Лаконічна характеристика дипломатії Б.Хмельницького упродовж 1648-1653рр. (засади полівасалітетності). Московська політика Б.Хмельницького: прагнення залучити царя до антипольського союзу засобами варіативної тактики (викриття «лядського лукавства», розвінчання московських стереотипів щодо військової могутності Речі Посполитої; змалювання привабливої перспективи поширення через Україну московського впливу на Балкани); активне розігрування турецько-татарської карти;
Українська політика Московія: намагання не ускладнювати стосунки з Польщею, враховуючи уроки Смоленської війни; прагнення зміцнитися в стратегічно важливому регіоні супротиву турецько-татарській агресії; домагання обопільного (Речі Посполитої й Гетьманату) ослаблення сторін задля укладення з Україною договору в якнайвигіднішому для Царства варіанті; взяття під «високу государеву руку» як пересторога зверхності Султанату над «Військом Запорозьким».
Рада в Переяславі 8 (18) січня1654 року. Підсумок зібрання – усна угода: український уряд в усній формі заявив про визнання зверхності царського уряду, за усної обіцянки останнього шанувати «права і вольності» Війська Запорозького», що мають бути юридично підтверджені наступним двостороннім договором у Москві.
12 березня 1654 р. – прибуття козацької депутації (П.Тетеря, С.Богданович-Зарудний) до царя. Умови трактату: 23 статті від 14 березня, 11 статей від 21 березня з царськими указами і боярською грамотою, три царські грамоти від 27 березня.
Контраверсійність наукових оцінок договору: відсутність автентичних документів; невідповідність форми й змісту правових актів, якими обмінялися сторони; екстраполяція правових уявлень сьогодення на практику міждержавних відносин середньовіччя та нового часу; ідеологічні уподобання авторів.
Виклад новітньої історіографії проблеми.
Українська історична наука першої третини ХХ ст. – утвердження ідеї про рівноправний характер українсько-московського договору, незважаючи на варіативність підходів історико-юридичного визначення його: реальна унія (А.Попов), васалітет (М.Грушевський), мілітарний союз, забезпечений протекторатом (В.Липинський), персональна унія (Р.Лащенсь), номінальний васалітет (А.Яковлів). Загальне визнання тези про фальсифікацію «березневих статей» у редакції 1659 р.
Друга половина 30-х рр. ХХ ст. – погром академічних інституції ВУАН, практика масштабних репресій супроти наукової інтелігенції, тотальний ідеологічний диктат: шляхи української історіографії на еміграції і в Радянській Україні розійшлися. Полярний поділ образів Переяслава. Радянська історіографія: друга половина 30-х – перша половина 50-х рр. – концепція «найменшого зла» (М.Покровський, М.Петровський, М.Подорожний, К.Осипов). «Тези про 300-річчя возз’єднання України з Росією – офіційний канон української історії від Київської Русі до середини ХХ століття. «Тези…» як підгрунтя нової ідеологеми (друга половина 50-х – 80-ті рр. ХХст.) – «возз’єднання України з Росією»: беззастережне прагнення українців до московської зверхності; Переяславська Рада як всенародний акт возз’єднання з Московією; порятунок для України від поневолення Польщею і поглинення Туреччиною; величезний позитивний вплив возз’єднання на економічний, культурний і національний розвиток України; побіжна згадка про козацьку державність (російські вчені В.Королюк, І.Греков, І.Міллер, М.Нечкіна, В.Шутой, І.Заборовський, Г.Санін, Б.Флоря). Серйозні дослідження українських учених, що підважували офіційний канон (І.Крип’якевич, М.Брайчевський, Ю.Мицик, С.Палій).
Діаспорна версія українсько-московського трактату: «номінальна васальна залежність або ж протекторат» (А.Яковлів); «мілітарний союз під протекцією московського царя» (О.Оглоблин); «мілітарний альянс» (С.Іваницький); «мілітарний договір» або «мілітарний союз» (Н.Полонська-Василенко); «васалітет» або «протекторат» (Б.Крупницький); «псевдо-протекторат» або «квазі-протекторат» (Б.Галайчук).
Різночитання в оцінці історичного значення договору: акт 1654 р. як «вагомий доказ» української незалежності в добу Хмельниччини; з огляду на руйнівні наслідки російського імперського панування договір не є ідеологічним (світоглядним) орієнтиром. 70-80-ті рр. ХХст. - переяславська тема в працях З.Когута, С.Величенка, Д.Бесараба.
З квітня 80-х рр. ХХ ст. – демонтаж канонічних «переяславських тез». Нові підходи в працях українських учених: О.Апанович, В.Брехуненко, В.Горобець, О.Гуржій, В.Матях, Ю.Мицик, В.Сергійчук, В.Смолій, В.Степанков, О.Струкевич, В.Ульяновський, Т.Чухліб, Н.Яковенко (конфедерація, протекторат, мілітарний союз).
Т.Яковлева (С.-Петербург) – умовний васалітет, який улегітимнював право Гетьманату на зовнішні зносини; з осені 1649р. - Україна – незалежна держава.
Обгрунтування висновку про збереження суверенітету Гетьманату в союзі з Московією (збереження компетенції гетьманської влади, політико-правового, територіально-адміністративного, соціально-станового устрою «Війська Запорозького»; компроміс у фінансовій сфері, обмеження у зовнішньополітичній).
