Загальні відомості про тинькувальні роботи.

Штукатурні роботи (тинькувальні) -, це процес покриття конструкцій або їхніх окремих елементів шаром різноманітних за складом будівельних розчи­нів (мокра штукатурка) або штукатурними листами заводського виготовлення (суха штукатурка).

 

Виконують штукатурні роботи з метою вирівнювання поверхні кон­струкцій та:

· надання їй належної макроструктури для наступних оздоблювальних робіт (звичайна штукатурка),

· вирівнювання поверхні з одно­разовим створенням декоративних якостей (декоративна штукатурка),

· також створення спеціальних властивостей (спеціальна штукатурка, може бути гідро-, тепло-, звуко-, газоізоляційною або рентгенозахисною).

Монолітну штукатурку (мокру) за кількістю та ретельністю вико­нання технологічних операцій і загальною товщиною поділяють на три категорії:

· проста — не більше ніж 12 мм завтовшки;

· поліпшена — 15;

· високоякісна — 28 мм;

Кількість технологічних операцій залежно від категорії наведено в табл. 7.

Простою штукатуркою опоряджують приміщення складського та допоміжного призначення, поліпшеною — житлових, адміністративних,навчальних, промислових, сільськогосподарських будинків і споруд, високоякісною — громадських будівель культурного призначення, адміністративних будівель першого класу, а також фасадів.

Основні елементи штукатурного шару:

набризк — для надійного зчеплення штукатурки з основою (конструкцією);

ґрунт — для вирівнювання поверхні, в спеціальних штукатурках ґрунт виконує, крім того, ще й функцію спеціального призначення;

покривний шар — для надання поверхні властивостей, потрібних для фарбування або наклеювання шпалер, декоративних якостей (декоративна штукатурка) або спеціальних властивостей (спеціальна щтукатурка).

Якщо роблять просту штукатурку, наносять набризк та ґрунт із затиранням поверхні; штукатурку поліпшеної якості — набризк, ґрунт, покривний шар із затиранням або загладжуванням поверхні; високо якісну — набризк, ґрунт, один-два покривних шари із затиранням або загладжуванням поверхні (високоякісну декоративну — для надання спеціальної фактури).

Штукатурний розчин вибирають залежно:

· від виду штукатурки;

· матеріалу основи;

· призначення приміщення;

Міцність штукатурного роз­чину характеризується маркою, яка визначається границею міцності при стисканні зразків у вигляді кубиків розміром 70,7 х 70,7 х 70,7 мм; виготовлених з робочого розчину і випробуваних після 28 діб витримування за температури 15—25 °С.

 

 

Внутрішні поверхні стін із цегли і стінових блоків у приміщеннях з нормальним експлуатаційним режимом (і = 10—40 °С, відносна вологість — до 60 %), особливо, якщо вони призначені для постійного перебування людей, обов'язково оштукатурюють вапняно-піщаними розчинами (1:2 до 1:4 залежно від якості вапна). Це потрібно для створення комфортних умов у житлових кімнатах, шкільних, культур­но-побутових та адміністративних приміщеннях завдяки повітрообмі-

ну («диханню») крізь пори стін. У разі виконання робіт вручну без застосування штукатурних станцій у вапняно-піщаний розчин додають 1 частину гіпсу на 10 частин розчину.

Бетонні поверхні, як правило, оштукатурюють складними розчином з цементу, вапна (глини) і піску у співвідношенні 1:1:8.

Стіни приміщень з підвищеною вологістю (спеціальна штукатурка гідроізоляційного призначення) штукатурять цементно-піщаним розчином (1:4) марки 75—100, в який додають емульсію П В А, синтетичний латекс, алюмінат натрію, хлорид феруму (заліза), рідке скло,церезит, бітумні емульсії. У розчин для штукатурки тепло- і звукоізоляційного призначення додають мелений керамзит, перліт, повсть, аз бест, пемзу тощо.

Як штукатурний розчин може використовуватись глино-гіпсова суміщ (гажа). Для декоративних штукатурок використовують кварцовий пісок мармуровий та гранітний дрібняк, слюду, дрібняк зі скла, цегли, вугілля, шлаку. У розчин рентгенозахисної штукатурки додають пісок або пил із бариту.

