Загальні відомості про облицювальні роботи.

 

Роботи, які виконують для закріплення опоряджувальних матеріалів на лицевих поверхнях конструкцій, називають облицювальними. Облицювання поділяють:

· на внутрішнє;

· зовнішнє.

Його виконують з природного декоративного каменю або зі штучни матеріалів.

Для облицювальних робіт найчастіше використовують такі породи каменю, як:

· мармур, граніт, лабрадорит, габро, вапняк, туф і піщаники;

· зі штучних матеріалів — облицювальні плити і плитки керамічні (матові, глазуровані, мармуроподібні),

· цементно-піщані,

· мозаїчні;

· скляні,

· пластмасові,

· гіпсові,

· азбестоцементні,

· дерев'яні та пластикові листи.

Дедалі більшого поширення набуває застосування цегли, керамічній блоків, бетонних і залізобетонних виробів, металевих панелей як обли цювальних матеріалів.

Виконують облицювальні роботи і в заводських умовах, і в умовах будівельного майданчика.

Конструкція облицювання складається з трьох основних елемен­тів:

· підготовки;

· проміжного прошарку,;

· облицювального покриття (див. рис. 2.136).

Підготовку найчастіше виконують цементно-піщаним розчином, за допомогою якого вирівнюють облицьовану по­верхню, а прошарок — цементно-піщаним розчином, мастикою або клеєм.

За призначенням облицювальні покриття можуть бути:

· за­хисними;

· санітарно-гігієнічними;

· декоративними.

Найчастіше вони відповідають усім цим вимогам.

Технологія облицювальних робіт залежить:

· від виду облицювальних матеріалів;

· способу закріплення їх;

· місця виконання робіт (завод чи будівельний майданчик).

Облицювальні роботи на будівельному майданчику можна поділити на такі процеси:

· підготування облицювальних матеріалів,

· приготуван­ня клеїльних сумішей

· виготовлення засобів кріплення;

· підготування поверхні, яку облицьовують;

· облицювання поверхні.

Підготування облицювальних матеріалів полягає:

· в сортуванні пли­ток (плит, листів) за кольором і розміром;

· свердлінні отворів у плитках;

_· обрізуванні їх.

За кольором плитки (плити, листи) відбирають, порівнюючи їх зі зразками.

Отвори у плитках свердлять за допомогою спеціального пристрою (рис. 2.137), а обрізують за допомогою плиткорізів (рис. 2.138). Полі­стиролові плитки та листи пластика обрізують ножівками.

Цементно-піщаний розчин завозять на будівельний майданчик або готують прямо на місці залежно від обсягу робіт. Мастики та клеї зазвичай надходять із заводів у готовому для використання вигляді.

Рухливість цих розчинів має дорівнювати 6—9 см за осіданням стан­дартного конуса.

 

Для підвищення водонепроникності та пластичності до складу цих розчинів додають:

· емульсію ПВА;

· розчин хлориду феруму (заліза);

· рідке скло;

· бітумну емульсію.

Найчастіше для облицювання використовують такі мастики та клеї:

· кумароно-каучукові;

· сечовино формальдегідні;

· полімер цементні;

· казеїново- цементні;

· каніфольні.

В умовах будівельного майданчика мастики та розчин готують у малогабаритних розчинозмішувачах типу СО-23Б, С0-80, найчастіше використовують спеціальні товарні сухі цементно- піщані суміші, виготовлені в заводських умовах.

Підготування поверхні для облицювання залежить від способу закріплення матеріалів. Якщо плити кладуть на цементно-піщаному розчині, підготування поверхні передбачає:

· очищення поверхні;

· видалення масля­них та іржавих плям,

· очищення висолів.

На рівній поверхні роблять насічку або заґрунтовують її цементним молоком з емульсією ПВА. У разі значних перепадів площини поверхні (більше ніж 20 мм) до неї перед облицю­ванням прикріплюють металеву сітку.

Якщо плитки закріплюють клеєм, поверхню обов'язково вирівнюють сухою або мокрою штукатуркою.

