Лекція № 23.
М.Драгоманов виступив у журналі зі своїми політичними статтями, де висловлювались досить суперечливі погляди. У статті «Опізнаймося» (1877, №№ 1,2) знову розроблялася ідея посередництва російської культури на шляху ознайомлення українства з європейськими ідеями. М.Драгоманов як соціаліст критикував народовців і підтримував радикалів.
В.Барвінський у відповідь надрукував у журналі «Правда» (1877, №№ 3-5) статтю «Слівце до опізнання», яка стала взірцем публіцистики. Він практично вперше поставив питання: що таке соціалізм. Якщо це справедливий лад, то він назавжди залишиться утопією. Колективна власність знищить виробництво, людині стане невигідно працювати, бо рівномірний розподіл наслідків праці знищить зацікавленість в ній. Суспільство зазнає морального падіння, і праця не на себе, а на всіх зневажатиметься, кожен шукатиме легшого хліба, бо все одно оплата одна. В.Барвінський сказав, що українці несумісні з соціалізмом. Вони є працьовитою нацією, не бажають бути залежними від когось, звикли працювати на себе, тому соціалістична зрівнялівка їм чужа, ідеї соціалізму не приживуться, особливо в Галичині, де є конституція і можна її вдосконалювати та покращувати рівень життя. В.Барвінський вперше дав влучну критику з позиції українського народовства, сказавши, що українці мають розвиватися як політична нація, але національний характер не втрачати. І.Франко вважав, що В.Барвінський подав дуже точну критику тодішнього наївного народовольського соціалізму.
Важливою стала публіцистика М.Павлика. У статті «Сказав, що знав» він виступив проти Станіславського попа Миколи Огоновського, який, прочитавши Шевченкову «Марію» та вірш «Світе ясний…», назвав поета атеїстом, богохульним єретиком і нігілістом, з цим пов’язавши небезпеку поширення соціалізму в Галичині.
У травні 1877 року у Львові був заарештований один із соціалістів (Еразм Кобилянський), який знав М.Драгоманова, відібрана таємна література, листи до М.Павлика та І.Франка. У листах від М.Драгоманова йшла мова про пропаганду їхнього радикального руху та методи діяльності соціалістів у Галичині та в Україні. Випливало, що існує таємна організація з центром у Женеві. Поліція розпочала масові арешти, провела обшук у редакції, заарештувала І.Франка та І.Мандичевського, потім М.Павлика та І.Белея. У Відні схопили О.Терлецького і в кайданах привезли до Львова. «Друг» припинив виходити внаслідок виарештування редакції. Ті, хто лишився на свободі, жахалися журналістської діяльності як страшної небезпеки. Ні за якою програмою ніхто не хотів видавати часопис, і на цьому його історія закінчилася.
Таким чином, «Друг» став першим радикальним виданням. Він провів важливі політичні дискусії, було доведено, що соціалізм на українському ґрунті має досить слабке майбутнє, оскільки ідея боротьби з капіталістами для українців досить неясна, бо вони майже не мали свого капіталістичного класу, а навпаки – зазнавали гніту від поляків, жидів у Галичині, румунів та німців на Буковині, від російського капіталу в Україні. Через це ідея національна виявилася сильнішою – насамперед політична самостійність. І лише за таких умов українці сприймали ідеї соціальної справедливості, підтримуючи лозунг Шевченка «В своїй хаті своя правда і сила, і воля!»
Слідство над галицькими соціалістами вів німець, який не знав української і запросив перекладача-поляка, що з трудом читав українською. Поляки намагалися скомпрометувати українців в очах австрійських властей, виставити український соціалізм в Галичині як загрозу монархії. Почалися арешти, які велися прилюдно, при масі свідків у всіх, знайомих з підозрюваними. Е.Кобилянський, М.Павлик, О.Терлецький та І.Франко були визнані найнебезпечнішими злочинцями. Суд виглядав дивно, в той час коли німецькі соціал-демократи відкрито засідали в парламенті. Але те, що можна було панівним націям, заборонялося українцям. Протести не допомогли. Найбільше відсидів І.Франко – 9 місяців. Е.Кобилянського виставили з країни, проте уже через два роки він відкрито жив у Львові, друкувався в польських газетах. Так виглядало, що це була підставна особа.