Рецептурний склад розчинів для виконання штукатурних робіт добирає будівельна лабораторія за призначенням їх, а також за технологічними (реологічними) характеристиками (критичне напруження зсуву, в'язкість, рухливість) залежно від застосування засобів механізації для транспортування розчинів у робочу зону та нанесення їх на поверхню.

Процес оштукатурювання поверхонь складається з таких основних операцій:

· підготовки поверхні,

· нанесення штукатурного розчину,

· розрівнювання,

· затирання або загладжування,

· влаштування декоративних обрамлень,

· оформлень кутів, одвірків і луток.

Підготовку поверхні починають з перевірки площин — їхньої вертикальності та горизонтальності. Якщо відхилення від вертикалами горизонталі становить понад 40 мм, дефектні місця обтягують металевою сіткою на цвяхах або дюбелях. Для кращого зчеплення з основою:

· дерев'яні поверхні оббивають дранкою;

· цегляні стіни кладуть впустошовку;

· бетонні поверхні або насікають, або обтягують металевою сіткою.

· Місця з'єднань дерев'яних конструкцій з кам'яними, а також дерев'яні архітектурні деталі (карнизи, пояски тощо) обтягують металевою сіткою

Після цього поверхні, які підлягають оштукатурюванню, очищають від пилу, брудних плям, висолу.

Для простої штукатурки підготовка поверхні на цьому завершується, для високоякісної штукатурки треба ще поставити марки і маяки, які гарантують однакову товщину шару штукатурки, горизонтальність та вертикальність площин. Марки ставлять у кутках приміщення; їх роблять із гіпсового розчину заглибленими в нього цвяхами або лише із цвяхів (на дерев'яних поверхнях). Між марками влаштовують маяки, які можуть бути з того самого штукатурного розчину або інвентарними (металеві чи дерев'яні рейки).

Нанесення штукатурного розчину, як правило, виконують комплексно-механізованим методом з використанням штукатурних станцій або штукатурних установок і комплексу ме­ханізованих та ручних інструментів, пристроїв та інвентарю. Комплект тих чи інших механізмів та установок підбирають залежно від фронту роботи, відстані подавання розчину, характеру об'єкту.

Штукатурний розчин наносять на поверхню за допомогою розпилю­вальних форсунок механічної та пневматичної дії поверх стін кількома шарами; кількість шарів залежить від виду штукатурки.

Кожний наступний шар штукатурки наносять лише після розрів­нювання попереднього шару правилом або півтерком і тужавлення розчину (не підлягає розрівнюванню лише набризк).

Покривний шар наносять після тужавлення останнього шару ґрунту. Після тужавлення накривного шару його затирають електро- або пневмозатиральними машинами чи загладжують металевими гладилка­ми відразу після нанесення розчину.

Вручну штукатурні роботи виконують, якщо обсяги робіт незначні, а також за умов, які не дають змоги використовувати механізми. При цьому розчин наносять на стіни за допомогою штукатурної кельми або ковша, а на стелю — штукатурною кельмою із сокола.

Затирають штукатурку вручну з використанням терок, оббитих повстю або обклеєних листовим поролоном.

Загладжують поверхню металевими гладилками.

Русти між плитами перекриття чи покриття оформлюють, запов­нюючи спочатку шви між плитами розчином такого складу: гіпс — 1 %, суха цементна суміш — 50 — 60 %, водний розчин ПВА — до робочої консистенції.

Оформлення одвірків і луток виконують після оштукатурення стін із використанням горизонтальних, а потім вертикальних правил-шаблонів. Правила кріплять до поверхні стіни штирями або гіпсовим роз­чином, ставлячи їх так, щоб укіс становив близько 1/7 — 1/10

Тривалість процесу оштукатурювання значною мірою залежить від кількості й тривалості технологічних перерв (табл. 8). Її можна зменшити застосуванням одношарової штукатурки: штукатурний розчин наносять на поверхню відразу шаром потрібної товщини, не виконуючи 3—4 операцій, розділених технологічними перервами.

Це стало можливим завдяки цілеспрямованому управлінню реологіч­ними характеристиками штукатурного розчину.

