити польську корону за московським царем (перш, ніж порвати з Московією, посварити її з козаками й укласти угоду з Україною); прогресивна польська аристократія усвідомлювала необхідність замирення з козаками через певні поступки; меркантильні інтереси польського шляхетства.
Гадяцька унія 6(16) вересня 1658р. Відсутність автентичного документу (2 списків). Історична реконструкція. Первісний варіант (соборність українських земель під гетьманською булавою, ліквідація унії, широка автономія Великого Князівства Руського як складової реорганізованої Речі Посполитої – держави трьох народів). Перші поступки в Гадячі: Велике Князівство Руське – територія Київського, Чернігівське, Брацлавське воєводства, 60 тисяч реєстру, заборона зовнішньої політики, звуження прерогатив гетьмана, української автономії загалом, відновлення польського територіально, адміністративного устрою, небезпека реставрації дореволюційних порядків. Політичні наслідки Гадяча – нездатність Речі Посполитої військово допомогти І.Виговському у протистоянні з Московією (жовтень 1658-вересень 1659р.), похід І.Сірка на Крим; старшинський переворот, як альтернатива поглиненню України Річчю Посполитою чи Московією – зречення І.Виговського (рада під Германівкою, вересень 1659р.). Конотопський тріумф (8-9 липня 1659р.) гетьмана, та програна війна.