Для українських соціалістів це був доленосний процес, особливо для І.Франка. Він поставив його поза галицьким суспільством як злочинця, від нього відвернулися, він не міг знайти роботи, навіть українська журналістика виявилася закритою для нього. Співпраця в народовських виданнях («Зоря», «Діло», «Батьківщина») закінчилася розривом, йому не дали закінчити Львівський у-т і він змушений був завершувати освіту в Чернівцях, не дозволили стати викладачем у-ту. Процес вплинув і на його особисте життя (розрив із О.Рошкевич).
Вийшовши з тюрми, І.Франко застав підготовку нового видання, яке заснував М.Павлик. Це мав бути товстий журнал під назвою «Громадський друг», що вказувало б на його зв'язок з попереднім видання і громадівськими виданнями М.Драгоманова у Женеві. Перше число доповнили творами І.Франка і вмовили друкарню надрукувати в борг. Потім кошти прислали М.Драгоманов і В.Антонович, які отримали премію за видання українських пісень. Редактором став М.Павлик. Громадянство обережно поставилося до видання, на початках з’явилося тільки 15 передплатників. Проте журнал таки видали тиражем 600 примірників.
«Громадський друг» мав публіцистичну і літературну частини. Перший номер журналу відкривався віршем І.Франка «Товаришам із тюрми», написанім у львівській в’язниці, у другому номері друкувалися його твори «Думка в тюрмі» і «Невольники».
М.Павлик постав тут видатним прозаїком, опублікувавши твори «Юрко Куликів», «Ребенщукова Тетяна» та «Пропащий чоловік». Це були твори на актуальну політичну проблематику. Перший містив виступ проти рекрутчини (Юрко Куликів воював за цісаря, став інвалідом, не міг вести господарство і пішов в жебраки; йому сниться сон: всі офіцери зникли, лишилися самі солдати, які розійшлися; герой помирає). Другий спрямовувався проти освяченого церквою шлюбу між нелюбами (автор використав у творі гострі монологи проти церкви), третій викривав дрібну полохливу інтелігенцію. Під впливом соціалізму М.Павлик шукав ворога робітничого класу, але оскільки український капітал ще не був сформований, то він знайшов його у класі священиків і виступив проти нього, що, як навіть його сучасники зазначали, було трохи однобоко. Повість «Пропащий чоловік» була написана під впливом російської літератури з образом «лишнего человека», тобто поміщика, який, виростаючи на всьому готовому за кріпацтва, не вміє знайти себе у житті, пливе за течією. Подібний тип М.Павлик знайшов в образі попівського сина Кольця, який марнує час у Відні, куди батько послав його вчитися. Піп зображувався як визискувач. Але свідомість героя перевернула жінка-соціалістка з України, яка розкрила йому очі на власного батька. Не в силах винести свого прозріння, Кольцьо кінчає життя самогубством. Твір являв собою зразок ідеологічного, був не настільки художній.
Редактори подбали, аби на сторінках їхнього журналу була представлена соціалістична теорія. Вони переклали українською і надрукували у № 1 працю австрійського міністра фінансів Альберта Шеффле «Що таке соціалізм?». Автор викладав теорію, подавав критику і називав його утопією. У № 2 було опубліковано працю Фрідріха Ланге «Питання робуче», е якій автор відкидав ідею революційного виступу і обстоював еволюційний розвиток суспільства, парламентарний шлях розв’язання соціальних проблем, поширення профспілок. Такі публікації свідчили, що українські соціалісти схилялися до еволюційної теорії розвитку. У № 1 у відділі «Хроніка» вівся огляд німецької соціалістичної преси, повідомлялося про існування соціал-демократичної партії, яка парламентським шляхом бореться за права трудящих.
Через М.Драгоманова пробували залучити авторів з України. Свої твори надіслав М.Старицький. Заснувалися рубрики «Вісті з України» і «Вісті з Галичини», де велася критика державних порядків в Росії та в Австрії. І.Франко писав про бідність, доводив, що гімназійний вчитель має менший дохід, аніж найбідніший піп. О.Терлецький повідомляв про бідність на Буковині, аналізуючи зв’язку позика-борг-ліцитація майна. Багато статей присвячувалося з’ясуванню прибутків певного стану: як вони були високі, то їх представників зараховували до експлуататорів. Ці та подібні матеріали мали на меті засудження несправедливого соціального укладу, вони створювали негативний образ соціального довкілля, викликали протест у читача проти наведених фактів і підштовхували його до цього протесту.
