Загальні відомості про склярські роботи.

Л Е К Ц І Я №16

Тема " Загальні відомості про тинькувальні та склярські роботи."

План уроку:

Загальні відомості про опоряджувальні роботи.

Загальні відомості про склярські роботи.

Загальні відомості про тинькувальні роботи.

Особливості влаштування спеціальних штукатурок.

Опоряджувальні роботи — це комплекс будівельних процесів, які виконують на завершальному етапі будівництва (реконструкції) бу­динків чи споруд для надання їм певного архітектурно-естетичного вигляду, захисту їх від руйнівної дії атмосферних впливів та агресив­ного середовища, враховуючи вимоги санітарії та гігієни.

Опоряджувальні роботи вирізняються з-поміж інших будівельних процесів великою кількістю операцій, різноманітністю способів їх ви­конання, — значною кількістю технологічних перерв, широкою гамою використовуваних матеріалів.

Саме в цих роботах останнім часом сталися найістотніші зміни як щодо появи нових матеріалів, так і нових технологічних рішень та спо­собів їх виконання.

Опоряджувальні роботи є визначальними в процесі оцінки якості виконаних робіт у будинку та споруді.

У своїй повсякденній роботі архітектору найчастіше доводиться мати справу з цими роботами, й не можна уявити успішне архітектурне проектування без глибоких знань технології виконання цих процесі і властивостей матеріалів.

До комплексу опоряджувальних процесів належать: склярські, штукатурні (тинькувальні), малярні, шпалерні, облицювальні роботи, а також роботи з влаштування підлог.

Загальні відомості про склярські роботи.

Склярські роботи — це будівельний процес, пов'язаний із склінням зовнішніх та внутрішніх світлових прорізів (вікон, дверей, вітрин, світлових ліхтарів, теплиць тощо) для забезпечення їх природним освітлен­ням, звуко- і теплозахистом та запроектованою декоративністю.

Склярські роботи виконують до початку інших опоряджувальних робіт з метою захисту робітників від протягів, холоду, негативних атмосферних опадів, а також для створення у приміщеннях належних технологічних умов для здійснення наступних робіт.

За призначенням будівельне скло поділяють на:

· листове;

· архітек­турно-будівельне.

До першої групи належить:

· звичайне віконне (2- 6 мм завтовшки);

· армоване (2—5,5 мм);

· поліроване (5 —10 мм);

· вітрин­не — плоске та гнуте (6—10 мм);

· візерунчасте (2—4 мм) скло.

Крім того, листове скло може бути:

· кольоровим;

· матовим;

· тепловбирним;

· сонцезахисним тощо.

Архітектурно-будівельне скло виробляють у вигляді:

· склопакетів;

· склоблоків;

· профільованим (швелерне, ребристе, коробчас­те і т. д.).

Склярські роботи поділяють на два етапи:

· заготовлення матеріалів;

· скління.

Заготовлення матеріалів складається з:

· нарізування скла;

· приготу­вання замазки,

· виготовлення засобів кріплення.

Нарізують скло за допомогою склоріза (з твердих сплавів або алма­зу), ультразвуку, електроенергії, газополуменевого різака, лазерного променя, спеціальних фрез і пилок. Поступово від цього процесу відмов­ляються, замовляючи скло потрібних розмірів на заводах, що виготов­ляють скло.

Прирізують скло на об'єкті, як правило, за допомогою склорізів. За­мазки, мастики, герметики виготовляють на заводах або в центральних заготівельних майстернях і постачають на об'єкти в готовому вигляді (табл. 5).

Шпильки, цвяшки, клямери, штапики, прокладки, клинові штирі пружини та інші елементи кріплення скла виготовляють на заводах іноді в заготівельних майстернях.

Скло транспортують у спеціальних ящиках чи контейнерах, при ньо­му між окремими листами кладуть деревну стружку (для звичайного віконного скла) або гофрований папір.

Способи кріплення скла наведено в табл. 6 та на рис. 2.115.

Склопакети вставляють у раму на гумових прокладках і закріплюють штапиками. Світлопрозорі конструкції зі склопрофіліту (рис.216) монтують у рами, проклеєні ущільнювальними прокладками, і герметизують спеціальними пастами.

 

Склоблоки (рис. 2.117) кладуть так, як і цеглу, — на цементному розчині, горизонтальні шви армують дротом.

Дерев'яні й пластмасові рами, як прави ло, знімають із завісок і склять у горизонтальному положенні, металеві та залізобетонні — у вертикальному, не знімаючи із завісок. При цьому для підняття скла великих розмірів використовують блочки, лебідки, автокрани, телескопічні вишки, навісні колиски підіймачі, траверси, вакуу м-присоси.

Замазку наносять за допомогою промазувача (рис. 2.118), а шпильки у дерев'яні рами забивають за допомогою спеціального пістолета.

Узимку скло ріжуть у теплих приміщеннях, підігріваючи замазку до 20 °С. Дерев'яні рами витримують дві доби за температури не нижче ніж 10 ^еС і лише після цього вставляють шибки. Якщо рами неможливо зняти із завісок (глухі, великих розмірів), їх склять на відкритому повітрі, підігріваючи при цьому замазку (мастику) та прокладки до 20 °С,; очищаючи рами від снігу і льоду гарячим повітрям.

Склярські роботи виконують до фарбування рам. У рамах, вітрині і вітражах прокладки мають щільно прилягати до скла і конструкції. Замазка має бути без тріщин, розривів і не відставати від скла.

Штапики слід надійно прикріпити до рами, вони мають бути суцільними; прокладки не повинні виступати за межі штапиків, а на встановлених шибках не повинно бути слідів замазки, розчину, масляних плям фарби.

Сьогодні в Україні все частіше використовують так звані "євровікна" із дерева, деревопластику, металу, деревометалу, металопластику.

Найперспективнішою конструкцією вважають дерево-алюмінієву, в якій вдало поєднано властивість алюмінію надійно захищати конструкцію вікна зовні і природні властивості дерева (естетичність і тепло).