Металеві кріплення використовують, якщо товщина плитки переви­щує 20 мм і має значну масу.

У процесі підготовки поверхні, яку облицьовують плитами з природ­ного каменю, крім перелічених операцій6

· свердлять отвори в плитах;

· кріплять арматурні елементи в бетонних конструкціях;

· заготовляють гачки, пірони та скоби.

Поверхні стін і перегородок з гіпсових матеріалів краще облицьову­вати на мастиках або клеях, оскільки гіпс інтенсивно вбирає воду з розчинів, що значно зменшує зчеплення плитки з основою.

Перед облицюванням ретельно перевіряють вертикальність поверхні та вертикальність кутів, розраховують кількість рядів, роз­мічають їх на поверхні стін.

Технологія облицювання поверхні залежить від:

· виду облицю­вального матеріалу;

· способу його кріплення;

· положення в просторі і передбачає використання ручних інструментів

(рис. 2.141).

 

Облицювання керамічними та скляними плитками на розчині вико­нують за допомогою шаблона (рис. 2.142) або з використанням маяко­вих рядів і шнура-причалки. Облицювання поверхні, як правило, здійснюють знизу вгору, орієнтуючись за нижнім маяковим рядом. Роз­чин тонким шаром накладають на зворотну частину плитки і притискують дерев'яною ручкою облицювальної лопатки до поверхні стіни. Якщо облицьовують без шаблона, то для отримання однакової ширини швів використовують інвентарні пристосування.

Шви між плитками заповнюють через добу тим самим розчином, який використовували для облицювання, або декоративним розчином (на ко-

льоровому цементі, на звичайному розчині з пігментом). Поверхню плиток протирають вологою ганчіркою.

Облицювання полістироловими плитками здійснюють на каніфоль­ній або кумароновій мастиці, яку наносять шаром 1 — 1,5 мм завтовш­ки на зворотний бік плитки. Поверхня стіни перед цим має бути за­ґрунтована тією самою мастикою, на якій закріплюють полістиролові плитки.

Мастику наносять на зворотну частину плитки металевим шпате­лем до рівня бортика. Плитку притискують до стіни так, щоб її бор­тик щільно прилягав до обґрунтованої поверхні по всьому периметру. Мастику, що виступає крізь шви, знімають лезом ножа або метале­вого шпателя. Поверхню плитки протирають сухою чистою ганчір­кою. Якщо на плитці залишаються сліди мастики, їх змивають скипи­даром.

Плитами з природного каменю облицьовують внутрішні й зовнішні поверхні стін. Для внутрішніх поверхонь використовують пиляні пли­ти та профільні деталі завтовшки 5, 10, 15, 20 і 25 мм, які прикріплюють до поверхні за допомогою полімерцементного розчину.

Для скріплення суміжних деталей між собою і до поверхні стіни використовують різні закріпки, виготовлені з оцинкованої або нержавіючої сталі, бронзи, латуні. Плити площею до 0,5 м кріплять закріп ками діаметром Змм; площею 0,5—1 м² — 4 —5 мм; площею понад 1м² — 6 мм.

Роботу починають з установлення плінтуса, кожний елемент якого закріплюють не менше ніж двома гаками і з'єднують між собою піронами або скобами. Положення плінтуса відносно стіни фіксують дерев'яними клинами, які знімають після заповнення проміжку між плінтусом і стіною розчином.

Перший ряд плит ставлять на плінтус і з'єднують з ним штирями. Отвори в стінах свердлять напроти гнізд у кромках облицювальних плит. Наступні ряди плит ставлять на нижні й кріплять гаками. Вста­новлювати кожний наступний ряд починають лише тоді, коли розчин у нижньому затужавів.

Проміжок між плитами заповнюють розчином у три етапи:

· спочатку на ¹/₃ висоти плити;

· потім — на половину її висоти,

· а далі — на всю висоту, не доходячи на 5 см до верхньої грані плити.

Остання операція — оформлення швів кольоровим розчином.

Зовнішнє облицювання, як правило, починають з установлення цоко­лю, який може бути в одній площині зі стіною, западати в неї або висту­пати на кілька сантиметрів. Цоколь ставлять на опорний виступ у стіні, зроблений з бетону, цегли або металевого кутика.