Через гостроту публікацій прокуратура частину тиражу №№ 1,2 «Громадського друга» конфіскувала і знищила. Особливе невдоволення викликали антицерковні вислови М.Павлика в «Ребенщуковій Тетяні». Редактора М.Павлика і власника друкарні було заарештовано. М.Павлика засудили на 6 місяців тюрми. Видання залишилося на самого І.Франка.
Видавці вирішили боротися з цензурою. Вона не конфісковувала видання обсягом понад 5 аркушів, тому попробували видавати окремі збірки щоразу під іншою назвою – раз на 2 місяці. Перше таке видання «Дзвін» запропонував М.Павлик. Оскільки він був під слідством, видання готував І.Франко. Він видав його таким же тиражем обсягом 7 д.а. Збірка «Дзвін» відкривалася програмним віршем І.Франка «Каменярі». Вони почали поширювати видання, але поліція його конфіскувала. Редакція ініціювала судовий процес, але добилася мало: окремі рубрики («Вісті з України») дозволили, інші – заборонили. Справа «Дзвону» набула розголосу.
Поки М.Павлик відбував термін, І.Франко підготував третє видання під назвою «Молот» (як відгук на «Каменярі», де молотом розбивають скалу). Воно вийшло обсягом 13,75 д.а. Редактор позакінчував усі статті, які готувалися для попередніх видань і так уклав часопис.
Він виступив тут із політичною сатирою, у «Думі про Наума Безумовича» вивівши образ москвофіла і депутата австрійського парламенту Івана Наумовича, зобразивши його відступником, який зраджує інтереси виборців. Твір став ударом по москвофільському руху, ображені діячі вимагали конфіскації «Молота». Тут були опубліковані і три епічні твори І.Франка: «Патріотичні пориви», «Моя стріча з Олексою» і «Воа соnstrictor». У другому автор говорив від себе, чому він опинився у тюрмі, доводив, що не за спробу знищити церкву і державу, а за ідею зробити людей щасливими. У творі «Воа соnstrictor» втілилися соціалістичні ідеї І.Франка, проте за відсутністю українських експлуататорів він у вигляді капіталіста-визискувача зобразив жида Гольдкремера. Але цей образ досить двозначний, бо головний герой втілює як позитивні, так і негативні риси, відчувається, що сам автор ще знаходився у пошуку та й не міг малювати суто схематичні образи, робити літературу додатком до ідей. Тому твір має як досягнення, так і певні спрощення, які з’явилися під впливом соціалістичного вчення. Отож у виданнях були опубліковані класичні твори І.Франка, що репрезентують перший період його творчості – час захоплення соціалістичними ідеями.
З публіцистично-інформаційних матеріалів у збірнику друкувалися статті О.Кониського та Олени Пчілки. Тут було передруковано з громадівських видань повідомлення М.Драгоманова про новий радикальний напрям у Галичині. Анна Павлик розповідала про те, як влада переслідувала її у зв’язку з братовими виданнями. І.Франко повідомляв про заснування сербського соціалістичного видання, виявляв інтерес до національної специфіки сербських соціалістів, отже, ідея космополітизму, безнаціонального соціалізму була чужою українським діячам.
«Молот» виявися останнім. Поліція знову конфіскувала видання. Під загрозою арешту М.Павлик емігрував у Женеву до М.Драгоманова, де працював як журналіст два роки. Влада намагалася знищити часопис взагалі, розуміючи, що його матеріали більш чи менш пройняті соціалістичною тематикою. Неможливість видання радикальної преси у Львові була цілком доведена. І.Франко сам не міг вести цю справу.
Отже, радикальна преса:
1) підвищувала рівень української журналістики;
2) тут були опубліковані класичні художні твори;
3) вона засвідчила не так теоретичну, як практичну спрямованість українського радикалізму;
4) містила критику дійсності, будила думку, вчила мислити й аналізувати;
5) продемонструвала перевагу національного чинника над космополітичним соціалізмом;
6) головним завдання бачилося не захоплення влади, а повільне вростання суспільства у соціалізм;
7) радикальна преса об’єднала великі кола авторів, що свідчило про важливість піднятих нею проблем;
8) незважаючи на конфіскації, журнали і збірники розходилися і мали вплив на громадську свідомість; радикальний часопис виявився лідером і тягнув за собою всю українську журналістику.