Для розрівнювання та загладжування поверхні штукатурного шару використовують спеціальні правила кутового профілю з титану 1,2 — 1,5 мм завтовшки. Один край кутового профілю правила має зубчасту форму, то полегшує операцію рівномірного розподілення розчину по поверхні під час горизонтально-хвилястого пересування правила з по­трібним притиском в один бік. Гладка кромка правила використовується під час зворотного руху, коли хвилясті горизонтальні смуги заповню­ються розчином. Комплект правил має довжини, м: 0,8; 1,2; 1,5 та 1,8 (рис. 2.125).

Накривний шар із штукатурного розчину не наносять, його замінюють суцільним шпаклюванням поверхні в разі механізова­ного нанесення тріщиностійких фіброполімерних сумішей рухливістю за осіданням стандартного конуса 7 —8 см.

Товщина шару шпаклівки становить від 2 до 4 мм. Для його нане­сення використовують шпаклюваль но-фарбувальні агрегати «Універ­сал 2» або «Шегрень» з робочим тиском 1,8 МПа.

Загла­джують шпаклювальний шар широкозахоплювальними дворучним сталевими шпателями (для стін) та дворучними гумовими шпателями з підлоги з опорою на пояс (для стель). Ширина леза шпателів — 600 мм

Технологія операцій з влашту вання архітектурних обрамлень, оформленням кутів, одвірків та луток традиційна.

 

4.Особливості влаштуваннями спеціальних штукатурок.

 

Гідро ізоляційну штукатурку виконують двома основними способами:

1) з використанням штукатурних станцій і піщано-це ментного розчину з добавками

2) з використанням торкрет-установок і тих самих розчинів

У першому випадку технологія процесу така сама, як і під час улаштування звичайної шту­катурки гідроізоляційного призначення все частіше використовують матеріали іноземних фірм (церезит, фторосил, осмосил тощо).

 

Теплоізоляційну штукатурку використовують для поліпшен ня теплотехнічних властивостей огороджувальних конструкцій. Най­ефективнішим матеріалом для цього є перлітний пісок з додаванням цементу чи гіпсу як в'яжучого. Теплоізоляційну штукатурку застосовують також для захисту від охолодження трубопроводів гарячої води, пари, технологічного обладнання і спеціальних конструкцій. У цьому випадку в розчин додають азбест, азбозурит, перліт, мелений керамзит та інші теплоізоляційні матеріали.

Теплоізоляційну штукатурку, як правило, влаштовують вручну з ме­ханізацією окремих процесів (приготування розчину та його транспортування).

 

У розчинах для рентгенозахисної штукатурки використову ють баритовий заповнювач. При цьому барит (важкий шпат) має містити не менше ніж 85 % сульфату барію. Як в'яжуче використовують портландцемент, готуючи розчин складу 1: 4 (цемент: барит). Інколи для підвищення пластичності розчину до нього додають вапняне тісто (0,25% маси цементу).

Таку штукатурку виконують звичайними способами за температури не менше ніж 15 °С, без стиків. Ізоляційному шару свинцю завтовшки 1 мм відповідає шар баритової штукатурки завтовшки 14,6 мм.

 

Звукоізоляційною акустичною штукатуркою знижують рівень шумів. Як в'яжучі в розчинах використовують цемент, вапно,гіпс, каустичний магнезит, заповнювачами є звичайний пісок, пісок зі шлаків, пемзи, керамзиту, перліту. Роботи виконують, як правило, механізовано, а вручну (лише за малих обсягів робіт).

 

Кислотостійкою штукатуркою покривають поверхні хімічних підприємствах. Стійкість штукатурки проти впливу агресивних речовин забезпечують використанням як в'яжучого кислотостійкого цементу та заповнювачів — меленого кварциту з додаванням силіцій- фториду натрію і рідкого скла.

 

Декоративною штукатуркою опоряджують фасади, а також оформлюють інтер'єри. У сучасному будівництві найчастіше використовують декоративні штукатурки з кам'яного дрібняку, сграфіто, теразитову, на основі цементно-колоїдного клею, під штучний мармур, з фактурою «Короїд».

Декоративна штукатурка з кам'яного дрібняку імітує тверді кам'яні породи. Декоративний розчин готують на об'єкті з портландцементу, мармурового, гранітного дрібняку або інших порід кольорового каменю. Фракція дрібняку 3—5 мм. Колір опоряджувального шару штукатурки залежить від поєднання кольорів дрібняку і декоративного розчину. Розчин готують на кольоровому цементі або вводять у нього пігмент відповідного кольору. Перший спосіб простіший і надійніший. Пігменти потрібно брати лише природні.