Якщо робочої арматури немає, на рівні цокольного ряду в стіні сверд­лять отвори для гаків, завглибшки 100 мм діаметр отвору має бути втричі більшим за діаметр гака. Потім поверхню стіни і плити (нели цеву) зволожують, на опорний виступ розстилають шар цементно-піщаного розчину і на нього ставлять цокольні плити. Отвори в стіні й цоколь­них плитах заповнюють цементним тістом і вставляють у них закріп­ки. Цементне тісто готують з пуцоланового портландцементу. Цокольні плити з'єднують між собою штирями та скобами, а зі стіною — гаками, які закріплюють за робочу арматуру або фіксують в отворах стінки металевими клинами до заповнення цементним тістом.

Простір між стіною й облицювальними плитами заповнюють цемент­но-піщаним розчином у два етапи. Спочатку заливають розчин на 1/2 висоти плити, а через 2 — 3 доби заповнюють решту об'єму, залишаючи 5 см від рівня верхньої грані плити. Елементи цоколю в кутах будівель з'єднують між собою металевими скобами.

На цокольний ряд плит наносять шар цементно-піщаного розчину 5 —6 см завтовшки, на нього ставлять плити першого ряду і перевіря­ють їх горизонтальність нівеліром. Горизонтальність наступних рядів контролюють за допомогою рівня, виска чи шнура.

Плити попереднього і наступного рядів облицювання з'єднують шти­рями — по два на кожну плиту; вздовж горизонтальних швів плити з'єднують зі стіною за допомогою двох гаків, які закріплюють за робо­чу арматуру стіни. Закріплені штирями та гаками плити фіксують віднос­но стіни дерев'яними клинами.

Після цього заливають розчином простір між плитами та стіною на висоту 200 — 250 мм (пу­цолановий портландцемент марки М300 і пісок у співвідношенні 1:3). Через дві доби цим са­мим розчином заливають залишений об'єм по­рожнини.

У разі облицювання білим мармуром, доломі­том, травертином, черепашником, вапняком вертикальні шви заповню­ють тістом з білого цементу, а у випадку облицювання кольоровим каменем — кольоровим цементним тістом під колір каменю.

Верхній ряд облицювання на ділянках фасаду, які виступають, вико­нують з плит зі скошеною кромкою для стікання води.

Облицювання внутрішніх поверхонь великорозмірними листами дає змогу значно підвищити продуктивність праці й зменшити термін вико­нання робіт. Технологія виконання робіт залежить від способу закріп­лення листів:

· на мастиках і клеях,

· на шурупах по каркасу,

· на роз­кладках.

На мастиках і клеях кріплять листи з полістиролу, вініпласту, деревоволокнисті, деревошаруваті та деревостружкові; на шурупах по каркасу — листи з азбестоцементу, гіпсу, склопластику.

Листи з гіпсу, склопластику, деревоволокнисті та деревостружкові можна кріпити також на розкладках (рис. 2.143).

 

Мастики або клеї наносять тонким шаром на поверхню стіни і на зворотну поверхню облицювальних листів, після чого листи притиску­ють до поверхні стіни за допомогою спеціальних розпірок, які знімають лише після затужавлення клею (мастики).

Облицювання внутрішніх поверхонь декоративно-акустичними пли­тами можна виконувати як по вертикальних, так і по горизонтальних площинах. Найчастіше для цього використовують гіпсові перфоровані плити, а також плитки типу «Акмігран» і «Акмініт», закріплені на ме­талевому або дерев'яному каркасі (рис. 2.144). Гіпсові плити на верти­кальних поверхнях можна кріпити на гіпсових мастиках. Між собою їх з'єднують за допомогою пластмасових шпонок, які по дві на плиту та ставляють у спеціальні пази. До дерев'яного каркаса плити прикріплюють за допомогою оцинкованих цвяхів чи шурупів.

Після встановлення декоративно-акустичні плити покривають водо­емульсійними фарбами на синтетичній основі.