Технологія нанесення набризку така сама, як і для звичайної штукатурки. Ґрунт після нанесення на поверхню нарізають і упродовж чотирьох діб зволожують водою. Декоративний шар штукатурки наносять по ґрунту безперервно в межах архітектурних елементів фасаду (щоб не було видно стиків). Для декоративної штукатурки з рустованою фактурою таким елементом фасаду може бути руст. Приблизно через добу декоративний шар промивають водою доти, доки не почне стікати чиста вода без домішок цементного молока. Кам'яній штукатурці можна надати різної фактури: під шліфований природний камінь, бучарду, борознисту фактуру тощо. Проте слід вра­ховувати основну умову: потребу оголення декоративного заповнюва­ча і створення структури, близької до природного каменю.

Є й інший спосіб улаштування декоративної штукатурки з кам'яного дрібняку: декоративний шар наносять без дрібняку, а останній потім за допомогою дрібномета (механічного або пневматичного) заглиблюють у декоративний шар.

" Сграфіто " — це декоративна штукатурка з багатокольоровим ма­люнком, який утворюється за допомогою спеціального інструмента ме­тодом дряпання поверхні. Штукатурна накидь складається з ґрунту і кількох (не менше двох) кольорових накривних шарів, на яких і вико­нують рельєфний рисунок. Основні компоненти штукатурки сграфі­то — вапняне тісто, чистий кварцовий пісок, пігменти, цемент (10—15 % об'єму вапняного тіста). Таку штукатурку можна виконувати не лише методом дряпання верхніх шарів штукатурки, а й нанесенням пластич­ного штукатурного розчину за шаблонами-трафаретами.

Теразитову штукатурку влаштовують з цементних сумішей, в яких в'яжучим є портландцемент (звичайний або кольоровий), а заповнюва­чем — пісок або подрібнені гірські породи (граніт, мармур, слюда) інколи в ці суміші додають пігменти.

Розчин для ґрунту має бути однорідним, що є гарантією однорідності кольору покривного декоративного шару. Для кращого зчеплення з по­кривним шаром ґрунт нарізають хвилястими борознами через кожні 30— 40 см. Влітку його треба поливати водою тричі на день упродовж 3—4 днів. За годину до нанесення покривного шару ґрунт ретельно змочують водою. Товщина штукатурного покриття покривного декоративного шару становить понад 4 мм для гладких фактур і понад 12 мм для рельєфних. Декоративне покриття наносять двічі, щоб воно надійніше зчепилося з ґрунтом. Перший шар завтовшки 2—3 мм наносять накиддю, він відіграє роль буфера між ґрунтом і другим, густішим, шаром покриття завтовшки 5—7 мм. Другий шар наносять відразу, як тільки почне тужавіти пер­ший шар його розрівнюють правилом і затирають терками.

Весь цикл нанесення покриття має бути безперервним упродовж усієї зміни з розрахунку, щоб робочий шов збігався з існуючими краями поверхні.

Після того, як поверхня штукатурки затвердне, її обробляють метале­вими циклями або бучардами. Після цього поверхню штукатурки ба­жано промити 5 %-м розчином соляної кислоти, а потім чистою водою під тиском.

Останнім часом будівельники користуються бучардами все рідше. Оголення декоративного заповнювача виконують за допомогою ручного фарбопульта і води.

Декоративною штукатуркою на основі колоїдно-цементного клею опоряджують фасади, колони та інтер'єри адміністративних і громад ських будівель. Така штукатурка відрізняється від інших декоративних малою товщиною штукатурного шару (2 — 4 мм), високими показниками довговічності та водовідштовхувальними властивостями.

Для приготування розчину використовують суху суміш колоїдно- цементного клею, пісок, гідрофобізувальну рідину й воду. До складу сухої суміші колоїдно-цементного клею зазвичай входить пігмент який додають у суміш під час помелу до питомої щільності поверхи 5000 см /г. Співвідношення цементу й піску в сухій суміші — 7:3. Пісок має бути чистим, без будь-яких домішок. Суміш готують у за­водських умовах і доставляють на будівельний майданчик у поліетиле нових мішках, де вона може зберігатися не більше ніж 15 діб. Під час приготування розчину суху колоїдну суміш, пісок (річковий або гірський з фракцією зерен до 1 мм), гідрофобізувальну рідину і воду завантажу­ють у віброзмішувач-активатор для приготування клею. Компоненти перемішують упродовж 5—7 хв. Консистенція клею за осіданням стандартного конуса має бути не більше ніж 10 см. Приготовлений у такий спосіб клей використовують упродовж 2 год. Наносять розчин на опо­ряджувальну поверхню за допомогою пневмофорсунки. Перед цим по­верхню ретельно промивають водою.

Колоїдно-цементний клей іноді замінюють суспензією цементу в емульсії ПВА або в латексі (синтетична декоративна штукатурка)

Декоративну штукатурку під штучний мармур використовують, як правило, під час реставрації. Вона складається з двох шарів: ґрунту і декоративного покриття. Ґрунт готують з цементно-вапняних: роз­чинів (1: 1: 5), а якщо основа з дерева, то з гіпсових розчинів складі 1: 2 (гіпс: пісок). В обох випадках товщина покриття з гіпсу стано­вить 20 мм. Покриття готують на двох верстаках:

· на одному зі них рівномірним шаром розстилають сухий підфарбований пігментом гіпс,

· на другому верстаку на щити, які вкриті мішковиною, насиченою клейстером, наносять сухий підфарбований гіпс шаром завтовшки 40 мм;

На розрівняний шар гіпсу кладуть мішковину, яку змочують 2% клейстером до повного насичення гіпсу. Після цього мішковину знімають, щити з гіпсом переносять до місця встановлення їх і притискують до поверхні. Для криволінійних поверхонь використовують не щити, а мати з рейок. Нанесену на щит гіпсову масу ущільнюють притискним щитом, після чого щит і мішковину знімають.

Опорядження поверхні починають через 1,5 — 2 год після нанесення гіпсу за допомогою спеціальних металевих інструментів. Дефектні місця вирубують і заповнюють наново. Простругану поверхню кілька разів, (до п'яти разів) шліфують, двічі полірують і покривають захисним шаром (скипидар, віск).

Поверхні під штучний мармур отримують також облицюванням не великими гіпсовими плитками (20 х ЗО см, ЗО х 50 см), виготовленими пресуванням, а також спеціальними декоративними покриттями (венеціанська штукатурка).

Декоративну штукатурку з фактурою «Короїд» влаштовують із полімер-мінеральної композиції з білим цементом і фактуроутворювальних зерен діаметром 5 мм. На будівельні об'єкти її поставляють у вигляді сухої суміші. Для приготування штукатурного розчину її слід розмішати з водою (120 мл води на 1 кг суміші).Розчин наносять на підготовлену поверхню вручну або механізовано і розрівнюють шпателем до товщини шару близько 1,5 мм.

Ущільнення суміші та рисунок виконують теркою з пружною основою (полістер або гума).

Рисунок визначається траєкторією руху терки. Якщо штукатурку влаштовують зовні, бажано нанести зверху захисний шар із гідрофоб­них рідин (ГКР-94).

Вимоги до якості оштукатурених поверхонь наведено в табл. 9.

 

Опорядження поверхонь гіпсокартонними листами — один із напрямів зниження трудомісткості й скорочення терміну виконання штукатурних робіт.

Гіпсокартонні листи (ГК-листи) закріплюють за допомогою гіпсових мастик, клею або на шурупах по каркасу (металевому, дерев'яному). У випадку закріплення листів на гіпсових мастиках останні наносять на поверхню у вигляді контурних маяків по периметру листа та по його середині або у вигляді марок, які наносять у шаховому порядку через кожні 30 — 40 см. Після нанесення мастики листи притискують до верхні правилом.

Гіпсокартонні листи закріплюють по каркасу в такій послідовності-:

· спочатку розмічають положення каркаса на поверхні, враховуючи розі міри елементів і отворів у них.

· Деталі каркаса прикріплюють до по­верхні дюбелями, а листи до каркаса — шурупами-саморізами (до ме­талу) і звичайними шурупами (до дерева).

· Після цього виконують армування й оброблення стиків між листами й остаточне опорядження їх, а також обробляють кути, віконні лутки і одвірки.